12283 відвідувача онлайн
216 1

"Нехай краще в аптечці будуть додаткові медикаменти, аніж "Снікерси": день із бойовим медиком 3 АК Стаффом

Автор: 

Старший бойовий медик 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону Третьої штурмової бригади 3-го АК на позивний Стафф до повномасштабної війни не мав жодного стосунку до медицини. До 2022 року він перебував за кордоном – у Польщі та Нідерландах. Працював на будівництві, поступово розвивався у професії й згодом став бригадиром.

Коли почалося повномасштабне вторгнення не зміг залишитися осторонь – не хотів просто спостерігати за тим, що відбувається в Україні, коли його рідні та близькі залишалися там. Тож рішення повернутися додому ухвалив практично одразу. Уже ввечері 24 лютого повідомив на роботі, що звільняється. Подзвонив перевізнику, який забрав його дорогою. Після повернення одразу пішов до військкомату. Але тоді йому було лише 19 років, тому спочатку на службу не взяли. Почав волонтерити. Однак бажання долучитися до війська нікуди не зникло. Через певний час знову прийшов до військкомату й уже чітко сказав, що хоче бути штурмовиком. Так потрапив на тестовий тиждень до Третьої штурмової бригади. Каже, що йому дуже сподобався цей період. Було багато підтримки, навчання, нової інформації та можливостей перевірити себе. Після завершення військовослужбовцям видавали сертифікати, а також допомагали визначитися, ким вони хочуть бути, та на яку посаду хотіли б потрапити. Вирішив, що хоче піти у розвідку. Перший бойовий вихід був саме у якості розвідника. Але потім командир підрозділу запропонував стати медиком.

- Спочатку я поїхав на курси, пройшов CLS, повернувся до підрозділу, продовжив тренування, - розповідає. - Потім пройшов CMC, отримавши ще й сертифікат інструктора. Далі було навчання з гемотрансфузії, де мені дуже сподобалося. Ось так потроху я і виріс до ротного медика. Що тут головне? Ти маєш максимально сконцентруватися на своїй роботі, бути зацикленим на ній. Ти допомагаєш, робиш усе від тебе залежне, щоб зберегти людині життя та здоров’я. Ти не відволікаєшся і йдеш тільки вперед.

стафф

Стафф зняв для нас кілька коротких відео зі свого робочого дня. Камеру GoPro закріпив на собі, щоб показати свою роботу буквально з власної точки зору - від допомоги пораненим та їхньої евакуації до навчання бійців і щоденних турбот про особовий склад. До кожного відео додав коментар і пояснив, що саме відбувається.

Роблю забір ДНК бійця перед виходом. Цю процедуру проходить кожен, незалежно від посади. Перед забором не можна їсти, пити чи курити. Про це я попереджаю заздалегідь. Потім заповнюється документація: пишеться заява про те, що боєць дає згоду на проведення таких маніпуляцій, зазначаються всі його дані, номер телефону, домашня адреса тощо. У мене ці документи не зберігаються - передаю їх на медпункт, а звідти вони йдуть далі.

Крім того, коли приходить нова людина, обов'язково має пройти так званий скринінг. Сюди входить забір крові, різні тести: гепатит, СНІД, венеричні захворювання тощо. Після цього проводиться консультація з терапевтом. Якщо є якісь проблемні питання, до обстеження також входять флюорографія, консультації хірурга, травматолога та невролога. Це все, що потрібно. Можна сказати, що це таке собі місцеве "ВЛК", адже ми маємо розуміти, чи не краще людині зараз пройти лікування, щоб виявити можливі проблеми ще на ранньому етапі:

***

Перевіряю аптечку бійця перед виходом. Це також обов'язково. Я спілкувався з кількома військовослужбовцями, які приходили із СЗЧ з інших бригад, то багато хто говорив: раз видали аптечку й більше туди ніхто навіть не заглядав. Я до цього питання ставлюся дуже прискіпливо – усе контролюю. Навіть від себе додаю ще більше, аніж передбачає базовий набір – нехай краще будуть додаткові медикаменти, аніж "Снікерси" чи ще щось таке. Мені розказували, як бійця поранили, дістають його аптечку, а там – шоколадки. Так не годиться!

У аптечці неодмінно повинні бути чотири турнікети, які в обов'язковому порядку мають бути відкриті (що в аптечці, що на броні), пілпаки для поранення і для контузії, оклюзійна наліпка, ізраїльський бандаж, звичайний бинт, пластир, маркер, ножиці, картка пораненого, тампонада.

Пілкап контузії витрачається дуже швидко. Якщо говорити про поранення, то дуже часто накладають турнікети. Якщо взводний медик перебуває далеченько, хлопці можуть вийти на радіостанцію, запитати, як там краще діяти, що робити. Але оскільки вони проходять навчання, самі багато чого знають:

***

Збираю пілпаки для аптечок. У тій, що для контузії, мають бути ондансетрон вісім міліграм і парацетамол. А для поранення - парацетамол, мелоксикам і моксифлоксацин.

Пілпаки доводиться поповнювати дуже часто. Аптечка видається одразу, як боєць приходить до підрозділу. Навіть на тренуваннях у нього може, наприклад, заболіти голова, то має можливість взяти звідти пігулку, щоб втамувати біль. Перед виходами я, знову ж таки, все перевіряю, додаю необхідне:

***

Готую документи для проходження ВЛК з бійцем. Взагалі є різні випадки ВЛК. Якщо поранений боєць лежить у лікарні, його там можуть одразу скерувати на комісію. А якщо його вже виписували, і була невелика відпустка чи ще щось, тоді я роблю йому направлення або на ВЛК, або на придатність:

***

 Супроводжую бійця під час ВЛК. Там були величезні черги. Ми – наприкінці. У мене був протез, який якраз потрібно було занести травматологу. Тож вимушено, але вийшло просунутися без черги. Він пройшов консультацію. Йому написали консультаційний висновок, що потребує проходження ВЛК. Після того я маю зробити йому направлення на комісію, але без висновку лікаря не можу цього робити, тому що цей висновок має бути із печаткою та підписами:

***

 Розбираюся із документами: кого з бійців на ВЛК, а кого – на госпіталізацію. Загалом із документацією я працюю дуже багато:

***

Це дорога до Харкова. Супроводжую двох бійців до лікарні на госпіталізацію. Перед тим я за таких ситуацій призначаю час, коли їдемо, попереджаю, які речі взяти, і як все заплановано:

***

Супровід бійця у лікарні. Тут уже по ситуації: якщо скажуть – переводжу до іншого госпіталя, за необхідності навіть до іншого міста. Зазвичай говорю з лікарем, що далі робитимуть. Після цього боєць лягає до лікарні. В основному йдеться про поранених. Якщо ж захворіли – направляю по місцю. У нас же є своя медрота, яка гарно справляється. Тут я так само реєструю хворого, приїжджаємо, відбувається огляд терапевтом, за потреби хірургом чи травматологом. Так само призначається лікування:

***

Це навчання піхоти накладання турнікетів та огляду по системі MARCH. Стараюся дати більше за стандартну історію. Зазвичай я їх треную так, щоб вони вже були максимально наближені до реальності, як це все має бути на полі бою. Я йду по протоколу ТССС, хоча і вношу свої корективи, щоб було краще. Роблю так: вивчили на теорії – закріпили на практиці і так по колу. Після цього проходить певний період, я знову проводжу опитування про те, що вони вивчили, щоб все це закріпили, щоб не було так: зараз вивчили, а за пару днів уже й забули. Постійно нагадую: має бути саморозвиток, а не ТікТоки та Інстаграми. Є ввечері хвилинка - подзвонили до рідних, поспілкувалися, а потім відкрили книжечку чи програму ТССС, почитали, згадали і ще раз запам’ятали.

Я – суворий інструктор, тому що хвилююся за кожного з них. Мені на День медика з колишнього батальйону, де я був, прийшло повідомлення: "Вітаю з твоїм святом! Ти, дійсно, дуже добрий медик. Хоча й суворий сержант, але справедливий". Це був іноземець, який, діставши поранення, відкрив свою аптечку, щоб надати собі допомогу, й побачив, що там було набагато більше медикаментів, ніж зазвичай. Сказав мені: "Я тоді заплакав". Тож я, справді, і добрий, і суворий. Адже стараюся зробити якнайкраще, щоб вони почувалися комфортно, впевнено і не думали, що на них забили чи ще щось. От болить зуб – везу до стоматолога, пальчик – до травматолога і так далі. Все робимо.

Чи складно навчати? У деяких моментах так, коли не мають бажання. Були такі випадки, що не йде йому це все. Я розумію і завжди, повторюся, наголошую на саморозвитку. Навіть прошу побратимів, які з ним живуть, щоб допомагали вивчити. Кажу: "Ти наразі краще знаєш медицину, сядьте удвох ввечері, поспілкуйтеся, повторіть. Можете мені подзвонити, коли у вас є вільний час. Я приїду й поясню та покажу, що незрозуміло. Якщо буде потреба, зроблю це повторно":

***

 Це згоріла після прильоту машина, коли ми працювали на евакуації. Вдарив ворожий FPV по авто наших сумісників. Туди багато летіло. Ми були неподалік:

***

Проводиться огляд пораненого цивільного чоловіка. Він був неподалік від тієї машини. Зазнав  поранення, коли їхав на мотоциклі на риболовлю. Його побачили побратими з іншого підрозділу й підвезли ближче до нас. Ми його віднесли в укриття, де й надавали допомогу. У нього були поранення в ногу, сідницю та руку. Казав, що боляче. Ми з ним постійно говорили, розпитували, куди їхав, що робив? Таке спілкування, справді, допомагає.

Мені не часто доводиться надавати допомогу цивільним. Зазвичай я заходжу на інші місця. Але й цивільних тут не так вже й багато:

***

 Крапаємо медикаменти пораненому. Це обезбол нефопам, транекс для зупинки кровотечі та ондансетрон, щоб попередити нудоту. Якщо порівнювати, таке поранення для нас – не складна історія. Після знеболювального цей чоловік уже й жартував:

***

Укриваємо пораненого термоковдрою, яка зігріває. Потім ще одну ковдру підстелили. Він втратив дуже багато крові, то йому в будь-якому разі було б холодно. А гіпотермію краще попередити, аніж потім лікувати. Тому ми діяли на випередження. Ще жартували про те, що тепер нагадує шаурму. Він взагалі такий прикольний чоловік. Розказував, що на нього вдома чекає дружина. Ми дізналися, де вони живуть, й передали всю інформацію, щоб вона не хвилювалася, адже його телефон залишився на місці ураження:

***

 Евакуйовуємо пораненого. Я сидів попереду в машині. Мій побратим – біля нього. Дивився, щоб все було добре. Ми весь час говорили, запитували про його самопочуття, чи подіяло знеболювальне, про дружину й дітей, чому не виїхав? Сказав, що все життя там прожив, то не хотів нікуди виїжджати. Самопочуття було нормальним.

Коли ми комунікуємо з пораненим, оцінюємо його стан. Якщо не спілкуватися, може знепритомніти. Тому має бути постійний контакт.

Потім передаємо пораненого на наступну ланку евакуації. Забирає група з нашого підрозділу, з якою ми попередньо скомунікували. Є певні етапи евакуації, щоб не гнати машину далі до лікарні. Ми розказали, які обставини поранення, яка допомога була надана, які ліки введені. Зазвичай доповідь готується і в письмовому вигляді. Я у даному разі робив її не в зошиті, а в електронному форматі, де все вказав:

***

Проводжу перевірку ПТД. Дивлюся в холодильнику, чи немає прострочених продуктів. Треба, щоб бійці за цим слідкували, адже можна отруїтися. Я привчаю їх до того, щоб вони самі це контролювали. Приїжджаю не в якийсь визначений день, а в рандомний момент, щоб не знали. Тому що можуть подумати: вчора термін закінчився – не страшно, можна з’їсти. Або втомлені не дивляться на дати, їдять, а потім болять шлунки й животи. Тому все має бути проконтрольване. Якщо щось відкрите – теж викидається.

Цього разу знайшов протерміноване масло. Усе при мені одразу йде до смітника. Зазвичай біля мене поруч знаходиться командир взводу. Я йому кажу: "Треба знову з самого початку все передивитися, перемити холодильник". І вони вже цим усім займаються. Бувають у них промахи, але я їх розумію. Вони втомлюються, змучені, їм хочеться відпочити, тому не мають часу. У них взагалі не завжди знаходяться сили навіть щоб поїсти. Знаю по собі: коли проходив БЗВП, настільки був втомлений, що не завжди й хотів їсти. Можливість була, бо йшло за графіком, а от бажання - не завжди.

Також я дивлюся за гігієною. Увесь час наголошую на цьому, говорю, щоб вони завжди милися, бо постійно пітніють - може з'явитися грибок і всілякі проблеми. Тому я за цим теж стежу. Щоб були підстрижені, щоб нігті були доглянуті. Військовослужбовець повинен мати відповідний вигляд:

***

Спілкуємося з особовим складом. Я розумію, що є люди, які соромляться щось сказати або чогось бояться. Краще я перепитаю. Я ж пам'ятаю, кого вожу, кому які ліки призначили, скільки ще лікуватися, через скільки потрібно приїхати на медроту, з'явитися там чи там. Крім того, у мене все записано, і багато чого є в голові. Але коли я з ними поспілкуюся, вони можуть додатково сказати ще щось. Так більше відкриваються, і я можу краще зрозуміти, чи їм щось допомагає, чи ні, чи взагалі дотримуються лікування та рекомендацій:

Цього разу спілкувалися із бійцями-іноземцями. Поруч зі мною стояв головний сержант, який перекладав, бо англійською я не дуже добре володію, більше польською говорю. Також на таких зустрічах буває перекладач. У мене є ще взводний медик, який знає англійську. Може з ними спілкуватися, а я слухаю, ставлю запитання, перекладає, і ми все уточнюємо. Стандартні слова я знаю. Хлопці за потреби можуть написати мені напряму, а я через перекладач подивитися.

стафф

Хотілося б, звичайно, приїжджати до них кожні два дні, але не завжди маю таку можливість. Постійно є ще якісь справи: то одне зробити, то інше. Стараюся бути там двічі на тиждень, буває - і тричі. А якщо взяти людину, яка лікується, наприклад, отримує крапельниці чи ще щось, то я зазвичай приїжджаю до неї щодня. Як я все встигаю? Просто такий трошки моторний.

Ольга Москалюк

Фото та відео надані Стаффом

Завантаження...