Чи потрібен Україні національний банк реконструкції та розвитку

Продовження. Перша стаття циклу тут.

Якщо розглядати План Маршалла як набір заходів та механізмів економічної політики, то дуже малощо ми можемо позичити з цього досвіду. Але один інструмент, що був застосований для відбудови Німеччини, ми не тільки можемо, ми зобов’язані застосувати в своїй політиці. Мова йде про механізм кредитування інвестиційних проектів.

Після Другої світової війни виникла велика кількість спеціалізованих фінансових інституцій, які називають банками розвитку. Це національна або регіональна фінансова установа, призначена для надання середньо та довгострокового капіталу бідним країнам для інвестицій у розвиток виробництва та інфраструктури, що часто супроводжується технічною допомогою.

Першим таким банком був Міжнародний банк реконструкції та розвитку (він разом з Міжнародною асоціацією розвитку має назву "Світовий банк"), заснований в 1945 році. В Україні добре відома робота Європейського банку реконструкції та розвитку, який зараз є найбільшим інвестором в українську економіку з обсягом вкладених коштів біля 18 мільярдів євро (станом на 2022 рік). З національних банків найбільш відомим і найбільшим за обсягом активів є німецький KfW(абревіатура від німецької назви Kreditanstalt für Wiederaufbau - Кредитна установа для реконструкції). Зараз це державна банківська група, яка входить до трійки найбільших банків Німеччина.

Історія KfW почалася в 1948 році з початком виконання Плану Маршалла. Після закінчення Другої світової війни західна частина Німеччини була поділена на три зони окупації, на території яких опинилось біля 8 мільйонів біженців зі східної частини Німеччини. При цьому чверть житлового фонду Західної Німеччини було зруйновано, в руїнах знаходилось біля 20% промислових і комерційних підприємств, тобто житла і робочих місць не вистачало не тільки переселенцям зі східних земель, їх не вистачало навіть для населення Західної Німеччини. До цього ж План Моргентау передбачав деіндустріалізацію Німеччини.

На щастя, за два роки після війни американцям стало зрозуміло, що План Моргентау є помилкою, необхідно не знищення економіки Німеччини, а її відбудова. Банк KfW став частиною цієї роботи по відбудові. Для його створення в ФРН був прийнятий спеціальний закон.

Для післявоєнної відбудови Німеччина використовувались дві державні фінансові інституції - банк розвитку KfW та фонд розвитку ERP Special Fund.

Їх завдання було схожим - надання довгострокового капіталу на пільгових умовах. Згодом ці дві установи були поєднані в одну, тому доцільно розглядати їх як єдиний механізм проектного кредитування.

Гранти та позики, які отримувала Німеччина і інші країни від США, то були не фінансовими коштами, а матеріальними поставками.

Наприклад, якщо німецька компанія хотіла отримати екскаватор, то вона купувала його в уряду Німеччини в кредит за німецьку валюту, уряд США купував за долари цей екскаватор у американського виробника і передавав уряду Німеччини в рамках допомоги.

Коли німецька компанія повертала кредит, то ці кошти потрапляли в спеціальний фонд (ERP Special Fund), призначений для кредитування відбудови Німеччини, і витрачався на проекти, схвалені американською і німецькою владою.

ERP Special Fund функціював багато десятків років після завершення Плану Маршалла під адмініструванням одного з федеральних міністерств і згодом був переданий в банк KfW.

Механізм проектного кредитування працює досі у формі державної німецької банківської групирозвитку KfW.

ERP Special Fund і банківська група KfW, яка зараз має капітал більше 30 мільярдів євро і активів більше 500 мільярдів, мабуть, є найбільш цінними зразками для української економічної політики з усього спадку Плану Маршала.

Подібний фінансовий інститут конче потрібний для післявоєнної відбудови та економічного розвитку України.

Найбільш логічний та простий крок після війни - це звернутися до уряду Німеччини за технічною допомогою стосовно створення аналогічного банку в Україні. А ще краще було б створити такий банк як спільне німецько-українське підприємство або ж спільно з ЄБРР.

Наявність таких засновників як ЄБРР та KfW значно прискорить запуск операційної діяльності банку і надасть йому необхідний рівень кваліфікації.

Остання вимога є дуже суттєвою, бо кредитування інвестиційних проектів є значно більш ризикована і складна діяльність, ніж звичайне кредитування поточних операцій під заставу.

В проектному кредитуванні забезпеченням є сам інвестиційний проект, що вимагає зовсім іншого рівня кваліфікації від співробітників банку розвитку порівняно з робітниками комерційних банків.

Необхідність спеціалізованої установи, яка надає довготермінові кредити за помірні проценти для інвестиційних проектів зрозуміла для будь-якої бідної країни, якщо вона хоче наздоганяти більш успішні держави. Тому про банк розвитку в Україні ведуться розмови вже багато років. Більш того, навіть була зроблена спроба створити такий банк. Це типово українська і дуже повчальна історія.

Український банк реконструкції та розвитку (УБРР) було створено в 2004 році на підставі постанови Кабінету Міністрів України. Засновником банку була Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (ДІФКУ). Теоретично, ДІФКУ , так як і УБРР, мали займатися проектним кредитуванням, але ні ДІФКУ, ні УБРР не мали на це грошей. Невеличкі фінансові ресурси ДІФКУ давали їй можливість фінансувати поодинокі інноваційні проекти, але ДІФКУ була і є хронічно збитковою конторою, якій точно було не під силу сформувати капітал УБРР.

УБРР не мав можливості розпочати статутну діяльність, тому його в 2015 році передали Міністерству фінансів, а в 2016 році Фонд державного майна продав банк китайцям.

Нині це невеличкий приватний комерційний банк, який не має ніякого відношення ні до реконструкції, ні до розвитку України. Ідея банку розвитку була капітально дискредитована, а той факт, що реконструкція і розвиток України були віддані китайським торговцям, не може сприйматися інакше, ніж зразок дуже чорного гумору.

Якщо УБРР є демонстрацією недолугості державної влади України, то інший "банк розвитку" є демонстрацією її злочинності. Мова йде про Всеукраїнський банк розвитку (ВБР), який належав сину Януковича Олександру та його приятелю - Арбузову, який одночасно очолював Національний банк України.

Коротка історія ВБР (він був створений в 2009 році, а в 2014 визнаний банкрутом) відзначена рекордом, достойним Книги Гінеса: за два роки президентства Януковича активи банку зросли на 1200 відсотків. Секрет успіху був дуже простим: Янукович примушував державні підприємства брати кредити в його банку за завищеними ставками. Отакий був "всеукраїнський розвиток".

Приклади обох "українських банків розвитку" залишають мало простору для оптимізму, бо при всій різниці цих прикладів вони мають спільну основу - пороки політичної системи в Україні.

Політична система, яку в політологічній та економічній літературі називають "рентно-орієнтована держава", заслуговує окремого аналізу, який виходить за межі статті, але такий тип держави виключає не тільки існування національних банків розвитку, він виключає національний розвиток взагалі.