Олег Березюк: "Банкова хоче контролювати все! Однак, коли сталася біда у Львові, говорять: "Це що, Президент буде сміття вивозити?!"

Автор: Ольга Москалюк

Як керівник фракції "Самопоміч" Олег Березюк прийняв рішення про голодування? Що саме стало для цього "каталізатором"? Як нині відновлюється? Що думає про "сміттєву" проблему Львова та реакцію на неї центральної влади? Відповіді на ці запитання в інтерв’ю "Цензор.НЕТ".

Минулого тижня регламентний комітет Верховної Ради складав достойну конкуренцію серіалам та художнім фільмам. Поки розглядали подання на п’ятьох нардепів, на його засіданнях була і комедія, і трагедія, і романтика. Це "чистилище" проходили представники "Блоку Петра Порошенка" Борислав Розенблат, "Народного фронту" Євген Дейдей і Максим Поляков, Радикальної партії Андрій Лозовий та "Волі народу" Олесь Довгий. "На закуску", на середу, залишили Михайла Добкіна із "Опозиційного блоку". Депутатів із "Батьківщини" та "Самопомочі" в списку, поданому ГПУ і САП, немає. 



- Вам "привіти" не передають? – запитую при зустрічі лідера фракції "Самопоміч" Олега Березюка. 

-У нас немає відчуття, що ми порушуємо ті чи інші закони, - каже. - Але ви що, не бачите, як нас "товчуть"?! 

Ми поговорили із Олегом Романовичем про це "товчіння" - проблему вивозу сміття у Львові, про роботу правоохоронних органів, про окуповані території Донбасу, а також про загальну ситуацію в країні. 

"Я НЕ ХОЧУ, ЩОБ ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПРОКУРОР БУВ КОНФЕРАНСЬЄ. Я ЗА ТЕ, ЩОБ ЦЯ ІНСТИТУЦІЯ ПЕРЕМАГАЛА В СУДАХ" 

- Ми з вами останнім часом записуємо інтерв’ю тоді, коли відбуваються цікаві події – то уряд новий формували, потім Рада збиралася вводити візовий режим із Росією, зараз знімають недоторканність із деяких народнихдепутатів. Що це означає? 

- Це така гра, яка створює у головах людей ілюзію того, що щось робиться. Насправді, це все – "вершки"… 

- А що "корінці"? 

- Коренем проблеми є беззастережний постколоніальний синдром – олігархічна система, яка використовує людей, створюючи такі собі фейки. Вони містять частину правди. Народ, маючи базову довіру, думає: "Нарешті!" А, насправді, зібрали "вершки" й пішли далі використовувати людей та їхні гроші. 

- Так що побачимо на виході в цій ситуації із зняттям недоторканності? Бо на вигляд досить гарно: взялися і за своїх: Борислав Розенблат, Євген Дейдей, Максим Поляков - депутати коаліції… 

- Пам’ятаєте, ми з вами говорили, що дорога від колонії " єгипетської землі – дому неволі" до власного дому займає не один рік, а сорок років? Так от нині ми на 26 році цього шляху. Тому із подальшим розвитком держави, як інституції, ми будемо бачити динамічний поступ. До речі, ми його вже спостерігаємо. Ще два роки тому не могли собі уявити, що у нас будуть працювати НАБУ і САП. Зверніть увагу, що ці подання на депутатів – це заслуга не Генпрокуратури, а незалежних органів, які створило по в стання. Більше того, до розслідування справи бурштину також приєдналися правоохоронні органи європейських країн та США - була спільна операція НАБУ, САП і ФБР. Це означає, що ми, як інституційна держава, справді, просуваємося до необхідних стандартів. Але це тільки початок, бо, як казав Блаженніший Любомир Гузар (вічна йому пам’ять): Велика справа робиться нешвидко і нелегко. 

Тому, з одного боку, вони використають цю ситуацію, щоб показати: Дивіться, ми боремося. З іншого – це буде прикриттям їхніх корупційних діянь, які вони й на далі будуть чинити. Хто вони? Це олігархічна кліка, яка використовує таких самих "розенблатів" та "полякових" для досягнення своєї мети – заробити на людях. 

- А їхні прізвища назвете? 

- Ви їх знаєте. Це шість-сім прізвищ людей, які експлуатують цю державу протягом останніх 15 років і не припиняють цього робити. Мені шкода, що вони не розуміють: якщо не припинять, то остаточно "відріжуть гілку, на якій сидять". Бо у ХХІ столітті ми отримали дві величезні зміни, яких не було раніше. Перше, це інформаційне суспільство, яке народилося у ХХ столітті, а зараз розвивається. Воно не є простим. Ми інколи не знаємо, як із ним поводитися. Але відбулося розширення доступу до інформації. Колись ми чекали одну газету раз на тиждень, потім сиділи біля телевізора, щоб раз на добу подивитися новини. Сьогодні людина має можливість отримувати інформацію у будь-який час. Так, є питання щодо її якості. Але сам факт доступу до неї зробив людину поінформованою, а, значить, сильнішою. Якщо ти маєш інформацію, здатен продукувати свої власні висновки. Тому стало важче дурити народ та маніпулювати ним. Для цього тепер треба бути більш хитромудрим. Це інколи не виходить, бо для цього потрібно мати інтелект. У людей, які прагнуть лише влади, а не результату, зазвичай його мало. 

Друге, народження у ХХ столітті незалежної інституційної держави в центрі Європи, яка зараз розвивається і називається Україна. Це змінює всю констеляцію відносин в світі, адже це не маленька країна, а сорокамільйонна нація. 

Ці два компоненти, які я озвучив, роблять ситуацію кардинально інакшою. З одного боку, люди стають більш поінформовані, роблять власні висновки, їх важче дурити. З іншого – росте інституційна держава, яка починає захищати їхні інтереси. В суспільстві, яке стає демократичним, тобто починає поважати, як основу і цінність, людину, її життя, свободу та власність, виникають, як кажуть віруючі люди, Богом дані, а невіруючі – вищи м розум ом природи, природні права (навіть несвідомі) людей на життя і здоров’я, свободу і приватну власність. Щоб краще їх захищати, людина створила собі державу. Так от коли держава стає тиранічною і поневіряє ці права, у людини з’являється природній неконтрольований протест проти цього. Тоді виникають повстання, як це було два рази протягом останніх д ванадцяти років. Якщо олігархи не будуть розуміти, що у своїй гонитві за власним ницим прибутком не зауважать, що вони зачіпають базові та природні права, які людина несвідомо захищає, отримають страшні наслідки, коли знесуть все. Це дуже важливий месседж. Бо таке враження, що вони на це не зважають. Особливо мене стривожил а ситуація в селі Бережинка Кіровоградської області. Ви собі уявляєте, що до фермерів, які оброблять свою землю, прийшли чужі люди, вирішили все забрати (бо їм так хочеться), а влада їх боронить?! Коли люди з мотиками і вогнепальною зброєю вийшли на захист свого природного права власності, над ними почали не тільки знущатися, а й палити врожай. Це паління збіжжя є образом жахливого знущання над людьми. Палили збіжжя нащадки тих, хто ліквідовував природу захисту своєї приватної власності у Холодному Яру, який став символом захисту своїх прав. То що, ми хочемо повторити Холодний Яр?! Думаю, українська нація у ХХІ столітті навчилася захищати себе природно. Бо вона на 26-му році походу від "єгипетської землі – дому неволі" до власного дому. 

- Давайте повернемося до питання зняття недоторканності. В.о. голови регламентного комітету Павло Пинзеник заявив, що, за його інформацією, правоохоронні органи готують ще близько 40 подань до Верховної Ради. Заразрозглядали питання по депутатам із "Блоку Петра Порошенка", "Народного фронту", Радикальної партії, Опозиційного блоку. В цьому списку не було представників "Батьківщини" і "Самопомочі". Вам "привіти" не передають про те, що у цих нових поданнях можуть бути ваші депутати? 

- Я не знаю. У нас немає відчуття, що ми порушуємо ті чи інші закони. Але ви що, не бачите, як нас "товчуть"?! Вони не можуть нас "брати" за те, за що зачіпають власних васалів (бо про них знають все, адже спочатку дали можливість порушувати, а потім фізично "зливають" ). Але я не повірю ні в 40, ні у 50 подань (хоча це є корисним, бо два роки тому ми про цю добру справу і не мріяли). Я не хочу, щоб генеральний прокурор ( а це найвища процесуальна особа в країні), був конферансьє. Я за те, щоб ця інституція перемагала в судах у справах, які були анонсовані та доведені до судового розгляду. Оце успіх! Поки – період анонсів. Вони хоч раз за два з половиною рок и закінчилися якісним судовим процесом над високопосадовцем-корупціонером? Ні. А чому зараз голова ДФС відповідає в суді за свої вчинки? Не тому, що влада змусила. А через те, що звичайні підприємці прийшли під суд, вистояли у мирному протесті та примусили суд виконати свої обов’язки. 

- Під судом були не тільки підприємці, а й партійні представники. 

- Ви знаєте, це також феномен нашої дороги на 26-му році життя – ініціація протесту під судом над Насіровим належала не політичним силам, а людям. Як і блокади "торгівлі на крові". Але вже йде розвиток політичного процесу, коли в парламенті є партії, які стають за тими громадянами, що його ініціюють. Вони роблять протест уже інституційним та легітимним. Тоді вже відбувається професійна політична дискусія. Якби політичні сили не стали б за одними чи другими, тоді ці люди мали б великий шанс стати "злочинцями" - їх могли покарати, розігнати, знищити, назвати терористами. Тому ми маємо успіх нашої ходи на 26 році життя, бо у нас зростає політична інституційність. Але паралельно з цим ці політичні сили (зокрема "Самопоміч") підтримують уряд у його намаганнях реформувати країну – в медичній реформі, в частині пенсійної. Опозиційна фракція "Самопоміч" голосує близько 80 відсотків урядових законопроектів, які б ніколи не пройшли у парламенті з їхньою куцою більшістю, бо вони не ходять на засідання і служать своїм інтересам. Оце є процес непростої ходи від колонії до власного дому. 



"Я НЕ ЗНАЮ, ЧИ ПІДЕ САДОВИЙ В ПРЕЗИДЕНТИ" 

- Ви згадали про те, що вашу політичну силу "товчуть" з відомої причини… 

- (Перебиває, всміхається. – О.М.) Це з якої? 

- Сміття у Львові. 

- Сміття – це інструмент "товчіння". На превеликий жаль, олігархат такий примітивний у своїх баченнях розвитку популяційного процесу, що побачив у "Самопомочі" та її лідері не просто політичного опонента, з яким можна вести дискусію, а загрозу свого існування. Так, можна відкривати кримінальні справи, але вони будуть розвалюватися через свою нереальність. Тому вибрали слаб к у точку всієї української комунальної господарки – сміття. Воно є інструментом не те, що тиску, а знищення політичної сили в уявленні людей. Але, забавившись в таку примітивну конкуренцію, олігархат, який керує країною 15 років, не зауважив двох ключових речей. Перше, він почав фізично знущатися не над Садовим, "Самопоміччю", а над 800-тисячним містом. А це вже не просто деспотія, а тиранія. 

Друге, він засипає сміттям успіх інституційної держави. Львів є містом, як е показа ло успіх публічного управління популяційного процесу. Він не мав і не має олігархів. Його розвиває власна громада. Це перший публічний успіх країни. Якщо б нинішня влада не була деспотичною і олігархічною, сказала би: " Успіх Львова – це успіх країни, і ми будемо йти цим шляхом ". Я переконаний, що керівництво міста в такому разі стало б поруч. Але олігархи так не думають. Їм важливий їхній гаманець, який вони наповнюють з джерел державного бюджету, обкрадаючи людей. Тому їм потрібно знищити успішних публічний процес, бо той не передбачає крадіжок із бюджету (посміхається. – О.М.). 

- А от влада в особі прем’єра Володимира Гройсмана останнім часом досить критично висловлюється на адресу Садового. Процитую, що він сказав про Андрія Івановича на засіданні уряду 14 червня: "За 11 років він міг побудувати вже 15 сміттєвих полігонів і сміттєпереробних заводів, маючи мільярди гривень сьогодні на рахунках. Але він просто не здатний"... 

- Я вам першим розповім, як народилося моє спокійне внутрішнє рішення про голодний страйк. Я був вдома у Львові. Ходив містом. Коли я дивився на гори сміття, над яким літають мухи, біля якого бігають діти, у мене виникла така лють всередині, бо я знаю, як вони утворилися. Для такої ситуації не було навіть технічних передумов! Є таке поняття "менмейд" ("штучний", зроблений людиною). От Сталіним був створений Голодомор, а нинішньою центральною владою так само був створений "сміттємор" у Львові. Я це знаю, бо протягом цілого року намагався довести їм, що це неправильно. Так от я приходжу додому і чую цей вікопомний виступ прем’єр-міністра, в якому 99 відсотків неправди. Знаєте, це мене заспокоїло. Я подумав, що потрібно приймати інше рішення. У мене народилася спокійна думка голодного страйку. Чому мене так вразив цей виступ? Бо прем’єр-міністр був мером, тому знає, що мільярдів ніколи не було. Тих два мільярди, які зараз з’явилися у Львові, як і ті, які є у інших містах, появилися протягом останніх двох років тільки тому, що парламент (в тому числі, під його керівництвом) прийняв бюджетну децентралізацію. А до того часу міста не мали грошей взагалі! Чому Львів так розвивався? Бо знайшов альтернативні джерела фінансування (зокрема через Європейський банк реконструкції та розвитку) та зайнявся налагодженням власної господарки. Гройман це прекрасно знав! Як і те, що жоден мер в Україні до сьогоднішнього дня не може побудувати навіть половину сміттєпереробного заводу. В тому числі й він такого не зробив свого часу у Вінниці. Ви бачили сюжет одного з каналів, коли журналісти поїхали на вінницьке сміттєзвалище? Це виявився фейк, який він розповсюджував. Так от коли я побачив, що людина, яка точно знає і точно може змінити країну, тому що є талановитим управлінцем, і так багато говорить неправди на фоні гір сміття, я прийняв внутрішнє дуже спокійне рішення – іду на голодний страйк, бо інакше їх зупинити неможливо. Так що спіч Володимира Борисовича відіграв тут для мене історичну роль (посміхається. – О.М.). Цей управлінець державного рівня, на превеликий жаль, є залежним від тої самої олігархічної системи, яка змушує його говорити речі, що знецінюють українську інституційну державу та її керівників.  



- Ви – лікар. Коли приймали рішення про такий страйк, прекрасно усвідомлювали, що тривале голодування шкідливе для організму, бо є для нього великим стресом. І все одно пішли на цей крок… 

- Причому дуже спокійно. Знаєте, фахівці називають це інсайтом, коли ти приймаєш рішення, і тобі з тим стає дуже спокійно. Це, до речі, ознака того, що воно правильне. Звичайні люди називають це духом. 

Так, я прекрасно знаю біохімію голодування. Тепер пройшов її сам, тому розумію ще краще (всміхається. – О.М.). 

- Це перший ваш досвід? 

- Такий вперше. Це важкий досвід. Правда, я б ще разів шість входив у голодування, але виходити... Ц е катастрофічно важко. Знаєте, якщо голодувати, лежачи вдома і дивлячись телевізор, це одне. А тут був континуальний стрес, який забирав масу енергії. 

- Звичайно, коли доводилося жити на вулиці. 

- Жити на вулиці – це було найкраще: так гарно співають пташки. Я навіть спочатку думав, що вмикають запис, бо спів був однаковий (сміється. – О.М.). Вранці гарно сонце сходить (посміхається. – О.М.). 

- А з Адміністрації Президента до вас виходили? 

- Комендант. Він – молодець. Дав нам можливість ходити в туалет. Це базові речі, які в такій ситуації найголовніші (всміхається. – О.М.). Ще командир полку охорони – хороший хлопчина. Мені шкода тих людей, бо вони класні. При якісному управлінні це ті, хто перевертають гори. Але, на жаль, мусять 15 років служити деспотичному режиму. Однак, думаю, вони колись будуть при владі та зроблять, що хочуть. 

А з Адміністрації ніхто не вийшов. Я й не хотів від них цього. Я був за те, щоб вони виконали свій конституційний обов’язок перед людьми і перестали над ними знущатися. Мені не потрібно було, щоб до мене вийшли. Для чого?! Ви вийдіть до львів’ян, полтавчан (які страждають через забудови місцевих партійних лідерів), до жителів села Бережинка Кіровоградської області та Балаклії, де дотепер залишається зруйноване житло. Ви туди вийдіть! Бо це є функцією держави – боронити право на життя, свободу і приватну власність. Але вона діє навпаки. Це функція тиранічної держави, яку ми не будуємо. Принаймні я разом із нашою партією (посміхається. – О.М.). 

Хоча, розумієте, люблять вони мене, Оксану Іванівну (Сироїд. – О.М.) або Тараса Пастуха, чи ні, але були зобов’язані до нас вийти. Бо це ознака демократичності. Адже вони не є власниками держави, а її службовці. А я – її громадянин. Могли ж спитати: "Що з тобою? Чому ти вирішив руйнувати своє здоров’я?" Але, на жаль, вони не виконали свого обов’язку. Це ще одна ознака того, що нам іти й іти. 



- У день, коли Садовий приїхав до Адміністрації, і ви заявили про припинення голодування, сказали: " Ми будемо більше потрібні Львову, який завтра збирається на віче. Бо Львів сьогодні має сказати своє слово. Тут, за великим рахунком, нема до кого говорити". Ви тільки після шести днів голодування це зрозуміли? 

- Ви знаєте, мені в той день прийшла дуже важлива смска. Я не знаю, від кого. Якась пані з невідомого мені номера написала (бере мобільний телефон, шукає повідомлення, зачитує. – О.М.): "Олег, ваше голодування – цей вчинок розбудив мене. Це стосується не того, що я чіткіше і глибше пізнала свавілля влади, а того, що відчула себе людиною, здатною на вчинок. Навіть я, що живе у "Бога за пазухою", маю бути відповідальною за своє життя. Це титанічна робота душі, велике бажання та глибоке усвідомлення себе, як свобідної людини. Ви "зронили зерно" в душі людей. Бог допоміг вам це зробити. Припиніть, будь ласка, голодування. Ви самі не усвідомлюєте, наскільки багато вже зробили. Ви сказали, що з ними треба боротися алогічно, бо вони мислять формулами політтехнологій. Не дозвольте собі входити в цей процес. Тепер ваші очі звернені на владу та її злодіяння. Поверніть очі на нас – громадян. Тут є правда. Хо чемо вчитися та ставати кращими. Утвердимося у своїй свободі. Ми, громадяни, зможемо разом будувати свою хату, своє місто та державу. Вони втягують нас у те, щоб дивил и ся на них. Давайте розвернемося на 180 градусів і будемо дивитися на наше життя без них. Правда в людині, а не в її ворогах. Нехай Господь веде вас правими стежками. Ви зробили голодуванням більше, аніж діями у Верховній Раді". Коли приходять такі смс, вони допомагають тобі осмисл ит и ситуацію. 

- Треба було передзвонити, поговорити. 

- Я ще передзвоню. Я хотів трошки відійти, а тоді вже зустрітися, випити кави. Бо поки п’ю тільки чай (киває на свою чашку, посміхається. – О.М.). Оця фраза: "Давайте розвернемося на 180 градусів" - це глибока думка. В той момент мені також так сходилося. Я переживав, як львів’яни на це все відреагують. І був щасливий, коли ми приїхали до Львова, який став на свій захист. Прийшов на Ринок (центральна вулиця Львова. – О.М.), а там – тисячі людей. Думаю: "Оце Львів – молодець! Інституційній українській державі бути!"Повторюся, у Львова стали на свій захист. У Полтаві також, як і в Бережинці. Це важливо. Ми повертаємося до тих природних правил – коли вони порушуються, люди мислять нераціонально, а захищають себе. 

- Ви сказали, що поки п’єте чай, бо каву ж не можна. Як взагалі поновлюєтеся після голодування? Важко? 

- Знаєте, до мене під Адміністрацію приходила журналіст "Інтерфаксу" Олена Савченко. Виявляється, вона теж голодувала у 1993 році, коли відстоювала право бути Криму в складі України, проти спроби його відділення. Сказала: "Що ж ви робите?! Це ж так тяжко". Вона мене розповіла, як буде проходити процес голодування, так воно й сталося. А виходиш з нього дуже повільно. Ви правильно сказали – це стрес для організму. Але, знаєте, давайте не будемо багато говорити про голодування. Це ж також інструмент. 

- Але це була резонансна подія. Оксані Сироїд надавали медичну допомогу, Тарас Пастух проходив курс терапії. Я тому й питаю, чи були у вас проблеми зі здоров’ям? 

- Ви розумієте, мені шкода, що так сталося. Бо я не хочу у ХХІ столітті в демократичній державі, де цінністю є людина, використовувати такі архаїчні методи боротьби. Я хочу разом із владою в тій чи іншій формі будувати інституцію, давати їй можливість бути корисною людині. Це поки не так легко. Тому треба, з одного боку, тиснути, з іншого – будувати. Це складна задача. 

- Ця вся ситуація схожа на війну центральної влади і "Самопомочі" на чолі із Садовим, яка тепер перейшла у "холодну " стадію… 

- Йде війна не центральної влади із Садовим чи "Самопоміччю", а деспотії із демократією. Це війна центральної деспотичної держави із зростаючою силою місцевого самоврядування. Ви розумієте, є ще одна площина – боротьба із місцевим самоврядування м. Бо сильні міста – це сильна країна. Тільки деспотична центральна влада такого допустити не може. Бо тоді гроші залишаються внизу, а нагорі не зможуть красти мільярдами. 

Відбувається боротьба з успіхом публічного управління міста Львова, який став очевидним. У місті можна висипати все, що хочеш – тонни сміття чи ще чогось. Але будь-яка людина, яка була у Львові, скаже: "Він відрізняється". Ця трансформація сталася за останніх десять років. Це зробила громада із владою міста. Але те, як знущаються над Львовом, є знак ом для всіх мерів України: "Будете такі ж вперті, отримаєте таку ж ситуацію. А як будете нас слухати і стояти "на задніх лапках", все буде нормально". Ви ж бачите, як влада вийшла із цієї ситуації – сказали: "Якщо ви нам віддасте можливість вивозити сміття, то ми це будемо робити". Вони не змогли знайти іншого виходу, як то ультимативно забрати повноваження у місцевого самоврядування на вивіз сміття. Це деспотія деспотій! Це поганий знак… 



- Було чимало коментарів щодо вашого страйку й від ваших колег. Зокрема Олексій Гончаренко з БПП сказав: "Березюк голодує біля Адміністрації, тому що Садовий хоче стати Президентом". Ви як сприймаєте такі закиди? 

- Я б хотів зараз процитувати українську приказку, яка не стосується конкретно Гончаренка: "На злодієві й шапка горить". Це правда, що деспотична влада так хоче зберегти своє деспотичне правління, що у всіх бачить ворогів, і бажає їх усіх знищити. Ми не знаємо, хто буде наступним Президентом України. Ніхто не знає. Більше того, я не знаю, чи Андрій Іванович Садовий піде в президенти. Ми з ним не мали про це розмови. Я навіть не питав, бо це не має значення. Президент будь-якої країни – це матефізична посада! 

Мені було смішно слухати представника Президента у Верховній Раді (Ірину Луценко. – О.М.) на Погоджувальний раді. Виходить, що Президент будує кожен сантиметр дороги в України. Просто мегалюдина, Бетмен (посміхається. – О.М.). Це неможливо! Президент України є гарантом виконання і дотримання Конституції, законів та прав українців. Якби ще перший віце-прем’єр, який був на засіданні, так сказав про дороги – ще півбіди. От, мовляв, будують дороги. Розумієте різницю?! 

- Я розумію, що Президент не відповідає за те, що в під'їзді немає лампочки. 

- Але Банкова хоче контролювати все! Однак коли сталася біда у Львові (яку вони ж і створили), щоб прикрити свої злочини, говорять: "Це що, Президент буде сміття вивозити?! Як же так?!". Коли ми протягом року наголошували на проблемі, бо хотіли, щоб влада була успішною, то всі чиновники з усіх адміністрацій, в тому числі із Кабміну, кивали на четвертий поверх Банкової. Саме там знаходиться кабінет Президента України. 

- Вас в тому кабінеті не приймали в період із початку голодування по сьогодні?

- Не приймали. Ви ж знаєте мою позицію, що для мене Президент – це не Петро Олексійович, а інституція. Я буду належно (підкреслюю) мати до неї повагу. Розкажу вам, який у нас був цікавий інцидент із охороною Адміністрації. Коли нам стало фізично важче, наші хлопці привезли нам крісла. Ми пішли їх заносити, бо тільки народні депутати могли це зробити. Повертаємося, а у охоронців паніка. Ми все розуміли, тому зняли із крісел футляри, показали їх. Один охоронець раптом вибіг із контрольного пункту. Тут відкриваються двері і з іншого боку заходить Оксана Сироїд. Виявляється, цей хлопчина, що вибіг, з іншого боку закрив двері на ключ. І як раз туди підійшла Оксана Іванівна й каже: "Прошу відкрити двері". Він відповідає: "Прохід тимчасово закритий". Вона відказує: "Я – народний депутат України, тож маю право пройти. Тим більше, цей прохід завжди відкритий. Що ж ви робите?!". Той починає крутити у замку ключ зі словами: "Так а я замок ремонтую" (посміхається. – О.М.). Тоді ми пройшли. Згодом я комендантам говорив: "Хлопці, ви кого захищаєте і від кого? Тільки те, що ви так зробили, свідчить: ви, як охорона однієї із найважливіших інституцій України, не розумієте, що в країні – парламентсько-президентська республіка. І Президент, як інституція, і парламент є рівними у своїх правах, хоч і мають різні функції та обов’язки". Виявляється, для цих хлопців Верховна Рада – це взагалі не інституція. Отак деспотія нищить представницькі органи влади. Їй потрібно, щоб вони завжди були поганими. Бо тоді їх можна змінювати чи купувати. Таке собі хибне коло. Отакий був цікавий, але показовий інцидент: ті, хто охороняють державу, не розуміють її суті. 

"БУЛА ВІКОПОМНА ПРОМОВА ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА ПРО ТЕ, ЩО ДФС КОНТРОЛЮЄ ПІДПРИЄМСТВА НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ. ЦЕ НОУ-ХАУ!"
 
- Ви є одним із авторів законопроекту про тимчасово окуповану Російською Федерацією територію України. Банкова готує свій ва ріант. Правда, ті напрацювання ми поки не бачили. На вашу думку, чи дійдуть до розгляду цього питання цього тижня? Він останній перед парламентськими канікулами. 

- Думаю, на жаль, не дійдуть, тому що йде якась дуже серйозна гра... 

- В Україні чи вище? 

- Вище. Боюся, вона не на користь України, тому що не хочуть визнавати реальності окупації. Бо якщо це буде зроблено, ясно, що світ буде зобов’язаний поводитися із окупантом по-іншому, аніж зараз. 

А невизназнання окупації – не на користь України, а за рахунок українців та їхнього життя. Тому відбувається така "мишача вовтузня". Ви розумієте, що законопроект, який написаний нами, це не документ Сироїд, Соболєва, Березюка чи Пастуха. Це вже проект закону Верховної Ради, бо під ним підписалися представники різних фракцій. Він був створений у співпраці із парламентським комітетом, Міністерством оборони, Міністерством закордонних справ, Прикордонною та Міграційною службами. Цей закон є реальністю. Він дуже потрібний, бо ми вже маємо "першу ластівку" - арешт воїна Збройних сил України в Італії ( Віталія Марківа. – О.М.). Виявляється, він не захищав свою країну, а невідомо, чим займався. Тепер 250 тисяч солдатів української армії можуть бути піддані в Європі таким переслідуванням. Особливо ті, хто воювали. Бо де-юре виходить, що вони собі серед миру вирішили постріляти. Я би хотів, щоб ви, журналісти, запитали Президента, Секретаря РНБО, а який статус у наших хлопців? Що відбувається? АТО? Тоді хто терорист? А військові полонені в такому разі заручники? Що із правами людини на окупованих територіях? Там діє українське законодавство? Була вікопомна промова прем ’ єр-міністра про те, що ДФС контролює підприємства на окупованих територіях. Це ноу-хау! (повторює двічі. – О.М.). Бо на непідконтрольній державі території працюють підприємства, які вона контролює! А хіба права людей там забезпечуються українськими законами? Чи, може, російськими? Ні. Так званих "ДНР" і "ЛНР"? А що це таке?! Однак якщо прийняти цей закон, про який ми говоримо, то на окупованих територіях одразу вступлять в силу міжнародні конвенції. Тоді люди там отримають права. 

Інакше через 50 років, коли ми з вами будемо не молодими, хоча, може, нас уже й не буде (посміхається. – О.М.), грамотні російські адвокати будуть в судах звинувачувати українську державу за те, що вона порушувала права своїх громадян на своїх територіях у мирний час. Люди не будуть пам ’ ятати наші з вами дискусії, виступи та інтерв ’ ю. Якщо ми сьогодні не забезпечимо правого супроводу, то будемо крайніми. І це буде величезна перемога деспота, який знищить Україну у такий спосіб. Бо якщо ми тоді апелюватимемо до Європи, то нам скажуть: "А де ви були у 2014-2017 роках?! Чого ж тепер плачете?!"

- Виходить, можуть і восени не проголосувати. 

- Неприйняття цього закону є порушенням природних прав людини. Я ще раз звертаюся до влади країни: такі порушення викликають реакції, які є несвідомими та непередбачуваними. Людина завжди буде захищати свої природні права. Тому не жартуйте з тим.

- Ми з вами з чого почали нашу розмову, тим і завершуємо. Запам’ятовується, як відомо, початок і кінець...

- Так, перше і останнє (посміхається. – О.М.). 


Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ" 

Фото: Наталя Шаромова, "Цензор.НЕТ"