Куди зникли українські олігархи

Олігархія - вироджено форма аристократії, за якої держава керується небагатьма заможними громадянами, які використовують суспільний ресурс у своїх інтересах.

У перекладі з давньогрецької, ὀλιγαρχία – це "влада небагатьох". Давньогрецький філософ Аристотель вважав олігархію виродженою формою аристократії, за якої держава керується небагатьма заможними громадянами, які використовують суспільний ресурс у своїх інтересах.

Французька революція додала акценту, що олігархія – це злиття політичної та економічної влади.

Усі ці явища, без жодного сумніву, були притаманні Україні напередодні повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Клас олігархів з’явився наприкінці 1990-х за сприяння другого президента України Леоніда Кучми. З того часу олігархи жодного разу не втрачали керівні важелі.

У кожному складі парламенту та уряду України вони мали своє потужне представництво, а дії центральної влади завжди розглядалися з точки зору того, який з олігархів отримав зиск від нового рішення влади.

Аби систематизувати інформацію, українські ЗМІ від початку 2000-х мають спеціальний напрямок "олігарховедення". Це журналістика на перетині політики, економіки та celebrities news. Десь із середини 2000-х в Україні щороку складаються рейтинги олігархів. Першим у цьому напрямку був журнал "Фокус", наступним став український Forbes.

Отже, олігархи перетворилися на своєрідний бренд України. Що вищою була позиція олігарха у рейтингу, тим більшим вважався його вплив на події.

Найбільш впливовими вважалися:

1. Найбагатша особа України Рінат Ахметов, який має потужний бізнес у металургії та енергетиці.

2. Тандем Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова — неофіційна потужна група "Приват" з інтересами у нафтопереробці, хімії, енергетиці, транспортуванні тощо.

3. Прозахідні олігархи, серед яких найпотужнішим гравцем є Віктор Пінчук. Має активи у металургії та медіа.

Коли мова йшла про призначення членів уряду, зазвичай у першу чергу усі дивилися, чи не є новий чиновник "людиною" когось з цієї великої трійки.

Проте, в Україні також є інші потужні олігархи, серед яких виробник курятини Юрій Косюк, видобувач залізної руди Костянтин Жеваго, харківський магнат Олександр Ярославський, газовик-хімік Дмитро Фірташ, виробник соняшникової олії Андрій Веревський, власники будівельних супермаркетів "Епіцентр" подружжя Герег, тощо.

Офіційним олігархом був і є попередній Президент України Петро Порошенко.

Сьогоднішній Президент Володимир Зеленський від самого початку вважався проектом олігарха Ігоря Коломойського, адже він допомагав йому медійним ресурсом під час виборчої компанії. Дійсно, Діючого прем’єр-міністра Дениса Шмигаля вважали призначенцем від табору Ріната Ахметова, а міністри в його уряді представляли (а можливо і продовжують представляти) інтереси інших впливових осіб.

Отже, до початку війни влада не була виключенням із загального тренду на олігархізацію.

ЗАКОН "ПРО ОЛІГАРХІВ"

Щоб втримати позиції Зеленський намагався дистанціюватися від Коломойського та інших олігархів. Президент, як і його попередник Порошенко, оголосив рішучу боротьбу з олігархами.

Восени 2021 року він протягнув через парламент закон "Про олігархів". Цей документ мав покласти край тому самому злиттю політичної та економічної влад. Згідно з текстом закону, олігархом вважається будь-яка особа, яка поєднує великі статки, вплив на політику та вплив на медіа. Таке визначення є певною мірою коректним, але диявол - у деталях.

Перша важлива деталь – це "Реєстр олігархів". Влада обіцяла, що на початку 2022 року оприлюднить перелік тих, кого офіційно визнано олігархом. До людей, які потрапили б у цей перелік, влада могла б застосовувати заходи впливу. Проте, реєстр досі не опублікований. Звісно, в Україні зараз війна, і начебто не до олігархів.

У вересневому інтерв’ю голова Ради національної безпеки та оборони України (РНБО) Олексій Данілов запевнив, що кропітка робота над реєстром триває щодня. Проте, схожі заяви він робив і раніше.

Друга важлива деталь щодо цього закону – це вплив на медіа.

Подейкували, що саме задля цього насправді приймався закон. Справа у тому, що президент не мав власного медіа-ресурсу. Поведінку виборців в Україні досі визначають телеканали, а найпотужнішими каналами до початку війни володіли саме олігархи. Зокрема, Рінат Ахметов ("Україна"), Ігор Коломойський ("1+1"), Віктор Пінчук (ICTV, "Новий канал", "СТБ") та Петро Порошенко ("Прямий", 5 Канал), Жеваго (Еспресо).

Великим пулом телеканалів також володів проросійський Віктор Медведчук, проте у лютому 2021 року РНБО закрило ці канали, наклавши санкції.

Певний час олігархи, що залишилися, підтримували Зеленського, отримуючи натомість лояльність влади до бізнесу. Проте, президент завжди ризикував, що одного моменту олігархи віддадуть наказ знищувати авторитет влади.

Тож з’явилася ідея застосувати адміністративний вплив, аби олігархи не могли використати свій вплив.

Закон "Про олігархів" пропонував їм обрати, чого позбутися: впливу на політику, бізнесу чи медіа. У медійному середовищі вважалося, що олігархи намагатимуться не втратити жодного з компонентів, натомість домовитись із владою про підтримку. Аби остаточно убезпечити себе, Офіс президента також підготував законопроект "Про медіа", який містить певні "репресивні" норми щодо власників ЗМІ. Проте, цей законопроект досі не схвалено через невідповідність нормам Євросоюзу.

Олігархи відреагували на дії влади кожен у свій спосіб. Зокрема, Порошенко переписав телеканал "Прямий" на інших осіб.

Усі плани сплутала війна. Щойно почалося вторгнення росії, як Офіс президента запровадив "єдиний телемарафон". Усі телеканали олігархів були зобов’язані транслювати ефір, що затверджено Офісом президента. Проте, вони мали продовжувати платити за утримання цих каналів. Таким чином, Зеленський виключив вплив олігархів на інформаційну політику, принаймні на час війни.

У нових обставинах, Ігор Коломойський та Віктор Пінчук продовжують утримувати канали, хоча значно втратили свій вплив на їх редакційну політику. Мабуть, вони налаштовані терпіти збитки, аби згодом повернути вплив.

Навпаки, Рінат Ахметов позбувся найбільшого в Україні телеканалу та усіх інших медійних проектів. Він перестав відповідати ознакам олігарха, оскільки більше не має жодних медіа.

Якими є наслідки боротьби з олігархами? Всередині України складається враження, нібито олігархи зникли як клас. Від початку війни їх не видно і не чути. Телеканали та інші українські ЗМІ зараз зосереджені на війні, санкціях, військових злочинах та гуманітарних питаннях. Про олігархів начебто забули.

Певним чином, це може трактуватися як перемогу над олігархами в Україні. Бо якщо про людину нічого не кажуть, вона начебто не існує. Проте вони існують. Більш того, олігархи зберегли важелі впливу на події всередині країни. Наведу інформацію по окремих олігархах.

РІНАТ АХМЕТОВ

Найбагатший олігарх України втратив найбільше від війни. Проте не можна сказати, що це суцільна шкода для нього. Обкладений західними кредитами, він нарешті отримав гідний форс-мажор, аби домовитися про списання частини боргів. Росіяни знищили та окупували Маріуполь, у якому працювали два металургійні комбінати, що становили головну міць групи "Метінвест" Ахметова.

Залишився видобуток залізної руди, який раніше приносив Ахметову та його бізнес-партнеру Вадиму Новінському мільярди доларів експортної виручки. Але через війну переробляти її немає де, а вивезти з України вкрай важко через блокування росіянами портів та замалу потужність залізниці у західному напрямку.

Тож металургійний підрозділ Ахметова, можна сказати, перебуває у стресовому стані.

Менше постраждав енергетичний бізнес. Рінат Ахметов контролює більшість розподільчих мереж електроенергії в Україні (до війни розподіляв 50% електроенергії в Україні).

В усьому світі це визнається як "вічний бізнес". До того ж, Ахметов експортує електроенергію з України. Проте, на енергетичному фронті теж не все гаразд. Наприклад, для обленерго, найбільшим власником яких він є, Офіс президента хоче призупинили так званий RAB-тариф.

А у сфері експорту електроенергії, де Ахметов раніше був монополістом, з’явився потужний конкурент – державна "Енергетична компанія України", контрольована Офісом президента України.

Аби позбавитися статусу олігарха, Ахметов позбувся медіа-активів в Україні, навіть найбільшого за часткою ринку каналу "Україна". Подейкують, що він нібито продовжує фінансувати ЗМІ у Польщі – закон "Про олігархів" це не забороняє. Але за іншою інформацією, скорочення персоналу відбулися і там.

Він припинив повністю, або частково, фінансувати велику групу народних депутатів у Верховній Раді України. Кажуть, що таким чином він виконав домовленість із Офісом президента Зеленського.

Він виходить із медіа та політики, натомість отримує сприяння у бізнесі. І дійсно, немає жодних ознак того, що держава сильно заважає його бізнесу.

Антимонопольний комітет не має претензій до компаній Ахметова, а прем’єр Денис Шмигаль, якого традиційно пов’язують з олігархом, зберігає посаду.

З повідомлень піарслужби Ахметова ми дізнаємось, що він постійно купує та спрямовує вантажі із гуманітарною допомогою для українців, які зазнали шкоди через війну.

ІГОР КОЛОМОЙСЬКИЙ

Цей олігарх працює у тандемі з Геннадієм Боголюбовим. У житті цього тандему є давня проблема, з якою вони змушені жити впродовж довгого часу. Це кримінальне переслідування з боку США.

Після націоналізації Приватбанку у 2016 році з’ясувалося, що у попередні роки бізнесмени вивели з банку десь $5,5 мільярди. В Україні за це жодної загрози для них немає, бо Коломойський з партнерами може отримати потрібне рішення суду для себе.

Проте виведені гроші були вкладені, зокрема, у нерухомість на території США. Домовитися з судами у США немає жодної можливості, тож доводиться лавіювати в очікуванні неминучого.

Саме через це президент Зеленський нещодавно міг позбавити Коломойського українського громадянства. Не знаю, який зиск матиме з цього олігарх, але мабуть є певна юридична схема. Зараз він переховується від екстрадиції до США в Україні, на території курортного містечка Буковель подалі від лінії фронту.

Проте, не слід вважати, що Коломойський віддалився від активного бізнесу. Навіть навпаки.

Від початку війни росіяни знищили єдиний в Україні працюючий нафтопереробний завод у Кременчуці, що належав олігарху. Проте, він, через своїх людей, почав скуповувати спиртові заводи для виробництва біоетанолу, а також лобіював зниження акцизу для пального із додаванням етанолу.

Другий приклад: Коломойський повернувся до того, чим активно займався на початку 2000-х років – рейдерства.

Нещодавно російська бізнес-група VS Energy через суд відібрала в українського олігарха Костянтина Жеваго 40% Полтавського ГОКу.

Це гірничо-збагачувальний комбінат, що є великим експортером залізорудної сировини до Європи. Багато років тому Жеваго викупив комбінат у росіян та навіть побудував на його базі міжнародну компанію Ferrexpo.

Росіяни вважали, що продали дешево і багато років билися в судах, аби повернути втрачене, але не могли.

Саме Коломойського називають тією магічною силою, яка допомогла їм посеред війни з росією повернути свій актив в Україні.

Сам олігарх давно хотів відібрати бізнес в Жеваго, але, на диво, йому вдалося зробити це лише під час війни. Зокрема, Жеваго дотиснули через суди та публікації у ЗМІ.

А ще Коломойський не полишає надію отримати назад Приватбанк, або принаймні компенсацію від держави. Він потроїв зусилля на судовому фронті всередині України. Це дає підстави підозрювати, що Офіс президента Зеленського таки не остаточно віддалився від найбільш токсичного олігарха України.

Загалом, Коломойський є легендарною постаттю в Україні. Він вже доволі давно контролює компанію "Укрнафта", у якій держава має мажоритарний пакет. Напередодні війни йому майже вдалося розділити компанію так, щоб забрати собі найкращі активи, а державі залишити самі борги та непотріб.

Нещодавно інтерес Коломойського знайдено в призначенні своєї людини у Фонд державного майна, що керує, зокрема, державними енергетичними компаніями – зокрема, "Центренерго" та Одеського припортового заводу.

Такі призначення здавна були одним з улюблених інструментів олігархів в Україні. Вдале призначення дозволяє поставити підконтрольний менеджмент на державну компанію та змусити її працювати на власний інтерес. Згадайте визначення олігархів у давніх греків – це саме воно.

Напевно, що у вас виникне питання: чи є це правдою? Адже такі речі не можуть просто робитися у державі посеред Європи, яка за допомоги цивілізованого світу виборює своє право на світле майбутнє. Проте, на жаль, просто посеред війни це відбувається.

З 1990-х олігархія пружно пустила метастази у державну владу в Україні, і жоден Майдан не зміг викорінити цей вплив. Сподіваємося, що це вдасться зробити після війни за наполягання колективного Заходу.

ВІКТОР ПІНЧУК

Ще на початку 2000-х років Пінчук був захоплював промислові об’єкти за сприяння батька своєї дружини, колишнього президента Леоніда Кучми.

Проте, після Майдану 2004 року він змінив статус та перетворився на мецената, філантропа та поціновувача сучасного мистецтва.

В нього склалися потужні фінансові відносини із західними групами впливу, які надали переродженому олігархові кредити на оновлення, зокрема на будівництво електрометалургійного заводу, який виготовляє заготовку для його трубних та колісних заводів.

Фінансова кризи 2008 року та 2014-2015 рр. завдали потужного удару по бізнесу Пінчука, обтяживши його численними боргами. За деякими оцінками, вартість бізнесу навіть стала від’ємною. Проте, Пінчук має сталеву волю до перемоги, і завдяки вмілому використанню свого ресурсу йому вдається утримувати дуже великий вплив на події в Україні.

Подейкують, що він теж доклався до обрання Володимира Зеленського президентом (нехай і не так активно, як Коломойський), за що отримав певні бенефіти.

Улюблена тактика Пінчука – це так звані "невидимі призначення". Його протеже вважають багатьох впливових чиновників у центральних органах влади України. За допомоги таких людей йому вдається отримувати регулярні замовлення на постачання труб, колісних пар тощо.

Війна не знищила активи Пінчука, він утримався на плаву, увімкнувши режим заощадження. Зокрема, він не позбавився своїх телеканалів, як Ахметов, але просто мінімізував витрати на них. Це вказує, що Пінчук грає у довгу, покладаючись на гарні комунікації з Заходом.

Головним його надбанням залишається невидимість та гарні політичні зв’язки. Пінчук є повним іміджевим протиріччям Коломойського. Його щорічна політична дискусійна платформа YES збирає найбільш впливових представників українських політики та бізнесу.

Що до війни та підтримки фронту, від початку вторгнення Пінчук став жертвою іміджевого скандалу. У його будинку поблизу Києва, де подружжя Пінчуків не жило довгі роки, розмістили пересувний госпіталь для українських вояків. Олігарха привітали з таким кроком провідні ЗМІ. Проте, за деякий час Пінчук почав вимагати лікарів звільнити будинок.

ПРО РІЗНИХ

Війна створила проблеми з логістикою. Вони, у свою чергу, завдали потужного удару аграрним олігархам України. Зокрема, холдинг "Кернел" Андрія Веревського має проблеми з експортом соняшникової олії та зерна.

Юрій Косюк навпаки наростив експорт курятину до Європи через скасування мит і надлишок зерна.

Проте, місцеві європейські бізнесмени вже вимагають обмежити постачання курятини з України.

Навіть після відкриття експорту морем, Україна не може відвантажувати достатні обсяги зерна. За нещодавніми даними, за два місяці морем експортовано близько 5 мільйонів тон зернових. Але до війни щомісяця морем вивозили той самий обсяг щомісяця. Найближчі місяці аграрні олігархи відчуватимуть великий дискомфорт.

Дмитро Фірташ знайшов цікавий спосіб врятувати свій бізнес з постачання газу.

У нього нібито заарештували корпоративні права на облгази і передали до державної агенції, що керує тимчасово арештованими активами. Проте, менеджмент у цих компаніях залишився фірташевським, тож він фактично зберіг своє.

Костянтин Жеваго став жертвою рейдерського захоплення з боку російського угрупування "лужніковських" спільно з Ігорем Коломойським. До цього часу Жеваго вдавалося вирішувати свої питання з чинною владою. Але цей випадок є унікальним, бо його опоненти теж вміють грати у цю гру.

Петро Порошенко отримав квиток на війну від влади. Досвід попередніх трьох років довів, що посадити колишнього президента до тюрми вкрай важко, майже неможливо. Тому, навіть не зважаючи на застарілий суспільний запит на покарання Порошенка, його залишать на свободі. Проте, його знищуватимуть репутаційно. Все найгірше для олігарха Порошенка попереду. Зокрема, працюватиме козир – свідчення кума президента росії Віктора Медведчука про співпрацю з Порошенко.