Терапія просто неба: як працює новий формат реабілітації для військових і ветеранів
В Україні з’являються нові підходи до реабілітації військових і ветеранів. Це програми, які поєднують фізичне відновлення, психотерапію і роботу з середовищем. Один із таких напрямів — терапевтичне садівництво, який у світі ефективно застосовується вже багато років.
В Україні ж під час повномасштабної війни на території реабілітаційних центрів, на базі лікарень і в міських парках поступово почали облаштовувати локації, які поєднують сучасні реабілітаційні, психосоціальні та освітні програми для ветеранів, військових і цивільних, які постраждали внаслідок війни. А цього року в Києві презентували і реалізували концепцію Терапевтичного саду. Це пілотний проєкт, створений за підтримки Приватбанку, Visa, Товариства Червоного Хреста в Україні та інших партнерів для відновлення та сенсорного розвантаження військових, ветеранів та ветеранок, їхніх родин та родин полеглих героїв. Після успішного тестування пілотного проєкту на ВДНГ такі терапевтичні сади можуть стати частиною реабілітаційного та постреабілітаційного процесу в Україні.
ЯК ПРАЦЮЄ САДОТЕРАПІЯ?
Терапевтичний сад на ВДНГ взаємодіє з гостями через п’ять чуттів — зір, нюх, слух, дотик і смак, а також залучає до спільнодії, творчості й роботи з тілом. Його основна ідея полягає у відновленні здоров’я через контакт із природою. Для цього тут облаштували зону терапевтичного садівництва, адаптивний спортивний майданчик, зону тілесних практик, зелену кімнату "Коло тепла", місце групових зустрічей, а також майданчик для дітей, чиї батьки беруть участь у програмах.
Методика рекреаційної терапії, яка включає програму терапевтичного садівництва, розробляється громадською організацією "Центр експертних рішень та адвокації" за підтримки міжнародних донорів, у партнерстві з Радницею-уповноваженою Президента України з питань безбар'єрності Тетяною Ломакіною.
"Коли військові чують про садівничу терапію, часто питають: "Це ви мене картоплю буде примушувати садити?" Або може бути інша реакція: "Я вже в посадках накопався, мені цього всього не треба", - розповідає керівниця проєкту Лада Мендрух. – А садівнича терапія та терапевтичне садівництво – це практики, які багато чого охоплюють. Терапевтичне садівництво більше орієнтовано на покращення загального благополуччя людини, на зменшення симптомів стресу, зменшення тривоги тощо. А саме терапія відрізняється тим, що розробляється для конкретної людини або групи осіб зі схожими клінічними симптомами і проводиться під наглядом і за участі садотерапевта.
Ми говоримо в терапевтичному саду саме про терапевтичне садівництво, тому що цей проєкт створений насамперед для ветеранів, але не тільки вони потребують зараз відновлення, заспокоєння, зниження тривоги, зменшення рівня стресу. А терапевтичне садівництво – це менш клінічний підхід, в якому поєднуються дуже різні активності відповідно до тої аудиторії, яка на них приходить. Відмінність від "просто посадити щось вдома в горщиках чи саду" полягає в тому, що є структурований терапевтичний процес. Є фахівці, які були навчені проводити і створювати такі програми, і вони під конкретну аудиторію з конкретним запитом створюють програму, яка відповідає потребам, враховує бажання та сильні сторони учасників.
Бо нам завжди треба щось садити для того, щоб отримувати терапевтичний ефект. Сад взаємодіє з відвідувачами через п’ять чуттів і спроєктований так, щоб можна було бути наодинці з собою або з терапевтом, який з тобою працює, та відчути поліпшення свого стану. В саду передбачені зони для групових занять. Це важливо, бо ми знаємо, що ветерани часто переживають певну ізольованість, і це одна з методик, як можна їх повернути до взаємодії з людьми.
Ще ми розуміємо, що зараз у багатьох людей дуже високий рівень тривоги і стресу, часто бракує мотивації робити щось корисне для себе - у фізичному і ментальному сенсі. А такий сад привертає увагу і навіть простим спостеріганням можна свій стан покращити".
За словами Лади Мендрух, у терапевтичного садівництва є наукове підґрунтя, яке базується на декількох теоріях. Одна з них – це теорія відновлення уваги. Вона пояснює, що коли ми концентруємося на чомусь, то витрачаємо на це енергію і нам буває важко цю увагу довго утримувати. А природа захоплює нашу увагу, наш погляд ненав'язливо. Таке невимушене спостерігання насправді просто знижує напругу і знижує рівень тривоги.
Ще одна з теорій, на якій базується терапевтичне садівництво, це теорія біофілії. Ця теорія стверджує, що люди еволюційно тягнуться до живої природи. Ми себе краще почуваємо серед рослин і природних елементів. "Є навіть дослідження британських фахівців про те, як люди одужували після інсультів та черепно-мозкових травм. Ті люди, які перебували в лікарняних палатах, де вікна виходили в сад, потребували на 30% менше знеболювальних, - продовжує Лада Мендрух. - І швидше одужували, ніж ті, які були у палатах, вікна яких дивилися в стіну іншої будівлі.
Таких досліджень багато. Вони, зазвичай, досліджують дуже конкретні речі. Тому, якщо це все скласти, нам буде зрозуміло, що цей підхід працює.
Плюс, для ветеранів, і це також доведено науково, має застосовуватися холістичний підхід. Тобто, ми не на щось конкретне звертаємо увагу при реабілітації, а взагалі на людину як систему в цілому. І на її взаємодію з оточенням, яке б воно не було. Природне, соціальне і т. д. І в такому підході природа нам допомагає робити це в максимально комфортному середовищі.
– Чому у таких публічних просторах, як ВДНГ, це працює краще, ніж просто вдома займатися рослинами у саду?
– Терапевтичний сад на ВДНГ – це, передусім, місце з безбар'єрним доступом. – Це природне середовище, але воно спроєктовано штучно для того, щоб було для усіх доступним і комфортним. Щоб сад працював як об'єкт, де проводиться реабілітація.
Він має в собі можливості для проведення дуже різних активностей. Це важливо, бо не тільки саме садівництво є реабілітаційною методикою.
Також в нас є можливість проводити групові зустрічі просто неба. В теплий сезон це класна історія. Військові, з якими ми спілкувались, кажуть, що займалися б малюванням в зелених кімнатах, які ми побудували. Зелена кімната – це така тераса, яка оточена високими кущами і деревами, які створюють відчуття стін. Але це просто неба. Тобто ти чуєш птахів, ти чуєш шелест листя. І все це спонукає тебе вглядатися, бути уважним. Але не так, коли тебе, наприклад, змушують ерготерапевти вчитися тримати ручку або виделку. Це мимовільна увага, яка не потребує зусиль.
Також ми залучили до проєктування фахівців з арт-терапії і ландшафтних архітекторів для того, щоб спроєктувати цей простір багатоцільовим. Наприклад, тут є зона кострища, де можна буде проводити групові зустрічі, поєднуючи їх з психотерапією.
Ми знаємо, наприклад, з досвіду реабілітаційного центру "Лісова поляна", яка багато в чому є піонером в реабілітації, що зона кострища – одна з найулюбленіших серед тих ветеранів і ветеранок, які там перебувають. Це місце, де можна розслабитися і погомоніти зі своїми. Там тебе не будуть примушувати щось робити, терапія може відбуватися в дружньому спокійному колі, яке не викликає додаткової напруги. Психотерапія сама по собі досить складний процес, а сад робить її певною мірою комфортнішою.
Також в нашому саду є місця для усамітнення. Є можливість сісти одному і просто подивитися на природу, яка тебе оточує, послухати птахів.
Там є дві величезних галявини, де можна просто сісти під деревами і побути. Вони досить затишні.
Загалом сад - це місце для того, щоб просто побути в середовищі, яке, як я вже казала, тебе ні до чого не примушує. Адже чинні військові живуть в постійних вимогах і викликах, а тут єдиний виклик – це вибір між полежати ще на травичці чи вже йти. Це місце, в якому немає ніякого розкладу, лише розклад природи, яка змінюється з часом.
– Який вплив садотерапія має на ментальне здоров’я військових, ветеранів, цивільних? Чи проводяться дослідження щодо того, як це працює в інших країнах?
– З цього приводу є багато клінічних досліджень, проведених в лікарнях і реабілітаційних центрах країн Європи, США і Канади. В Британії, наприклад, вже понад 20 років діє програма Defense Gardens, яка орієнтована на реабілітацію ветеранів. І у них фантастичні результати.
Терапевтичне садівництво почало використовуватися в 1800-х роках. Спочатку для окремих категорій, а зараз використовується буквально для всіх.
Таких програм багато. Дуже класний ефект, досліджений клінічно вже, є у дітей і підлітків з аутичним розладом.
Тобто ця історія, оскільки вона максимально природна, позитивно працює для будь-якої аудиторії.
– Чи враховуєте, що є звуки, які можуть стати тригером для військового чи ветерана?
– По-перше, ми створюємо середовище для відновлення людини, щоб вона могла комфортно себе почувати в сучасному світі. А сучасний світ сповнений тригерів. Навіть для цивільних. І терапевти, в тому числі з "Лісової поляни", з якими ми про це говорили, сказали, що ми ж готуємо ветеранів для повернення не в абсолютно клінічне середовище. Тому для них важливо навчитися справлятися з тою реакцією, яка викликається тригерами.
По-друге, коли ми приходимо в сад, ми розуміємо, що десь поруч може бути якийсь шум, ми ж у місті. Можливо, десь якесь будівництво, десь може працювати гучна техніка. І це нормальна практика от саме в терапії з ветеранами, коли ми попереджаємо, що можуть бути отакі звуки. Тобто ми їх готуємо. І якщо тригер спрацьовує, людина може його побороти.
– Цей сад відкритий для усіх без винятку?
– Так, цей простір відкритий для всіх, включно із з зоною терапевтичного садівництва. Вона викликає супер багато уваги, бо вона красива, туди хочеться підійти і подивитися, що там росте. Люди також питають, а коли і що там можна висаджувати.
Там все продумано до дрібниць. Наприклад, є ергономічний інструмент, яким людям з різними можливостями зручно користуватися. Є стільчики, на яких можна на коліна встати, а потім зручно піднятися, подушки садові, щоб колінами на землі не стояти. Цього приладдя дуже багато в світі, а в Україні його, на жаль, поки немає. Нам треба зробити так, щоб такі інструменти вироблялися тут. Оскільки це пілотна програма, ми все зробимо для того, щоб вона розповсюджувалась і до неї залучались партнери. Нам дуже важливо, щоб був доступний цей інструмент.
Ті ветерани, які у нас були на відкритті і садили рослини, перепробували всі інструменти. Вони говорили: "оце прикольно, оце важко, а це треба б по-іншому зробити". Вони були готові з нами допрацьовувати ці інструменти і говорити про те, як їм було б зручніше з ними взаємодіяти. Так само й з іншим приладдям для саду.
Наприклад, для людей з ампутаціями є спеціальні грядки. В саду є одна з них. Ми називаємо її мобільна грядка. Це фактично стіл на колесах, який може пересуватися по території зони терапевтичного садівництва. І він є також високою грядкою. Тобто, рослини в горщиках там стоять собі на сонечку. А коли група приїжджає працювати з ними, відкидаються всі чотири бортика. Людина на колісному кріслі або людина, якій просто зручно на стільці сидіти, влаштовуються за цей умовний стіл і працюють з рослинками. А потім усе це закривається назад і так стоїть до візиту цієї ж групи наступного разу.
За словами Лади Мендрух, наразі розробляються терапевтичні програми, за якими фахівці й фахівчині працюватимуть із військовими, ветеранами, ветеранками та членами їхніх сімей, а також цивільними, що проходять реабілітацію. Водночас локація буде відкритою для всіх охочих цілий рік.
Усі рослини, висаджені в Саду, надаватимуть позитивного впливу. Вони розташовані без чітких ліній і симетрії, що відтворює природні умови, а також мають різні періоди цвітіння, щоби простір залишався живим і цікавим упродовж року.
СПОСТЕРІГАТИ ЗА ЖИВИМ
Терапевтичні сади для військових і ветеранів – розповсюджене явище у багатьох країнах. Серед них - інтенсивний терапевтичний сад у Національному військовому медичному центрі імені Волтера Ріда (США) розроблений для реабілітації військових, які пережили важкі травми та ампутації. Він обладнаний спеціальними стежками і пристроями для тренувань, що допомагають відновлювати фізичні функції і знижувати рівень стресу.
Військово-морський медичний центр Портсмута використовує терапевтичний сад для відновлення військовослужбовців з ПТСР та іншими психічними розладами. Там надані місця для медитації та релаксації. І це — важлива частина терапевтичної програми.
Частиною терапевтичної програми садівництво стало і в українському реабілітаційному центрі "Лісова поляна", фахівці якого надавали допомогу при створенні терапевтичного саду на ВДНГ. Спілкуючись з військовими, які проходили реабілітацію в "Лісовій поляні", почула чимало теплих слів на адресу психологів, які впроваджують садотерапію.
"Я родом із села, люблю займатись садівництвом, - каже військовий Володимир Кучеревський, а на моє питання, чим така терапія відрізняється від звичного вирощування рослин, пояснює, що в принципі це дуже схоже, тільки під час терапії усі процеси проговорюються. – Ми ж зазвичай до кожного дерева чи рослини ставимося з теплом, очікуємо, що воно коріння пустить, дасть якісь нам плоди. А у "Лісовій поляні" це як би озвучується для тих людей, хто раніше не займався садівництвом. Тобто, людина розуміє, для чого це робить і, може не лише спостерігати, як росте щось живе, а й має можливість з часом повернутись до своєї рослини".
При цьому, за словами мого співрозмовника, ніхто нікому не нав’язує таку активність. "В окремій кімнаті збирається група, це все обговорюється, - пояснює він. – Бо хлопці різні за психологією, характером, комусь це подобається, а хтось замкнутий і не хоче розмовляти. У нас було так. Обговорили і ті, хто хотів цим займатись, поїхали обирати дерева. Наприклад, я дуже люблю черешні, тому садив саме їх.
Хлопці усі були задоволені, коли посадили дерева. Поробили таблички біля цих дерев, на них написали імена чи позивні.
Така терапія дає психологічне розвантаження. Це як на рибалку сходив – переключаєшся. Хтось любить малювати, хтось ліпити, а хтось – садити дерева.
До речі, коли була погана погода, ми працювали з вазонами. Хтось кактус пересаджував, хтось квітку, дехто з хлопців висаджував зерна. Інша група військових, які будуть в центрі на реабілітації пізніше, зможе висадити вже в ґрунт на вулиці те, що проросте із зернят".
На моє питання, чи не дратують такі заняття бійців, Володимир відповів, що такі, якщо і є, то їх не більше 2 відсотків. "В основному хлопці були зацікавлені і з душею ставились до усього цього, - каже він. – Я вважаю, що це хороша терапія. Її важливо застосовувати, щоб психологічно розвантажувати військових".
Володимир Кучеревський на службі з 2010 року, тому воює теж з перших днів повномасштабного вторгнення. Коли ми спілкувались, він проходив ВЛК, бо поранення, якого зазнав два роки тому мало наслідки для здоров’я. "Ми тоді їхали в машині і підірвались на протитанковій міні. Після такого зазвичай не виживають. Але нам казали потім хлопці: "У вас є янгол на плечах. Залишились живі – значить, ви ще десь потрібні". Але мене тоді забило добре. Ногу зламало і ребра поламало, хребет зачепило, селезінку відбило. Хлопці теж сильно травмувались. І нас ще дві години звідти не могли забрати, бо скрізь було усе заміновано. Це було на Запорізькому напрямку".
Він також розповів, що раніше думав, що посттравматичний синдром, який переживають військові, його не стосується, але згодом почав читати про це і змінив думку. Також чимало проблем, за його словами, для здоров’я військових мають контузії. "Багато залежить від того, якою була ця контузія: легка, середня чи тяжка. В кожного по-різному усе проходить, люди недооцінюють наслідки. І я теж думав, що мене це не зачепить, але воно чіпляє дуже сильно. В тебе депресія, настрій міняється, тиск сильно стрибає, можуть бути запаморочення, поганий сон. І вилазить усе це через 2-3 роки. Ти спочатку на це не звертаєш увагу, а з часом воно дає про себе знати".
Тому наголошує, що варто прислухатися до організму і займатися своїм здоров'ям.
Він також підтримав ідею розвитку терапевтичного садівництва і в центрі, де він проходив реабілітацію, і в інших містах.
Ще один мій співрозмовник – ветеран російсько-української війни Сергій Максимішин, позивний Бізон. До початку повномасштабної війни працював у ПриватБанку, а до лав Збройних сил України мобілізувався в перший же день вторгнення російської армії.
Обороняв Київ, брав участь в контрнаступальній операції на Запорізькому напрямку в складі 31 окремої механізованої бригади.
Після навчання у Військовій академії отримав звання молодшого лейтенанта і повернувся до своєї бригади на посаду командира взводу механізованих з’єднань. "У моєму підпорядкуванні було три відділення, - розповідає він. – І кожне відділення – це окрема бойова машина".
Разом із побратимами Сергій брав участь в обороні під Авдіївкою біля Водяного, де дістав мінно-вибухову травму, складний перелом правої руки, множинні осколкові поранення.
За бої під Авдіївкою був нагороджений відзнакою міністра оборони України "Воєнний хрест".
А після тривалого лікування і відновлення повернувся на роботу до ПриватБанку, де багато уваги приділяють програмам реінтеграції ветеранів.
"До служби працював в інкасації, сюди ж повернувся, але зараз легша за обов’язками робота, ніж була", - розповів він. – У мене третя група інвалідності, я не можу повністю зігнути руку і розгинаю теж не повністю. До того ж, пошкоджено нерви, тому постійні "простріли". Це подібне до того, як вдаритись об край столу ліктем. За відчуттям, наче током вдарило. Якщо кисть руки покручу, ідуть такі "розряди". Є оніміння через пошкоджений лицьовий нерв. Плюс болі в лікті.
Попереду ще одна операція, спробують зробити мою руку мобільнішою. Ще до повномасштабки я хотів відкрити свою справу – ковальню. Зараз я вже, на жаль, цього не зможу зробити.
Також раніше я займався спортом. Тепер теж намагаюся це робити. Відновлення для мене дуже важливе".
Розповідає, що у ПриватБанку надають фінансову допомогу, яку можна використати на реабілітацію, покупку ліків. Також є програма психологічної допомоги і є можливість отримати індивідуальні консультації психолога.
Про садотерапію, як термін, Сергій почув вперше від мене, але з’ясувалось, що це йому близько по суті, бо віднедавна почав потроху вирощувати рослини.
"Я їжджу у село до своєї дружини, там саджаю кущі і дерева, - розповідає він. – Загалом після повернення з фронту почав цікавитись, як виростити з гілочки дерево. І моя терапія по вирощуванню дерев почалася з вирощування туї. Спочатку гілочка пустила корінці, потім посадив її в горщик, а згодом – в ґрунт. Потім ми їздили в Карпати і назбирали насіння бука. З десяти насінин проросла одна. Але ж проросла і зараз невеличкий бук росте на підвіконні. Також росте смерека".
ТУТ НЕ ПИТАЮТЬ ПРО ВІЙНУ
Проєкт "Терапевтичні сади" реалізується ВДНГ разом з Міністерством у справах ветеранів в рамках Національної стратегії створення безбарʼєрного простору в Україні за ініціативи Першої леді Олени Зеленської і за підтримки Visa, ПриватБанк, Work UA, Expolight та Червоного Хреста України. Його проєктує урбан-бюро Big City Lab в партнерстві з архітектурним бюро PUPA.
Як розповів у коментарі "Цензор.НЕТ" член правління ПриватБанку Дмитро Мусієнко, підтримка проєкту "Терапевтичні сади" є для банку важливим кроком у реалізації стратегії безбар'єрності та можливість підтримки українців, які постраждали від війни.
"Ми віримо, що природа має потужний відновлювальний потенціал для фізичного та ментального здоров'я. Створення таких просторів — наша підтримка для людей, які живуть у війні, часто перебувають під обстрілами, втрачають дорогих їм людей, своє майно, бізнес і мають десь черпати сили, щоб жити далі, - зазначає він. - Інвестиції в ментальне та фізичне здоров'я українців є стратегічно важливими для майбутнього нашої країни, і ПриватБанк готовий і надалі підтримувати подібні ініціативи".
Окрім того, Лада Мендрух наголошує, що важливим компонентом терапевтичного саду є освітня частина. Бо часто буває, що за станом здоров'я ветеран чи ветеранка не можуть повернутись до колишньої професії або хочуть змін. І треба вирішити, чим він або вона будуть займатись у цивільному житті. А заняття, які проводяться в терапевтичних садах, можуть надихнути ветеранів стати садівниками. В Європі це досить розповсюджено, коли ветерани, які проходять такі програми, обирають собі іншу професію.
"Часто коли людина повертається з фронту, вона відчуває відсутність мети, немає чіткого розкладу, конкретних завдань від командування, - говорить Лада Мендрух. – А тут людина садить рослину і починає за неї нести відповідальність. І перебуває в колі людей, які так само зацікавлені в такій діяльності. Виникають соціальні зв’язки, які могли бути втрачені через війну, переміщення, загибель побратимів, на базі спільного інтересу до садівництва. Американський і британський досвід доводять, що ветерани — фантастично вмотивовані вчитися і вони навіть стають професійними садівниками і ландшафтними дизайнерами".
Представники бізнес-спільноти, які долучилися до підтримки цього проєкту, як і його автори, сподіваються на те, що ветеранський рух об’єднається навколо цієї ідеї з терапевтичним садівництвом. А сад стане простором, куди можна прийти, подивитись і навчитись чогось нового. Також він може стати стартовим майданчиком для появи нової професії в Україні – садотерапевтів, які працювали б і з військовими, і з цивільними.
В проєкті не менше уваги приділяють і ментальному здоров’ю цивільних, бо, як показують результати соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, 78% українців мають членів родини чи друзів, які були поранені або загинули через повномасштабне вторгнення Росії в Україну. А згідно з дослідженням The Lancet, 93% українців стикаються принаймні з однією з проблем психічного здоровʼя помірного або важкого рівня. Для порівняння, лише 20-27% респондентів мали діагностовані проблеми з психічним здоровʼям до повномасштабного вторгнення.
В Україні, де щодня збільшується кількість людей, які потребують відновлення, терапевтичний сад може стати важливою частиною реабілітаційної і постреабілітаційної інфраструктури.
"Програма – це не просто активність, яку людина обирає, а потім щось робить. Перед програмою робляться різні тестування, які заміряють рівень стресу, тривоги, загальне самопочуття. А наприкінці програми також є вимірювання. Це робиться для того, щоб ми, по-перше, бачили ефективність, а, по-друге, щоб люди, які взяли участь в програмі, побачили в цифрах, як змінився їхній стан, - наголошує Лада Мендрух. – Коли ти бачиш виміри, ти інакше все сприймаєш".
Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"
