Війна за українські копалини

Вісім років тому Путін напав на Україну через корисні копалини. Сьогодні цей сценарій повторюється, але Росія вже програла.

Росії не потрібна Україна як незалежна держава. Їй потрібні наші ресурси. Це видно на прикладі Криму і Донбасу ще з 2014 року.

З 2014 року українське вугілля продавалося під виглядом африканського, а газ з материкової частини України опинився в окупованому Криму. Тоді таким чином планували підняти економіку країни-агресора.

Зараз сценарій повторюється. Диктатор РФ Путін планував відібрати українські корисні копалини, аби збагатитися на них та здобути вплив над усім світом. План провалився.

Як росіяни ступили на українську землю 8 років тому

14 лютого 2014 лютого у ЗМІ з’явилася новина про те, що ПАТ "Укргазвидобування" відкрило на Луганщині нове нафтогазове родовище з припливом у 2 тонни на добу. А 15 квітня того ж року Росія анексувала Кримський півострів та розпочала на сході України розпочалася військову операцію нібито зі звільнення російськомовних українців від притискань Україною.

Звучить дико, бо навіть у школах вивчали російську мову, нею вільно говорили українці на рівні з українською. Схоже на те, що причини тут інші. Українські родовища, які не давали спокою Росії.

У 2011 році у селі Бобрикове Антрацитівського району на Луганщині планували видобувати золото. Родовище відкрили ще на початку 20 століття, але тоді було невигідно займатися цим. Планували збудувати збагачувальну фабрику для переробки руди і отримати щонайменше 1,3 тонни золота.

У 2011 році унція золота (31,1 грама) коштувала $1923,7. Зараз його ціна не надто змінилася. Вартість за унцію на 05 квітня поточного року – $1944. Тонна золота наразі коштує майже $63 000.

І саме стільки могла отримати Україна за допомогою компанії "Донецький кряж", яка і мала видобувати метал та поповнити золотовалютний резерв країни.

Але по українські копалини прийшов Путін. І зрозуміло, чому саме на схід України та у Крим. Бо не лише розроблених родовищ, але і покладів там хоч греблю гати.

Тільки на третині площі Донеччини (7886 км²) ТОВ "Надра Юзівська" у 2013 році отримала дозвіл видобувати сланцевий та природний газ, метан і нафту на 50 років. Барель нафти коштував тоді $104 проти $116, які ми побачили на тлі війни в Україні. І тоді, і зараз ціни підвищуються у зв’язку з війною в Україні.

Усі знають про те, що на Донбасі було і є вугілля (Україна посідає 7 місце у світі за його запасами), але не ним єдиним. На цій території є також родовища доломіту, вапняку, крейди, мергелю, глини, граніту кварциту.

Але найбільше серед цього списку ртуті. Україна посідає 2 місце в Європі за запасами ртутної руди. В регіоні налічується 399 родовищ кам’яного вугілля, 137 родовищ метану, 235 родовищ неметалевих корисних копалин. На території Донеччини зосереджено 100% всеукраїнського запасу доломітизованого вапняку, базальту та кварцевого піску, майже 90% кам’яної солі, понад 70% доломіту, 50% запасів глини.

Крим. Чого тільки вартий ДАТ "Чорноморнафтогаз" – єдина нафтогазова компанія, яка в Україні видобувала природний газ на шельфі Чорного моря з 17 родовищами, серед яких 11 газових, 4 газоконденсатних та 2 нафтових.

Усе це треба було Росії і у 2014 році, і цього разу після повномасштабного нападу, але давайте по порядку.

17 березня 2014 року (наступного дня після проведення так званого референдуму) незаконна кримська влада півострова Крим оголошує Чорноморнафтогаз своєю власністю і 58,56 млрд кубометрів природного газу, 1231 тис. тонн газового конденсату та 2530 тис. тонн нафти стають фактично російськими, як і родовища.

На сьогодні 9 із 17 об’єктів експлуатуються створеним Росією фейковим підприємством "Кримським республіканським підприємством "Чорноморнафтогаз". Воно незаконно, з використання обладнання української компанії, а це – 31 плавучий засіб, дві сучасні бурові установки, автомобільний парк та газотранспортна мережа, – провадить видобуток на українських родовищах, переважна частина з яких знаходиться на шельфі Чорного (Одеське, Архангельске, Штормове та Голіцинське родовища) та в акваторії Азовського морів (Східно-Казантипське та Північно-Булганакське), а також на суші в Криму (Семенівське нафтове родовище, Задорненське і Джанкойське родовища природного газу).

Окупантам знадобилося навіть Одеське родовище. Хоча відповідь на це запитання є. Воно є найбільшим серед розвіданих у Чорному морі з сумарними запасами у понад 22 млрд кубометрів.

Якби родовище залишалося під контролем України, то у 2020 році можна було добути до 5 млрд м3 газу. Крим таким чином міг би самостійно забезпечити не лише себе, а і сусідні регіони. І не лише газом, а і грошима.

Минулого року Україна закуповувала газ за ціною $427,88 за 1 тис. куб. м, а у 2013 році вартість складала трохи більше $400 за 1 тис. куб. м. Але не слід забувати, в якій ситуації перебувала економіка країни на той час.

Український газ міг врятувати країну і у 2014 році, і зараз, принісши до державного бюджету приблизно $400 000 за кожен мільйон кубів газу, але усе, що належить українському народові, перейшло до власності РФ, натомість ми отримували захмарні ціни на імпортний газ.

Ну, Росію ж чимось треба було годувати. І треба ж було звідкись постачати газ в Європу та США. Як і вугілля, яке вивозилося з українського Донбасу, а потім купувалося українською владою.

Саме завдяки Одеському родовищу, що територіально ближче до Одеського регіону, а не до Криму (85 км проти 160) Росія оголошувала про плани підвищити рівень видобутку до 2 млрд кубів газу в 2014 році і до 3 млрд – у 2015 році. Україна в усіх сенсах годувала Крим. Навіть воду постачала не російська, а українська сторона. Бо Крим – це Україна, а Росії він був потрібен лише для власного збагачення.

Протягом 2014-2020 років окупанти незаконно пробурили ще 9 свердловин на Одеському газоконденсатному родовищі під охороною російських суден.

На Донбасі тим часом добували вугілля, яке потім вивозили з материкової території України, аби пізніше нам же продати його, тільки під виглядом африканського. Бізнес на крові – не інакше.

У 2015 році з непідконтрольних територій Донбасу в Україну було поставлено близько 8,5 млн тонн вугілля. Не виняток, що ці гроші купувалася зброя, якою вбивали АТОвців.

Вже тоді велася війна за ресурси, бо Росія просто мала намір загарбати собі все, що їй не належить, задля підвищення рівня власної економіки. Звісно, це все супроводжувалося гучними заявами про те, що Путін зі своїми посіпаками прийшов розбудовувати Україну, а натомість крав тут.

Ще не тягне на кримінал? Думаю, цілком. Але і це не все.

У 2015 році славнозвісний кум Володимира Путіна Віктор Медведчук віддав окупантам кримське родовище "Глибоке" з ресурсами на понад 38 млн гривень. Документи та матеріальна справа просто були передані ворогу.

Українські надра розкрадалися, продавалися і спустошувалися протягом 8 років. Але цим не закінчилося. Просто почалася гра Росії за іншим сценарієм.

Наші дні

24 лютого, коли розпочалася повномасштабна війна на території України, Путін використовував трохи інші методи, розуміючи, що ні країну, ні її ресурси не взяти голими руками. Гатив по добувним підприємствам та нафтобазам.

Перше таке влучання в нафтобазу сталося 27 лютого у Василькові. Потім ракети влучали у Дубенську, Львівську, Луцьку нафтобазу, під обстрілами були і нафтосховище у Лисичанську, нафтова база в Охтирці.

Два ворожі снаряди влучили у меткомбінат "Азовсталь" у Маріуполі. Один снаряд – у вугільний склад, другий – поблизу коксової батареї.

Летіло і по "Коксохіму" в Авдіївці. Це більше схоже на політичну гру, але мета залишається тією ж – забрати у країни все.

Окупанти навіть посягнули на Запорізьку АЕС. В хід ідуть ракети, бо українську армію точно не взяти голіруч. Б’ють по тому, від чого залежить економіка країни. Росія загралася у гру і не помітила, як у гонитві за нашими родовищами почала втрачати свою першість в експорті копалин. Почала втрачати те, заради чого вдерлася в Україну.

План Росії провалено

Найбільші імпортери російської сировини розривають контракти з країною агресором (АрселорМіттал, Boeing, Норвезька нафтогазова група Equinor, Exxon Mobil тощо). Навіть цілі країни відмовляються від будь-чого російського. Світу не потрібен ні ворожий титан, ні вугілля, ні газ.

Путін прийшов до України по надра, але програв. Тепер російська добувна промисловість не цікава для світу. Так виглядає ресурсний націоналізм по-російськи, бо в РФ тепер буде ще більше нафти і газу, але їх хіба що викидати у повітря в прямому сенсі цього слова. Бо ембарго на російську нафту та газ підтримали більшість країн світу.