"Я нагадав світові про війну в Україні та безправ’я в Росії". Чеський мандрівник з ніком JEBAL FCB на Красній площі в Москві вигукував "Слава Україні"
Автор блогу JEBAL FCB, чеський мандрівник Давід Піхал опублікував відео: він стоїть на Красній площі в Москві і вигукує "Слава Україні". А ще він розклеював портрети Путіна з написом "Вбивця". Відео стало вірусним, поки він ще був на території Росії. Навіщо він пішов на такий ризикований крок? Сам Давід Піхал розповів нам в інтерв’ю.
Давидові - 51 рік, він живе в Чехії, має бізнес. Каже, що живе своє щасливе життя з дружиною, має двох вже дорослих дітей, останні 10 років захоплюється подорожами.
Звідки взялась назва вашого блогу "JEBAL FCB" ("#бал ФСБ", - ред.)?
Ну спочатку це був дуже маленький блог, який читали кілька людей, переважно з нашого міста, вони стежили за моїми, сподіваюся, кумедними пригодами під час подорожей. Ця назва просто була жартом. Тому що Jebal походить від мого, можливо, смішного прізвища Píchal (Píchat - це вульгаризм в чеській мові, означає те саме, що "#бати", - ред.). Я ніколи не планував бути медійно відомим і досі цього не прагну, тому, можливо, й обрав свій псевдонім у дещо вульгарній формі.
Як ви вирішили поїхати в Росію?
У Росії я вперше був у 1989 році, коли мені було 15 років, у піонерському таборі. Потім у 2017 році їздив туди на складаному велосипеді, у 2018-му проїжджав через Росію до Казахстану та Киргизстану. Минулого року я проїхав через усю Росію до Монголії, а цьогорічна поїздка, безумовно, була останньою.
Яка була основна мета?
Якщо ви питаєте про пункт призначення, то спочатку це була лише Москва і назад — загалом 1800 кілометрів, щоб маршрут відповідав терміну дії візи. Але потім мені не захотілося повертатися тією ж дорогою, тому я вирішив їхати далі — у напрямку Тули, Курська і зрештою Бєлгорода. Але якщо вас цікавить причина цієї поїздки, то однозначно: поїхати на велосипеді "Україна" в Москву - це була спланована провокація. У цьому є типовий чеський гумор: приїхати на Красну площу на велосипеді марки "Україна" і за його службу вигукнути "Слава Україні" — це ж прекрасний подвійний сенс! Звісно, в Росії нікому нічого не потрібно доводити, або переконувати, тож я однаково міг би опинитися у в’язниці. Але головною справжньою причиною була солідарність.
Ви в Росію ще й привезли спеціальні наліпки. Розкажіть, які і де ви їх ліпили.
Перш ніж почати про це розповідати, хочу спочатку пояснити причини. У Росії існує можливість публічно представляти лише одну думку, жодну іншу не можна. От ідете ви і біля Красної площі бачите людину: вона маше прапором, на якому портрет Путіна, під ним ще один прапор з написом "СВО", а на людині ще й табличка: "Идет война против нашей Родины!". Людина роздає газети, у яких лише брехня та пропаганда. Таких людей там кілька. А де протилежна сторона? Хто там може сказати: "ЗУПИНІТЬ ВІЙНУ!" або "МИ НЕ ХОЧЕМО ПУТІНА!"? Ніхто. Але я вірю, що в Росії є люди, які так думають, і їх багато. Я хотів показати їм, що якась форма протесту можлива. Щоб хтось це побачив і сказав собі: "Так, він убивця! Нарешті це десь є!" І, можливо, одна людина з десяти зробить щось подібне. Немає сенсу виходити на вулиці й дозволяти себе заарештувати. Це може відбуватися поступово, можливо, і так.
У мене було 40 маленьких і 10 великих наліпок із Путіним у крові та написом KILLER. Більшість моментів, коли я їх клеїв, я зняв на відео.
Найбільше я їх залишив у Москві, де провів три дні. Першого дня спочатку оглянув усі місця й перевірив розташування камер, а наступні два дні вже клеїв: в парках, метро, на Красній площі, на зупинках, на самокатах спільного користування, в громадському туалеті навпроти будівлі ФСБ. Там вони, щоправда, протрималися лише один день. Можливо, сьогодні більшість уже зняли. Я просто хотів скористатися можливістю - якщо вже я там був, зробити якомога більше. У Москві я відвідав меморіальне місце Бориса Нємцова, Соловецький камінь та інші локації.
Як ви знімали ролик з велосипедом?
Це відео я знімав більше години біля жвавого тротуару, який веде до Великого Москворецького мосту. Фразу "Слава Україні" я сказав щонайменше десять разів, тому що одного разу камера впала з огорожі, перестав працювати мікрофон, кілька разів я обмовився, тож доводилося перезаписувати. Я не мав жодних побоювань чи страху. Це була радість і ейфорія, як коли фінішуєш у якомусь забігу. Після восьми днів у дорозі я був психічно й фізично виснажений. Я стежив лише за поліцією, яка весь цей час стояла в одному місці далеко позаду мене, у кутку. Лише пізніше я усвідомив, що деякі туристи могли мене розуміти, а одна дівчина мене фотографувала. Це було зайвим ризиком.
А взагалі до Росії боялися їхати?
Побоювання у мене були на кордоні — насамперед через те, що мене, наприклад, узагалі можуть не впустити. В іншому я звик до теоретичної небезпеки. Я всюди їжджу сам і здебільшого сплю в наметі. Я побував в Алжирі, Марокко, Тунісі, Іраку, Ісландії, Казахстані, Киргизстані, торік — у Монголії та фактично по всій Росії: від Дагестану, Чечні, Сибіру, Алтаю тощо. На російсько-монгольському кордоні мене кілька годин допитував співробітник ФСБ, який знайшов у моєму телефоні певні речі, пов’язані з Україною, і намагався мене залякати. Але я не скажу, що саме.
Це дуже небезпечно. Ви оцінювали ризики того, що вас могли посадити на великий строк?
Так, я розумів це, коли на це йшов. Але водночас усе було до деталей підготовлено й продумано. Щоранку я перевіряв і готував свої речі — звичайна чи навіть більш ретельна перевірка нічого б у мене не знайшла.
У вас ще була кепка з написом "Jebu na Putina". Де ви її носили і як на неї реагували?
Я одягав її лише двічі й не помітив жодної реакції. Але загалом я оцінив це як дуже ризикований вчинок, який ставив під загрозу всю подорож.
Повертаючись до того, що це дуже небезпечно. А який був ваш мотив це зробити?
Безумовно, багатьом людям це може здаватися безглуздим і невиправданим ризиком. 8 вересня 1968 року в Польщі на знак протесту проти вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини вчинив самоспалення Ришард Сівєц. Чи була його смерть безглуздою і непотрібною? Звісно, я зовсім не хочу порівнювати себе з цим героєм. Але чи викликала моя подорож інтерес? Чи нагадала вона суспільству про війну в Україні та безправ’я в Росії? Моя відповідь - ТАК! Тому для мене це має сенс навіть з огляду на ризик.
Однією з ваших зупинок була могила Олексія Навального. Як це було?
Борисовський цвинтар, де він похований, дуже маленький. Я знав, що його могила розташована прямо біля входу. Я не хотів нічого знімати там на телефон, тому закріпив маленьку камеру на кріпленні на голові й одягнув кепку. Камеру було видно, але не здалеку. Безпосередньо на цвинтарі є поліцейський пост, де перебуває кілька людей. Один поліцейський стоїть прямо біля входу з металошукачем, що здалося мені абсурдним для такого місця. Очевидно, йшлося насамперед про те, щоб зупинити кожного і провести перевірку. Не знаю, чи це було через мою зовнішність, яка не є надто симпатичною, чи він просто був здивований, але він дозволив мені пройти. Можливо, тому, що я відразу повернув у протилежний бік, ніж він очікував. За мною пішов чоловік у цивільному, який постійно розмовляв телефоном і весь час був поруч.
Мені було зрозуміло, що біля могили я зупинятися не буду, а краще знову піду до виходу. Я обійшов увесь цвинтар і побачив, що біля єдиного виходу на мене вже чекають двоє поліцейських. Вони здалеку стежили за моїми рухами і чекали лише моменту, коли я до них підійду. Я вирішив узагалі не зупинятися і, головне, зберігати впевнений, навіть рішучий вираз обличчя. Напевно, вони очікували, що я зупинюся й зачекаю, поки вони дадуть мені більше місця, але я просто продовжував йти прямо на них. Я думав, що вони мене схоплять, але цього не сталося. Один сказав щось на кшталт: "Що ви тут робите?" Я відповів, що я турист, і продовжив іти. Він ще запитав: "Звідки?". На це я вибачився й сказав, що не розумію російської. На цьому все закінчилося. За годинником мій пульс був 140.
Як ви ставитеся до Навального?
Для мене він герой, тому що відкрито виступив проти Путіна й публічно його критикував. Я лише не розумію, чому він повернувся до Росії. Він був дуже популярним серед людей і, можливо, на це розраховував. На жаль, це коштувало йому життя.
Чи знаєте ви, що він казав про "Крим — не бутерброд"? Що під час російсько-грузинської війни називав грузинів гризунами і писав, що "дуже хочеться запустити крилату ракету по генштабу гризунів"? І що закликав визнати суверенітет Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії?
Безумовно, у чомусь він був суперечливою постаттю. Але хто в Росії таким не є? Як там знайти абсолютно чисту душу, яка від народження і протягом багатьох поколінь не зазнавала впливу пропаганди про те, що росіяни — надлюди? Нація, яка, на їхню думку, врятувала і звільнила весь світ, має найкращих спортсменів, підкорює космос тощо. Усе це вони реально думають про себе.
Як ви спілкувалися в Росії з місцевими? Ви знаєте російську?
Російську я обов’язково вивчав за комунізму в початковій школі, а пізніше ще один рік у середній школі. У голові багато чого залишилося, але я можу спілкуватися лише на теми, пов’язані з подорожами, різними потребами тощо. Для якихось великих філософських дискусій моїх знань недостатньо. У будь-якому разі я більше розумію, ніж говорю — тобто переважно розумію, хто і що мені каже.
Як місцеві реагували на вас, чеха? Бо Чехія ж визнана Кремлем як недружня держава.
Думаю, краще, ніж якби я назвав іншу національність — наприклад, сказав, що я німець, американець чи англієць. Звичайні люди пам’ятають нас як частину свого світу — як Чехословаччину, що належала до східного блоку, тому вони завжди реагували з полегшенням. Особливо старші люди. Я не відчував, що вони сприймають нас, чехів, як ворогів.
За вашими спостереженнями, який відсоток росіян дійсно проти того, щоб вбивати чи "визволяти" українців?
Мені сказали, що вісім людей із десяти люблять Путіна. Але це сказав мені фанатичний таксист, який, за його словами, одразу віддав би життя за Путіна. Він був з Азербайджану, і до його жорстоких поглядів належала, зокрема, ідея знищення Вірменії та щось подібне. Я розмовляв із ним понад дві години і, серед іншого, дізнався, що всі ми на Заході маємо "промиті мізки".
Реально я думаю, що проти війни в Україні може бути половина населення. Але це не означає, що вони хочуть змінити режим. На мою думку, Путін виграв би вибори, навіть якби вони контролювалися Заходом. Люди перебувають під сильним впливом пропаганди, яка переконує їх, що світ хоче знищити Росію, що в розпаді СРСР винне ЦРУ, яке поставило свого Єльцина, і що лише їхній нинішній президент може їх врятувати.
Ви опублікували відео, коли вже виїхали за кордони РФ. Але. Чи не боїтеся ви, що росіяни вас можуть знайти і в Чехії? В Європі працюють російські спецслужби.
Відео я опублікував у понеділок ввечері, тобто за три дні до запланованого від’їзду, і це була велика помилка. Я не здогадувався, наскільки все це набуде розголосу, і останні 40 годин не мав жодного доступу до інтернету. Дружина намагалася мене попередити, що відео дуже поширилося, але ці повідомлення до мене не доходили. Ще в середу після обіду я думав, чи мені переночувати до наступного ранку, чи їхати до кордону негайно. Я вирішив того дня залишити Росію. Якби я вирішив переночувати — а гроші на готель у мене ще були — я б уже абсолютно точно не зміг перетнути кордон. У той момент відео вже мало понад 100 тисяч переглядів і ним поділилися 500 разів. Ба більше, ще в середу вранці, коли я все ще був у Росії, мені написали з російських "Известий" із запитанням, чи можу я дати їм інтерв’ю. Тобто вони вже знали, що відбувається. Проте на кордоні поки що проблем не виникло.
А поїдете ще в РФ чи Білорусь, наприклад?
Якби моє відео не набрало так багато переглядів і ця вся історія не набула б такого розгласу, то я б наступного року ще раз спробував щось подібне з таким самим наміром. Тепер я знаю, що більше ніколи.
Чехія прихистила дуже багато українських біженців. Але зараз, з часом, ставлення до них стає все гірше. Як думаєте, чому?
Це спричиняє тиск російської пропаганди. Деякі слабші люди дозволяють їй на себе впливати. Чеське населення старіє, дітей народжується мало. Коли на пенсію вийдуть надзвичайно численні покоління 1968–1978 років народження, вся система зазнає колапсу. Наша економіка потребує кожного порядного іноземця, який вирішить жити в нас, працювати й підтримувати нашу економіку. В ідеалі нам потрібні ще сотні тисяч людей. І де їх узяти? Я однозначно за близький нам слов’янський народ — українців. Я знаю, що після війни вони захочуть повернутися і їх також потребуватиме їхня держава. Але особисто я маю з українцями в Чехії лише позитивний досвід і сказав би, що вже зараз ми не здатні замінити їх власними силами.
Ірина Ромалійська, Цензор. НЕТ
