Зачистка і взяття полоненого в Малій Токмачці: розповідь заступника командира 3 батальйону 123 бригади ТРО
Заступник командира 3 батальйону 123 бригади ТРО за останній рік здійснив десятки бойових виходів у Малу Токмачку, брав участь у зачистках, захоплював окупантів у полон, евакуйовував поранених і забезпечував піхоту боєприпасами та провізією, а після завдань годував покинутих у селі собак і котів. В інтерв’ю офіцер розповідає про найнебезпечніші операції, втрати ворога, сім’ю та пояснює, чому "списатися" для нього поки не варіант.
- За останній рік скільки у вас було виходів у Малу Токмачку?
- Дуже багато. Були періоди, місяців 6-7, коли у нас було 2-3 виходи в тиждень у Малу Токмачку. У штабі я майже не був.
(на відео захоплення в полон окупанта в будинку)
- Коли наша піхота ходила проглядати цей будинок, один з наших хлопців був поранений противником з підвалу. Скільки їх там – було не зрозуміло, я припускав, що один-два. Перед цим вони накопичувалися, інфільтрувалися в східну частину села. У них нічого не виходило, їх виявляли, знищували. Потім вони вирішили просто виходити на залізничні колії і рухатися вглиб села, до тюрми. Точкою накопичення вони обрали залізничну станцію.
Я спланував, хто кудою заходить, хто де прикриває.
- Скільки бійців ви із собою взяли?
- Троє було, і я четвертий. Я прорахував, що цього буде достатньо. Плюс ми із собою ще везли провізію, тож більше людей неможливо було взяти. Ми виїхали, спішились, перевірили всі будинки перед будівлею, де сидів противник, і навкруги все було чисто. Ми зайшли вже в цю будівлю, де був противник. Він туди зайшов раніше, заніс своє майно, а потім вийшов забрати посилку, нашу посилку, яку загубив "Вампір" - водичка, їжа…
- Ви взяли із собою протитанкову міну. Тобто ви вже спланували, що підірвете будівлю.
- Так, через те, що там сидів противник, ми вирішили не заглядати, а просто кинути протитанкову міну на затримувачі, яку для нас зробили наші сапери. Однієї міни було достатньо – пів будівлі лягло.
- Цей полонений з якої бригади чи полку був?
- 42 стрілецька дивізія, 70 полк. Оскільки він стояв там, то вони і сунуть з нього.
- Скільки російських штурмовиків ви залишили без мотоциклів?
- Двоє точно, які заїхали. Один там і залишився, одного хлопці взяли в полон. На транспорті, на якому вони заїхали, на ньому я і виїхав з Токмачки. Це було літо. Того другого кацапа з’їли собаки і коти, я бачив його останки.
У 2025 році кожен мій вихід у Токмачку - це пакет їжі: макарони, хліб, консерви. Я приїжджаю, ставлю пакет під деревиною, ми відпрацьовуємо, а потім я забираю той пакет і іду погодувати собаку, який живе десь у підвалі.
- Ви ще годуєте котів і собак…
- Так, їх найбільше жалко. Одного пса вивезли, бо він нас зустрічав, ходив за нами.
- Як ви відбираєте людей, які підуть на зачистку? Як вони реагують?
- Огонька в глазах немає (сміється, - ред.). Мій зв’язківець, Шум, постійно ходить зі мною.
- А чому Шум вам так довіряє…адже це постійний контакт з противником, небезпечно.
- Він зі мною вже був, він знає, що я в біді не залишу, і коли що – ми будемо разом. Буває, беру людей, які засиділися, їх треба вигуляти.
- Які слова мотивації ви кажете людям у такій ситуації? Є приклад діалогу?
- Дзвоню, кажу: "Поздравляю, ти виграв поїздку в Малу Токмачку, збирайся". Кажу йому, що йому там треба, що брати, що я беру, що він бере, щоб, так би мовити, не дублювати гранати, одноразки, щоб просто не було важко. Розповідаю, як це все виглядатиме. Щоб люди розуміли, що ми будемо робити, хто буде за ким йти і хто буде за що відповідати. І скидаю або зустрічаємося особисто, плюс перед виходом раніше збираємося і ще раз проганяємо, проговорюємо все. Збираємося, потім, якщо погода дозволяє, то виїжджаємо. Дуже багато було виходів, дуже багато було намотано кілометражу ногами. Хлопцям все заносилось: їда, БК, зброя.
Наприклад, якщо росіяни готовили штурм, ми це знали, то брав я з собою ще сержанта-розвідника зі штабу. І ми просто брали трубки одноразові, гранатомети і йшли по позиціях, розносили гранатомети. Щоб піхоту не дьоргати. Ми з ним на тачки грузили БК, кулемети і машина нас везла. І все, і ми поїхали завозити це все.
- Фактично ви виконуєте обов'язки такелажника, правильно?
- Так. Солдатську роботу роблю, так сказати. В принципі це все робилося, розумілося, що хотілося по максимуму допомогти піхоті, яка там сиділа. Було розуміння, що якщо я зараз не піду, це не зроблю, не проявлю ініціативу, то так воно все і залишиться. І, в принципі, ніхто їм не допоможе: не піднесе ту саму зброю, яка використовувалася при штурмах.
Фрагмент відео і розповідь про вихід на позицію
Це було 29 квітня 2025 року. Так вийшло, що з людьми там дуже біда, не було кому на позиції заступати. Вибрали із взводу зв'язку трьох бійців, ну і я між ними старший був, ми мали йти на позицію, по дві людини на кожну позицію. Розподілилися, я пішов з Шумом, з моїм напарником. І два зв'язківці пішли на іншу позицію. Я так підозрюю, що противник засік нас ще здалека, тому що там була відкрита ділянка, метрів 200 поля і ми просто по ньому дуже повільно йшли, бо вже змучились це все нести. Ми йшли до зупинки автобусної. Ми просто підійшли туди і почули вже, що спереду звук дрона завис.
Я вийшов на КСП батальйону і спитав, чи це наш дрон, чи ні. Сказали, що не наш. Ну, я вже зрозумів, що вже він там, або він нас побачив, висить, або він тільки прилетів, може не помітив, крутиться. Ну і хвилину-дві ми постояли під зупинкою, і прилетів наступний дрон вже зі скидом. І, в принципі, як він тільки вилетів, я крикнув, щоб всі розбігалися, ми почали розбігатися, і він кинув ВОГ просто хлопцю під ноги, і йому перебило ногу. Ну, і потім ми вже почали його тягнути, і там вже дрон за дроном, FPV, артилерія, там вже, так сказати, вони підключилися всі, коли побачили, що три чоловіки серед поля тягнуть одного, то вони там вже включилися по повній.
(на відео фрагмент відбиття дронів)
Якби була активізація противника така, як зараз, то, я думаю, ми б тоді не вийшли, навіть не дійшли б до найближчої посадки.
- Яка доля цього бійця?
- Рік на лікуванні перебував, а зараз після лікування вже списується.
- Скільки орієнтовно противник втратив на штурмах? Ви можете сказати?
- Говоритиму не тільки за колонію, ще за східну частину Токмачки. Це була також наша зона відповідальності, потім нам трошки її укоротили, бо у нас з людьми трошки проблема була, віддали іншому батальйону. То, в принципі, при нас, з того моменту, як ми тут є, ну, я думаю, дві роти є. Це з тим, що противник був знищений ще, наприклад, не в самому ж селі, а на околицях, на підході. Це по посадках від Маріупольської траси, коли він виявлявся. То, я думаю, там як мінімум дві роти, це точно.
- Це 200 чоловік особового складу?
- Так.
- За рік?
- Так.
- Це на ось такій вузькій ділянці фронту?
- Так.
- Ваш бойовий шлях коли почався?
- У 2022 році почався. Я був за кордоном, почалась війна. Я ще місяць посидів, потерпів, потім вирішив їхати додому, воювати. Прийняв рішення, взяв білет, поїхав додому, дома ще посидів, місяць чи два там свої справи вирішив, і потім подзвонили з воєнкомату, і пішов в воєнкомат. Ну, в принципі, так призвався. Спочатку був командиром піхотного взводу в першому батальйоні цієї бригади, де зараз служу. Потім перевівся в п'ятий батальйон, який вже на третій батальйон перемінований. І звідси вже почав свій бойовий шлях, свою кар'єру, так сказати. Сюди зайшов на посаду командира розвідвзвода, ну і потім вже на посаду офіцера групи розвідки, начальника розвідки і заступника командира. Ну, в принципі, робота не змінилася, змінюючи посаду, робота не змінилася, все таке залишилось. Якщо треба десь піти, пройти, зачистити щось, чи завезти піхоту, підвезти БК, провізію, то це все робиться. На посаду не дивишся, всі зусилля йдуть на піхоту, щоб піхоті було комфортно воювати, сидіти на позиціях, щоб вони ні в чому не мали потреби.
- У вас є сім'я?
- Так, сім'я, двоє дітей, жінка. Все, як у всіх нормальних людей. Зрілих, так сказати.
- Як дружина реагує, що ви вже п'ятий рік на війні?
- Негативно реагує на те, що немає дома. Діти ростуть, бачиш їх дуже рідко, раз у пів року. Звичайно, це дуже неприємно, але зараз немає іншого виходу. Приходиться поки що так. По-іншому поки що не буде. То приходиться жити так, як поки що виходить.
- Яке запитання вам дружина ставить найчастіше?
- Коли ти вже спишешся? Постійно воно звучить. Коли, так скажімо, в гумористичному тоні, коли просто з іронією, з розпачем питає, коли спишешся.
- Як правило, що ви відповідаєте?
- Кажу, завтра. Або сьогодні під вечір, каже, вже буду дома. Всі все розуміють, так що в принципі все зводиться поки що на жарти.
- Яку наступну операцію ви плануєте?
- Планував би ще один похід на тюрму. Хотілося б сходити на тюрму. Але треба більше молодих хлопців, міцних, які не будуть боятися, треба з ними попрацювати. Надіюся на них, що вони при першому контакті не розвернуться, не побіжать десь, їх в ступор не кине, щоб бути впевненим. Але для цього треба їх мати і з ними треба працювати. Оскільки нам піхоти мало дають, молодої, так сказати, свіжої, то маємо те, що маємо. Беру з тих, що можна вибрати.
