Культурна спадщина vs надра України

З кожним успіхом Збройних Cил України на фронті, з кожним звільненим містом зростає інтерес до вітчизняних надр. Особливо до ділянок з будівельними корисними копалинами.

Державна служба геології та надр України 6 вересня провела четвертий цього року аукціон з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, за результатами якого була продано 8 спеціальних дозволів. Це ділянки піску, глин, каоліну, граніту – будівельної сировини, необхідної для відбудови країни.

Головною перевагою аукціонів вважається те, що потенційний надрокористувач купує вже погоджений з Міністерством захисту довкілля і природних ресурсів України (у разі корисних копалин загальнодержавного значення) або також і з місцевими органами самоврядування (у випадку корисних копалин місцевого значення) спеціальний дозвіл на користування надрами.

А також підготовленість ділянки надр - до кожного лоту додається пакет документації, що містить відомості про назву та координати, місцезнаходження, загальну інформацію про геологічну будову, початкову ціну дозволу, програму робіт та проєкт угоди про умови користування надрами.

Іншими словами, ви купуєте вже погоджений спецдозвіл, який теоретично підготовлений до реалізації мети користування надрами, залежно від виду спеціального дозволу (геологічне вивчення, геологічне вивчення + дослідно-промислова розробка, видобування) та виконання пунктів програми робіт.

Усе це добре. Та чи враховує підготовка спеціального дозволу до аукціону наявність на території майбутньої ділянки надр наявність пам’яток культурної спадщини?

А, між тим, виявлення таких пам’яток у межах контурів спеціальних дозволів може ще на початковій стадії введення родовища в експлуатацію "поховати" перспективу об’єкта надрокористування, а разом з ним і вкладені в нього кошти.

Курган Товста могила. Джерело: spadok.org.ua

Що таке об’єкти культурної спадщини? Простими словами – це культурні, історичні, архітектурні, археологічні об’єкти, об’єкти містобудування, садово-паркового мистецтва, науки і техніки, ландшафтні парки, що мають культурну цінність.

Всі вони охороняються Законом "Про охорону культурної спадщини".

Зазвичай, на процес надрокористування основний вплив можуть мати археологічні пам’ятки - залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їхні залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети.

Саме ці об’єкти загалом знаходяться за межами населених пунктів, поховані під землею і часто не виділяються у рельєфі.

Кожна пам’ятка має свою встановлену навколо території цієї пам’ятки охоронну зону, у межах якої діє спеціальний режим її використання. Зокрема, забороняються земляні роботи, а, значить, і видобування корисних копалин.

Розмір охоронної зони для пам’яток культурної спадщини, що знаходяться за межами населених пунктів складає 300 метрів від межі території пам’ятки.

А також встановлюється розмір самого об’єкту культурної спадщини. Він дорівнює 300 м навколо його орієнтовного географічного центру.

Виходить, що за умов виявлення на ділянці надр або не далеко від неї, пам’ятки культурної спадщини, надрокористувач отримує фактично заблоковану територію площею радіусом як мінімум 600 метрів (300 м межа і 300 м охоронна зона), що навіть для великих і середніх ділянок складає вагому частину, а для ділянки надр площею, для прикладу, у 10 га буде згубною. Адже по суті заблокує під своїми охоронними зонами майже половину території родовища – а відповідно і значну кількість запасів, за які вже було заплачено під час отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Як результат – затягування введення родовища в експлуатацію, відсутність нових робочих місць і відсутність находжень коштів до державного бюджету від рентної плати за надра, що в умовах війни неприпустимо. Економіка має працювати. Країні потрібні корисні копалини.

Які варіанти? За законом "Про охорону культурної спадщини", земляні роботи на території пам’ятки проводяться лише за умови проведення попередніх археологічних розвідок. На практиці це означає розкопки. А значить додаткові витрати. Розглянемо їх на прикладі кургану висотою приблизно у 4 м.

Дослідженням археологічних пам’яток в Україні займається лише Охоронна археологічна служба України (ОАСУ).

Для проведення таких досліджень необхідно отримати дозвіл, скласти проєкт і відповідно до нього провести розкопки.

Усі вилучені артефакти передаються на зберігання у спеціалізовані організації. Таким чином об’єкт культурної спадщини перестає існувати і знімається з Державного реєстру. А надрокористувач може спокійно продовжувати видобування. Наче все не так складно.

Тільки от, термін реалізації усіх вищезазначених етапів складає в середньому від 1-1,5 до 2 років. Вартість таких робіт – 2 мільйони гривень. І це тільки за один об’єкт.

Часто надрокористувачу доводиться мати справу з групою курганів, яка складається щонайменше з двох-трьох, а то і більше об’єктів. У такому випадку розкопка одного кургану тягне за собою розкопку та усіх інших, адже порушує їхні охоронні зони.

Отже, час і витрати на такі дослідження зростають у геометричній прогресії. Постає питання – чи готовий до такого розвитку подій надрокористувач?

Що робити? Передусім, передбачити врахування фактору наявності пам’яток культурної спадщини під час підготовки ділянок до аукціону. Насамперед, для самого надрокористувача, який хоче номінувати ділянку надр на аукціон.

Необхідно на основі Державного реєстру нерухомих пам’яток створити інтерактивну карту пам’яток культурної спадщини України, яка би містила інформацію про назву об’єкту, його культурне значення, координати географічного центру, розміри і межі охоронної зони, щоби надрокористувач міг самостійно перевірити обрану ділянку щодо наявності таких пам’яток.

Було би добре, якби відомості про об’єкти культурної спадщині у вигляді окремого шару були доступні також на Державній кадастровій карті, на кшталт земель лісового фонду, Смарагдової мережі, природно-заповідного фонду і виданих спеціальних дозволів.

По суті придбання дозволу на аукціоні – це, в даному випадку, не адміністративно-примусові відносини надрокористувача і держави, а цивільно-правові, коли перший виступає покупцем, а друга – продавцем, і обидва мають виконувати свої обов’язки.

А спеціальний дозвіл на користування надрами – товар, якість якого має гарантуватися державою.

Саме держава має мінімізувати ризики такого характеру для потенційного надрокористувача. Як?

Під час підготовки ділянки надр до аукціону надсилати запити до відповідних державних органів, що реалізують політику у галузі охорони культурної спадщини щодо наявності на ділянці або прилеглій до неї території об’єктів культурної спадщини.

Отримані відомості додавати до аукціонного пакету разом з інформацією про можливість археологічної розвідки пам’ятки та орієнтовної вартості таких робіт.

Водночас, такий запит доцільно було би надсилати одночасно із пакетом документів на погодження до Міндовкілля, а на відповідь передбачити той же самий строк та з тим же механізмом мовчазної згоди у разі відсутності відповіді у передбачений термін – щоби не створювати додаткового регуляторного навантаження і не збільшувати тривалість дозвільної процедури.

Обмін же документами у електронному вигляді за допомогою вже існуючих у виконавчій владі систем електронного урядування міг би прискорити та заощадити всі витрати для отримання такого погодження.

Вітчизняні надра повинні працювати на благо українського народу і на післявоєнну відбудову нашої країни. Тому, передусім, відкриті і чесні відносини держави та надрокористувача мають стати основою успішного надрокористування в Україні.