Курщина, Донбас, Трамп | Юрій Бутусов. ВIДЕО

7 березня - сумна дата в історії України. Два роки тому загинув справжній народний герой України, один із символів спротиву української нації Дмитро Коцюбайло. Командир першого штурмового батальйону Дмитро Коцюбайло загинув під час обстрілу ворога, під час оборони в районі Бахмуту, у місті Часів Яр.

Дмитро був завжди людиною, яка закликала до боротьби. Він сам був символом спротиву, символом справжньої незламності, без перебільшень, тому що він цей спротив у собі багато років і уособлював і брав завжди відповідальність на себе. Він багато в чому в своєму житті - 27 років був першим, і ми ніколи його не забудемо. Це був справжній патріот України і взірець для всіх майбутніх поколінь.

А зараз говоримо про події на Курщині, події на Донбасі і події в зовнішній політиці.

Доля України вирішується на полі бою. Визнання, що Україна є сильною, що Україна є обороноздатною, що Україну не зламати і що інтереси України треба враховувати - все це гартується виключно в одному місці – на полі бою. Вага авторитету української влади, повага до керівництва України. Все це будується за рахунок відваги, сміливості і стійкості українських воїнів. Саме українські воїни, сили оборони, які тримають лінію фронту, створюють вагу і силу Україні на будь-яких перемовинах. І саме від стійкості нашого фронту залежать і подальші перемовини. Щоб не казали про мир, ми не знаємо, коли він станеться, але ми точно знаємо, що поки Україна ефективно знищує окупантів, поки Росія не здатна зламати український опір, Україна живе і ніхто не змусить Україну до будь-яких кроків, які невигідні українській нації. Стабілізація фронту, зупинка російського наступу, розгром російських ударних угруповань – це основний аргумент для того, щоб захистити позицію України у зовнішній політиці.

Про ситуацію на гарячих точках фронту. Почнімо з ситуації на Курщині.

Українське угруповання, український плацдарм дуже глибоко розрізаний противником. Я дуже багато спілкуюсь із бійцями, з командирами на цьому напрямку. І можу сказати, що ситуація дійсно в санітарній зоні на Курщині вкрай важка, безумовно. Це зараз найважча ділянка фронту. Причина в самій конфігурації цього плацдарму. Комунікації там достатньо обмежені. Ворог, розуміючи, що наше завдання – утримання цієї зони, дуже близько підійшов з обох флангів до наших комунікацій. І фактично в сучасній війні, якщо раніше колись казали, що контроль комунікації оточення – це коли ворог стоїть на дорозі і прострілює з кілометра з двох прямою наводкою, то зараз нові військові технології дають можливість взяти під вогневий контроль комунікації, які в 5-10 кілометрах. І, звичайно, під таким вогнем покладатись на таку лінію сполучення практично дуже складно. Ворог завдає великих втрат атаками своїх дронів, авіації, артилерії нашим лініям сполучення. І, звичайно, утримання цієї санітарної зони, коли вона така вузька по фронту і прострілюється з обох флангів – це вкрай проблематична дороговартісна історія.

Те, що наші воїни там, в цій санітарній зоні демонструють – це, як завжди там, де б'ються українські піхотинці, українські воїни – це масовий героїзм. І кожен крок навіть там ворогу дається з величезними втратами. Тим не менше, зараз є питання, чи доцільно нам втримувати такий плацдарм, який тримається фактично на одній лінії сполучення, яка під вогневим контролем ворога, постійним вогневим впливом. Безумовно, це дуже важливе питання. Я розумію, що зараз політично дуже невигідно говорити, що ось ми маємо виходити з цієї санітарної зони, що нам потрібні якісь важелі, демонстрація, що ми також можемо вести перемовини щодо цієї санітарної зони. Але, друзі, у кожного питання на війні є своя прагматична ціна. Це ціна життів тих людей, які виконують наказ. Життя українських воїнів.

Я вважаю, що якщо немає сил достатніх для того, щоб взяти під вогневий контроль російські фланги, російські ударні угруповання, знищити їх, якщо нема сил для того, щоб подавити роботу російських вогневих засобів і, передусім, підрозділів дронів, то, безумовно, говорити про те, що ми маємо там стояти до кінця, мають тільки ті люди, які в тому районі самі намагаються стояти до кінця. У кожної операції на війні є своя ціна і доцільність. Якщо ми стоїмо в невигідних тактичних умовах, то впиратись до останнього тільки тому, що це політично важливо, я не бачу потреби і необхідності. Я знаю, що ця ситуація, яка зараз, це не оточення. Цей клин, який ворог вбив, вузький, це не означає оточення наших військ. У нас ще є можливості сполучення, є ще можливості для оборони, але ціна продовження цієї оборони дуже висока. Цей клин, звичайно, теж не стійкий. Ворог іде по лісах, і його пробила своїми трупами чергова хвиля, нове корейське угруповання. Минуле корейське угруповання було знищене українськими воїнами, ну а зараз ворог пробив цей коридор, лобові атаки, піхоти, вони йдуть хвиля за хвилею кілька днів, і ворогу вдалося цей клин вбити. Звичайно, ситуація там не видається такою, що негайно завтра або післязавтра все пропало. Але ціна утримання таких тактично невигідних позицій дуже висока. І керівництво України, коли дає накази триматись у такій обстановці, має зважувати, чи може собі Україна дозволити ціну платити за такі невигідні тактичні умови життями наших воїнів. Я вважаю, що керівництво має зважати, якщо є додаткові сили і їх можливо зосередити для того, щоб завдати ураження ворогу, відновити становище, розширити контрольовану зону і покращити комунікацію, це треба робити негайно. Якщо таких сил нема, то перетворювати цей плацдарм на чергові Кринки, черговий контрнаступ за будь-яку ціну, я не бачу ніякої логіки. Тому зараз будемо слідкувати за ситуацією, я писатиму, зараз буду збирати ще більше інформації і дуже скоро я буду там, щоб показати, чи можливо взагалі там зараз адекватне сполучення і в якій обстановці, в яких умовах зараз продовжують битись українські воїни.

Обстановка на Донбасі. Ворог почав також масований наступ на іншій ділянці. Покровськ і друга ділянка - Часів Яр-Торецьк.

У зоні дії ОТУ Луганськ, ворог почав наступ, мета якого захопити Костянтинівку. Ворог намагається остаточно захопити Торецьк, остаточно захопити Часів Яр і здійснити наступ на Костянтинівку. Захоплення Костянтинівки дозволяє ворогу вже безпосередньо готувати наступ на одну з ключових агломерацій Донбасу, ворота в Слобожанщину, фактично, один з ключових вузлів – це Слов'янськ-Краматорськ. Звичайно, це і є зараз ключова оперативна ціль російської армії на Донбасі, і вони докладають усіх зусиль для її здійснення. На напрямку для наступу на Торецьк ворог перекинув восьму армію загальновійськову, зосередив всі підрозділи. Дуже характерно, що росіяни зосередили на цей напрямок два полки 150-ї мотострілецької дивізії, як мінімум два полки, ще, як мінімум, один полк цієї дивізії застосований для наступу на Курщині. Ворог має також небезмежні сили, і величезні втрати, які мають росіяни, на них теж впливають. І от вони поповнили своє з'єднання, 150-у мотострілецьку дивізію, і змушені її розірвати на дві частини для того, щоб здійснювати напрямок на двох ключових для них зараз напрямках. На Торецьку фактично були вибиті повністю три російські бригади, перша, дев'ята і 132-га, і першу перекинули на інший напрямок, під Покровськ, а замість неї завели на ці позиції основні сили 150-ї дивізії.

У ворога важка ситуація також з поповненням штурмовиками. Російська машина продовжує штампувати гарматне м'ясо, вони продовжують закидати в армію людей на штурми. Тим не менше, деякі покращення в організації управління військами, в першу чергу засобами БПЛА, дозволяють українським воїнам завдавати ворогу неприйнятних втрат. І просто через закінчення штурмовиків, оцих гарматних хвиль, ворог на багатьох напрямках припиняє наступ. І тоді шукає інші вразливості, перекидає свої залишки, своїх резервів, оце поповнення, намагається концентрувати на тих ділянках, де йому вкрай необхідно досягнути успіху.

Ми бачимо ситуацію по Торецьку і по Часовому Яру, там зараз кипить битва, ворог також застосовує величезну кількість дронів, тому наші воїни на цьому напрямку потребують негайної допомоги. Допомоги дронами, допомоги іншими засобами забезпечення.

В той час, коли ворог намагається зосередити всі сили на сусідню ділянку, на Покровську, призупинив наступ, призупинив не просто так. Ми бачимо, що росіяни докладали значних зусиль для того, щоб оточити, захопити Покровськ, вийти в Дніпропетровщину. Але вони були зупинені українськими воїнами, і ворог зазнав численних втрат, і на цьому напрямку зараз наступальні дії фактично призупинені у ворога. Величезні втрати і сточування всіх його резервів. Характерна деталь для того, щоб продовжити наступальні дії, вони з Торецька перекинули вщент розбиту першу бригаду, і всіх людей, що в ній залишилось, кинули район Котлине, для того, щоб за будь-яку ціну прорватися і оточити Покровськ. Але не вийшло. На Покровську зараз, я не люблю слово "стабілізована ситуація", тому що стабілізація передбачає якісь комплексні заходи. Тобто побудову лінії оборони, рубежів, розгортання військ, якусь надійність. Я б не сказав зараз про стабілізацію. Я сказав би зараз, що українські воїни в цих зустрічних боях з наступаючим ворогом здобули на кількох ділянках перевагу, відкинули ворога, провели цілу низку успішних контратак. Передусім це зробили воїни 425-го штурмового полку "Скала", які відкинули ворога у зустрічних боях на цілій низці ділянок. І це заслуга тих українських військ, які закріпляються за штурмовиками, які тримають фронт. І варто відмітити, звичайно, підрозділи БПЛА, які внаслідок певної правильної організації управлінських рішень добились фактично панування у повітрі на цій ділянці і завдають ворогу великих втрат. Варто сказати, що це не односторонній процес. Ворог також зосередив тут дуже великі сили, дуже активно діють дрони, артилерія ворога максимально зосереджені кількість. Але виправити ситуацію, продовжити наступ ворог не може. Що сказати, друзі, ситуація на фронті залишається вкрай важкою. З хороших новин хочу сказати, що вчора (6.03, - ред. )вже почалися перші призначення командирів корпусів.

До цього не було письмових наказів, які б дозволяли командирам корпусів приступати, виконувати свої обов'язки.

Першим був призначений командир 3-го армійського корпусу полковник Андрій Білецький. Вже є письмовий наказ, так що можна привітати з цим визнанням насамперед воїнів 3-ї штурмової бригади, яку створив і командував Білецький. Сподіваюсь, що в нас будуть гарні новини і по інших корпусах, там де призначені компетентні командири в корпусах як Збройних Сил, так і Національної Гвардії. На жаль, тут процес трохи призупинений, але чекаємо, що все ж таки найближчими днями усі якісні командири отримають призначення. Чекаємо на це дуже сильно, тому що ми бачимо на прикладі Покровська, що зупинити наступ, який здавалося просто буде нескінченним, оце просування кожен день по 100 метрів, можливо тільки, якщо є правильна організація управління, як на оперативному, так і на тактичному рівні. Має бути система, про яку ми багато говоримо. І зараз ми бачимо на Покровську, що в грудні ворог наступав, а вже в кінці січня відбулось перехоплення ініціативи. Щось відбулось, якісь зміни в управлінні, і вже з лютого українські війська в тому самому складі, як були, перехопили ініціативу.

Такі зміни, які відбулись на рівні ТГР Покровськ, їх можна запровадити по всій лінії фронту. Координація управління вогневих засобів, наземних сил, координація БПЛА, дронів з піхотою, з штурмовими підрозділами, з системами РЕБ. Навіть в такій простій формі, як це зроблено, а можна зробити значно більше. Можливі зміни.

Я дуже сподіваюся, що зараз призначення командирів корпусів, сталого складу корпусів, це буде та реорганізація, ті компетентні командири, кого призначать, вони зможуть реорганізувати не тільки свої бригади, а вони зможуть реорганізувати фактично всю лінію фронту. Будемо чекати, щоб призначили всіх командирів, про яких я багато говорив на ефірах.

Відповіді на запитання

Українські війська можуть бути виведені з Курської області протягом двох тижнів, кажуть джерела The New York Post. Чи може це бути умовою для перемовин?

Не може бути це умовою для перемовин. Є конкретна ситуація, тактична ситуація, яка обумовлена великими силами, які ворог кидає просто в лобові атаки на цьому військовому плацдармі. І у ворога є велика перевага в силах, яку зараз він там створив на Курщині. Значно більша перевага. І це умова, на мій погляд, вихід з цього плацдарму, яка виходить просто з тактичної обстановки, а не з політичних рішень. Тому я сподіваюся, що це адекватні рішення по обстановці будуть ухвалені. І ухвалені значно раніше, ніж два тижні. Тому сподіваюся, що це станеться так.

Наскільки Росія наростить обстріл у зв'язку із заявою Штатів про припинення розвідданих?

Безумовно, припинення надання розвідданих з боку Сполучених Штатів – це буде серйозний удар по нашій обізнаності щодо дій ворога. І я думаю, що це вплине на багато аспектів бойових дій. І я думаю, що це не стільки призведе до нарощування обстрілів, а просто до зменшення втрат російської федерації і до збільшення втрат українських воїнів, на жаль. Тому що така перевага в ситуаційній обізнаності була однією з важливих переваг України у цій війні і залишається. Я сподіваюся, що все ж таки наші союзники, партнери по НАТО зможуть нам також допомагати інформацією. Ну і наші розвідувальні структури також мають достатньо значні спроможності свої власні, які, безумовно, нам потрібні.

Як, на вашу думку, вирішити питання з ТЦК та як змотивувати людей, як було на початку війни?

Друзі, як на початку війни, як було колись в житті, повторити ніколи неможливо ні в чому. Не можна знов знайти черги вмотивованих добровольців, бо всі добровольці на фронті, всі знайшли собі справу на війні. Проблема питання в тому, що для поповнення армії мотивацію треба створювати. Це відомо всім військовим. Існує поняття взагалі, яким оперують наші військові. Тобто генерація військ. Тобто війська треба генерувати, створювати. Що робити? Я кожен день спілкуюсь з людьми. Якщо ТЦК ловить людей на прохідні підприємства, до речі, які сплачують податки, в білу працюють, створюють додану вартість в Україні. Якщо людей ловлять, кудись закидають в непідготовлене місце, до людей немає ніякої уваги, немає командирів, немає якісної підготовки, яка у людей буде мотивація? Всяке життя буває. Буває людина дійсно морально, психологічно непідготовлена до участі у війні. Взагалі на будь-яких посадах. Вона не знає, що це таке. Вона непідготовлена. Можна махнути руку, як махають у нас. І тому у нас величезна кількість СЗЧ - тих людей, які самовільно залишають частину. А можна навпаки цих людей передавати до військ, до бригад, де людей цінують, де організований і забезпечений процес підготовки, навчання, де люди потрапляють до досвідчених, якісних командирів, сержантів, які до них ставляться як до своїх побратимів. Де забезпечуються всі умови, де до людей є індивідуальний підхід, до всіх їхніх проблем, де вони важливі. От коли людина себе почуває важливою, вона працює, вона стає частиною колективу. А коли людина не почуває, то дива не стається. Тому і проблема, що наше військове командування вважає, що кожна людина, яка приходить до армії, має бути супер вмотивована, як добровольці 22-го року, які самі собі все купляли, не звертали увагу, що їм нічого по мобілізації не видають. Все купляли, отримували від близьких, рідних, друзів, знайомих, волонтерів. Самі собі шукали підрозділ, самі виходили в бій і навіть без боєприпасів вели бій, самі організовували розвідку, взаємодію, управління, забезпечення, злагодженість, підготовку. Робили все самі. А генерали просто існували для того, щоб тикати пальцем на карту і формулювати наказ. Звичайно, військове командування хотіло б, щоб це продовжувалося. Але це не може продовжуватись. Є об'єктивна реальність. Кожна країна, яка вела масову війну мобілізованих армій в Першу, Другу світову війну, стикалася з тією самою проблемою. І тут не треба шукати просто унікальних, щоб щось там зараз показали по телемарафону і всі, хто тут залишився, всі пішли, встали і стали добровольцями. До людей треба ставитись так, як ти хочеш, щоб вони адекватно діяли. Так само і з мобілізацією. Тобто потрібно передати мобілізованих і питання процесу мобілізації від тих байдужих людей, які в ТЦК зайняті просто тим, що їм треба виконати план за будь-яку ціну. А що потім буде далі? Здати певну кількість голів з паспортами. Якщо треба від цього перейти до того, що мобілізація є частиною процесу комплектування конкретних військ. Конкретних командирів, які відповідають за своїх людей, яких їм передають. З першої хвилини людина потрапила і вона одразу має розуміти, вона важлива. Її життя важливе з тієї секунди, як держава бере на себе зобов'язання вести її в бій. І зобов'язує її ризикувати своїм життям. З першої хвилини ця відповідальність має бути зрозуміла і має бути продемонстрована. Тоді ця армія буде отримувати людей, яких ти можеш підготувати, і в яких створюється мотивація, генерується, не з нуля.

Я багато на фронті зустрічаю бійців, яких бусифікували, тобто спіймали на вулиці, або коли вони прийшли оновлювати дані в ТЦК, їх відправили на фронт. І багато з них не вмотивовані для того, щоб самостійно йти як добровольці. Але велика кількість з них виконує чесно накази, воює. В 153 бригаді я якраз зняв на відео бійців, які були не вмотивовані, потрапили на війну, але діяли чесно, взяли в полон російського окупанта. І видно, що наші люди мають перевагу над ворогом, все одно. І в мотивації, інтелекті. Навіть тих, кого ТЦК піймав, вони все одно значно вмотивованіші, ніж ті заробітчани російські, яких пихають на війну просто тому, що їх дурять. І кажуть, що Україна вже все, провалилась, програла, вам треба доїхати до тієї посадки, все буде добре, ви виграєте, отримаєте гроші, премії, і ми вам все виплатимо. Вони ж не одразу дають гроші людям, більша частина йде через деякий час, коли насправді ці штурмовики вже перетворились просто на добрива. І такі люди, яких просто дурять там, ми маємо протиставити тому, що з людьми говорять чесно. Що людину, яку мобілізують, з нею говорять чесно, її не намагаються надурити. Бо коли людину намагаються надурити, велика кількість з них не стають бійцями, вони просто тікають. Тобто ТЦК виконав план, а армія не отримала бійця. Я вважаю, що за кожною областю мають бути закріплені конкретні бригади, конкретні війська, частини. І тоді буде зв'язка, відповідальність ТЦК за поповнення конкретних військових частин. Не загалом загнати кудись, а поповнити конкретні військові частини. От тоді, на мій погляд, буде якась зв'язка, відповідальність. Зараз її нема. ТЦК звітує, що когось загнали, учбовий центр звітує, який теж сам по собі, що він когось підготував, потім на етапі ще підготовки частина людей тікає, потім їх закидають кудись, якісь бригади, люди потрапляють в умови, до яких вони не готові, знов тікають, потім якесь неадекватне застосування, знов тікають. Що ми бачимо? Там, де є якісно організовані бригади, підрозділи, там кількість тих, хто самовільно залишив частину – мінімальна. Навіть під час жорстоких боїв. Тому що працює колектив, відповідальність командирів на всіх рівнях. І люди це цінують, відчувають, вони розуміють, що вони один колектив, одна команда, що до них є максимальна увага, а не ставлення як до витратного матеріалу.

Поступили знову міни з написом "Досліджені", 13 пострілів, жодного розриву".

Будь ласка, надішліть фотографії, формуляри, сам вид міни, ми вивчимо це питання і, безумовно, знов його порушимо, як і в усіх минулих випадках.

Щодо зовнішньополітичних заяв

Отже, перше. Чергова серія скандальних заяв президента США Трампа:

З Україною важче домовитись про припинення війни, ніж з РФ. Путін хоче миру. Я вірю Путіну, сказав Трамп. Я думаю, що у нас все дуже добре з Росією. Але зараз вони бомбардують Україну. Мені, чесно кажучи, все складніше мати справу з Україною. У них немає козирів, сказав Трамп. Я маю знати, чи хоче Україна врегулювати війну. Якщо вони не хочуть врегулювання, ми йдемо звідти, наголосив президент США. Він торкнувся теми припинення військової допомоги. Каже, що робить те, що робив би будь-хто на його місці. Тому що США, буцімто, витратили 350 мільярдів доларів на допомогу Україні. Трамп підтвердив, що Путін користується тим, що США обмежили доступ Україні до розвідданих і військової допомоги. Будь-хто на його місці робив те саме, уточнив американський президент. Ми дуже наполегливо працюємо над регулюванням війни. І це все, що я зараз думаю. Ми втрачаємо 2000 молодих людей щотижня. У випадку з однією країною – більше старших людей, адже молоді люди загинули, додав Трамп.

Ми бачимо таку потужну хвилю проросійських заяв, які вже на даний момент підтверджуються конкретними рішеннями. Американський президент вже реально обмежив постачання розвідданих для ударів по Російській Федерації, які мали важливе значення. І обмежив ту військову допомогу, яку за рішенням президента Байдена Америка продовжувала постачати в Україну весь цей час. Але дійсно це сталося і тепер це вже не просто слова, а це антиукраїнські дії керівництва США. І очевидно, що за ними стоїть… Я навіть не буду давати оцінку цим заявам. Це просто, на мій погляд, ганебно, що президент США розповсюджує таку брехливу інформацію, на жаль, щодо того, що сталося, що є на війні, що Путін там прагне миру, а Україна не хоче. Це, звичайно, просто говорить про повну неадекватність прийняття обстановки, яка існує в голові американського керівництва на даний момент. І це дуже прикро, тому що в Америці велика кількість друзів, які продовжують робити все для допомоги Україні, які сприяють Україні, в тому числі в американській владі. Але ми бачимо, що такі політичні заяви, які вже підкріплені конкретними діями антиукраїнськими, це для нас серйозна загроза.

Заяви, які мають важливий контекст в цій ситуації:

Україна та США відновили роботу. Наступного тижня може відбутись змістовна зустріч, заявив президент України Зеленський. Зеленський сказав, що він вважає, що Росія має переконати, що вона визнає необхідність завершення війни. Тобто припинити атаки на енергетику, цивільну інфраструктуру і має бути перемир'я на морі. І звільнити полонених. Незважаючи на такі антиукраїнські дії, тим не менше керівництво України визнало, що без Америки продовження повномасштабної війни для нас - це будуть великі втрати, і дуже великі складнощі, що дійсно без Америки, без її рішучої підтримки добитися швидкої перемоги над Росією неможливо. Це призведе до затягування війни на тривалий період і до великого підвищення ціни цієї війни. Я вважаю, що це правильно. Я одразу говорив, що після того, як там сталося, ще навіть до цієї зустрічі у Овальному кабінеті, що Україні потрібно, безумовно, підписувати угоду про фонд з розробки мінеральних мінералів в Україні. Це правильна для нас історія, безумовно. І говорив про те, що попри всі заяви Трампа негативні, неприємні для нас, Україна повинна, має рахуватися з реальністю. Реальність така, що у нас є дуже тісні зв'язки, дуже серйозна залежність від підтримки Сполучених Штатів, яка нам потрібна на всіх рівнях. Не тільки військова допомога, але і політична допомога у вигляді санкцій, і фінансова економічна допомога у вигляді грошей, постачання економічної фінансової допомоги. І ми не можемо це втрачати, ми мусимо за це боротись. Я вітаю, що будуть продовжені ці перемовини, попри те, що мені також неприємно і неприйнятно чути заяви Трампа, тим не менше реальність інша. Для того, щоб врятувати життя українців, для того, щоб врятувати нашу державу, маємо йти на всі необхідні політичні кроки, які б нам дозволили продовжити діалог з Америкою.

Тому що ці перемовини - це не перемовини Зеленського і Трампа. Ця війна – це не війна Зеленського і Трампа. Це війна - це путінська агресія. І допомога нам від президента США йшла, тому що це була також воля народу США. І нам потрібні перемовини для того, щоб вести в широкому контексті діалог не з одним Трампом, з Америкою. Я вважаю дуже слабким і неправильним, насправді, неправильну стратегію керівництва України, коли всі рішення досі продовжують по перемовинах ухвалювати виключно Єрмак і Зеленський. Ці люди, перше, достатньо далекі від дипломатії. Ми бачимо по їхніх заявах це. І треба розуміти, що вони там на цих посадах, тому що їх підтримує український народ. Я вважаю, що зараз керівництво України мало б просто подивитись на всіх, хто має у нас в Україні, всіх лідерів громадської думки, державних діячів, всі, у кого є зв'язки з Америкою. Нам потрібен український такий десант, там потрібна робота з громадською думкою, з політиками, з державними діячами. Там потрібні постійні інтерв'ю в засобах масової інформації, які б підтримували українську позицію. Там, в Америці, не тільки в нас українською мовою в наших соцмережах, а там в Америці, говорячи з американцями англійською мовою, спілкуючись з громадянами США для того, щоб здійснити широкий вплив на громадську думку. Цього не відбувається, тому що Зеленський і Єрмак вважають, що перемовини з США – це виключно їхня особиста історія. І я ще розумію логіку, коли президент там заборонив будь-кому крім себе вести перемовини з Росією. Це я ще можу зрозуміти. Але чому монополізація слугами народу дипломатії з Заходом відбулась, це абсолютно велика дурість і це послаблення позиції України. Те, що Зеленський з Єрмаком це роблять, вони послаблюють позиції України як держави, тому що вони замість створення комунікації з суспільством, широкої комунікації на багатьох рівнях, в багатьох шарах американського суспільства і держави, вони її обмежують просто до своїх двох голів. І для того, щоб американським ЗМІ давали інтерв'ю, вони, виключно тільки вони. Це настільки недалекоглядно і нерозумно, дуже прикро насправді. Я вважаю, що нам потрібно посилення стосунків з Америкою саме в цей момент на рівні двосторонніх стосунків з різними штатами, урядами, губернаторами різних штатів, на рівні американського суспільства, з американськими журналістами. Там зараз в Америці має бути велика кількість українців, ветеранів війни, українських дипломатів, представників українського парламенту, усіх фракцій, безумовно, які кажуть, що ми єдині в захисті наших інтересів, що це не Зеленський поганий один посварився просто з Трампом, що це ми всі відстоюємо певні програми, певні пункти. І нам потрібна ваша підтримка американського народу. Нам потрібно говорити, щоб американці також нас підтримували. Виходили на мітинги, щоб в засобах масової інформації були постійні інтерв'ю, постійні інформаційні приводи від українців. Це треба системно робити, а не робити таку дрібну безглузду монополію, як один офіс намагається 5-6 менеджерів керувати всією Україною, і вони хочуть, що там два менеджери ведуть перемовини з усім світом, з десятками країн одночасно, з Америкою. Це просто божевілля.

Я хочу сказати, що якщо Зеленський і Єрмак будуть так монополізовувати діалог з Заходом і просто шукати якісь ходи, ми програємо ці перемовини. Вони такими безглуздими діями, монополізацією, звуженням такого поля для перемовин, просто погіршують наше становище у зовнішній політиці і в цьому конфлікті з Трампом також. Тому це моє бачення, я сподіваюся, що все ж таки, я вважаю, що замість своїх особистих амбіцій, рейтингів, Зеленський подивиться, що це відповідальність за народ України, за нашу державу. І потрібно докладати всіх зусиль, щоб у нас був масований вплив, його треба посилити на американську громадську думку і на американське суспільство. Нам треба покращити взаємодію. Сподіваюсь на адекватні рішення.

Дуже важливо, що європейські союзники нас підтримують. Прагнуть швидко розробити з Україною мирний план, який буде представлено в США. Лідери Франції і Британії прагнуть швидко розробити мирний план для України. Це для нас потрібно, корисна історія. Нам потрібне фінансування. Ми можемо на деякий час зменшити витрати американської високоточної зброї, снарядів. Можемо щось купувати у інших виробників. Але нам потрібні ресурси на утримання армії, проведення оборони, закупівлю високотехнологічного озброєння, дронів, систем РЕБ, РЕР, озброєння бійців, транспорт. Все це потребує ресурсів. І нам потрібна зараз Європа, консолідацію Європи використати для того, щоб європейські країни змогли збільшити допомогу, фінансову пряму допомогу Україні. Для того, щоб компенсувати той розрив, який нам створює зараз Трамп, ось цією відмовою від допомоги.

Перша кредит нам надала на закупівлю певних видів озброєння Британія. Також Нідерланди збільшать військову допомогу. І заявила Норвегія про збільшення фінансової допомоги Україні на 3 млрд доларів. Тобто, це достатньо вагома сума, 7,8 млрд доларів. Це серйозна допомога, якщо всі європейські країни так будуть робити, безумовно. Безумовно, це те, що дозволить змінити історію.

Отже, що відбувається, загалом, зараз? Америка тисне, фактично, Трамп один зі своєю командою тисне на Україну, для того, щоб Україна, керівництво України погодилось на фактично односторонні дії. Трамп ніяким чином не впливає на Путіна, ніяких не робить проблем для Росії. Він просто використовує один важіль, в нього є тиск на Україну, він змушує Україну йти на перемовини фактично без умов. До чого це веде? Що ми фіксуємо таким чином просто поточну лінію фронту, відмовляємось, взагалі, від подальшої боротьби, створюємо тим самим умови для того, що колись Путін знов захоче знищити Україну, але для Трампа важлива швидка фіксація припинення вогню. Все це він намагається зробити виключно за рахунок України. Тобто це Україна для початку має сказати, ми припиняємо вогонь першими, а потім Трамп буде це розторговувати і скаже, Путіну, ну ви бачите, вони ж припинили вогонь, вони на все готові. Тепер я перемовник і хочу зараз домовитись про цю угоду з Росією, щоб Росія також погодилась. Що сказати? Ми, очевидно, розуміємо, що в цій ситуації наше майбутнє залежить в першу чергу від фінансової підтримки і зараз у нас ключова історія – це Європа. З Європою, як і з Америкою, нам потрібно таке українське, велике українське лобі. Нам потрібно, щоб ці хвилі демонстрації на підтримку України, велика кількість матеріалів у медіа, щоб вони на користь України збільшувалися, щоб ми якомога більше пояснювали свою позицію, щоб Європа і світ краще розуміли те, що робить Україна, щоб ми могли ще більше бути представлені з нашою позицією в інформаційному просторі саме в такий час. Причому нам треба показувати, що українці ведуть успішну боротьбу, що, як сказав прем'єр Британії Стармер, Україна – перший пункт того, як він сказав, як закінчити війну. Щоб Україна була сильною. І зараз європейці вже говорять про посилення фінансової допомоги Україні. І це дійсно те, що нам дозволить вистояти. Тільки якщо зараз Україна покаже, що ми навіть в умовах відключення допомоги від США, ми все одно стійкі, ми боєздатні, це дозволить все ж таки цю ситуацію на нашу користь повернути.

Ключова історія в цьому – це стійка оборона на фронті. Стійка оборона, яка має спиратися на потужні оборонні рубежі. На рубежі оборони, на відповідальність командирів на всіх рівнях. На те, що поповнення не ловиться просто кудись в учбовий табір, там в якийсь батальйон резерву, де людина нікому не потрібна, а що кожна людина отримує свій підрозділ. Одразу свою відповідальність, свої командирі, своїй колектив, який його поважає і цінує. Нам потрібен стійкий і сильний фронт для того, щоб зупинити наступ саме зараз. Чи можемо ми це зробити? Так. Я не можу сказати, що це можна зробити на тих рубежах, які є. Безумовно, та конфігурація лінії фронту далеко не всюди нам вигідна. Але якщо українські війська, українське командування, Ставка Верховного Головнокомандувача, крім просто заяв, поставить завдання військовому керівництву побудувати стійку оборону, навіть шляхом відходу на деяких ділянках, щоб ми зайняли виключно вигідні для нас рубежі, якщо будуть прийняті поради командирів бригад, а зараз вже і деяких командирів корпусів, як зробити оборону стійкою, у нас вже зараз є ресурси повністю зупинити російський наступ по всій лінії фронту. Так само, як все сталося під Покровським. Ми здатні це зробити. Якщо керівництво України хоче посилити позицію на перемовинах під таким важким тиском, президент Зеленський має як Верховний Головнокомандувач дати відповідні завдання військовому керівництву. Не чіплятися за якісь позиції невигідні, тому що там буде якийсь політичний резонанс. Політичний резонанс буде, коли росіяни вдаряться в український рубіж оборони, заздалегідь підготовлений, де є захист від дронів, як на передовій позиції від дронів від артилерії, як на передових позиціях, так і захищені, замасковані шляхи логістики, де є запаси, де є планування застосування дронів, вигідні радіогоризонти, вигідні позиції для засобів РЕБ, системи живлення для його роботи, де є побудована система розвідки і вона вигідно для нас організована. Якщо все це зробити, ми будемо берегти життя піхоти, основних людей на війні, піхотинців. Ми зупинимо російський наступ, і от будуть ті перемовини, Путін буде шантажувати, що він зараз продовжить наступ, а вони будуть битись, битись, битись хвилями. Їх от так, як на Покровську, будуть просто всіх розривати. Не тільки на Покровську, є і в нас ще значна кількість ділянок фронту, під Харковом, на Боровій, де ворог наступав, наступав і раптом закінчився, зрозумів, що не треба там наступати. Оце і є ефективна дипломатія, яку показують не люди в офісі, а українські воїни на фронті. З цього треба починати. Це база. База української політичної, дипломатичної перемоги, успіху. Це успіх на фронті. З цього треба починати. Успішні перемовини, в тому числі з Трампом. Коли це буде зроблено? Так, ми будемо по-іншому дивитись.

Я хочу сказати, звернутися до всіх українських воїнів. Якщо у нас буде допомога від Європи, у нас будуть ресурси для того, щоб продовжувати ефективний опір, ми не впадемо, не рухнемо. Ми зможемо ефективно бити ворога і продовжувати виконувати оцей основний план. Ліквідація, завдання Росії неприйнятних втрат. А втрати в них вже чутливі. Я думаю, всі наші воїни бачать на всіх ділянках фронту, що у них продовжуються м'ясні штурми, але вже інтенсивність значно менша. Не можуть вони тривалий час так навалюватись. Людишки в Росії закінчуються також, тих, кого можна палкою погнати в атаку. Тому я хочу сказати, що ситуація не видається для України безнадійною, катастрофою. Це ситуація, в яку ми повинні грати. Так, умови жорсткі, але важелі впливу є. Нам потрібно задіювати як політичні домовленості, продовжувати вести діалог з Трампом, з його адміністрацією, з усією Америкою. Нам потрібно працювати з громадською думкою і нам потрібно на рубежах оборони зупинити російські наступи, знищити російські ударні угруповання. Ми повинні на кілька місяців, як мінімум, міцно стабілізувати фронт. Насправді, а не на словах. Це можливо зробити. Тоді Україна встоїть навіть без американської зброї. Я впевнений, що через деякий час може змінитися політична ситуація в США. І сам Трамп побачить, що ці спроби подивитися Путіну в очі, припинити війну за будь-яку ціну, укласти всеосяжне перемир'я по-трампівськи, вони так само безнадійні, тому що Путін, насправді, не хоче війну. Не хоче припинення війни. Путін хоче знищення України. А оці всі слова він слухає з посмішкою. І так само буде обдурений Москвою і сам Трамп.

Короткий висновок. Хочу сказати, що я не бачу на даний момент залізних гарантій, що війна буде закінчена. Просто не бачу. Тому що я поки що не бачив жодних конкретних домовленостей між Росією і США щодо припинення війни. Трамп заявив, що він готує зустріч із Путіним за півтора місяця. Чи призведе ця зустріч до якихось домовленостей? У нас немає жодних гарантій. Прикриттям перемовин Путін може продовжувати виконувати свої завдання. А його завдання для нас – це просто фактично капітуляція. Все те, що досі озвучує Москва, не може бути навіть підставою для того, щоб з ними сідати за стіл. Хочу нагадати, що Путін вимагає і Запоріжжя, і Херсон, тобто правобережну Україну. І узаконити всі окупації, щоб ми погодились, все віддали. Це, звичайно, капітулянтські умови, на які Україна піти не зможе. І чи зможе Путін щось зламати в очах Трампа – ми подивимось. Поки що жодних зустрічей особистих не було, і про результати ми не знаємо жодного слова. Трамп робить все, щоб створити собі зручні умови для перемовин з Путіним. Але навіть якщо Україна піде на все, що він сказав, скаже, ми готові зупинити вогонь, ми підписали угоду, ну, президент Зеленський вже сказав, що він підпише угоду про мінерали, і там нема питань. Але якщо ми на це підемо, Путін приїжджає до Москви, і Трамп приїжджає до Москви, і Путін йому там каже, Дональд, мені треба Херсон, Запоріжжя, весь Донбас, можливо, ще якісь поступки. Треба все це узаконити, відмовитись, і ви ще, будь ласка, там, виведіть війська, заберіть зброю і ви не повинні захищати Україну. Ну, що зробить Трамп? І що зробимо ми? Чи буде Україна йти на капітуляцію в війні і роззброєння, здачу, і потім ставати фактично жертвою нової агресії, яку, звичайно, Путін здійснить? Ну, звісно, що ні. Тому хочу сказати, що зараз нема жодних ознак, що війна закінчиться скоро. Нема жодних ознак, що Путін хоче її закінчити. Трамп може як завгодно тиснути на Зеленського, на Європу. Він поки що нічого, ніяких проблем не створив Путіну. Тому, чого Путін буде йти на поступки, абсолютно незрозуміло. Чекаємо подальших дій. Я особисто бачу, що ця війна ще буде надовго. І я бачу, що нам потрібно розуміти, що основний козир, основна карта, про яку розповідає Трамп, це Сили оборони України, це український народ. І саме український народ може вести найкращу, наймасштабнішу дипломатію, яка нам зараз, як ніколи, потрібна в Європі, в Америці. І нам потрібна стійкість на фронті. І адекватна, об'єктивна оцінка обстановки, щоб ми не платили життями за те, за що платити не треба.

Пане Юрію, якщо наші війська відійдуть з Курщини, чи підуть ці російські та корейські немалі сили вже на Сумщину за нами? Чи передбачили такий сценарій?

Ну, безумовно, це можливо. Безумовно, можливий такий наступ, але хочу сказати, що ситуація полягає в тому, що сама оця санітарна зона на Курщині по своєму задуму – це достатньо вузький плацдарм, на якому неможливо маневрувати, і тому він незручний для нас. Якби були можливості, планувалася операція, скажімо, на більш широкому фронті, такої проблеми, можливо, і не існувало б. Але вона зроблена як такий вузький клин, цей плацдарм санітарна зона, і ворогу вдається його контролювати. На самій Сумщині, де такі блокади, комунікацій нема, ворога знищувати буде значно зручніше. Контролювати цю санітарну зону вогнем. Тобто для нас, якщо корейці і росіяни підуть, то умови для оборони будуть зручніші, ніж зараз оборона оцієї санітарної зони. Цей клин для нас невигідний. Наявність вільних комунікацій, можливість маневрувати комунікаціями, обирати різні шляхи – це основна умова ефективної маневреної оборони.

Що буде з окремими штурмовими полками і батальйонами, такими як "Скала"? Чи будуть вони в корпусах, чи будуть окремі підрозділи?

Усі штурмові підрозділи, а у нас їх на даний момент чотири штурмові полки і шість штурмових батальйонів окремих – це будуть частини безпосереднього підпорядкування головнокомандувачу ЗСУ, так насправді, як вони фактично є і зараз. Так що там ніяких особливих змін не буде. Адміністрування цих штурмових дій здійснювалося і буде здійснюватися через сухопутні війська, а частини – це будуть безпосереднього підпорядкування, так само, як вони є і зараз. Тобто, там ніяких змін не станеться.

На Курському напрямку котел?

Ну, на даний момент я б це назвав так – оперативне оточення. Тобто, оточення, коли ворог взяв під вогневий контроль логістичні шляхи. Це не котел, тобто, ворог не може зараз вийти безпосередньо на наші основні шляхи сполучення. Але він здійснює вогневий контроль, який нам завдає значних втрат. Тому нам така ситуація, безумовно, для оборони невигідна. Деякий час, звичайно, можна продовжувати боротьбу. Наші воїни на Курщині б'ються дуже ефективно. Втрати росіян там просто в рази більші за наші. Там достатньо наших командувань зосередило дронів, достатньо зосередило бойової техніки, засобів ураження, там є боєприпаси. Проблема в тому, що просто велика перевага росіян і корейців у кількості. Саме це обумовлює перевагу ворога. Але кожен метр просування їм коштує так дорого, це така м'ясорубка для російських ударних військ і для корейських. Тим не менше, треба розуміти, що таку м'ясорубку в таких умовах краще в інших бойових порядках на більш зручних позиціях робити.

Чому у нас за смерть військового виплата вища, ніж в РФ, а за укладання контракту менша?

Так склалось. Це проблема планування. Тобто, українське командування встановлювало систему винагород фінансових на початку війни, і керівництво країни діяло на емоціях. Тобто, не було нестачі в добровольцях, навпаки, добровольців було більше, ніж зброї. І тому не було потреби мотивувати людей фінансово. І всі гроші, абсолютно не прораховуючи взагалі бюджетні можливості, перспективи війни, просто взяли і максимальні виплати, дуже великі, встановили. Це гідний підхід, просто він не відповідає можливостям нашої економіки. Тому тут з цим великі проблеми, і зараз певні є затримки з цими виплатами. Але Україна має все це зобов'язання виконати, тут питань нема. Але в Росії підхід інший. В Росії платять значно менше у разі загибелі, але вони встановили високу грошову нагороду за укладання контракту. Тобто, в них інша логіка. Вони намагаються основні ресурси зосередити на тому, щоб людину залучити в армію. Чому це працює в Росії? Насправді, там є теж з цим велика кількість проблем, скандалів, корупції. Я хочу сказати, що рішення російського командування стратегічно краще перспективно, ніж українське. Але там тоталітарна державна система. І там ворог створив військову юстицію. Там людина, якщо вона фіктивно укладає контракт, вона все одно не може вже відпетляти. Вони обманюють своїх людей, щоб вони за будь-яку ціну укладали контракт, потім вони потрапляють в ці жорна, і вихід там тільки один – на штурм до кінця. І з армії там звільнитися можна тільки по дуже важкому пораненню. Причому такому, яке дійсно унеможливлює подальшу взагалі життєдіяльність людини. А всі інші причини - не підстава. Легкі поранення навіть численні, контузії - все це не підстава для того. Вони в штурми посилають людей навіть з переломами, навіть в гіпсі. Тобто там нічого не може. Розстріл на місці працює. Тому ми розуміємо, що це інша система, але я хочу сказати, що російську копіювати не варто. Треба робити комплексні рішення. Я говорив і повторюю, основна наша проблема, що стимулювати треба не тих в Україні, хто має укладати контракт і мавпувати і це як мавпи робити і повторювати за росіянами. Виплати в Україні треба робити тим, хто вже на війні. Ось що треба робити в Україні. Наші керівники дивляться на Росію і розповідають суспільству брехню, від власної недолугості, на жаль. Давайте ми будемо давати мільйон гривень молодим за укладання контракту. Це повний абсурд. Мільйон гривень треба давати, можливо, навіть меншу суму, але хоча б 300-400 тисяч гривень. Треба виплатити всім, хто має найбільший досвід і досі продовжує воювати на фронті. От всім, хто на війні з 22-го року, з тим, хто з 23-го року. Їм всім треба дати, чим більше ти на фронті, ти з 22-го року тобі потрійна премія, з 23-го – подвійна премія, з 24-го – ось тобі премія за рік. Чим більший досвід, чим краще у тебе твій бойовий досвід і ти хороший солдат, ти маєш отримувати підтримку, фінансування. Бо саме ці досвідчені люди тримають фронт. А у нас ухвалили, щоб мавпувати росіян, рішення, що ми будемо давати молоді, недосвідченим людям, які нічого не знають про армію, які, можливо, і не зможуть витримати ці навантаження психологічні, моральні. Їм дають гроші, а тих, хто там вже три роки на війні і вже дуже виснажений, їм кажуть – ну у тебе є зарплата. Це просто абсурд. Абсурд і це демонстрація, що у нас абсолютно неадекватний підхід до планування і заохочення людей. Якщо людина, насправді, йде на контракт, вона має розуміти, вона провоює рік – вона отримає значну премію. Провоює два – ще більшу премію, ще додаткові пільги. Провоює три – у неї буде великий соціальний пакет і вона зможе ним скористатись. Оце правильна мотивація, мотивація кращих. А у нас, навпаки, хочуть просто чисельність збільшення. Не розуміючи природу війни, що одна досвідчена людина в армії коштує ста недосвідчених. І якщо створити підрозділ, отакі 150-ті бригади, завдяки великому суспільному резонансу і тому розслідуванню про 155-ту бригаду, наше щастя, припинили формування нових бригад. Слава Богу, людей тепер дають в досвідчені військові частини. Так от, це ж приклад, який що показує? Що ти можеш створити бригаду, витратити великі кошти, а ці недосвідчені люди без кістяка, без стрижня досвідчених, вони просто тікають і не можуть виконати завдання. Бо нема досвіду. Так у що треба вкладати? В набір ще більшої кількості недосвідчених людей, чи в те, щоб збільшувався кістяк досвідчених? Звичайно, очевидний висновок в сучасній війні.

Ось зараз приклад, на жаль, такий. Хороше питання, яке говорить про те, що у нас відсутнє взагалі розуміння, як користуватися ресурсами. Керівництво країни, замість того, щоб вивчати досвід війни, аналізувати, робити висновки, робить дурні просто мавпування з росіян, кальку. Дуже прикро.

На Сумщині будують РОП серед поля, без можливості підходу.

На жаль, 20 млрд грн витратили і продовжують витрачати на будівництво інженерних споруд, влада розподілила ці бюджети, вона не дала ці гроші армії, вона не дала ці гроші конкретним бригадам, конкретним військовим частинам або корпусам, які зараз створюються. А 20 мільярдів на оборонні споруди видали своїм підконтрольним фірмам через військово-цивільні адміністрації. В результаті вони взяли проєкти цих РОПів часів Другої світової війни, які радянські там ще проєктувальники спроєктували, і продовжують їх ліпити всюди. Ніхто їх не використовує, війська не використовують їх. Оці позиції у відкритому полі зараз не використовує взагалі ніхто. Нуль. Бо ці потужні бліндажі, бункери, які з фронтальними бійницями фронтального вогню, які ставлять посеред поля, бо зручно посеред поля ставити, не треба ж маскувати, заривати, просто всунув і все. І оці всі потужні траншеї там великі між цими бліндажами, вони використовуються тільки одними людьми, російськими штурмовими групами. Тому що ворог, коли перебігає, йому краще десь залягти. Хоча б у такій споруді. А українські воїни ці дурні РОПи за 20 мільярдів гривень не використовують, тому що якщо ти займаєш таку позицію, тебе бачать всі. Цей бункер знищать танком або артилерією, або авіабомбою, будь-що, його добре видно. Туди прилетить дрон, залетить прямо у вхід, коли там будуть люди, будуть вести спостереження і будь-яка бойова робота на таких відкритих позиціях неможлива. І оборона буде будуватись в найближчій посадці, щоб хоч трошки замаскувати людей від спостереження. Ну що сказати? Це знов такі пропланування, це як з цими виплатами. Це просто імітація. І отак, до речі, по всьому. І на Донбасі такі РОПи досі роблять. 25-й рік дрони завдають 90% ураження, а тут ми продовжуємо вбухувати мільярди платників податків в оборонні споруди, які, насправді, дуже недолугі люди придумали, які, насправді, навіть за мірками Другої світової війни дуже примітивні. Бо ці ДОТи з бійницями фронтального вогню припинили використовувати ще в Першу світову. І, насправді, це абсолютно несучасна конструкція, яка ще застаріла в Першу світову. А ми продовжуємо це робити. Тому що ніхто не думає ні про планування, не аналізує, що станеться. І всім плювати на кошти платників податків. Тому що у нас, коли якийсь чиновник вкрав там мільйон доларів, то це новини, всі повідомляють, всі обурені. А коли сказати, що ідіоти у владі продовжують викидати мільярди платників податків на абсолютно непотрібні речі, замість того, щоб направити у війська, посилити армію, це, на жаль, у нас в суспільстві не створює резонанс. Тому влада продовжує цю дурню робити для фотографій, звітів. Потім туди приїжджають чиновники, фотографуються, знімають відосики, що ми типу вас захищаємо. А потім наступній, хто туди заходить, це тільки ворог може зайти, якщо йому потрібно просуватися вперед. Наші воїни цим в обороні не використовують.

Якщо буде заморозка конфлікту, то як швидко відпустять додому тих, хто воює понад три роки?

Перше, хочу вам сказати, що, на жаль, не проглядається ніяка заморозка. На даний момент конкретних кроків нема. Будьмо реалістами і оцінювати те, що відбувається в політиці, не за заявами, а за реальними вчинками. Вчинок відбувся, от ми його фіксуємо, аналізуємо і робимо висновки. Хочу сказати, що війна за таких хитких умов, коли Трамп фактично розірвав єдність країн НАТО в ставленні до агресії Росії проти України, коли обмежена військова допомога Україні, і коли мир хочуть зробити одностороннім за рахунок України, але взагалі ніхто досі не чув, а Путін на цей мир готовий чи ні, я думаю, що це дуже хитка ситуація і треба готуватись до того, що війна продовжиться і вона буде надовго. Це реальність.

Всім нам треба сили, і витримки, і розуму. Дякую за ефір і слава Україні!

Юрій Бутусов, Цензор. НЕТ