"Ми єдина європейська країна, у якій пакувальний бізнес не платить податки на переробку сміття", - Ігор Тинний

Автор: Ольга Скороход

Напередодні чергової дискусії в парламенті щодо пакету законопроектів про переробку побутових відходів (4823, 4836, 4837, 6602) не на жарт розгорілися кулуарні пристрасті. Законопроекти, у розробці яких брало участь і Мінекології, були подані групою депутатів з різних фракцій.

Журналіст Сергій Іванов у статті для Цензор.НЕТ назвав даний пакет законів відверто лобістським. Лобістом цієї схеми він назвав київського бізнесмена Ігоря Тинного. Сам Ігор Тинний всі звинувачення вважає кампанією проти себе, замовленою представниками пакувального бізнесу, якому не вигідно запровадження податку на переробку відходів. У нових законопроектах він вбачає шанс на створення в Україні галузі безпечної переробки побутових відходів, що вирішить одну з найбільших екологічних проблем країни.

Цензор.НЕТ запитав Тинного, чому він лобіює дані законопроекти, що думає про звинувачення у зв'язках з Кононенком, та які шляхи виходу зі "сміттєвої кризи".

- Ігорю, чи маєте ви сміттєпереробний бізнес?

- Є кілька напрямків діяльності, якими я займаюся. Зокрема, маю 4 ресторани, проінвестував у виробництво дитячого одягу і взуття. Основна сфера діяльності – відновлювана енергетика у вигляді гідро- та сонячних електростанцій, а також електростанцій на біомасі. Взагалі пишаюся, що забезпечую робочими місяцями понад 1600 осіб у 10 областях України. Два з половиною роки тому я придбав частку в майже збанкрутілій компанії ПАТ "Київспецтранс", яка є одним з перевізників відходів у місті Києві, став її міноритарним співвласником. Контрольним пакетом володіє міська влада. Моє завдання, разом з містом, – закрити полігон № 5 у Підгірцях і побудувати сміттєпереробку замість ганебного захоронення. Ще маю подібний актив у Чернівцях. Це єдина галузь, де я перетинаюся з комунальною сферою. Жодного бізнесу, пов’язаного з бюджетом, держзакупівлями тощо, я не маю і ніколи не мав. Сміттєпереробного бізнесу в Україні, на жаль, не має ніхто. Є лише збір, транспортування та захоронення відходів. Але мрію побудувати хоча б один повноцінний комплекс з переробки відходів!

- Вам дорікають, що ви маєте бізнес-стосунки з Юлією Льовочкіною, і що раніше ви через неї намагалися проштовхнути певні законопроекти в цій сфері.

- У мене з нею дійсно є спільній проект у галузі відновлюваної енергетики, і це відкрита інформація. Але те, що вона ніби-то лобіювала закони з моєї подачі, - неправда.

Замовна стаття, реакцією на яку є наше з Вами інтерв’ю зараз, - використовує багато штампів, дешевих прийомів і є прикладом спроби маніпуляції суспільною думкою. І я спробую трохи пізніше в цій бесіді пояснити навіщо і кому це потрібно. Тож чесна відповідь наступна: я роблю те, в що вірю. І намагаюсь протягом останніх, принаймні, десяти років переконати у своїх цінностях людей, які можуть змінити ситуацію на краще. Серед них є депутати, чиновники, журналісти, екологи, громадські діячі, іноземні донори, фінансові інституції тощо. За ці десять років я разом з однодумцями взяв участь у десятках круглих столів, обговорень, публічних дискусій. Думаю, знайдеться мінімум сотня нардепів різних скликань, до яких я, за першої нагоди, звертався із закликом підтримати створення галузей відновлюваної енергетики та переробки сміття.

Юлія Льовочкіна була серед багатьох співавторів одного з численних законопроектів 4-5 років тому. Як і ще десяток нардепів з різних фракцій парламенту, у тому числі опозиційних до тодішньої влади і з бездоганною репутацією у громадянському суспільстві. Бо сфера інтересів людини не вичерпується бізнесом чи партійним інтересом – зелена енергетика і чиста країна без сміття мають своїх прихильників та ворогів у кожній без винятку фракції парламенту.

- А з Ігорем Кононенком та його бізнес-партнером Сергієм Тригубенком?

- Ні з Кононенком, ні з Тригубенком я жодного бізнесу не маю. Більше того, якщо з Сергієм Тригубенком на вулиці зустрінусь – не факт, що впізнаємо один одного. Взагалі не знаю, чим він займається і яка у нього сфера інтересів.

Треба проводити межу між професійною журналістикою та копірайтерством. Вже вкотре мушу прокоментувати, що я не є власником ПАТ "Закарпаттяобленерго", ніколи ним не був і не мав жодної акції цього підприємства. Я був головою спостережної ради, найманим працівником протягом трьох років. Не більше не менше.

- Як так вийшло, що закони, які ви підтримуєте, мають авторство, яке викликає масу питань? Йдеться про законопроекти №4835 "Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання використання побутових відходів як альтернативного джерела енергії", №4836 "Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування розміщення побутових відходів)", №4837 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо використання деяких видів екологічного податку)". Проект закону "Про відходи" №4838 вже відкликаний, замість нього - № 6602.

- Прошу не перебільшувати мій особистий дуже поміркований вплив на прийняття цих чи будь-яких інших законопроектів (сміється). Ці закони є компромісним документом на базі 5-6 раніше розроблених законопроектів. В співавторах Ви знайдете понад 20 прізвищ з шести різних фракцій – БПП, "Самопоміч", Радикальна партія, БЮТ, "Народний фронт". З більшістю авторів я особисто, на жаль, не знайомий. Але точно знаю одне: весь минулий рік країна була свідком публічного протистояння через "сміттєву проблему" "Самопомочі" і Львова з БПП і урядом. Той факт, що є законопроекти, які дають надію і вихід з ситуації, - це вже величезний прогрес! В Україні приблизно 38 тисяч легальних та нелегальних звалищ. Ми найбільш засмічена країна Європи, до якої так прагнемо… Тож мусимо почиститись.

Стосовно авторства. Мене як громадянина і людину цікавить позиція нардепа винятково стосовно відходів та зеленої енергетики. Законопроекти живуть власним життям – хто і з якою метою їх підписує - краще запитувати мотивацію у кожного з авторів. Я не знайомий з блогером Сергієм Івановим, який звинуватив мене заочно у всіх можливих гріхах. Хіба що вважаю непрофесійним писати про щось поверхнево і упереджено.

Сім років тому Україна спромоглась створити галузь відновлюваної енергетики. У тієї галузі був злий "геній" Андрій Клюєв, який її всіляко дискредитував, профінансувавши свої інвестиції сумнівними методами і здебільшого за державний кошт. Але хіба це означає, що решта, десятки приватних інвесторів у цю галузь, багато з яких є з іноземними інвестиціями, мають страждати фінансово чи репутаційно?

І ще про авторство. Наприклад, половину правок у проект закону 6602 вносило Міністерство екології.. Він імплементується Україною як частина уніфікації національного законодавства з євродирективами. Там щось 120 чи 140 сторінок – це приведення законодавства України до європейських вимог щодо поводження з усіма видами відходів – з особливо небезпечними, з промисловими, в тому числі з побутовими, рідкими, твердими і так далі.

4835-Д – це закон, який вносить зміни до близько десятка діючих законів України – і про відповідальність за забруднення, і про енергетичну переробку відходів, і про ЖКП і так далі. Винесений від комітету Верховної Ради, підтриманий одностайно. Тобто представниками всіх політичних сил. Ці закони взагалі не про гроші, вони про екологію. Серед депутатів-співавторів багато таких, які займають кардинально протилежні політичні позиції щодня і ніяк не можуть мати спільний бізнесовий інтерес!

- Ви стверджуєте, що вас "замовили". Хто саме і чому саме вас?

- Бо я більше за інших вголос озвучую проблему відсутності податку на переробку відходів їх діяльності. Доказів не маю, але варіант бачу лише один. На мою думку, за подібними брудними технологіями можуть стояти лише представники пакувальної галузі. З радянських часів у нашій країні населення скоротилося, а кількість побутового сміття – майже подвоїлася! Тут помітний причинно-наслідковий зв'язок – в Україні з'явилася пакувальна галузь. Раніше продукти загортали в папір, целофанових пакетів було дуже мало. Було багато зворотної тари, мало одноразової упаковки. Зараз галузь пакувальних матеріалів вимірюється мільйонами тонн, широким застосуванням пластику, різноманітних композитних матеріалів, металу, скла тощо. Особисто я вважаю, відповідно до власних морфологічних досліджень, що у структурі наших побутових відходів пакувальна галузь відповідальна за половину загального обсягу. Разом із відходами електроніки ці матеріали і є найбільш токсичними і довго розчинними - не розкладаються десятиліттями.

Професійні лобісти пакувальної галузі - це єдиний і основний ворог створення галузі переробки відходів. Публічна дискусія у нас триває вже багато років. Наприклад, Володимир Слабий, директор Асоціації пакувальників, коли закінчуються професійні аргументи, на кожних громадських обговореннях в дуже емоційній формі провокує тезами, аналогічними до тих, які наводить блогер Сергій Іванов. От, мовляв, серед авторів цих законопроектів була Льовочкіна, забуваючи про те, що серед співавторів була також половина БЮТу – це ще за старої влади. Інша його теза – про мою співпрацю з Владиславом Каськівим. Я дійсно свого часу фінансово допомагав "Порі". Їм багато хто допомагав з 2004 по 2007 рік. Коли Мартиненко і Жванія вчинили рейдерське захоплення моєї взуттєвої фабрики "Київ" у 2005 році, лише "Пора" виступила в захист. Пізніше ми спробували продовжити співпрацю, але це партнерство проіснувало не більше кількох місяців. Я на той час взагалі нічого не знав про відходи.

Найбільший супротив в процесі створення галузі переробки відходів в Україні походить з компанії "Тетрапак" в особі її GR Ганни Таранцової. Ця компанія позаминулого року закрила своє виробництво в Україні. Тобто завод, який працював на Подолі, вже два роки не працює і вся продукція імпортується. Звідки вона імпортується? Наскільки я знаю, найближче підприємство розташоване в Російській Федерації. Тобто в моєму розумінні, нам треба подивитись, звідки в нас іде сировина для пакувальної галузі і звідки імпортується готова продукція.

Тож, коли прийде час Верховній Раді розглядати законопроекти про відходи, будьте як журналісти послідовними, пошукайте і знайдете у більшості тих, хто проти, власний особистий інтерес у вигляді активів у пакувальній індустрії.

- Що саме не подобається пакувальному бізнесу в нових законопроектах?

- Верховна Рада планує розширити сферу застосування екологічного податку на виробників пакувальних матеріалів, а лобісти галузі всіма способами цьому перешкоджають. Раніше пакувальники протягом 11 років мусили платити обов’язковий збір держкомпанії "Укрекоресурси". З цієї компанії кормився, наскільки мені відомо, син тодішнього генпрокурора Артем Пшонка. Я ще за минулої влади добивався зробити замість збору "Укрекоресурсів" - місцевий податок. Тобто, щоб кошти поступали в бюджети кожного регіону пропорційно чисельності населення. Щиро вважаю це справедливою і ефективною ідеєю. Але тоді конструкція Пшонки, Азарова була потужною, і прийняти ці законопроекти було неможливо.

Нарешті скасовано постанову, за якою корумповані ДП "Укрекоресурси" збирали ці кошти. Але й новий податок не запровадили! Тепер ми єдина країна в Європі, в якій пакувальний бізнес не платить нікуди і нічого, не несе ніякої відповідальності! Весь цей час, поки йдуть дискусії, вони економлять мільярди гривень на рік. Але ж власне кошти на витрати з поводженням з їхніми відходами нікуди не поділись. Ці гроші платить пересічний громадянин, сплачуючи рахунки за комунальні послуги та з інших податків.

Взяти для прикладу місто Київ. Тут влада боїться підіймати тариф за комунальні послуги. Послуга з вивезення і захоронення сміття є планово збитковою. Тобто вона оплачується з інших податків, які збирає місто, з муніципального бюджету. Це десятки мільйонів. Люди цього не розуміють, але ми щодня платимо за своє сміття і робимо це дуже несправедливо і неефективно.

- Однак вас можна назвати лобістом цих законів? Виникає питання: навіщо це Вам?

- Жодного прямого зиску від цих законопроектів не отримаю. Зиск буде у всіх муніципалітетів - вони отримають ресурс і зможуть розбудовувати галузь поводження з ТПВ. Логіка законопроектів така: в містах галузь переробки має бути збудована на кошти з власного бюджету, а також від субвенцій, отриманих від податку з пакувальних матеріалів, а також від продажу електроенергії, тепла, вторинної сировини. Для цього міста й регіони повинні оголосити конкурси, обрати, хто буде цим займатися. Більше того, поки ці закони проголосують, до моменту поки з'явиться перший завод, може пройти декілька років. Тобто пропонується створити місцевий податок, який дозволить кожному місту організовано проводити конкурс і визначати, хто буде переробляти це сміття. Монополією тут і не пахне. Кожна громада вирішує самостійно. За законами (і тим, що діє зараз, і тим, що пропонується) сміття - є власністю місцевої громади. Тобто якщо, наприклад, БПП в якомусь місці контролює місто, напевне, вони мають на це якийсь вплив. Якщо це умовно Львів і там контролює все "Самопоміч" – ніяким чином на це вплинути ніхто не може. Тому закиди про всеукраїнську "монополію" - смішні. Поводження з ТПВ є класичним прикладом utilities – ринком, суміжним до місцевих природних монополій.

- Ви вважаєте ці закони прогресивними?

- Мені не все подобається, але здебільшого вони пропонують хорошу систему. У цивілізованих країнах існує поняття розширеної відповідальності виробника, коли компанії, що займаються виготовленням пакувальних матеріалів та інших товарів, несуть відповідальність за їхню переробку. Я вже давно прагну впровадити таку систему в Україні. Шкода, що ідея була дискредитована ДП "Укрекоресурси". Законопроекти дозволяють виробникам упаковки обрати один з трьох варіантів: або самостійно переробити свої обсяги упаковки, або створити разом з колегами саморегульовану організацію (СРО) і спільно переробляти відходи або сплатити податок у місцевий бюджет. Про які звинувачення у "схемах" може йти мова? Нехай зареєструють СРО і нікому ніяких податків не платять! Головне – кінцевий результат, сміття відсортоване і по частинах перероблене, не принципово ким.

Закони також напряму забороняють спалення несортованого сміття і лишають мало шансів класичним сміттєспалювальним заводам з огляду на їх дорожнечу. Віддають перевагу економічними стимулами механіко-біологічній переробці.

- Розмір податку позначиться на вартості кінцевого продукту. Можете пояснити, яким буде розмір податку в розрахунку на людину? Дійсно йдеться про більше ніж 200 гривень з людини?

- Представники пакувального бізнесу хитрують. Прагнуть перекласти свою відповідальність на людей і уникнути екоподатку. Середньостатистичний мешканець Євросоюзу платить близько 115 євро на рік за свої побутові відходи. Не 7 євро (200 грн) а 115 євро на рік в середньому в Євросоюзі на людину припадає на поводження з відходами! Це де-факто в 15 разів більше. Чи може наш громадянин це дозволити собі? Ні, ніяк не може. Законопроекти пакувальників у парламенті традиційно представляє депутат від "Самопомочі" Альона Бабак. Навпаки серед авторів 4835-4838, 6602 є її чотири колеги по фракції": С. Кіраль, В. Войціцька, А. Романова, І. Мірошниченко. І дискусії точаться вже кілька років.

Лобістам пакувальників кажуть: якщо ви вважаєте, що ви хочете жити в чистій країні, але не хочете нести відповідальність за те, що виробляєте, - то будьте чесними, зареєструйте тоді інший, додатковий законопроект, в якому запропонуйте те, що кажете нам у приватних розмовах: ввести на кожну людину людини подушний податок, чи збільшити існуючу квартплату з квадратного метра житла. І тоді ваша позиці буде чесною. Цього не відбувається. Тобто позиція проста: з моменту, як в нас купили товар, не цікавить що з ним сталося.

Стосовно запроваджуваної схеми оподаткування. Суть полягає в тому, що оподатковується кілограм упаковки. Інакше кажучи, кожен пакувальник чи імпортер товару вирішує сам, скільки він буде платити чи як він буде переробляти. Він може застосовувати мінімально необхідний матеріал і платити дуже мало. Може застосовувати, як він часто робить, величезну кількість пакувальних матеріалів, бо це дозволяє йому продавати його товар. Наприклад, завдяки тому, що зараз використовуються новітні технології, пляшка скляна з радянських часів стала на третину легшою, вона тонша тепер. Це ж чудово! Економляться ресурси, менше платиш. Це стимулює зберігати. Уявіть собі ситуацію. Наприклад, є цукерки преміальні "Ферреро Роше". Хто їх купує? Хіба бабуся на пенсію піде купить цукерки ці по 300 грн за коробочку? Ніколи в житті. Так отам різниця між нетто і брутто становить два рази. Є товста пластикова коробка, в ній є гофра, кожна цукерочка в піалочці, там є метал, фольга, пластик, поліетилен... А є дешеві сорти цукерок, які їдять люди менш заможні, чи просто яким вони подобаються, в яких упаковки майже нема. У них є одна обгортка. Тобто дешевші товари апріорі майже не подорожчають за цим законодавством, а товари преміальні подорожчають більше, тому мені здається, що цей підхід, коли оподатковується споживання, він є більш соціально справедливим, ніж підхід оподатковувати подушно всіх однаково чи за квадратним метром, як пропонують пакувальники.

Або інший приклад: є заможна родина з цілим маєтком – кожний її член продукує багато сміття, бо споживає багато преміальних товарів. Але куди викидає своє сміття? У комунальний контейнер. Скільки платить за нього? Майже нічого. Бо договору на вивезення сміття не має, або не зареєстрований там, або ще безліч різних причин знайдеться. А у випадку податку на пакувальні матеріали це все зникне. Купуючи товар – ти відразу сплатив за чисту країну. Більше споживаєш – більше платиш. Ця схема вигідна пересічним громадянам – з їх податків до місцевих бюджетів припинять брати кошти на ліквідацію звалищ, улаштування полігонів ТПВ, гасіння їх пожеж тощо. Сотні мільйонів гривень коштуватиме місту Києву боротьба з озерами токсичного фільтрату на полігонах. У північній Європі – полігон відходів адміністративно зробили настільки дорогим, щоб захоронювати було взагалі недоцільно, лише переробка.

- Тобто, на вашу думку, великі виробники у будь-якому разі мають бути задіяні у вирішення екологічних проблем.

- Ми, як країна, не зможемо вибратись із замкненого кола проблем, якщо не навчимось приймати відповідальні рішення. Замість того, щоб зводити один на одного наклепи, треба вести фахову дискусію. Для міста Києва вирішення питання лише твердих побутових відходів – від 300 млн євро до 1 мільярда залежно від обраної містом технології. Смішно навіть припустити, що хтось в Україні може самостійно реалізувати та профінансувати такий масштабний і складний проект. Це можливо зробити винятково із застосуванням провідних іноземних корпорацій з їх досвідом, а також фінансування від міжнародних фінансових організацій. От за це закликаю боротись мешканців міст і селищ по всій країні.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"