"На збитому дроні було написано: "Армани — чорт": Герой України на псевдо Армані про полювання на ворожі БпЛА сітколовами
Він прагнув того, чого сьогодні боїться чи не кожен український чоловік, — потрапити в піхоту. У 19 років, за рік до повномасштабної війни, підписав контракт. Перші півтора року повномасштабного вторгнення воював у піхоті.
Саме там, на одному з найгарячіших напрямків у Серебрянському лісництві, він зрозумів важливість прикриття з неба і те, що розвідка та знищення ворожих дронів однаково важливі. Він не міг спокійно дивитися, як ворог здійснює скид за скидом на позиції побратимів-піхотинців. Свій перший ворожий дрон збив, прив’язавши до Mavic палицю на мотузці. Сьогодні на його рахунку — 500 збитих ворожих безпілотників і, як результат, сотні врятованих життів українських піхотинців.
24-річний оператор БпЛА на псевдо Армані, головний сержант підрозділу "Срібна трійка" бригади "Помста" Ростислав Варданян, у День Незалежності отримав найвищу державну нагороду — орден "Золота Зірка" Героя України.
— Досі ви намагалися не давати інтерв’ю, а якщо погоджувалися, просили не показувати обличчя. Боялися?
— Не те щоб боявся. Я в принципі не люблю піару, не вважаю себе героєм. Вважаю, що головні герої — це піхота. Не люблю пафосу, надмірної уваги, не звик до цього. І так, якщо бути абсолютно відвертим, не хотілося б "задвохсотитися" лише тому, що росіяни тепер знають моє обличчя і полюють на мене.
— Зараз вас уже можна фотографувати та знімати на відео. Що змінилося?
— Подумав, що на фотографії, де Президент вручив мені "Золоту Зірку" Героя України, було б дивно замість мого обличчя побачити маску зайчика (сміється. — авт.).
А якщо серйозно, можливо, я трохи подорослішав і тепер ставлюся до цього більш філософськи. Якщо ти давно на війні й розумієш тактику ворога, питання вже не в тому, чи знає він тебе в обличчя. Питання в тому, чи знаєш ти, як діє ворог, щоб своєчасно зорієнтуватися, довше прожити і збити ще більше його дронів.
— Зараз ви віртуозно приземляєте ворожі дрони, використовуючи сіткомети. Але ж вони були не одразу. Спочатку – підручні палиця і мотузка. Пам'ятаєте той момент, коли вирішили їх використовувати і чому?
— Пам'ятаю. Це було ще у 2023, на Курдюмівському напрямку. По наших позиціях ворожі дрони системно відпрацьовували скидами, а я тоді лише більш-менш почав літати на дронах, засвоював цю науку.
І коли наш екіпаж літав, ми бачили, як ворог "кошмарить" піхоту. Виглядало так, що хлопці беззахисні. От у них є нора, з якої неможливо вибратись, бо по них постійно відпрацьовують.
Вирішили з побратимами спробувати щось зробити, аби допомогти. Перші спроби – це на таран дроном у дрон. Тобто, задача передніми променями зачепити пропелер ворожого дрона, щоб він зупинявся і падав.
Пізніше теж імпровізував, там якусь ниточку, патичок якийсь пристосую і тому подібне. Ну, з підручними матеріалами в більшості працювали.
— А сіткомети як для себе відкрили?
— Сіткомети систематично на цьому ж напрямку використовував ворог. Сам принцип дії не є якимось секретним, він доволі очевидний, сіткомет реально зробити як нашим, так і їхнім виробникам.
Коли у них побачив, почав шукати на нашому ринку, але спершу не особливо що знаходив. Бо ключовим моментом для мене був час, проведений у повітрі. Адже одна справа, коли ти знаєш, де висить дрон, підлітаєш, опрацьовуєш і він падає, інша – знайти його і до нього дістатися. Це важко, на це потрібен час. Відповідно, має бути більша ємність батареї і менша вага сітки. Я починав з мавіків. Вагопідйомність мавіка 600-700 грамів, а вага перших систем сітколовів українського виробництва була приблизно 350 грамів. Плюс, як я вже сказав, нам потрібні додаткові батареї, щоб вистачило часу на пошуки ворожого дрона. Тому спочатку відповідних сітколовів на нашому ринку не міг знайти. А з часом, коли вже на Дворічанському напрямку (на Харківщині) побачив, що скиди також здійснюються тими самими мавіками, активніше почав моніторити ринок. І знайшов одного досить цікавого виробника. Він зробив саму систему більш функціональною. Тобто такою, щоб дрон міг її піднімати.
Але все ще не був упевнений, що спрацює ефективно. По-друге, постійно був на позиції і треба було когось просити замовити і якось доставити туди. Тому деякий час все ще ниточку до дрона прив'язував і так працював. Іноді вдало, іноді не дуже.
— Чому? Можете розповісти, що це за конструкція?
— Нитка прив’язується на дрон, до неї пару грузиків, щоб потім зачепити пропелер. Це не дуже ефективно, бо поки добираєшся до цілі, не можеш зробити багато маневрів з ниткою.
Тому шукав інші методи. Наприклад, пробували з побратимами зробити систему скиду, примотавши до неї грузики. Коли ти над ціллю, то натискаєш на підсвітку, нитка вилітає прямо в пропелер. Але це теж досить непрактично. Це більше як іграшка, а мене цікавив реальний засіб, який буде кілька дронів в день збивати, а також допомагати вирішувати низку питань, коли ми супроводжуємо піхоту. Бо піхоті треба дійти до точки, розгорнути позицію, підкопатися. На це витрачається дуже багато ресурсу, дуже багато часу, дуже багато нервів. А ворожий дрон може скидами знищити цю позицію за один день. Тому з часом все ж дійшов до сіткометів. Це було, коли нас перекинули в Серебрянське лісництво.
Там моїм основним завданням була розвідка. Виявляв ворога на підступах. Але та сама, скажемо так, проблема. Заходить піхота, всі до мене дзвонять. Кажуть, прикріпи ниточку чи зроби ще щось. Дуже важкий захід був. Постійно скиди, постійно дуже шкода піхоту.
Тоді і почав стабільно збивати ворожі скидачі сіткометом. Не так, як раніше: повезе, не повезе, зіб'ю, не зіб'ю. А вилітаю на напрямок, де нашу позицію замахує ворожий мавік і розумію, що моїх умінь вистачає для того, щоб збити його. І сама система дуже в цьому допомагає.
— Коли летить ваш дрон із сіткометом, його ворог бачить?
— Звичайно, він більш видимий, тому що там знизу ще бовтається сама сітка. Але в такому випадку ворожому дрону треба відключитись з розвідки і моніторити небо. А розвідка ж – це основне завдання, як у нас, так і у них. Бо вони розглядають посадки, наші позиції.
Та й щоб мене знайти, це теж треба досить добре постаратися. Хоч з моєї сторони, звичайно, повинна бути правильна тактика. Хаотично збивати ворожі дрони не вийде. Має усе бути добре продумано, максимально захищено.
Зараз, як ми бачимо, нас дуже сильно хочуть знайти. І ми продумуємо, як зробити так, щоб не привести ворога до свого бліндажа.
— Ви маєте на увазі, що ворожий дрон, який вам не вдалося збити, може полетіти за вами?
— Наш екіпаж звільнений від розвідки, ми працюємо із сітколовами і захищаємо піхоту. І ми розуміємо, наприклад, що по ній працюють fpv-дрони й арта. Арта має свої "очі", їх потрібно збивати.
У мене вже достатньо досвіду, щоб розуміти, де вони можуть бути, висоти і тому подібне, як їх там правильно знаходити. Тому збиваємо коригувальника, відповідно вже нашій піхоті є трошки часу, щоб зміститися тощо.
Наступному борту, який прилітає, вже важче її знайти. Бо ми знаходимо противника, прив'язуємося до ділянки, до місцевості.
Відповідно наступний борт прив'язується до тієї самої місцевості. А як нас зіб'ють, то ми вже не впевнені, що противник буде в тому ж місці.
Так само з ворожими скидальниками. Вони стараються на точність бити. Підлітають, над нашою піхотою зависають, стараються скинути гранату ВОГ чи якусь СВП, а ми можемо цьому завадити, тому що, як я кажу, умінь вистачає, щоб вправно збити їх.
— Бачила на відео, що дрон, який потрапив у сітколов, падає. А оператор ворога його може підняти із цією сіткою і повести назад?
— Це досить важко зробити. Оператори сидять за чотири-п'ять кілометрів від лінії зіткнення, де збивають дрон. Відповідно, щоб їм його забрати – це можна зробити хіба що з fpv – має бути досить хороший зв'язок, досить добрий радіогоризонт. Їх майже не забирають.
Якщо десь дрон біля них впав, звичайно, вони собі зможуть забрати, але це теж треба йти в поле, знайти. Не завжди вдала ідея.
— Якщо сіткою зловити fpv зі скидом, він, падаючи, вибухне?
— Є ті, що вибухають. Та вибухають у полі вже, а не на піхоту. Але fpv - це складніша ціль. Якщо вона на радіо, то швидша, ніж мій засіб.
— Якщо на оптоволокні?
— Теж є нюанси. Буває що повільно летить, тому що може бути обрив оптики, але низько. І буває таке, що висоти не дають мені змоги настільки низько спуститись.
Перепад висот, радіогоризонт – все впливає.
— А що відбувається з вашим дроном? Він може повернутися після того, як знешкодив ворожий?
— Звичайно, наші дрони повертаються. Наприклад, я вже другий тиждень на позиції, і за цей час ворог втратив незрівнянно більше бортів, ніж ми.
— Завдяки вашій роботі?
— Так, завдяки нашому екіпажу. Зрозумійте, в екіпажі немає одного героя. Весь екіпаж – герой.
— Скільки коштує один борт? Рахуєте завдані збитки вашому екіпажу і ворогу?
— Новий борт – 200 тисяч. От і порахуйте, яка сума виходить, коли їх втрачено п’ятдесят.
Найважливіше для нас – усунути "очі" ворога з ділянки, де перебуває наша піхота. Коли бійці заходять на позицію, їх треба прикрити. Коли тримають оборону вже на позиції, то перш ніж штурмувати, ворог намагається fpv, скидами "задувати" її.
У такі моменти ми й вилітаємо, збиваємо їхні дрони. В більшості ситуацій два-три дрони ми збиваємо і припиняється "кошмарення" позиції, а нашій піхоті простіше далі воювати.
Звичайно, пріоритетом я б назвав – знищити ворожу позицію, з якої злітає дрон. Якщо якісь прильоти є, то вони вже хоча б у норі будуть сидіти. Якщо виявляємо, то передаємо дані, щоб далі по них могли відпрацювати. Але ж мине час і вони позицію змінять. Півдня чи день, не знаю, в кожному випадку по-різному. І я вже не знатиму точного місця, де сидить той, хто коригує вогонь. Відповідно, найпростіший спосіб – це збити дрон.
— Складно відрізнити свої і чужі дрони під час інтенсивних бойових дій?
— Ми намагаємося свої борти правильно маркувати. Мій екіпаж має розуміти: наш цей борт чи ворожий. Важливо, щоб була чітка взаємодія між суміжниками і нашими екіпажами.
Я особисто стараюся тримати на контролі, у кого яке маркування, хто де веде розвідку і тому подібне.
— Це досить важко я думаю. Втома ж все одно настає, як триматися?
— Я спочатку думав, що її немає, але вона все ж є (посміхається, — авт.). Ти постійно зосереджений, бо обстановка змінюється, потрібно тримати фокус уваги.
Звичайно, в мене є побратими на позиції, які мені допомагають. Це взагалі спільна робота, а не суто моя. В літній час у нас в середньому 12-16 годин виходить активного польоту.
— Були випадки, коли піхотинці говорили, що конкретно ваша робота врятувала їм життя? Чи вони просто не знають, що це саме ваша робота?
— Пам'ятаю один випадок. Я заходив на свою позицію через піхотну, розговорилися. А так в основному вони просто бачать, що там хтось дрон збиває.
Буває, що на радіоканалі сиджу з піхотою, щоб розуміти, що відбувається на конкретній ділянці. І як збиваємо ворожі дрони, вони це чують чи бачать. Досить приємно від піхоти чути подяку.
До речі, згадав історію побратима. Це було в Серебрянському лісі. Я знявся з позиції, а він мене підмінив. Він тільки починав службу, мав менше досвіду, але врятував бійця. Збив дрон зі скидом над піхотинцем, який на той момент був поранений. Це вже був другий дрон. Він швидко зорієнтувався, замінив сітку і так добре спрацював.
Загалом на рахунку нашого екіпажу більш як 700 дронів.
— Читала, що якось ви збили за день 10 дронів. Це був якийсь особливий день чи така кількість – це буденність?
— Таке часто буває.
— Працюючи із сіткометами вже певний проміжок часу, може сказати: ефективні вони чи ні? Це варто масштабувати?
— Ефективні, якщо екіпаж працює системно. Мають бути неодноразові збиття. Якщо збити один-два борти за одну годину – це гарний результат, але там на ділянці, де зіткнення, нічого особливо не зміниться. Це в моєму розумінні. Відповідно, ми зараз стараємося, скажімо, збільшити кількість екіпажу, щоб зупиняти їх масово.
Наша ж мета не збити дрон, а врятувати життя, правильно? Якщо збивається дрон і не рятується життя, значить, відповідно, ми не допрацьовуємо. Треба працювати більше. Треба, ну, скажімо, більше думати, як це зробити.
— Мені розповідали, що ви неохоче йдете у відпустки, бо намагаєтеся бути корисним для піхоти, про яку ми сьогодні чимало згадували, і залишаєтеся переважно в зоні бойових дій. Але ж самі кажете, що втома є. Що тримає на фронті?
— Я відчуваю якусь ніби провину перед піхотою. Це внутрішнє відчуття, складно пояснити.
Не знаю, що робити у відпустці, якщо тут на фронті мої побратими, які стали рідними для мене. До того ж ми живемо у війні, нам не можна допускати ворога далі, тому і роблю, що можу саме тут.
Зараз, наприклад, потрібно більше вчити нових бійців, більше їх мотивувати.
— Вдається вчити і мотивувати?
— У кого є бажання, у кого горять очі, того навчимо. Якщо людина щось робить лише тому, що так сказав командир, навряд. Важлива внутрішня мотивація, прагнення щось зробити, чогось не допустити. Але людині потрібен час, щоб адаптуватися, усвідомити, де перебуває і що навколо відбувається, навчитися довіряти побратимам, у яких більше досвіду. Мобілізованим, які до нас приходять, спочатку не до дронів.
Що цивільні люди переважно думають про фронт? Що тут хаос, смерть і тому подібне. Таким людям треба допомогти зрозуміти, що це не так. Якщо боєць всередині буде більш спокійним, він зможе братися за навчання.
— На прифронтових територіях російські дрони активно полюють за цивільними і їх просто вбивають. Чи можливо, на вашу думку, створити якісь групи, наприклад, з правоохоронців чи добровольців, на кшталт ДФТГ, щоб вони збивали дрони, використовуючи сіткомети?
— Дрони досить важко виявити, якщо вони не прямо над тобою, будьмо чесними. FPV на оптиці детектори не виявляють, по суті. Відео не перехоплюється. Він літає на низькій висоті, відповідно, знайти його важко. Сумніваюся, що це можна зробити.
— Тобто, захиститися від такого сафарі людям неможливо?
— Як з цим боротися особисто людині? Я навіть не знаю, що вам сказати. Більше накривати населені пункти антидроновими сітками. Можливо.
Помпові рушниці? Кожному жителю видати нереально.
Хіба знаєте, що? Є ще ручні сіткомети, бійці на фронті також використовують їх. Піхотинці такий називають "останньою надією".
Тільки fpv на тебе заходить, застосовуєш, сітка долітає, дрон падає. У неї досить нормальна така дистанція і вона доволі широка. Просто вправно з ним потрібно поводитися. Я особисто його в руках не тримав, не знаю, але ідея досить цікава і багато відгуків позитивних є. Коштує, правда, немалі гроші, але життя дорожче.
— Наскільки немалі?
— Десь 10 тисяч коштує, але якби зробити його доступнішим і навчити людей користуватися, можливо, спрацювало б.
— Важко влучити ним?
— Я не пробував. Ви просто запитуєте, як можна боротися. Тому і припускаю, що для жителів регіонів, які часто потрапляють у такі ситуації, це був би досить непоганий варіант. Єдине, щоб просто зробити це засіб доступнішим для цих жителів.
— Як росіяни реагують на вашу роботу на полі бою? Чула, що знають ваш позивний, передають вам "послання". Це правда?
— Був випадок у Серебрянському лісі. Я знявся з позиції, дав інтерв'ю і знову зайшов на позицію. Ну, займаюся знищенням дронів далі. Підлітаю до дрона. А я завжди відеофіксацію роблю із самого дрона, там хороша якість у ньому.
Так от: збив дрон, повернувся назад, переглядаю запис. Там пише: "Армани – чорт". Вже пізніше зрозумів, що це після інтерв'ю.
— Більше не було?
— Знаю по радіоперехопленнях, що я росіян дуже сильно замахав. Це якщо коротко.
— А є таке, що вони намагаються, вивчити якісь ваші фішечки? Не намагаються вас у чомусь копіювати чи влаштовувати показові протистояння?
— Переважно багато зляться, хоч були й такі, хто, скажу так, повагу до ворога виявляв. Типу, що я їх конкретно задовбав.
Щодо протистояння, то якось на нашій ділянці був ворожий сіткометник, багато бортів збивав нам. А я його давненько ще побачив в телеграмі, тому що я і тактику ворога теж там вивчав. Їхні засоби, їхні системи, як вони працюють, трошки треба винюхувати це. І побачив ділянку, де ми. Думаю: опа, ось що за екіпаж збиває нас. Вони там виставляють відео, як збивають наші борти.
От саме з ним я найбільше, скажімо, протистояння мав. Він полював, вилітав спеціально за мною, ми ж намагалися діяти на випередження, вражаючи їхні цілі.
— Ви розпочали службу ще до повномасштабної війни. Чому не обрали цивільну професію, а підписали контракт?
— Я цивільну професію не розглядав. Спочатку хотів піти в ЗСУ, але жив у прикордонному районі, прислухався до рекомендацій небайдужих людей і пішов у прикордонники. У 2022 році на ротації був у Чорнобилі, потім – Бахмут. Це був зведений загін піхотинців. З часом перевівся у цей підрозділ, де воюю зараз. Поки зможу приносити користь, буду тут.
— У 2022 році я часто питала у бійців, чи є у них мрія, бо хотілося вірити, що усе швидко закінчиться і ці мрії втіляться у плані в мирному житті. Потім перестала. Можливо, через усвідомлення, що це усе надовго. Та й люди втомлювалися. Не до мрій було. А от у вас захотілося запитати.
— Про мрію?
— Так.
— Не знаю… Знаєте, чого хотілося б найбільше? Бути єдиною нацією, яка розуміє, хто дійсно кривдник і не шукає ворогів серед своїх.
— Тобто хочете, щоб українці в злагоді жили, а не за принципом, щоб у сусіда корова здохла?
— Так (посміхається, – авт). А якщо без жартів, то я вважаю, що суспільство має розуміти ціну нашого стримування ворога. Бо зараз я бачу трохи зовсім іншу тенденцію, коли буваю у відпустці.
У мене і моїх побратимів тут єдина мета – щоб до піхоти нікого не допустити. Бо для нас головне – зберегти життя. А коли приїжджаєш у тил, бачиш там ставлення людей одне до одного, до військових, то не скажу, що мені це сильно імпонує.
— Що чіпляє найбільше?
— Мені здається, що ми якісь більш чужі стаємо.
— Трохи втрачаємо єдність духу, як було на початку?
— Мені здається, що так, ми втрачаємо його. Мені хочеться повертатись сюди, тому що тут бійці розуміють ціну того, що ми робимо.
Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"
