Чотири роки великої війни: правда про 24 лютого, втрати і уроки

Автор: Юрій Бутусов

Командир взводу 13-ї бригади НГУ "Хартія" Юрій Бутусов у прямому ефірі робить аналіз перших днів вторгнення РФ: співвідношення сил, помилки оборони, героїзм військових. Також наводить головні висновки за 4 роки війни.

Стрім присвячений драматичній, трагічній, героїчній сторінці української історії і світової історії загалом – четвертій річниці повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Кілька слів треба сказати про ситуацію 4 роки тому 24 лютого 2022 року. Насправді ситуація була критична. Ми це знаємо з вами, але зараз за 4 роки можна вже зробити певні висновки про співвідношення сил. Згідно з російськими джерелами, а на цей момент відомо тільки одне російське джерело, яке давало оцінку за 4 роки, тільки один російський аналітик, наближений до Міністерства оборони Російської Федерації, Руслан Пухов оприлюднив інформацію, що 24 лютого Росія кинула в наступ на Україну угруповання приблизно у 180 тисяч, це тільки наземне ударне угруповання, і 110 тисяч - це примусово мобілізовані на окупованій території так звані корпуси ЛДНР. Тобто ворог кинув у наступ тільки наземні сили, 290 тисяч людей. А загалом Збройні сили Російської Федерації, російська гвардія і мобілізовані "корпуси ЛДНР" складали щонайменше 1 мільйон 300 тисяч військовослужбовців.

Тобто Росія направила проти України 320 тисяч наземних сил, маючи їх посилювати зі свого угруповання в 1 мільйон 300 тисяч. І так само Україна могла протиставити ворогу значно менші сили.

Я проводив підрахунок наших наземних ударних угруповань, які були на той момент готові до відбиття вторгнення. Це треба рахувати саме реальну чисельність військ, оскільки я нагадую, Україна не почала загальної мобілізації і 24 лютого могли розраховувати ми тільки на тих воїнів, які вже перебували у лавах наших сил оборони. Так от, загальна чисельність наших наземних військ не перевищувала 90 тисяч військовослужбовців. Таким чином ворог мав перевагу тільки в наземному компоненті мінімум утричі.

Так, загальна чисельність військовослужбовців ЗС України була 210 тисяч і Національної гвардії 50. Загалом 260 тисяч і близько 20 тисяч прикордонників. Але не всі ці військові, так само як і в російській армії, входили до складу наших бойових бригад, батальйонних тактичних груп і могли бути застосовані. Тобто більша частина людей були на військових базах, на військових об'єктах, арсеналах, підрозділах забезпечення, тилових частинах, авіація, повітряні сили і так далі.

Тому у ворога в перший день агресії була кратна перевага у силах. Ця кратна перевага також посилювалась тим, що у ворога була абсолютна перевага в ситуаційній обізнаності. В той момент, коли українська армія не була розгорнута вздовж кордону на визначених рубежах оборони, просто не встигла до них дійти більша частина підрозділів. Оскільки розгортання почалось в Україні тільки 21 лютого, навіть не всі частини. Тим не менше українські підрозділи були розгорнуті на тих рубежах, де вони по суті сходу вступали в бій, не змогли просто організувати оборону. На жаль, деякі підрозділи були розтягнуті, наприклад, 58-та піхотна бригада була і підрозділи були розтягнуті на фронті в 150 кілометрів. Деякі бригади, такі як 59-та бригада в Олешках Херсонській області, на жаль, взагалі не була розгорнута на позиціях, а перебувала або на марші, або в базовому таборі. Ворог все це знав, діяв абсолютно нахабно.

Всі мости, на жаль, всі п'ять мостів з Криму, чотири мости через Чонгар, ворогу вдалося захопити. Підірваний з них був частково, на жаль, тільки один міст на Арабатській стрілці. Ми всі знаємо, що це подвиг Героя України Віталія Скакуна, матроса. У мене на каналі є розслідування Ірини Стороженко про цей подвиг. Фактично тільки два наші матроси по своїй ініціативі вже близько 11 години ранку вивели один причіп з вибухівкою і змогли підірвати одну з колій цього Генічеського мосту. На жаль, інші мости, шість дамб, чотири мости через Чонгар ворог використовував майже безперешкодно у той день.

Так само трагічна ситуація склалася і на Північному напрямку, де також жоден міст не був підірваний. В результаті авантюрна російська атака на Гостомель, коли до російського десанту, який виглядав як загін самогубців – підійшло підкріплення і він не був знищений до останньої людини. Ворог за одну добу дістався Гостомеля, здійснивши марш за одну добу до 200 кілометрів, бо не було спротиву і були цілі мости. І це призвело ось до таких трагічних наслідків, до того, що ворогу вдалося дуже швидко підійти.

Тобто причини тут комплексні: відсутність мобілізації, відсутність вчасного розгортання військ на визначених рубежах оборони, відсутність інженерної підготовки і підриву інженерних споруд.

Шокує, що дійсно в перший день війни ворогу вдалося захопити три мости біля Херсона. Це призвело просто до дуже трагічних наслідків. Ворог захопив Каховську дамбу буквально за кілька годин і приїхав туди без бою на БТРах в той же день за кілька годин. Безперешкодно туди висадився вертолітний десант ворога і він був успішний, тому що на Каховській дамбі не було взагалі ніякої охорони. Так само залишився без охорони залізничний міст біля Херсона.

Інфраструктура, ну і той самий знаменитий Антонівський міст, через який нашим військам довелося пробиватись, тому що охорони не було виставлено. А через залізничний міст ворогу вдалося прорватись через Каховську дамбу і потім розвернути наступ, вийти на Вознесенськ і Миколаїв.

На другий день війни ворог захопив одне з найбільших міст півдня України – Мелітополь, майже без боїв. І на п'ятий день війни вийшов до Маріуполя з тилу, захопив Бердянськ на третій. Це просто шокуюча історія. Досі нема ніяких оцінок, є кримінальна справа, звичайно, допитують генералів. Ну і щось таке всі генерали розповідають, що на четверту річницю досі ДБР нам не розповіло.

Всі свідчення давно дані, всі дали покази. І солдати, які намагались підривати мости і натискали на кнопки, а вони не спрацювали. І офіцери, і генерали, які за все це відповідали, всі-всі дали покази. І ми нічого не знаємо, що сталось 24 лютого 2022 року з наших офіційних джерел.

Те, що інформація не оголошується, означає, що висновків з цього ніхто не робить. Ну і, можливо, не збирається робити. І тому ті драматичні речі багато в чому все продовжується. На жаль, без таких висновків рух вперед дуже обмежений.

Тим величнішим, на мій погляд, є реальний подвиг тих українських воїнів, які в умовах величезної переваги ворога бились на смерть з перших хвилин вторгнення. За свідченням очевидців, навіть коли побачили, що ворог просто безперешкодно їде по мостах, по мосту на Чонгар, заїжджає на КПП, прямо на повній швидкості, навіть в таких умовах деякі наші воїни просто вступали в безнадійний, але героїчний бій.

За свідченнями наших полонених, які були на Чонгарі, один з наших воїнів, ми не знаємо хто, зробив постріл з гранатомета і влучив в одну з російських бойових машин, яка перетинала Чонгар. Я дуже хочу дослідити, дізнатись, хто ці люди, хто ці герої, які загинули на Чонгарі. Поіменно, тому що уявіть собі, на повній швидкості летить колонна, якій нема кінця краю, по який ніхто не стріляє, вона летить по не підірваному мосту, по ній не летять снаряди, ракети. І оця армада йде вперед, і один з наших бійців зробив постріл з гранатомета навіть в таких безнадійних умовах. Таких подвигів десятки тисяч, вони призвели до того, що російська військова машина, яка летіла, вона була зупинена і знищена, і розгромлена.

Але дуже багато говорять про недооцінку російським керівництвом обстановки. Хочу сказати, що з того, що я бачу, насправді російське вторгнення було достатньо добре підготовлене, у цьому був дуже чіткий розрахунок, який на деяких ділянках, на жаль, в першу чергу на південній ділянці, виправдався. Ворог не зміг досягнути на півдні всіх своїх цілей, ворога зупинили під Запоріжжям, зупинили під Волновахою, але на півдні росіянам вдалося досягнути всіх цілей, я думаю, навіть з випередженням графіку. І це все сталось, на жаль, саме в перший день війни. І ті герої, які потім в зустрічних боях, поспіхом, без озброєння, без зв'язку, зупиняли і громили цю добре підготовлену, відмобілізовану і оснащену російську армію, яка мала абсолютну перевагу у повітрі, абсолютну перевагу на морі на той момент, величезну, багаторазову перевагу в бойовій техніці і артилерії, в кілька разів, як мінімум в три рази більшу чисельність наземних сил, те, що це було зупинено, це просто величний подвиг, який багато десятків років треба досліджувати, вивчати і записувати на скрижалі української історії.

Бо ті люди, які в тих умовах вступали в такий бій, це велетні духу, пам'ять про яких священна, і я щасливий, що багато з цих героїв досі живі, і навіть велика частина з них продовжує боротьбу. Це те, що дійсно робить Україну непереможною, сила таких людей.

Запитання аудиторії

Якби з Криму б не пустили їх, як, на вашу думку, розвертався би фронт?

Якби були вчасно підірвані, а це 23 лютого, усі мости на півночі і на півдні, то російський наступ би застряг на кордоні, ворог би не мав ніяких шансів підійти ні до Гостомеля, ні до Ірпеня, ні до Бучі, взагалі ні до Мощуна, на півночі, не мав би шансів йти на Бровари через Суми, не мали б шансів росіяни пробитись на Мелітополь і Херсон. Оскільки велика кількість дамб, мостів у Херсонській області дуже серйозно обмежила пересування російських військ. Є такий дуже важливий приклад, який у нас також мало досліджений і який мені став відомий з вивчення російських джерел. Зранку 24 лютого російські підрозділи 503-й мотострілецький полк, 19-та мотострілецька дивізія, на великій швидкості проривались в Україну, напрямком їхнього заходу через Чонгар була відома Кутаранська дамба. На цій дамбі невідомо коли, можливо ще в 2015 році, були встановлені фугаси, протитанкові фугаси. Так от дві передових БМП-3 19-ї дивізії 24 лютого зранку виїхали, пролетіли цю дамбу і виїхали на український бік і одразу підірвались на цих фугасах. Обидві машини були повністю з екіпажами знищені вибухами. Я досі не знаю, який український сапер це зробив і коли, але це була результативна дія і ворожі джерела відмічають, що після того наступ цього полку на цій ділянці через цю дамбу був зупинений на добу. Уявіть собі, жодного обстрілу нема, не літає авіація, ракети, артилерія, ніхто не стріляє з нашого боку, навіть з автоматів, а ворог цілу добу змушений проводити розмінування цієї дамби. І потім, до речі, підрозділи цього полку були перекинуті для наступу на іншу ділянку. Так от, це показник, дуже серйозний показник, який показує, що було б, якби підірвали два мости біля Херсону. Все це було б українське, і ми могли б маневрувати по цих мостах. Це означає, що український Мелітополь встиг би підготуватись до оборони. І ворог би просто не зміг би їх захопити, зав'язнувши в боях на Чонгарі, поки вони пройшли всі ці дамби, мости. Там достатньо складна місцевість. По ній, якщо все це підірвано, на танку, на БТРі не пролетиш. Хід війни був би інакшим. Нам не довелось би в 2023 році проламувати в лоб російську оборонну лінію на півдні.

Нам не довелось би втрачати в Маріуполі. Ми втратили дві одні з найкращих наших бойових бригад, які потрапили в оточення за тиждень після початку вторгнення. Звичайно, все пішло би інакше. Коли це буде досліджено і названо своїми іменами?

Скажіть, будь ласка, ви навчилися чогось нового для себе у війську? Похваліться чимось, що у вас вже вийшло нове.

Друзі, я просто командир на даний момент взводу БПЛА, і я не можу сказати, що щось ми робимо таке унікальне, нове, чого раніше не робили в інших підрозділах. Я думаю, що нове – це те, що треба збирати людей. Оскільки, щоб ти не знав о війні, а я з перших днів війни, багато років, з 2014 року, достатньо добре знаю багатьох людей в армії, але коли ти збираєш свій власний підрозділ, коли тобі треба шукати людей, привозити СЗЧ-шників, шукати людей по переведенню, дзвонити друзям, працювати з мобілізованими, з добровольцями, працювати кожен день, коли ти відповідаєш сам за конкретних людей, це абсолютно інший рівень занятості, абсолютно інше розуміння ситуації. Ну і коли ти виходиш як журналіст, знімати репортаж – це одна історія, коли ти як командир, який відповідає за проведення розвідки і виставлення позиції, наприклад, під Куп’янськом, виходиш і ти працюєш там, працюєш вже не для того, щоб щось зняти, а для того, щоб виконати конкретне бойове завдання, абсолютно інший рівень мотивації, абсолютно інший рівень роботи, на інші речі звертаєш увагу або не звертаєш. Тому все це для мене в такій якості, для мене нове.

Ну а сама нова війна, вона така, яка є, вона стає більш технологічною, вона стає більш складною в плані техніки. От коли я виходив на Куп’янськ, я хочу сказати, що кілька розвідувальних завдань, які я виконував по виставленню наших позицій, все це було, звичайно, кожен раз нове, тому що коли ти стикаєшся з великою кількістю дронів в повітрі, тебе це не може не дивувати. Коли кілзона у противника на деяких напрямках починається приблизно за 10 кілометрів від нашого переднього краю, і дрони противника контролять буквально кожну ділянку, і доходить до того, що дрони бачать тебе, і ти не можеш вже заховатись.

Під Куп’янськом, коли я заходив біля залізничного вокзалу, неодноразово російські дрони мене помічали і намагались уразити. Під час розвідки в машину, в якій я був, влучив ворожий ФПВ, який заходив по нашому механіку-водію, я сидів прямо за ним в новаторі, і мені пощастило, оскільки ФПВ просто вразив кріплення нашої сітки на лобовому склі. Якби влучив в саму сітку, я думаю, що, на жаль, бронескло РПГ пробило б. Ну а тут нам пощастило. Тобто щільність засобів ураження, яку ти відчуваєш на собі під час кожного виходу, не може не дивувати.

Дронів зараз дуже велика кількість, і уникнути їх спостереження на 100%, яким би ти не був обережним, неможливо. Це дійсно такий новий фактор, який проявляється зараз в кінці, ну з другої половини 2025 року, в 2026 році, і тільки збільшується.

Отже, російська армія по тих підрахунках, які я робив, мала перевагу мінімум в три рази над українськими силами 24 лютого 2022 року. І російська пропаганда, до речі, розповідає, що ось така велика кількість людей в Україні, всі одразу відмобілізувались, і там хтось в Кремлі недооцінив, там якась розвідка не доповіла. От я хочу сказати, що я порахував цифри російської мобілізації, які тільки були офіційно оприлюднені в різних російських джерелах. В першу чергу Міністерством оборони Російської Федерації. І ту чисельність офіційно Збройних сил РФ і інших військових формувань Російської Федерації, мобілізованих. І те, що я бачу протягом всієї війни, російська перевага була на фронті. Навіть під час першої хвилі мобілізації в Україні Росія все одно зберігала чисельну перевагу. Можливо, на першому етапі війни це була перевага в два рази, але вона все одно залишалась. Тому що Україна навіть попри ту хвилю мобілізації, а мені цифри відомі, я оприлюднюю їх, до речі, скоро, які були перші цифри мобілізації лютий-березень, що саме, оскільки людей зайшло до складу сил оборони України. Так от, насправді, кількість людей, черги у військкоматах все одно не могли підняти чисельність сил оборони України значно, тому що було відсутнє озброєння необхідне. І відсутній був час для злагодження і підготовки абсолютно неорганізованих підрозділів, які просто формувалися з нуля, взагалі без командних кадрів, забезпечення будь-якого кістяка. А в той час, як Росія продовжувала накачувати, перекидати в Україну свої кадрові батальйони, тактичні групи, розгортати треті батальйони в своїх бойових бригадах і полках, за рахунок того, що вони збільшили кількість набору контрактників, на фоні пропаганди, тобто добровольців на першому етапі, потім короткострокові контракти для добровольців у Росії ввели, які теж давали великий ефект, і потім мобілізація в Росії в 2022 році. Тобто якщо порахувати, то протягом всього 2022 року насправді на фронті чисельність бойових військ Росії мала перевагу. І виснаження російських військ на фронті десь можливо один до одного було дуже короткий час, це буквально у вересні 2022 року, коли просто російську кадрову армію сточили так, що їхні втрати просто перевищували її можливості поповнення. Саме тому Росія була змушена оголосити мобілізацію. До речі, така сама ситуація зараз і за чотири роки.

Що відомо по російських втратах за цей час?

Російське видання "Медіазона" оприлюднило поіменний список російських втрат за 4 роки війни, тільки той поіменний список, який грунтується на некрологах у соціальних мережах, і ЗМІ РФ, і тільки з громадян РФ – це понад 200 тисяч прізвищ. Це мінімальна оцінка. Думаю, вони менші, приблизно 2,5 – 3 рази реальної цифри російських втрат, якщо рахувати безвісти зниклих – це понад 100 тисяч. Також в Росії, як відомо, велика кількість некрологів просто не друкується, не оприлюднюються ці дані. Також невідомі цифри втрат мобілізованих на окупованих територіях, а мобілізацію там Росія проводить значно жорсткіше, ніж на території РФ, і там буквально сотні тисяч людей були мобілізовані, буквально всі чоловіки, які тільки там працездатні. Все це гарматне м'ясо було закинуто на фронт. Також значна кількість іноземних найманців - ми не знаємо чисельності. Тому загальні цифри російські – це багато сотень тисяч людей, і ці втрати, безумовно, вищі за українські, про це говорять, власне, російські джерела.

Втрати України

За даними російського порталу "Лостармар", який веде поіменний список за українськими повідомленнями в соцмережах, ворог відмітив втрати близько 85 тисяч загиблих захисників України. Офіційні українські дані я не буду казати, президент України заявив, 55 тисяч загиблих, це також може бути достовірна цифра, просто враховуючи методики. Визнані загиблими, які отримали, можливо, посмертні виплати. Є дані по тих, хто є в некрологах. Також за даними зниклих безвість біля 85 до 90 тисяч захисників України можуть бути зниклими безвісти. Це те, що у нас за даними МВС оприлюднюється статистика зниклих безвісти. Знов-таки, в Україні статистика зниклих безвісти не приховується, на відміну від Росії. Цифри страшні, величезні.

Ми бачимо, що ворог зазнає втрат, як мінімум, це один до трьох, от як мінімум один до трьох по безповоротним. І ми знаємо, що якщо підрахувати чисельність мобілізованих в Росії, контрактників всіх призваних за ці роки, це як мінімум 3,5 мільйона людей. А в зоні СВО в Росії залишається 700 тисяч. Це за офіційними повідомленнями. 3,5 – це мінімальна цифра, яку я порахував просто: по російських джерелах чисельність російської армії, хвилі мобілізації, хвилі контрактників, мобілізовані на окупованих територіях за ЗС РФ, Росгвардія, прикордонні війська ФСБ, тобто велика кількість сил, яка була задіяна. З них зараз на фронті в зоні СВО бере участь 700 тисяч.

До великої чисельності втрат Росії безповоротних, звичайно, ще є велика кількість калік, поранених, списаних за хворобами. Так само і у нас.

Страшна війна, яку розв'язав Путін, і яка призводить до страшних жертв української нації і до війни до останнього росіянина. В той час як Путін утилізує росіян просто в нечуваних промислових масштабах, Росія завозить людей з Азії на заселення. І треба відмітити по втратах, що в Україні втрати велика кількість, це поранені, велика кількість людей, які йдуть в СЗЧ, це люди, які втрачають боєздатність, яких звільняють за різними обставинами, в українській армії звільняють через те, що є третя дитина, догляд за батьками, за хворобами.

Тому в Україні велика мобілізація і людей не вистачає. Я не кажу зараз про військовий аспект, я про них багато разів говорив, я зараз говорю виключно про демографічні показники. Людей не вистачає, відбувається, я вважаю, ганебний процес бусифікації, але без нього інших наша влада не знайшла способів мобілізовувати людей, на жаль, поки що не вміє інакше. Але втрати України пояснюються тим, що на відміну від Росії велика кількість українських захисників має можливість залишати Збройні Сили. В Росії причина для звільнення тільки каліцтво, втрата кінцівок, або важкі ушкодження, які в принципі роблять людину важким інвалідом, недієздатним. Навіть легких калік з великими травмами, яких просто там на костурах ворог все одне посилає у бій. Тому, звичайно, ставлення інше до людей, призводить до того, що в Росії значно вищі безповоротні втрати. Оцінок ми не знаємо, те, що ми бачимо зараз, ну як мінімум це один до трьох, можливо один до чотирьох, тому що от така безжальна витрата людей вона призводить до того, що в росіян в моменті людей більше на фронті, ніж у нас завжди, тому що вони людей не відпускають і вони завжди йдуть під дулами автоматів вперед.

В нашій армії до людей все ж таки загалом, я зараз не буду казати про випадки численні, на жаль, некомпетентних рішень, жорстоких рішень, але в цілому ставлення до людини в Україні більш гуманне. Ну і це відбивається на втратах, ми бачимо навіть по тій статистиці, яка зараз оприлюднена.

Запитання аудиторії

Які плани у Росії на наступні п'ять років?

Під час такої глобальної війни у Росії нема планів на п'ять років, абсолютно. Зараз іде тотальна війна, тотальна мобілізація всіх ресурсів в Росії і безумовно це війна для Росії має горизонт планування не більше, ніж як один рік. Чому один рік? Як в Україні, так і в Росії бюджетне планування війни має термін один рік. Гроші на один рік виділяються. Тому коли ми говоримо про перспективи війни, війна зараз планується як в Україні, так і в Росії на один рік. На один рік ми бачимо, що Путін намагається за будь-яку ціну під прикриттям так званих мирних перемовин, які він просто імітує, виконати свою стратегічну ціль, захопити з силою українську землю, повністю захопити Донбас, захопити Запоріжжя. І якщо це вдасться, якщо російський наступ не буде зупинений, безумовно вони будуть прагнути і йти далі.

Росію можна зупинити, російську армію тільки силою. І така сила у України є навіть зараз. Попри всі проблеми з нестачею людей, я зараз на фронті, я вам хочу сказати, що там, де людьми розпоряджаються якісно, там, де до людей є увага, там, де їх готують, там, де є якісне управління, всюди українська армія, сила оборони, російський наступ зупиняють і знищують окупантів, вони ніде не можуть просунутись. На тих ділянках, де є багато необхідних складових компонентів для успіху. На жаль, така організація управління, забезпечення, робота з людьми, підготовка є не на всіх ділянках фронту. Тому я говорив і говорю, що основні проблеми України зараз на п'ятому році війни – це відповідальність і чесність.

Відповідальність за людей, українських воїнів. І чесність. Чесність у доповідях, у оцінці обстановки, у висновках, у визначенні того, чи є успішною практикою, чи ні. З чесністю у нас проблеми основні, це всі знають, я думаю, всі військові, чесністю в доповідях. І відсутність в Україні ключового стандарту НАТО, after action review, аналізу після дії, це є наочне свідчення того, що досі аналіз, висновки, масштабування успішних практик та усунення масштабних недоліків, все це ще досі у нас не працює. А зараз в умовах високотехнологічної війни перевага в управлінських і командирських рішеннях, у якості виконання і швидкості замикання – Петлі Бойда - відомого принципу, про який я багато разів говорив, принцип знов таки управління Збройних сил США. Так от чотири компоненти рішення, в яких треба випереджати противника. Чотири компоненти циклу управління, в яких командири на всіх рівнях повинні випереджати ворога. Так от це велика проблема для нас, була, є, і це буде проблема, на жаль, і на п'ятому році війни, проблема, яку треба усувати.

Як тепер з перебитими мостами і Каховською дамбою можна звільнити Херсонщину? Чи можливо їх відкинути від берега і на яку відстань? Ну як можна форсувати велику річку Дніпро?

Це дуже складне технологічне завдання і в умовах розгорнутої щільної оборони дуже дороговартісне. Тому я не думаю, що це може розглядатися як якась найближча перспектива, треба бути реалістами, поки наступає ворог. Відкинути ворога від Херсона можна на відстань ефективної роботи наших операторів дронів. І під Херсоном йде дуже багато років вже напружена битва дронів, засобів РЕБ, засобів ППО. Ця битва триває і безумовно в цій битві нам треба добитись суттєвої переваги, якої на даний момент, такої як нам треба, щоб відкинути ворога кілометрів на 20, у нас поки що нема. Я думаю, що 10-15 кілометрів від Херсона це те, що реалістично має бути. Створити кілзону на тому березі Дніпра, щоб не дати ворогу продовжувати свої терористичні атаки і удари дронами.

Що відбувається з іноземним легіоном? Його хочуть знищити чи переформатувати?

Наскільки мені відомо, кілька підрозділів іноземних легіонів підпорядкували кільком штурмовим полкам ЗСУ. Ситуація різна. Один з іноземних легіонів, другий, не влаштовувало приєднання до одного зі штурмових полків, виникли публічні суперечки. Ну, а, наприклад, я спілкувався з бійцями і командирами іноземного легіону, який був включений до складу 475-го штурмового полку CODE 9.2. І там взагалі ніяких проблем не було. Навпаки, люди натхненні, вони потрапили в потужний, ефективний бойовий колектив. Там, де до них є адекватне ставлення, розуміння, і вони отримали підтримку і сприяння. Я думаю, що все залежить завжди від виконання у нашому житті. І я думаю, що є в цій історії з іноземним легіоном і позитивний приклад. І якби насправді у нас рішення про реорганізації або створення нових частин взагалі якось оцінювалось, хоча б хтось з керівників вищих, хто пише такі рішення, директиви, він якимось намагався це узгоджувати або хоча б питати особовий склад. Таких би питань взагалі не виникало. На жаль, у нас робота з людьми полягає в тому, що спочатку ухвалюється рішення, а потім комусь даються накази зверху гасити скандали. Як правило, не тим людям, хто ухвалює такі управлінські рішення. Тому всім, хто бійцями іноземних легіонів, я думаю, дуже раджу підрозділ 475 полк, Героя України Олександра Настенка. Це підрозділ, в якому можна ефективно, сучасно воювати.

Чи вірили ви чотири роки тому у повномасштабну війну, чи чекали, що вторгнення обмежиться Донбасом?

Відверто кажучи, я очікував, я говорив про це в ефірах, в своїх стрімах, все це можна подивитись, що ворог вдарить по Донбасу і буде йти лівим берегом Дніпра. Завдасть удар з двох напрямків, буде намагатись пройти по Дніпру, вийти на Дніпро. Чому я так вважав? Я бачив угруповання і коментував, я бачив загрозу, говорив про цю загрозу російських угруповань на півночі від Києва, від Чернігова і в Криму. Але я в своїх стрімах неодноразово казав, що мені важко уявити, що ворог закінчив розгортання і сам запирає своє ударне угруповання в Криму. Я був впевнений, що українське командування, як було це зроблено в 2015 році, повністю знищить мости. Про це стільки говорилось за ці роки. Кожен рік, уявіть собі, кожен рік угруповання військ Південь проводило з 2015 року навчання по підриву мостів і дамб. Кожен рік. Останній раз за два тижні до вторгнення 14 лютого Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський був на антитерористичних навчаннях у Херсонській області. І це також перевірялось. Я не міг собі уявити, що мости не будуть підірвані ніде. Що ворогу вдасться розмінувати все. Навіть міст у місто Щастя у Луганській області і той не був підірваний. Взагалі. Я був упевнений, ворог готується, розгортається. Наша розвідка все це бачить. Начальник ГУР Кирило Буданов сказав, що він попередив про вторгнення і про час. 14.00 23 лютого повідомив все керівництво країни, що вторгнення неминуче, ворог завдасть удар зранку. Про це Буданов неодноразово розповідав. Зараз Буданов керівник Офісу Президента, тому я впевнений, що він сказав правду. Бо інакше навряд чи його зараз призначили в Офіс Президента. Я так сподіваюся. Тому всі знали про вторгнення, тому всі ці причепи або всі кнопки, які не спрацювали на всіх мостах, я очікував, що їх підірвуть одразу. Не очікуючи, коли ворог піде в атаку, а як тільки почують танкові двигуни, прогрів двигунів ворога, підйом авіації з аеродромів, одразу мости мають злітати. Я був впевнений, що через це ворогу не вдасться пройти далеко через ліси на півночі і через Чонгар на півдні. Цьому все сприяє: вузькі дороги, на півночі ліси, які повністю блокують маневр, річки глибокі, які не замерзли, які техніка не пройде….Я був впевнений – ворог прямо там на кордоні застрягне, а на Донбасі наша армія його стримає. Так, для Дніпра був серйозний ризик – що ворог буде йти на Маріуполь , прорив через Волноваху. Була серйозна загроза для Харківщини - Ізюм, Барвінкове, але глобальних проривів ворог не міг добитись. Наш фронт на Донбасі був достатньо сильним, щоб його швидко прорвати не вдалося. Прориви можна посилити, у нас достатньо боєздатні люди, я про це казав. У мене є багато дописів і стрімів, де я конкретно говорив, що російський бліцкриг провалиться, захопити Україну швидко Росія не зможе. У мене не було сумнівів в цьому. Можна подивитись моє інтерв'ю Радіо Свобода від 30 січня 2022 року. Я детально відповідаю на всі питання по цій темі. Бліцкригу не буде, українська піхота має перевагу над російською армією, і зупинить будь-які прориви швидкі російських колон. Але я не міг собі уявити, що буде багато ділянок, де ворог просто проїде, там не буде боїв. Він просто, знаючи, що там не заміновано, відкрито, просто сяде в БТР і за день проїде 150 кілометрів. Просто без спротиву. Та ще й гелікоптерами посадить десант на Новокаховську дамбу. Я пам'ятаю 2014 рік. В 2014 році, в березні, кілька наших кращих, у нас було дуже мало боєздатних батальйонів. Так от війська не направили на Донбас, а кілька батальйонів десантників були розгорнуті одразу по тривозі в Новій Каховці. В березні 2014 року підрозділи спецназу туди були перекинуті, третій полк, і були підрозділи ДШВ, десантних військ. Тому що Новокаховська дамба, міст – одні зі стратегічних об'єктів взагалі півдня України, ключових. Я не міг собі уявити, що їх просто подарують росіянам. Що там не буде навіть охорони елементарної з автоматами, і російські гелікоптери спокійно, як на маневрах, просто прилетять, висадять десант. І все це буде під відеокамеру. Я був шокований, коли побачив, що Росія висаджує десант, а на місці висадки 24 лютого знаходиться білоруський так званий журналіст, видання Мінська правда, який в той день викладає своє відео з Каховської дамби, Новокаховської. Я був в шоці, перше, від того, що там нема стрілянини взагалі, і ворог спокійно, як на маневрах, собі десантується, під'їжджають БТРи, а по-друге, я був шокований, що білоруський громадянин сам знаходиться на стратегічному об'єкті, який абсолютно невипадково, можу вам гарантовано сказати, там опинився. І передавав інформацію він не в редакцію, а ворогу. Тому, дійсно, тут я скажу відверто, в цьому я помилився, я просто не бачив ніякої перспективи оперативної в цьому. На жаль, це сталося. Тому так, я очікував, що бої будуть за Донбас, я думав, ворог завдасть удару по Луганській області, буде намагатись відрізати, оточити там наші війська, і оточити Маріуполь в першу чергу. Так, дійсно, я думав, що ворог зараз кине сили, піде з Харківщини. Ну, а в Криму будуть бої, але ворог там зав'язне, ну, думаю, будуть такі важкі бої, думаю, вони вийдуть з Чонгару, але це буде там дуже тривалий час.

…Я з Нової Каховки, ми усі в шоці. 

Коли заїхали в місто російські колони? Те, що я бачив по відео, не пізніше десь 13-ї години дня. Це просто шок. Це просто вони проїхали Чонгар, туди всі поїхали спокійно. Потім наші пілоти, героїчні штурмовики, є відоме відео атаки, як наші герої штурмовики на двох літаках розбомбили російську колону російського інженерно-саперного полку, яка йшла на Каховку. Ремонтувати, мабуть, дамбу, але була знищена прямо на марші. На жаль, обидва наших герої загинули під час цієї атаки. Це відоме відео. Бо ворога вдалося зупиняти такими незвичайними засобами.

…З Новою Каховкою так само, як з Енергодаром, АЕС. Зброї в Енергодарі не було.

Так, це наслідок того, що здали Чонгар, там не було військ, ворог просто теж під'їхав до Енергодара. І тільки там вже був бій, на жаль, нетривалий. Тому що наші війська там також вступали в бій сходу.

Далі буде продовжуватись війна. 2026 рік, 5 рік війни.

Говорять про мирні перемовини Росії, США. Я не бачу перспективи ніякої, не видно бажання з боку Російської Федерації миритись. Не бачу жодних ознак. Тому, думаю, що війна на 2026 рік – це наша реальність. Думаю, треба готуватись до війни на 2027 рік. І готувати, коригувати згідно з тим свої життєві плани, своє бачення життя, своє місце в житті, в світі. Війна може бути дуже тривалою. Я більше, ніж на рік, просто не бачу теж логіки щось планувати. Ми дивимося на ситуацію. Ворог лізе вперед. Ворогу треба весь Донбас. Це прямо критична історія. Тому битва за Слов'янсько-Краматорський район буде запеклою. І ворог буде намагатись захопити цей рубіж, цей ключовий район на Донбасі, ворота на Слобожанщину, в центральну Україну, захопити силою.

Також ворог буде намагатись захопити Запоріжжя. І, в принципі, буде наступ продовжуватись по всьому фронту і на Сумщині, і на Харківщині, Дніпропетровщині. Але очевидно, що Донбас і Запоріжжя, як території, які ворог оголосив це територією Російської Федерації. І Путін не пожаліє жодного росіянина, зажене туди стільки гарматного м'яса, скільки тільки може. І темпи зараз у них впали мобілізації, але Росія – тоталітарна держава, і вони вигадують кожен місяць нові і нові методи по загону гарматного м'яса, по відлову його, примушенню укласти контракт. В Росії укладання контракту – це все, ти звідти не вийдеш. Якщо навіть поранення, навіть уламки, скільки у нас полонених, у яких багато уламків у тілі, поранення, серйозні контузії, їх безжально кидають на м'ясні штурми. Ворог діє за зразком НКВС, КДБ, машина репресивна, і вони будуть кидати росіян до останнього. Заселити Росію є ким, є кавказці, є азійці. Путін на війну заганяє всіх.

Війна буде продовжуватися і треба розуміти, що нам треба зміни, треба робити висновки, розуміти, що робити далі. Війну може закінчити тільки українська нація. Просто наявністю фінансів і зброєю війну не завершити. Це вирішується, коли кожен командир на фронті, кожен командувач буде відповідати за свою смугу, буде чесно доповідати про обстановку і чесно робити висновки. Як про успіхи, так і про помилки. Як про ефективні, так і про неефективні дії. І це основне питання. Основне питання 2026 року.

Дрони, озброєння – все це можна купити. Не купиш людей і не купиш командирів. Вирощувати солдат, зрощувати бійців, зрощувати командирів – це завдання держави, і держави, якій має допомогти українська нація вплинути на цей процес, сприяти цьому процесу. Саме перевага в якості – це єдина запорука можливості зупинити ворога і примусити Путіна, показати йому безперспективність війни і необхідність йти до миру, погоджуватись, бути примушеним до миру.

Дякую всім за те, що 12 років ми, українці, йдемо разом. Ми обрали спільну долю, ми йдемо з вами спільним шляхом, ми боремось за свою свободу і для нас українська нація, українська держава, українська свобода – це не пусті слова. Це речі, за які ми готові віддати свої життя. І дуже багато з нас вже його віддали. Цей день, день в першу чергу пам'яті, пам'яті про справжніх українських героїв, які зробили неможливе те, у що не вірив весь світ. Те, що було неможливо з точки зору тактики, стратегії, озброєння, те, що було неможливо на карті, на паперах, на цифрах, стало можливо у дії. Стало можливим завдяки тому, що наші герої пішли вперед з тим, що було. З автоматами, гранатами, а інколи і без них, просто з пляшками із запалювальною сумішшю і з голими руками. Оце той день, той подвиг, який буде жити у вічності. Дякую за стрім і слава Україні!