У Мирнограді відбувається те саме, що у Покровську місяць тому

Автор: Віолетта Кіртока

Ще одне місто, де розгортаються такі самі події, на які треба було реагувати місяць тому, - Гуляйполе на Запоріжжі

Ще днів десять тому наші армійці заходили у Покровськ і тримали позиції по всьому місту. У одній будівлі перебували і наші бійці, і противник. Бої велися у кожному кварталі. Часто через те, що не зрозуміло було, де хто є, ставався дружній вогонь. Хаотичність дій припинилася, коли свою операцію тут розпочав десантний корпус. Але і витіснити ворога з Покровська не вдалося. На зараз місто за залізницею в бік Селидового повністю контролюють росіяни. У північній частині ще лишаються позиції українських захисників. Вони намагаються втриматися якнайдовше. Можливо, саме це дасть змогу підрозділам, сконцентрованим у Мирнограді, вийти з оточення. Ситуація повторюється один в один так, як це було у Покровську.

До речі, з-за Покровська, з позицій на півдні міста, так і не було наказів виводити людей. Це назвали перегрупуванням. І дозволили це робити, коли вже було досить пізно. Командири, які оцінюють ситуацію і реагують на неї самостійно, виводили звідти людей скритно, по-тихому. Щоб врятувати особовий склад, який в тій ситуації вже не міг воювати з ворогом. І однозначно або загинув би, або потрапив у полон. Щоб ви не сумнівалися – по тих командирах, які реагували на ситуацію оперативно, думаючи насамперед про людей, вже відкриті справи і йдуть розслідування. Бо ж не дочекалися наказів, яких немає досі. Вже давно зрозуміло, що красиві слова про те, що головне – берегти солдатів, що люди – найвища цінність в армії, - лише лозунги для представників вищого командування. Лицемірство, яке проявляє наш "геніальний штаб", "контролюючи складні ситуації" і не дослухаючись до зауважень командирів, які добре знають ситуацію у смузі своєї відповідальності, зашкалює.

У Мирнограді зараз перебувають як мінімум сім підрозділів. Деякі з них вже виходять самі, бо безпечного проходу майже не лишилося. Всі дороги, посадки з неба контролює противник. А ще страшніше те, що кожні пів години по місту завдаються удари КАБами і ФАБами. І прилітає, як правило, не одна бомба і не дві одразу.

У мене є відео, яке записала група морпіхів. У темряві, брудні. Але головне – це очі. Очі, в яких, здається, стоять сльози. Відео записане для їхнього командира, що вони можуть вийти на зв’язок. Невдовзі місце перебування цієї групи накрив КАБ. Загинули всі. І невідомо, чи вдасться знайти і винести їхні тіла…

Завдання на зараз для підрозділів у Покровську – тримати залізничні колії. І переходити їх для штурмів. Але все більше груп, які могли б це робити, лишаються без зв’язку і розуміння ситуації, бо все важче доставляти їм зарядні блоки для радіостанцій. Противник вишукує місця розташування наших екіпажів, які піднімають великих птахів, і знищує такі місця, де все готується для передачі необхідного штурмовим групам. Точно знаю про одну таку позицію, яку, вирахувавши, спочатку атакували чи не десятком ФПВ, після чого туди прилетів ще й КАБ. Для надійності. І як мінімум одній групі нічого не змогли передати…

Наші пілоти намагаються працювати, літати з передачами, розвідувати обстановку, скидати "привітики" ворогу. Більше того. Пілотам в тих місцях все частіше доводиться вступати у стрілецькі бої. Вони навіть беруть полонених. Буквально зараз є дві позиції у Покровську – ворожа і наша. І там, і там є полонені. Наші і росіяни. Розділяє ці позиції метрів сто, не більше… Вивести полонених не можуть ні ті, ні інші, хоча росіяни все частіше заїжджають у місто на "Жигулях" та різних автомобілях. Але наші розвідники виявили і чотири БМП і танк, які заїхали у місто. Невдовзі танк і дві БМП були спалені нашими силами.

При цьому у тій частині міста, яку противник взяв під контроль, вже почали роздавати російські паспорти тим місцевим, які лишилися у підвалах. Не воду і їжу з ліками привезли, а паспорти! Розбомбили місто, знищили інфраструктуру, "звільнили" людей від електрики, газу, мобільного зв’язку, води і тепла. І привезли їм папірці. А те, що місцеві лишалися, свідчать наші бійці, з якими я записувала розмови. Серед них були і ті самі "ждуни", які здавали позиції наших бійців. Але лишалися і люди, які ніяк не могли зважитися кинути нажите роками. А коли вже будинки були спалені і знищені, - неможливо було не те що виїхати, вийти…

Регулярно знаходяться люди, у яких або родичі лишилися в містах, які опинилися на лінії фронту, або знайомі. І чуєш жахливі історії, яким нічим зарадити не можеш. Ось одна з них. Дві родини лишалися в Покровську неподалік Шахтарського району. Квартира однієї згоріла. У будинок другої влучив КАБ – всередині були два чоловіки: батько з сином. Там і загинули. Трьох членів цієї родини намагаються знайти знайомі. Але ж як вже знайти. Якщо вони живі, скоріш за все, вже з російськими паспортами…

Я постійно питаю всіх знайомих офіцерів, які володіють ситуацією на палаючих напрямках: а як потрібно вчинити в цій ситуації, може, варто відійти за міста і там тримати лінію фронту, чи все ж вгризатися в забудову? І чую однозначне: "Воювати, особливо взимку, краще у містах. Тут ми більше втрат нанесемо противнику. Як тільки відкотимося в поля, поженуть нас ще далі. Бо, будьмо чесні, і позицій укріплених, в яких можна було б надійно розташуватися, немає. А ті, що є, ФПВ розбирають майже миттєво". І наводять приклад Авдіївки, після якої фронт посунувся на значну відстань. "Потрібно, щоб давали бійцям, які б’ються в містах, все необхідне у потрібній кількості. І не гнали відновлювати позиції, які не тільки неможливо відновити, а й не потрібно. Тоді бійці могли б бити ворога, виснажуючи його, триматися за те, за що ще можна триматися", - каже один з командирів, чиї підрозділи більше місяця боронять Покровськ.

А ще – добре б вчасно реагувати на прориви ворога. До цих слів надаємо карти Deep State від 5 листопада і 4 грудня. Порівняйте. Видно ж, як росіяни прорвали фланг і нависли над Гуляйполем майже так само, як це було з Покровськом і Мирноградом. Ще тоді туди потрібно було дати людей… Але ж де їх взяти?

Про те, що для оборони країни не вистачає людей, військові не кажуть, а кричать. Але їх не хочуть чути, особливо ті, хто проклинає працівників ТЦК і радіє смерті військовослужбовця у Львові! Судячи з усього, більшості громадян країни краще сісти в тюрму довічно за вбивство чи загинути з родиною від ракети у власному будинку, ніж стати на захист від ворога… З таким ставленням до захисників ми втратимо не лише Покровськ, Мирноград, Гуляйполе, а й державу.

 Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ