Чи всі відходи – сміття? Ні

Відходи – це тема, яка обговорюється екологами, надрокористувачами та навіть пересічними громадянами вже доволі тривалий час. Бо часто кількість корисної копалини у тому, що на перший погляд треба утилізувати, виходить не меншою, ніж у видобутій мінеральній.

То чи всі відходи – сміття? Спойлер – ні. Найбільше це доводить європейський та американський досвід. Вчені зі США підрахували, що метали з твердих відходів можуть забезпечити потреби країни у залізі на 7%, алюмінії – на 8%, олові – на 19%.

А у Франції розробили технологію з переробки літію, нікелю та кобальту. Тобто, те, що може шкодити екології, отримує друге – нешкідливе продовження. Що та у якій кількості переробляють за кордоном, з чого варто починати в Україні, а що вже є і у нас?

Літій

Закордонний досвід – неабияких стимул для України, бо там дають друге життя навіть літій-іонним акумуляторам, які зараз користуються шаленою популярністю через бум електромобілів.

Поки немає гострої потреби у переробці акумуляторів, але вона може виникнути у найближче десятиліття, коли батареї виходитимуть з ладу та доведеться їх замінювати. Щоби звалища не поповнювалися такими відходами, Volkswagen відкрив у Зальцгіттері завод з переробки акумуляторів. У тестовому режимі планують осилити майже 4 000.

Renault у співпраці з Veolia та бельгійською науково-дослідною компанією створили цикл, коли відпрацьовані акумулятори перетворюють на нові, використовуючи метали зі старих батарей. Планується охопити 25% ринку переробки.

Вкрай корисна ініціатива і для України, як на мене, бо на наших дорогах щороку більшає електрокарів. І не лише тому. Україна посідає перше місце за покладами літію в Європі, тому потрібно вже зараз думати, що робити з відходами.

Згідно проєкту закону "Про батареї та акумулятори", починаючи з 2021 року, усі компанії, які ввозять батареї, повинні створити умови для утилізації відпрацьованих деталей. Вони можуть це робити або самостійно, або об`єднуватися з іншими організаціями, які спеціалізуються в цьому.

Наразі усі відпрацьовані батареї з ноутбуків та телефонів відправляються на утилізацію до європейських країн, бо у нас немає відповідних заводів.

Сталь

У Німеччині індустрія переробки сталі інвестує власні кошти у збереження клімату вже протягом 100 років. Вони переробляють металобрухт сталі для повторного отримання продукту.

Це не лише запобігає утворенню відходів, а і дозволяє знизити видобуток первинних ресурсів – руди та коксівного вугілля, що, звісно, теж продукуватиме відповідні відходи. Наразі навіть вигідніше, ніж водневе виробництво сталі.

Тобто країни, які не можуть у достатній кількості забезпечити власні потреби у використанні сталі, мають змогу використовувати її повторно, додаючи невелику кількість нової сировини до продукту.

В Україні є теж подібний приклад переробки сталі, – у Метінвесті. Частка переробленого продукту становить близько 25% від загальної кількості сталі. Її використовують у конструюванні автомобілів та будівництві, тому вона ще довго перебуватиме на піку популярності.

Мідь

Переробляти можна мідь. Нещодавно її назвали "новою нафтою", а це свідчить про те, що популярність копалини зростає. І за прогнозами експертів, вже наприкінці цього десятиліття кількість міді може зменшитися на 12%.

Але у Німеччини їй дають друге життя, як і залізу, сплавам алюмінію, кольоровим металам. Підтримує це держава і виробники, які купують перероблену сировину. Таким чином скорочуються не лише викиди в атмосферу, але і кількість сміття на звалищах.

Навіть ще не використану мідь переробити не так легко, бо вона містить у своєму складі домішки олова, цинку, свинцю, миш`яку, сурми.

Отже, виділити з цієї суміші чисту мідь – завдання не з легких. А без вкраплень у природі вона зустрічається вкрай рідко. Чисту мідь складно отримати навіть у тому випадку, якщо кількість домішків становитиме тисячну частку відсотка.

У результаті переробки можна отримати мідь зі вмістом 99,9%. А серед відходів за первинної переробки породи зустрічається вапняк, глинозем, пірит та діоксин кремнію. На другому етапі видаляються домішки заліза, а у сульфідних рудах – сірку.

Довідково: вапняк використовують в укладанні фундаменту, будівництві стін та укладанні декоративної плитки.

Глинозем на 98% складається оксиду алюмінію, який використовують у виготовленні лазерів медичного призначення.

Україна має досвід з переробки міді, а пов’язано це, передусім, із тим, що в нашій країні наразі не видобувають її. Вся сировина імпортується з-за кордону.

Довідково: у 2020 році ввезено мідної продукції на $2,9 млн (рафінована мідь, кабель, сплави).

А от брухту на звалищах хоч греблю гати. З нього на українському заводі і отримують мідні злитки та катанку. Майже половину річного обсягу брухту і відходів міді переробляється на заводі.

Нікель

Концентрат нікелю можна отримати схожим із мідним способом (сульфід нікелю), але за вищої температури - 1350°С.

Та 17% відпрацьованого нікелю (за результатами дослідження вчених Йельського університету) опиняється на звалищі.

Але інші дослідження доводять, що цей метал, як і сталь, можна переробляти нескінченно, що є економічно вигідним процесом.

Бельгійська компанія Umicore Battery Recycling успішно впровадила технологію, за якої успішно переробляє не лише нікель в акумуляторах, а і літій та кобальт. Наявна там газова система гарантує повну екологічну переробку без викидів в атмосферу.

З нікелю виготовляють навіть скульптури, бо термін його придатності – необмежений. Але в Україні поки немає заводів з переробки сировини, хоча це був би економічно вигідний та корисний вклад у майбутнє країни.

Важлива роль нікелю і у геліотермальних електростанціях, або електростанціях, які працюють на концентрованій сонячній енергії. Особливо цінна тут жароміцність нікелю та його сплавів.

Бетон

Друге життя отримує і бетон. Це особливо актуально у сучасному світі, де старі будівлі зносять, а нові – зводять. Уже навіть навчилися друкувати 3D-будинки з переробленого бетону.

Проте, тут кількість переробленого продукту у різних країнах Європи не однакова. Велика Британія переробляє лише третину від 100%.

Це пояснюється тим, що набагато вигідніше – побудувати з не переробленої сировини, бо держава не заохочує виробників. У Фінляндії, Греції та на Кіпрі цей відсоток ще нижчий – менше десяти.

А от Австрія щороку використовує близько 7 тон перероблених будівельних матеріалів. Там з 2024 року заборонятиметься вивезення будівельного сміття на звалища. Це сприятиме повторному використанню усього, що десятиліттями могло лежати на звалищах.

З такого сміття Австрія переробила вже 80% відходів.

А що в Україні?

У нашій країні поки така практика не є поширеною. Але у разі впровадження це дозволить зекономити кошти, наприклад, на будівництві доріг. Бо і асфальт можна використовувати повторно, і бетон.

Перший – на установках для гарячого змішування, окрім ремонту доріг, а другий (за умови, що той, хто використовуватиме бетон, знатиме про те, що входить до складу готового продукту) – розбивати за допомогою електродинамічної фрагментації на агрегат та цементний камінь.

Це потрібний для України кейс, бо будівельних відходів у нас надто багато, але вони у кращому випадку спалюються, а у гіршому – заповнюють сміттєзвалища.

Замість післямови

Не всі відходи – сміття. Приклад цього – досвід країн Європи та світу і початок його впровадження в Україні.

Поки не маємо це лише у деяких напрямах, але зможемо розвивати ще більше у разі підтримки з боку держави, як от у Німеччині, Австрії, Франції тощо.

Таким чином створюватимуться додаткові робочі місця у галузі, розв`язуватиметься проблема з утилізацією відходів, буде додаткове надходження до бюджету у вигляді податків від виробництва.

Також держава зможе зберегти частину коштів, які було заплановано витратити на імпорт сировини. Її можна буде використовувати повторно.