Перша перемога у війні. 12 років тому "Азов" на чолі українських сил звільнив Маріуполь

Автор: Сергій Бондаренко

13 червня 2014 року Україна здобула свою першу велику перемогу у війні з Росією. Силами щойно створеного батальйону "Азов", двох рот батальйону "Дніпро-1", бійців спецпризначення МВС та 79-ї окремої аеромобільної бригади був звільнений Маріуполь.

Андрій Білецький командує "Азовом" під час штурму бойовиків у Маріуполі. Фото: "Азов"

Для Кремля півмільйонне місто мало як символічне, так і стратегічне значення. Контроль над Маріуполем відкривав шлях до створення сухопутного коридору з Донбасу до Криму, давав доступ до найбільших металургійних підприємств України та морського порту на Азовському морі. Російським планам сприяли розвал державних інституцій на місцях і відсутність політичної волі до спротиву: місцева міліція укладала з бойовиками "меморандуми про нейтралітет", а окремі військові частини залишали позиції, покидаючи зброю та техніку.

Здавалося, Маріуполь приречений повторити долю Донецька й Луганська. Проте група добровольців змогла змінити хід подій. Саме їхня перемога 13 червня 2014 року подарувала місту вісім років мирного життя під українським прапором.

Як добровольцям вдалося зірвати російський сценарій створення "Новоросії", чому Маріуполь став ключовою ціллю Кремля та за яких умов можливе повернення міста — у спогадах і свідченнях учасників тих подій.

Ключ до "Новоросії"

Після втечі Віктора Януковича Росія розпочала реалізацію проєкту так званої "русской весны" на Півдні та Сході України. За підтримки російських спецслужб і бойовиків місцеві проросійські сили захоплювали адміністративні будівлі, організовували масові заворушення та атакували проукраїнських активістів. У Криму ці процеси завершилися анексією півострова, на Донбасі — окупацією частини територій і проголошенням маріонеткових утворень "ДНР" та "ЛНР".

Проросійський мітинг і плакат "ДНР" на фасаді захопленої міської ради 13 квітня. Фото: Reuters

За задумом Кремля, Донецька і Луганська області мали стати лише початком. В єдину "Новоросію" планувалося об’єднати весь український Південний Схід — від Харкова до Одеси. Особливе місце в цьому плані посідав Маріуполь. Контроль над містом не лише забезпечував Росії вихід до стратегічних промислових активів і морського порту, а й відкривав сухопутний коридор до окупованого Криму.

Одним із перших міст, де російський сценарій зустрів організований спротив, став Харків. 14 березня 2014 року проросійські бойовики на чолі з громадянином Росії Арсеном Павловим на прізвисько Моторола спробували штурмом захопити будівлю організації "Патріот України" на вулиці Римарській. Її члени дали нападникам відсіч. Після невдачі частина російських "туристів" залишила місто, а частину згодом затримали під час зачистки захопленої Харківської ОДА силами спецпідрозділів МВС.

Після цих подій лідер "Патріота України" Андрій Білецький разом із соратниками та харківськими ультрас продовжив боротьбу з проросійським підпіллям. Не маючи достатньої кількості зброї та ресурсів, вони організували партизанський рух, який у медіа отримав назву "Чорний корпус" або "чорні чоловічки" — як своєрідну відповідь на російських "зелених чоловічків", що захоплювали Крим.

Пошуки зброї та можливостей для легалізації цього руху зрештою привели його учасників до Приазов’я. Поблизу Маріуполя розташовувалася база внутрішніх військ, яку залишив особовий склад. Для людей Білецького це був шанс отримати легальне озброєння і перейти від стихійного спротиву до системної боротьби.

Будівля управління МВС у Маріуполі після штурму бойовиками 9 травня. Фото: Євген Малолєтка, AP.

Тим часом російська сторона цілеспрямовано готувала Маріуполь до заколоту ще з початку 2014 року. За свідченнями учасників подій, частину місцевих прихильників "Антимайдану" вивозили до Краснодарського краю Росії, де вони проходили прискорену військову підготовку. Повертаючись до Маріуполя через Єйськ, вони вже були організовані у відділення та взводи. Паралельно до міста автобусами звозили кримінальників із Донецька, російських "козаків" та інших "добровольців" із Ростовської області. Координували їхню діяльність кадрові співробітники російських спецслужб. Одним із ватажків проросійських сил у Маріуполі став громадянин Росії Андрій Борисов на прізвисько Чечен, який виконував функції так званого "народного коменданта" міста.

До літа 2014 року Маріуполь фактично став одним із головних плацдармів російського наступу на півдні Донбасу. Саме тут вирішувалося не лише майбутнє міста, а й доля всього проєкту "Новоросія".

Чечен — у чорній формі. Скриншот з фільму: Маріуполь. Український форпост.

Звільнення. Як готували і проводили операцію

Добравшись до покинутої внутрішніми військами бази в районі Бердянська, Андрій Білецький та його "чорні чоловічки", легалізувалися в структурі МВС і вже за кілька днів отримали бойове хрещення. У районі Мангуша новостворений окремий загін вирвався із засідки, зумівши захопити в полон так званого "міністра оборони ДНР" Ігоря Какідзянова.

Саме тоді, як згадують учасники тих подій, Білецький разом з азовцями почали планувати операцію зі звільнення Маріуполя. Бойовики облаштували укріпрайон на вулиці Грецькій. Добровольці розвідали про нього все — кількість людей, яка у них зброя, розташування амбразур і навіть графік чергувань. "У нас була місцева дівчинка, яка ходила з "георгіївською стрічкою", носила їм їжу, співала з ними пісень, допомагала будувати барикади. Через петличний мікрофон ми знали все: вона була на всіх барикадах, на всіх поверхах, у кожній кімнаті", — згадував Білецький.

Обстановку майбутніх бойових дій відтворили на полігоні у Бердянську: з підручних матеріалів зробили "перехрестя" й "будинки", відпрацювали маневри. Усе було готово, але дозволу вище командування не давало, вважаючи, що сил недостатньо. "Мені українські контррозвідники казали: "Там 300 ченців. Грецька — приманка. Це буде новорічний штурм Грозного, це буде катастрофа". Які чеченці? Звідки ці божевільні відомості? Однокурсник, який служить у ФСБ, подзвонив іншому однокурснику, який служить у СБУ, і "натрусив" йому?" — розповідав згодом Білецький.

Згоду на штурм вдалось "вибити" у ніч перед самим його початком. "В аеропорту [Маріуполя] отримали інструктаж, поділилися на малі групи та в бойовому спорядженні висунулися безпосередньо у центр Маріуполя у напрямку банку на вулиці Грецькій та університету на Георгіївській. Ми, озброєні лише автоматами, наступали із заходу, Нацгвардія утримувала сили бойовиків з півночі, "Азов" безпосередньо вів бій", – розповідав Володимир Богоніс, на той час ексзаступник командира "Дніпро-1".

Володимир Богоніс, в центрі. Фото: Нацполіція

У штурмовій групі були 159 азовців. З них тільки двоє мали бойовий досвід, для решти це був перший бій у житті. Озброєння легке стрілкове, з важкого — зенітна установка і кулемет "Утьос". З техніки легендарний "Пряник" — КАМАЗ, власноруч обшитий листами броні. Штурм розпочався о 3-й ранку, а о 10-й азовці вже зачищали від бойовиків будівлі і підвали. Укріпрайон на Грецький знищили, пʼятьох бойовиків ліквідували, 20 — взяли у полон. Втрати "Азова" — один важко поранений.

"Штурм відбувався за кількома напрямками. Ми відбили у бойовиків захоплений ними БРДМ, за кілька спроб атакували їхні барикади. Спершу вони намагалися чинити опір, вели вогонь зі стрілецької зброї. А коли ми вже почали вриватися в приміщення "штабу", просто тікали, ховаючись у приватному секторі", — згадував Максим Жорін, на той час штурмовик "Азову".

Азовці з прапором "ДНР" на землі. Фото: Олена Білозерська

Барикади бойовиків у вогні. Фото: "Азов"

Азовський "Пряник". Фото: Євген Малолєтка, AP.

Так званий комендант Чечен втік з Маріуполя напередодні. Ймовірно, про штурм його попередили. "Можна було взяти групу Чечена, а вона потім склала дуже серйозну диверсійну групу. Ця людина вбила десятки і десятки українських солдатів. Можна було раніше. Можна було ефективніше. Можна було б, якби не зволікали, якби у керівництва, у тому числі військового, був хребет", — говорив Білецький.

Подальша оборона. Бої у Широкиному

Разом з українським прапором у Маріуполь повернулось мирне життя. Місто стало адміністративним і культурним центром Донбасу. Промислові гіганти відновили роботу, на модернізацію інфраструктури залучили сотні мільйонів доларів інвестицій. Маріуполь увійшов до рейтингу найбільш безпечних міст України. Звільнений і сучасний він разюче контрастував із занепадом, який на окуповану частину Донеччини принесла російська окупація.

Після звільнення "Азов" не залишив місто: Маріуполь та його околиці стали місцем постійної дислокації підрозділу. Влітку 2014 року добровольці разом із міською владою і місцевими мешканцями облаштовували фортифікації. На початку вересня "Азов" брав участь у боях у Широкиному, коли у переддень підписання перших Мінських домовленостей росіяни спробували посунути лінію зіткнення ближче до Маріуполя.

24 січня 2015 року війська РФ здійснили найбільш кривавий злочин проти України того часу: вдарили "Градами" по житловій забудові мікрорайону Східний. Вбили 31 і поранили понад 90 цивільних, у тому числі дітей. Щоб зробити Маріуполь недосяжним для російської артилерії, 10 лютого 2015 року "Азов" розпочав Павлопіль-Широкинську наступальну операцію. Командував боями Білецький, на той момент вже обраний народним депутатом України. Попри цей статус і попередні успіхи, генералів йому знову довелось вмовляти дати дозвіл: у Генштабі в успіх не вірили. Врешті операція була санкціонована, але, судячи з офіційних коментарів, в разі невдачі все звалили б на самодіяльність добробатів. Наступ увійшов в історію як один з найбільш успішних: за кілька діб добровольці частково зайняли Широкине, звільнили Бердянське, Лебединське, Комінтернове та Павлопіль, посунувши лінію фронту на 20 кілометрів від Маріуполя.

"Азов" під час Павлопіль-Широкинської операції. Фото: "Азов"

Розвинути успіх завадили чергові "мінські домовленості", які Росія систематично порушувала, допоки не анулювала в односторонньому порядку. Це сталось за три доби до початку повномасштабного вторгнення і повторної окупації Маріуполя.

Звільнення Маріуполя в червні 2014 року стало першим важливим боєм, який ініціювали та провели українські добровольці. Тоді саме вони зірвали російський план зі створення "Новоросії" та показали, що Україна готова чинити опір. Вдруге добровольчий рух врятував країну 24 лютого 2022 року. Тисячі людей без військового досвіду пішли до війська, ТрО, волонтерських штабів і взяли на себе відповідальність за оборону держави в момент, коли її існування опинилося під загрозою.

Люди, яких навесні 2014 року називали "чорними чоловічками", згодом створили "Азов", у 2022 році — Третю штурмову бригаду, а сьогодні воюють у лавах Третього армійського корпусу, "Азова", ГУР, СБУ та інших підрозділів Сил оборони. За цей час вони стали професійними військовими, але не втратили того, з чого все починалося, — готовності діяти відповідно не лише до наказу, але й до сумління.

У червні 2014-го більшість з них пішли у свій перший бій у кросівках і шортах. Їх об’єднувало не військове минуле, а небажання віддати свою країну. Саме з таких людей і починалася оборона Маріуполя. Чи буде він знову вільним? Білецький вважає, це можливо за двох умов — сильна українська армія і внутрішня криза у Росії: "Шанс історичний обовʼязково буде. Щоб не профукати цей момент, треба робити свою домашню роботу, мати модернізовану країну і армію. Тоді і Маріуполь, і Донецьк ми повернемо".

Сергій Бондаренко для Цензор.НЕТ