"Є таємне розпорядження Бастрикіна - не відпускати українців". Чому після 11 років ув’язнення українці залишаються в російській неволі
43-річний Валентин Вигівський - один з перших українських політв’язнів Кремля. ФСБ затримала його навесні 2014 року в Криму. Росіяни звинуватили чоловіка в шпигунстві, засудили до 11 років тюрми. Валентин відсидів весь цей строк у колонії суворого режиму, більшу частину строку провів в "одиночці", в жахливих умовах. Але навіть після цього Росія його не відпускає - вже понад рік чоловіка силою утримують в депортаційному центрі.
ДЕПОРТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР
11 років зі своїх 43 киянин Валентин Вигівський відсидів у колонії суворого режиму в місті Кірово-Чепецьк Кіровської області РФ. 17 вересня 2025 року його строк добіг кінця.
"Ми домовилися з адвокатом, він мав зустріти Валентина біля тюрми, - розповідає Цензор.НЕТ батько Валентина Петро Вигівський. - Але він навіть за ворота тюрми не вийшов, всередину заїхав автозак, забрав прямо з території колонії і відвіз у місто Кіров, до суду". В коридорі суду адвокат встиг сфотографувати Валентина після відбуття 11-річного увʼязнення в російській тюрмі. За кілька годин до того, як він опиниться в центрі, який сам теж називає тюрмою.
Кіровський суд вирішив, що Валентина треба терміново депортувати в Україну. Бо він - загроза для росіян. "Перебування Вигівського В.П. на території Російської Федерації створює реальну загрозу громадському порядку, правам та законним інтересам громадянам Російської Федерації", - йдеться в рішенні про депортацію Валентина.
Ба більше, Валентину заборонили вʼїзд на територію РФ протягом 10 років. Але - його з РФ не випускають. За рішенням того ж суду, українець утримується в Центрі тимчасового утримання іноземних громадян УМВС Росії по місту Кіров. Спочатку призначили 120 днів перебування в цьому центрі, потім постійно продовжували. Там Валентина Вигівського тримають вже більше як рік.
- Це така сама тюрма, - розповідає Петро Вигівський про умови утримання сина, - але умови там трошки краще, якщо порівнювати з колонією суворого режиму. Так само зачинений, решітки на вікнах, віконечко на дверях для видачі їжі, до суду возять у кайданках. Є телевізор. Ми змогли передати йому телефон, навіть вдається різними способами пересилати йому гроші. Може дозволити собі щось з харчів додатково купити. Є прогулянки раз на день - у клітці.
- І є інтернет в телефоні? Він може користуватися?
- Так, телефон видають вдень і забирають увечері. Зараз син знайомиться зі світом, бо за одинадцять років, поки він був у російській вʼязниці, світ дуже сильно змінився.
- А є якийсь графік у цій камері?
- Спати вдень не забороняється. В камері графік вільний, але тільки в камері. Поза камерами їх не пускають. Хіба що до суду возять. І це вже хоч якась прогулянка по місту.
- Розкажіть про його стан здоровʼя.
- Якщо порівнювати з тим періодом, коли він перебував у штрафному ізоляторі, то зараз стан добрий. Але треба лікуватися, звичайно. Ціла купа болячок, купа проблем. 11 років у тюрмі так просто не минають. Він нам взагалі нічого не розказує, але видно, що проблеми зі здоровʼям
- А як його моральний стан?
- Різний буває. Зараз більш-менш бойовий, бо йде судова тяганина з російською владою. Він подав апеляцію на останні рішення, йому суд відмолив. Зараз подає касацію. Але так взагалі-то його стан не дуже добрий, бо не бачить перспектив свого звільнення.
Судові рішення, про які згадує Петро - це рішення про продовження утримання Валентина у депортаційному центрі. Офіційна позиція суду: між Росією та Україною нема безпечної ділянки кордону, відповідно, депортувати неможливо. А ще судді не дають змогу Валентину виїхати з Росії під приводом в тому числі турботи про нього самого. В рішенні судів йдеться: "Станом на зараз діючі представництва та консульські установи України відсутні, каналів звʼязку між державами немає, сповістити Україну про ухвалене рішення про депортацію неможливо. У звʼязку з проведенням на території спеціальної воєнної операції, виходячи з міркувань безпеки, в тому числі й особистої безпеки іноземних громадян, реалізувати процедуру депортації на даний час неможливо".
"Тобто є рішення суду про його депортацію, бо він представляє якусь страшну, смертельну загрозу для російського суспільства. Але є наступне рішення - що його залишають у Росії, в цьому депортаційному центрі. Абсурд", - каже Петро Вигівський.
Він уже багато років бʼється за сина, спілкується з журналістами, виступає на різних світових майданчиках. Каже, що Валентин суддям пропонував різні варіанти: він готовий виїхати з Росії за свої гроші через треті країни. Але судді натомість кожен раз продовжують термін тримання.
Петро Вигівський переконаний: насправді його сина утримують через секретний наказ голови Слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна. "Є секретне розпорядження Бастрикіна про те, що всіх чоловіків-українців призовного віку треба утримувати в Росії в цих центрах не менше 2-х років, щоб вони не йшли воювати - каже Петро. - На суді суддям показують це рішення, говорять про це, але в документах його ніде нема".
За словами Петра, він навіть пропонував адміністрації депортаційного центра заправити їхній автозак, щоб вони вивезли сина до будь-якого кордону. "І начебто адміністрація була навіть не проти. Але вони чекають вказівки згори, з Москви. Поки такої вказівки не було", - каже Вигівський-старший.
ЗАСУДЖЕННЯ
Народився Валентин Вигівський у Припʼяті, після катастрофи на Чорнобильскій АЕС у 1986 році родина переїхала до Києва, хлопцеві було 3 роки. У столиці він закінчив школу, згодом - Київський політех, мав власний невеликий бізнес. Захоплювався авіацією - спілкувався з багатьма людьми з цієї сфери в різних країнах, зокрема і в Росії.
За два місяці, після того, як Крим був окупований, 17 вересня 2014 року Валентин поїхав на півострів. Батько каже, що їхав "у волонтерських справах". Там його одразу затримали. "Почалася війна, а тут українець якийсь спілкується з інженерами авіаційними з Росії, - саме це, мабуть, і стало причиною уваги з боку російських спецслужб до Валентина", - розповідав Петро Вигівський 3 роки тому в інтервʼю LVIV MEDIA.
Цілий місяць рідні не знали, що трапилося з Валентином, він просто зник, не повернувся з Криму. За місяць зʼясували - він заарештований. Знайшли його вже в тюрмі Лефортово - це історична та діюча в'язниця в Москві, відома як головний ізолятор російських спецслужб. Валентина звинуватили в шпигунстві - це стаття 276 Кримінального кодексу РФ. Засудили на закритому процесі, Московський обласний суд дав чоловікові 11 років колонії суворого режиму. З несекретної частини вироку відомо, що Валентина Вигівського звинуватили у "збиранні та зберіганні з метою передачі представникові військового аташату Китаю в Бельгії за грошову винагороду відомостей, що становлять державну таємницю, ‒ конструкторську та іншу технічну документацію авіадвигуна бойової авіації". Під час слідства Валентин підписав зізнання. Але вже на суді заявив, що обмовив себе під тортурами. Пізніше в інтервʼю Раді Свобода, яке він дав в увʼязненні, Валентин описував це так:
"Мене били кілька днів на Луб’янці (на Луб’янській площі в Москві стоїть будівля центральних органів ФСБ, також цим словом переносно називають усю систему ФСБ Росії, – ред.), а потім почалося щось узагалі неймовірне. Вивезли в ліс, поставили на коліна, вдягли мішок на голову і почали стріляти, імітуючи розстріл".
Поки йшло так зване слідство, Валентина тримали в тюрмі Лефортово. "Син писав, що в Лефортово дуже шикарна бібліотека. Я потім вже читав, що по наповненості, по різноманіттю літератури, це одна з найкращих бібліотек у Росії, - розповідає Петро Вигівський. - Там є такі книжки, яких у російських бібліотеках вже не знайдеш. Бо в Лефортово ж не прості люди сидять. Син тоді писав, що прочитав понад 200 товстих та серйозних книжок". А от у колонії, за словами Петра, вже такої розкоші у вигляді хороших книжок у сина не було. "Найрозумніша книжка, яку він там знайшов, - це була "Как закалялась сталь".
ТЮРМА
Після вироку свій строк Валентин Вигівський відбував у виправній колонії № 11 у Кірово-Чепецькому районі Кіровської області Росії. Більшу частину строку чоловік відсидів в "одиночці", в так званій ПКТ - "приміщенні камерного типу". Ось як сам він описував свої умови в інтервʼю Радіо Свобода у 2021 році:
"Я вже майже п’ять років сиджу в бетонному підвалі! Зазвичай ув’язнений сидить у ПКТ не більш ніж пів року, а я - п’ять років! Кожен раз мені продовжують покарання за всілякі уявні порушення. Наприклад, після прогулянки пропонують віник і лопату, щоб "прибрати". А коли я відмовляюся, тому що я заприсягся, що пальцем об палець не вдарю в цій країні, мені пишуть нове порушення! І я знову сиджу в кам’яному мішку! Не маю права навіть поговорити телефоном, не чую рідних голосів!".
Батько в інтервʼю Цензор.НЕТ розповідає, що Валентин відмовився працювати в колонії, мотивуючи тим, що будь-яка робота в країні-агресорі означає посилення її військового потенціалу.
Валентин розповідав, як проходить його типовий день у камері-"одиночці": "Ну, встаєш, виносиш свій матрац, потім сидиш цілий день на лавці. У камері зазвичай холодно, взимку пальці замерзають, коли пишеш лист. Я в основному читаю. Книжки, журнали, газети, листи рідних. Ну, що далі? Прогулянка, гуляю разом з іншими ув’язненими, але говорити мені з ними заборонено, тільки якщо таємно, щоб тюремники не помітили. Весь інший час я можу спілкуватися тільки з бетонною стінкою. Навіть радіо у мене в камері не працює, точніше, його ледве чутно".
Не раз Валентина переводили і в ШІЗО - "штрафний ізолятор". "Бо він завжди гучно висловлював свою проукраїнську позицію", - каже батько. Часто забороняли і листуватися. Одного разу чотири місяці не пропускали листи, бо тюремні цензори виявили, що Валентин пише у своїх листах до батьків слово "росія" з маленької букви. Пообіцяв з великої писати - пошта поновилася.
Депутатка Верховної Ради України від "Європейської солідарності" Ірина Геращенко за часів президентства Петра Порошенка опікувалася питаннями повернення українських політвʼязнів додому. В коментарі Цензор.НЕТ Геращенко розповідає, що Вигівський завжди був в українських списках на обмін.
- Ми дуже боролися всі ці роки за його звільнення, - каже Ірина Геращенко. - Як і за звільнення всіх наших політвʼязнів. Там було півтора десятка гучних імен. Майже всіх нам вдалося повернути. На жаль, Валентина витягти не вдалося. Росія не віддавала його. Хоча багатьох нам вдалося повернути - Надію Савченко, Геннадія Афанасьєва, Юрія Солошенка…
- А чому саме Вигівського Росія не віддавала?
- Росія постійно шантажує Україну нашими полоненими. Вони тоді, наприклад, говорили, що були готові віддати тих, хто був у російських тюрмах, але від нас вимагали віддати їм Цемаха (Володимир Цемах - фігурант у справі збитого літака MH17, ексбойовик так званої "ДНР", - ред.) і беркутівців. Але наша позиція була така: спочатку щодо Цемаха і беркутівців треба отримати вироки суду, а потім віддавати їх Росії. Пізніше Зеленський віддав всіх їх без суду. Чому і тоді Росія не віддала Вигівського, я не знаю.
"РОДИННА ТРАДИЦІЯ"
"Я - батько шпигуна, син ворога народу, онук ворога народу", - часто говорить про себе Петро Вигівський.
Його дід по материнській лінії - Франц Кашперович Гарбовський разом з братом були заарештовані енкаведистами в 1937 році. Багато років родина не знала нічого про їхні долі. Петро Вигівський думав, що дід помер десь у радянських таборах. Але нещодавно зʼясували - він був розстріляний у Житомирі, як "ворог народу".
Батько Петра Вигівського - Степан Вигівський, - в 1943 році у свої 17 був партизаном, потім служив в 582-му окремому саперному батальйоні 260 стрілецької дівізії, дійшов до Берліна. Через пів року після демобілізації, в 1951 році, Степана Вигівського засудили як "ворога народу" за начебто співпрацю з німцями. Степан сидів у Кіровській області Росії, там само, де зараз сидить його онук - Валентин Вигівський. "Увʼязнення в Кіровській області РФ - це наша родинна традиція", - сумно жартує Петро.
МАСШТАБ ПРОБЛЕМИ
Петро Вигівський розповідає: РФ утримує в таких депортаційних центрах не тільки його сина. Лише Валентин, наприклад, перетинався з десятком українців. І це тільки в Кірові. Скільки їх по всій Росії - невідомо.
Микола Полозов - російський адвокат та правозахисник, який вів справи багатьох українських політвʼязнів Кремля, розповідає, що Росія не відпускає в Україну не лише політвʼязнів Кремля. Це будь-які чоловіки, які відсиділи свої строки в РФ. Полозов наводить й інший приклад: "Коли росіяни відступали з Херсону, вони забрали із собою вʼязнів з колоній та СІЗО. Ці люди досиджували свої строки в РФ. Їх начебто звільняли, але теж відправляли до цих центрів. Вони і досі там сидять".
Хоча деяким вирватися і вдається, це скоріше поодинокі випадки. Петро Вигівський каже: "Знаю випадок, коли звільнилися два чоловіки, але вони перед цим оголосили голодування, порізали собі вени, і їх випустили".
Цензор.НЕТ звернувся в Секретаріат Уповноваженого ВР з прав людини Дмитра Лубінця. Там відповіли: мають інформацію про випадки, коли українців утримують у російських депортаційних центрах після закінчення тюремних строків. Зокрема і про ситуацію з Валентином Вигівським. Але Офісі омбудсмена немає точних даних, скільки таких людей.
РІШЕННЯ
З проханням допомогти витягти сина з Росії Петро Вигівський звертався в різні українські інстанції: в Офіс президента, до Омбудсмена, в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Коордштаб створений у березні 2022 року для пошуку, звільнення та повернення українських військових і цивільних із російського полону. "Фактично цим займаються дві структури - Коордштаб та Офіс Лубінця. Я їм постійно надсилаю всю інформацію по Валентинові, всі рішення суду, всі документи. Вони говорять, що все це застосовують при своїх контактах з росіянами", - каже Петро. І додає: "Колись один чиновник мене запитав, як я оцінюю роботу української влади щодо звільнення мого сина. І я ще не встиг рота відкрити, коли цей чиновник каже: "Ну, якби син був дома, то оцінка була б добра". Але вже рік і місяць син перебуває там".
"Ефективного рішення на сьогодні немає, - каже Микола Полозов. - З початком повномасштабного вторгнення російська влада перестала відпускати українців з цих центрів. Спочатку відпускали через Грузію, але згодом цю практику припинили. Поодинокі випадки трапляються, але в цілому російська влада не випускає їх".
В Офісі омбудсмена Цензор.НЕТ повідомили, що Дмитро Лубінець налагодив контакт з Уповноваженою з прав людини РФ Яною Лантратовою. Її просить сприяти звільненню таких людей, як Валентин Вигівський. Але це не допомагає.
Також в Офісі повідомили, що Омбудсмен разом з українським МЗС опрацьовували альтернативні маршрути вивезення таких людей з Росії - через Естонію та Литву. "Реалізація таких маршрутів ускладнюється перешкодами з боку російської сторони, зокрема встановленням вимог щодо виїзду виключно повітряним транспортом, наявності дійсного паспортного документа та підтвердження з боку держави, яка приймає особу", - йдеться у відповіді Секретаріату Омбудсмена.
Також Цензор.НЕТ звертався до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Просили відповісти, які заходи вживаються для того, щоб таких українців повертати додому. Там відповіли одним реченням: "В координації з іншими органами робимо все можливе і напрацьовуємо різні стратегії звільнення".
Цензор.НЕТ вдалося записати інтервʼю з Валентином Вигівським, який перебуває в Росії, в увʼязненні. Зовсім скоро ми його опублікуємо.
Ірина Ромалійська, Цензор.НЕТ
