"5 президентів у центрі Києва – це символ того, що ці країни стоять пліч-о-пліч з Україною у цій війні", - посол Естонії в Україні Каймо Кууск

Автор: Євген Кузьменко

13 квітня, приймаючи в Києві чотирьох президентів сусідніх країн, Президент Володимир Зеленський сказав: "Навіть коли ми говоримо про зброю, про озброєння нашої армії, серед перших країн та їхніх лідерів саме ці лідери були. Я хочу сказати, що вони завжди перші – Польща, Литва, Латвія, Естонія – і завжди поряд із нашою державою".

За кілька днів після цього "Цензор.НЕТ" взяв інтерв’ю у посла Естонії в Україні Каймо Кууска.

46-річний Кууск - посол, кар'єрний бекграунд якого навряд чи можна назвати типовим. 21 рік він віддав Службі зовнішньої розвідки Естонії, з них 11 років - на посаді заступника генерального директора Служби. Загалом, із життєвим досвідом, знаннями і дипломатичною витримкою в цієї людини все гаразд. Тому не дивно, що у воєнний для України час Кууск є важливою фігурою у багатомірній логістиці тієї потужної допомоги, яку невелика Естонія надає Україні.

- Пане посол, Президент Естонії Алар Каріс днями повідомив, що Естонія надала Україні допомогу обсягом однієї третини свого оборонного бюджету. Від імені українців я хочу подякувати вашій країні за таку суттєву допомогу. Водночас, пан Каріс закликає до додаткової допомоги зброєю. Скажіть, яку зброю Естонія вже надала Україні, і яку передаватиме у майбутньому?

- Ми надали різноманітну протитанкову зброю, включно з "джавелінами". Зі зрозумілих причин не хочу називати конкретні назви та статистику – але багато, дуже багато…Ще ми надали гаубиці та автомати різних систем – теж дуже багато, десятки тисяч. Що ще? Боєприпаси – це зараз дуже важливо. Боєприпаси ми надсилали і будемо надсилати.

Окрім цього, Естонія передала і захисні речі: каски, бронежилети, військово-медичне обладнання.

- Так, і маємо подякувати вам за естонський шпиталь на Львівщині.

- Так, із цим шпиталем вийшло цікаво: він був готовий ще до війни, вже на початку лютого. Але знаходився у Естонії. Цей проєкт ми зробили спільно з Німеччиною: вони дали гроші, ми все побудували. І от коли почалася війна, шпиталь ще був в Естонії, бо не було вантажівок. Тоді держава придбала вантажівки – і через українсько-польський кордон довезла шпиталь до України.

Втім, виникла проблема: хто тренуватиме українців працювати у цьому шпиталі? І тоді ми знайшли українців, які мешкали в Естонії та зголосилися бути волонтерами. Дехто з них уже здобував медичну освіту, тож ми провели для них інтенсивне тренування та разом зі шпиталем доправили в Україну. Хтось залишився працювати у шпиталі, хтось розпочав тренувати інших українців.

І знаєте, мене дуже тішить, що цей шпиталь прибув до України вже на початку березня.

- Окрім озброєння і шпиталя – якими є основні напрямки естонської допомоги Україні?

- Хочу додати, що медичним обладнанням і медикаментами Україні допомагає не тільки державна влада Естонії, а й різні громадські організації. Є, наприклад, естонська організація з чудовою назвою https://slava.ee/uk/ "Слава Україні!" (посміхається. – Є.К.), яку створили в лютому цього року. Вони купують в Естонії та Фінляндії машини швидкої, купують обладнання для цих машин – і доправляють їх в Україну. Цього ранку я спілкувався з головою цієї організації; за її словами, у Фінляндії та Естонії такі автівки з обладнанням уже неможливо знайти, тож вони шукають в інших країнах.

- І скільки таких швидких з обладнанням вони вже направили до України?

- Сьогодні ввечері буде вже 57. З них 7 авто надала держава – але головний внесок зробили люди з їхньою неймовірною енергією!

Також у нашому МЗС створили штаб гуманітарної допомоги, де працюють представники різних міністерств, окрім Міністерства оборони (у тих – своя структура). Цей штаб займається трьома напрямками: харчі, медикаменти і допомога біженцям на території Західної України. Для останніх ми намагаємося зібрати і доставити речі першої необхідності: ковдри, засоби гігієни тощо.

А ще наша влада займається пошуком вантажівок. 21 таку автівку з гуманітарною допомогою ми вже доставили до польсько-українського кордону – і зробили все необхідне, щоб вони якнайшвидше опинилися на території України. Одного разу трапилося, що на 9 машин було тільки 8 українських водіїв – і тоді один з наших дипломатів сів за кермо – і все вийшло супер (посміхається).

- Пане посол, минулого тижня президенти Естонії, Латвії, Литви та Польщі побували у Бородянці. Чи варто очікувати від вашої країни допомоги щодо фіксації злочинів, скоєних російськими окупантами? Адже саме посередництво європейських країн є тут надзвичайно важливим.

- Так, і цю важливу тему також обговорили п’ятеро президентів. Було вирішено надіслати експертів, які б допомогли не тільки зафіксувати злочини, але й довести їх до процесів у європейських судах.

- А хтось з цих естонських експертів вже прибув сюди?

- Про це я точно не знаю, але впевнений, що так.

- Нещодавно, звертаючись до естонського парламенту, президент України закликав Естонію сприяти запровадженню посилених санкцій проти Російської Федерації на рівні Євросоюзу, які передбачали б повне блокування всіх російських банків та ембарго на імпорт енергоносіїв з РФ. У позиції Естонії тут немає ніяких сумнівів, але наскільки зараз просувається процес? Ви спілкуєтеся з вашими колегами-дипломатами з інших країн, то якою є ваша думка?

- З нашої точки зору (яку, я впевнений, поділяють наші Президент і Уряд), Європа в цій сфері могла б робити більше і швидше. Чесно кажучи, я не дуже розумію, коли ембарго на російське вугілля відбувається не відразу після запровадження, а лише за 4 місяці. Так, у Європі є певні країни, для яких, виявляється, це вугілля є важливим…

- А про які країни йдеться?

- Наприклад, найбільша індустріальна країна Європи…гадаю, всі зрозуміли. Ну, і для мене ситуація, коли ти не можеш обійтися без вугілля – це 19-те століття. А вони до цього ще й говорять про швидкісний перехід до "зеленої енергетики", ще й усяко радять це Україні...Але не показують власного прикладу – і мені від цього сумно.

- Так, м’яко кажучи, дивно.

- До речі, Естонії ці ж країни пояснювали спільні відносини з Росією таким чином: мовляв, у нас з Росією – взаємозалежність; ми залежимо від їхнього газу, вони – від наших інвестицій. Але що ми бачимо зараз? Ця залежність – одностороння: деякі країни просто залежать від російського газу. А ще нам обіцяли, що така конструкція взаємозалежності допомагає жити без конфліктів і воєн. І що ми бачимо зараз? Усе це не працює! Треба будувати щось геть нове.

- Наприкінці березня прем'єр-міністр Естонії запропонувала на Раді ЄС тимчасово депонувати платежі за російські газ і нафту та використати їх для відновлення України. Чи вдалося переконати інші європейські країни використати цю ідею? І якщо ні, то хто виступив проти неї?

- Ця наша ідея була як альтернатива: якщо ми не можемо запровадити ембарго для російського газу – нехай буде така схема. Тим більше, що вона вже працювала – і дуже гарно - проти Ірану. То чому б не використати таку можливість?

- А як це має відбуватися на практиці? Просто не віддавати Росії гроші за спожитий газ?

- Ні, не так, а віддавати лише частину. Бо якщо не віддавати всі гроші, то це все-таки буде ембарго. (Сміється) Ще й навіть краще за ембарго, адже тоді можна було б ці гроші віддати Україні…

Ні, наша пропозиція була альтернативою ембарго на газ – для тих країн, які не хочуть цього ембарго – Німеччина, Угорщина… вони кажуть, що для них дуже важливо отримувати газ з Росії.

- Естонія дуже активно підтримує Україну у її прагненні вступити до Євросоюзу, і ми, українці, вдячні за це. Зараз Україна заповнила форму для вступу в ЄС. Як вважаєте, яким є реалістичний сценарій подальшого розвитку подій? Спитаю дещо цинічно: важка війна, яку зараз веде Україна – ще й для того, щоб не пустити орду Путіна далі у Європу, - покращує наші шанси?

- Так, це збільшує те, що ми називаємо "вікном можливостей". Адже ніхто зараз не може сказати, що українці не цінують європейські цінності. Ви зараз платите за ці цінності найвищу ціну – вашими життями. Тому зараз на шляху до Євросоюзу можна рухатися далі (на відміну від довоєнної ситуації, коли це навряд чи було можливо). Процес прискорився – і Україні зараз треба здобути статус кандидата. Для цього необхідно провести важку роботу в Брюсселі. А коли цей статус буде отримано, розпочнуться набагато конкретніші перемовини.

- Коли, на вашу думку, ми можемо розраховувати на отримання статусу кандидата на вступ в ЄС?

- Гадаю, критичний термін – до липня.

- А хто в Європі є головними супротивниками вступу України до ЄС? Пане посол, відповідаючи, можете користуватися своїми дипломатичними еківоками на кшталт "найбільша індустріальна країна Європи"…

- (Сміється) Не стільки супротивники, скільки, можливо, скептики. Вони стурбовані тим, що Україну можуть прийняти до лав ЄС занадто рано; що вона ще не готова до вступу, і від цього у Європи можуть виникнути проблеми. Ця стурбованість є у багатьох країн, і одна з них – та сама, яка свого часу проводила референдум щодо можливості підписання Євросоюзом Угоди про асоціацію з Україною…

- Тобто Нідерланди – і це я сказав, а не ви.

- Але знов таки скажу: вони є скептиками, а не супротивниками. З ними можна працювати, і я впевнений, що їх можна переконати.

- Саме так, і мої друзі в Нідерландах розповідають, що у країні зараз визріває великий перелам у ставленні суспільства як до Росії, так і до України.

- Абсолютно.

- А ось питання про ще одну тему, яка потребує переламу у наративах в західноєвропейському суспільстві. Пані прем'єр-міністр Естонії Кая Каллас вважає дії російських окупантів такими, що мають ознаки геноциду. Як вам здається, ця оцінка може стати спільною для всіх країн Європи? І якщо так, то які практичні наслідки це може мати?

- Це означає, що ми маємо робити ще більше, ніж зробили дотепер. Як сказав наш Президент: "Ми можемо зробити ще більше, аби зупинити звірства Росії". Ми, естонці, не тільки бачимо те, що відбувається, але й намагаємося вам допомогти. Тому що бачимо: Росія зараз робить те, що робила останні 100 років – і проти нас також. Нічого не змінилося з тих часів.

- Пане посол, розкажіть, будь ласка, чому так важливо, що лідери 4 країн – Польщі, Естонії, Латвії та Литви – прибули до Києва особисто? Що є такого у цьому візиті, що не можна замінити відео-конференціями й телефонними розмовами?

- По-перше, у сучасному світі величезне значення мають символи. І цим візитом Варшава, Вільнюс, Рига і Таллінн показують: ми вам допомагаємо. Звичайно, це і так відомо – але ж 5 президентів у центрі Києва – це символ того, що ці країни стоять пліч-о-пліч з Україною у цій війні.

І по-друге: є такі речі, які неможливо вивчити по фото та статтях. Ти маєш бути там, побачити все на власні очі, відчути все особисто. Я сам був у Києві, коли почалася війна, і мушу сказати, що це особливе відчуття – прокинутися рано вранці в ліжку, почувши вибухи крилатих ракет. Такі речі ти маєш відчути на власному досвіді.

- Так, і, мабуть, саме тому Президент Зеленський вже навіть не просить, а вимагає від Президента США відвідати Київ. Бо одна річ – знати про війну по доповідях та фото, і зовсім інша – побачити її на власні очі.

- Саме так. Наведу такий приклад. У нас в Брюсселі працюють гарні дипломати, вони там роблять серйозну роботу. І дискутують з колегами…хоча "дискутують" - це занадто дипломатичний термін…

- Варто, мабуть, сказати "лаються".

- Можна сказати і так…і наші дипломати вимагають запровадження щодо Росії ще серйозніших санкцій. І от один наш дипломат мені каже: "Ну, знаєш, занадто жорстко ми їх теж не маємо підштовхувати, вони і так погано себе почувають в цій історії". А я йому відповідаю: "Знаєш, я був у підвалі з української сім’єю; це вони себе там погано почувають!" Він мені: "Знаю, знаю, я бачив фото". Я йому: "Ні, не знаєш, бо ти у підвалі з тією сім’єю не був і не здатний навіть уявити…".

От чому представники інших країн мають відвідати Україну – аби на власні очі все побачити і усе відчути.

- Президент Зеленський під час візиту чотирьох президентів сказав, що Польща, Латвія, Литва та Естонія завжди першими захищають Україну. І це саме так. Але і Естонія перебуває під загрозою російської агресії. Наскільки серйозно у вашій країні готуються до такого перебігу подій? Що робиться – з того, про що можна казати?

- Ми набагато інтенсивніше проводимо військові навчання. Нагадаю, що у нас є тероборона Кайтселійт – і у такі часи в лави Кайтселійту бажають вступити більше людей. Тому зараз їх приймають і тренують в прискореному темпі.

Окрім цього ми, звичайно, розшукуємо і купуємо нові "іграшки", як ми їх називаємо. Аби теж мати змогу сказати: "Рускій корабль, іді …" так, щоб він пішов" (посміхається).

Ну, і четверте: ми просимо наших партнерів усередині НАТО надати допомогу у живій силі всім трьом балтійським країнам.

- А чи правда, що з початку війни в Україні громадяни Російської Федерації подали втричі більше клопотань про надання громадянства Естонської Республіки порівняно з аналогічним періодом минулого року?Чому таке відбувається?

- Зараз, коли війна триває вже близько двох місяців, я, гадаю, не помилюся, якщо скажу, що є більше людей, які, мешкаючи в Естонії, відмовляються від російського громадянства і подають заяву на отримання естонського.

- А як же російська пропаганда в країні? Наскільки пам'ятаю, у Естонії до війни не забороняли трансляцію російських каналів. А зараз?

- Російських каналів на кабельному ТВ більше немає. Цікаво усе вийшло: мій друг за кілька днів до війни писав у статті: хіба не дивно, що російські канали у кабельних мережах доступні безплатно, а за фінські канали, які підтримували естонців у 70-80 роках, треба платити?

- Але ситуація змінилася?

- Так. Коли почалася війна, кабельне телебачення добровільно замінило російські телеканали фінськими. Відтоді ти можеш обирати і дивитися фінські канали безплатно.

- Пане посол, ми маємо погрози Росії балтійським країнам, погрози з боку Росії на адресу Фінляндії та Швеції, які оголосили про бажання вступити до НАТО. Ми маємо нещодавні погрози від Білорусі на адресу Польщі і Литви. Як вважаєте, це блеф – ну, не відкриють же вони другий, третій фронт війни? Чи путінський режим може наважитися і на це?

- З боку Білорусі, я гадаю, такі заяви з’явилися тому, що Лукашенко не хоче посилати свої підрозділи воювати в Україні, адже він дуже добре знає, що їх там очікує. Тому він мусить робити вигляд, нібито є загрози з боку Польщі та Литви, і ми повинні захищати західний кордон Білорусі, тому вибач, Володимире Володимировичу, ми дуже хотіли б вам допомогти, але…

А стосовно Фінляндії та Швеції, це одночасно і блеф, і погроза – аби примусити їх не приєднуватися до НАТО. Однак це контрпродуктивно, хоча вони цього не розуміють. Як не розуміли 100 останніх років, що коли ти погрожуєш комусь, це не додає тобі друзів. Навпаки, таким чином ти об’єднуєш захисні організації.

- Як сприймають цю війну в Естонії? Запитаю тому, що є стереотип: естонці – стримані люди, які не демонструють своїх емоцій…

- Ой, в цьому сенсі ми дуже емоційні. Дуже хвилюємося. А наш прагматизм проявляється у тому, що ми дуже хочемо якось допомогти. І от вже звичайні естонці беруть свої автівки, мерседеси чи фольксвагени, і їдуть на польсько-український кордон, аби привезти до Естонії українських біженців.

- А скільки наразі в Естонії українських біженців? Зрозуміло, що це не найбільш імовірний маршрут – і тим не менш?

- Тим не менш, українців тут чимало – включно з тими, хто працював в Естонії ще до війни. Насамперед – будівельники. І до речі: багато будівельних об’єктів в Естонії наразі стоять, бо українці-будівельники поїхали додому, на війну…

Ми активно приймаємо біженців, і я щоранку отримую невелику урядову доповідь: мовляв, в країну приїхали – і залишились – стільки-то українців. Або – були тут стільки-то часу на транзиті проїздом до Фінляндії чи Швеції.

Загалом в Естонії зараз – більш ніж 33 тисячі українських біженців. З них – 11 тисяч дітей, тому ми зараз відкриваємо українську школу; там працюватимуть і українські вчителі-біженці. Я дуже задоволений, що таким чином ми ще й знайдемо для них роботу.

Окрім цього ми допомагаємо тим українцям та українкам, яких вимушено "депортували" з Маріуполя до Росії. Вони приходять до наших консульств у Санкт-Петербурзі або Пскові – і звідти ми допомагаємо їм доїхати до Естонії.

- Дякуємо вам за це. Уявляю, як важко доводиться цим людям.

- А ще естонці відсилають в Україну гроші. Цим опікується організація "Культурне товариство України" в Таллінні. Та й люди самоорганізуються. Мені знайомий розповідав: "Пішов – і купив пів аптеки медикаментів, завантажив їх у машину, відіслав її до України".

І так робить багато людей, але тут уже уряд каже: дозвольте нам на ваші гроші закуповувати медикаменти, адже ми краще знаємо, що саме потрібно українцям під час війни.

І от вам ще один приклад. Мій друг у перші дні війни телефонував мені: де ти, як у тебе справи? А потім каже: може, Євросоюз і запровадить санкції проти Росії, але мусиш знати, що наші фірми всі угоди з Росією та Білоруссю анулювали відразу.

От яким є ставлення естонців до цієї війни!

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"