Ресурсний націоналізм по-українськи

Чи має шанси країна стати монополістом у видобутку корисних копалин та їхньому експорті?

Ресурсний націоналізм – це добре чи погано для України? Як для експортера – навіть дуже добре. Бо це і наповнення державного бюджету, і розробка нових родовищ, і передові позиції у добувній галузі світу.

Більшу частину корисних копалин Україна вимушена імпортувати. Але є те, що ми можемо продавати іншим. І, до речі, непогано на цьому заробляти. То ж, що це за корисні копалини? І скільки можна отримати у разі експорту?

Уран

У 2019 році Україна посідала перше місце в Європі за кількістю урану. І тут спостерігається дивна ситуація, бо у 2020 році добули лише 600 тонн сировини, тоді як українським АЕС потрібно 2400 тонн на рік.

Можна було би подумати, що більше урану просто немає. Але ні. Запаси лише в Сафонівському родовищі оцінили у 4700 тонн. Тут вистачить і щоби забезпечити потреби держави, і щоби заробити грошей шляхом експорту.

На Новокостянтинівській шахті Міністерство економічного розвитку прогнозувало збільшення видобутку урану з 336 тонн у 2018 році до 701 тонни – у 2021 році.

Загалом, в Україні добувається 500 – 800 тонн на рік. Це не покриває навіть 50% потреб держави.

Мені невтямки, чому сировина купується за кордоном, якщо її можна добувати на місці. І це не єдина копалина, якої маємо вдосталь, але натомість імпортуємо. Дивно ще і через те, що маємо найбільші поклади в Європі.

Держава планує нарощувати добування урану. Інтенсивний розвиток власної ресурсної бази ядерної енергетики – ключове завдання Енергетичної стратегії України до 2035 року (розпорядження КМУ №605 від 18 серпня 2017 року).

Добувати уран планують шляхом його розчинення хімічними реагентами із руд на місцях їх залягання з наступним вилученням урану із отриманих продуктивних розчинів.

Такий спосіб видобутку з успіхом застосовується у країнах – світових лідерах з видобутку урану: Канаді, Австралії, Казахстані.

ПСВ має вагомі переваги у порівнянні з іншими способами видобування як завдяки меншій вартості робіт, так і в зв'язку з суттєво меншим забрудненням навколишнього середовища.

Сумарна потреба в урані на 2030 рік може становити від 50 до 140 тонн на рік. У Польщі та Білорусі вже навіть говорять про нові АЕС, бо майбутнє – за ядерним паливом, основною сировиною якого є уран.

Добування урану. Джерело – Korrespondent.net

Літій

Україна має найбільші родовища літію в Європі. Схожа з ураном ситуація, але лише в цьому випадку. Бо якщо уран добувається, то літій – ні.

Пам’ятаєте, що було у періоди "золотих лихоманок"? Люди їхали звідусіль. І це стало поштовхом до стрімкого розвитку Сан-Франциско, який за 2 роки збільшився у 25 разів.

Він і тепер не сходить із дистанції лідера економічного розвитку, зокрема, але повернімося до українських реалій.

Довгий час інформація про кількість літію приховувалася під грифом "секретно". Лише нещодавно вона cтала доступной для службового використання.

Але за неофіційними показниками 2015 року, ресурсна база літію в Україні перевищує 500 тис. тонн.

Такі ж запаси має Аргентина, яка вже давно не новачок у цій галузі і входить до четвірки країн-лідерів з видобутку літію.

Україна навряд чи посяде у ній місце, а от стати першою в Європі цілком можливо.

Літієві родовища в Україні. Джерело – "Наші гроші"

Цього запасу вистачить для виготовлення не однієї тисячі батарей, який потрібно було розпочати ще "вчора". Бо, за прогнозами вчених, літій-іонні акумулятори зникнуть з нашого життя вже за 10 років.

Нескладно зробити висновок, що і пік літію мине. Вже зараз тривають дослідження з пошуку матеріалів на основі кремнія та фосфору, які забезпечують підвищену ємність інтеркалювання іонів літію та заміни іонів літію на іони натрію.

А в Україні ще навіть не розробляються родовища, які можуть принести "кругленьку" суму до державного бюджету і збагатити економічний паспорт українця.

Та варто діяти вже, щоби застрибнути в останній вагон. Бо мине час, і літій втратить свою популярність.

Це схоже на ситуацію з телефонами. Зараз мало хто використовує кнопочні телефони. Навіть якщо якийсь виробник запускатиме нову лінійку таких апаратів – їхня популярність не збільшуватиметься.

Зручніше користуватися смартфоном, який вмістить у собі і гаманець, і навігатор, і документи. Так і з літієм. Не завжди він буде незамінним і таким популярним, тому треба хапати кожен момент.

Бо монополістами в Європі Україна точно може бути, а європейським країнам стосовно логістики буде вигідніше експортувати сировину не з Австралії або Чилі, а з України.

Титан

Тут ситуація дещо інша. Український титан вже весною наступного року побуває на Місяці. З сировини у компанії "ТитанЕра" виготовляється прапор України та корпус для апарату місячної місії зі Spacebit та за співпраці NASA CLPS.

Україна посідає 8 місце в світі за запасами ільменіту, з якого добувають титан. Але не всі родовища розвідані, зокрема, Стремигородське родовище, яке має значні запаси титану.

Поклади титану в Україні. Джерело – Geographyuaonline

В нашій країні вже навіть виробляється "зелений" титан. Компанія "Велта" використовує цей метод, бо він є менш затратним та безвідходним. Ресурсна база ільменіту в компанії сягає до 6 млн тонн.

"Зелений" титан може стати передовим для експорту, бо наразі більшість країн світу націлені на безвідходне виробництво.

І це не єдиний спосіб вийти на міжнародну арену. Вже є домовленості про співпрацю зі Сполученими Штатами Америки.

Комітет з правил Палати представників США схвалив кілька поправок до проєкту оборонного бюджету США на 2022 рік.

Серед них і експорт титану до Америки. Сировина використовується в оборонно-промисловій базі країни. Це має сприяти подальшій співпраці між двома країнами.

Стосовно "зеленого" титану Україна може стати монополістом у Європі.

Отже, що потрібно зробити Україні для того, щоби бути монополістом хоча би стосовно певних видів корисних копалин:

• провести додаткові геологічні розвідки, щоби точно оцінити запаси корисних копалин;
• впроваджувати для надрокористувачів не лише УРП, а й аукціони, бо їх можна провести не один раз;
• модернізувати підприємства, які перероблятимуть сировину;
• налагодити логістику для більш ефективної співпраці з країнами;
• спонукати іноземних інвесторів зайти на український ринок, створюючи прийнятні умови для цього.

Україна має чудову базу для того, щоби розвивати добувну галузь. Варто покроково вибудовувати систему, яка поступово стане передовою для надрокористувачів та держави.

Бо доходи у добувній галузі – це економічний ріст у державі.