Післявоєнна економічна політика Південної Кореї як модель для України

Якщо шукати історичні зразки післявоєнної політики, то для нас значно більш доречним прецедентом є післявоєнна економічна політика не в Західній Європі і не в Японії, а в Південній Кореї.

Назву тільки деякі принципові економічні відмінності післявоєнної Японії та України:

1. Японія до війни була однією з найбільших промислових держав світу, економічний спад був викликаний не фізичним руйнуванням промисловості, а через позбавлення її сировини діями американського флоту і авіації. Україна фізично втратила дві третини промисловості ще до початку війни з Росією в наслідок політики деіндустріалізації, війна погіршила цю ситуацію ще більше.

2. Інфраструктура Японії зазнала мінімальних втрат, енергетика, залізниці, дороги були зруйновані не більше, ніж на 10%. Фактично знищено біло тільки флот.

3. Конституційна заборона збройних сил позбавила економіку Японії від тягарю військових витрат.

4. Корейська війна викликала величезний попит на японські промислові товари з боку армії США та союзників, надавши поштовх відновленню промисловості.

В корейській моделі ми можемо знайти не лише окремі корисні заходи та інструменти, а цілісну успішну стратегію, застосовану в умовах, які найбільш схожі з українськими.

Після закінчення Корейської війни 1950-1953 років Південна Корея була суцільною руїною: більше мільйона вбитих, зруйновано більше половини промисловості та інфраструктури, більше половини бюджету країни становила іноземна допомога, без якої країна взагалі не могла прожити.

Державний апарат був наскрізь корумпований і не ефективний, тому значна частина іноземної допомоги розкрадалася олігархічною верхівкою. Економіка перебувала в стагнації, рівень життя населення не перевищував рівень найбідніших країн Африки.

На відміну від Західної Європи, яка до війни мала високо розвинуту індустріальну економіку та ефективні державні інституції, Корея нічого цього не мала. Західній Європі вистачило 4 роки, щоб з допомогою США відновити економіку та інституції.

Допомога США Південній Кореї була відносно більшою, ніж допомога будь-якій країні Європи, але до 1961 року вона не принесла жодного успіху, бо корейцям не було чого відновлювати, їм потрібно було створювати економіку і державні інституції практично з нічого.

Але уряд Лі Синмана не давав для цього жодного шансу, економіка не зростала, зростав політичний хаос. Край цьому хаосу поклала Революція 16 травня.

Американці з пересторогою зустріли військовий переворот 16 травня 1961 року, вони вважали, що до влади прийшли націоналісти, які мали велику завзятість та не мали уяви щодо управління державою, особливо щодо економічної політики.

Але дуже швидко їх скепсис став зникати, бо хунта на чолі з Пак Чон Хі мала дві очевидні позитивні риси - чесність та відданість ідеї економічного розвитку країни.

У листопаді 1961 року Пак Чон Хі на запрошення адміністрації Президента Кеннеді відвідав США де, серед іншого, мав зустрічі з Волтом Ростоу, який був дуже близьким до Президентів Кеннеді і Джонсона.

В 1960 році Ростоу видав одну з найбільш відомих в ХХ сторіччі книжок з економічної теорії - "Стадії економічного зростання", яка пропагувала альтернативу популярному тоді комуністичному шляху розвитку для країн третього світу.

Ця книжка мала значний вплив на Пак Чон Хі, бо пропонувала шлях з третього світу у перший, що було для генерала Пака сенсом життя.

Але стосовно практичної економічної політики генерал Пак і професор Ростоу мали різні уявлення: Ростоу вважав, що для Південної Кореї потрібен був розвиток аграрного сектору, а генерал Пак наполягав на прискореній індустріалізації.

Перший п’ятирічний план (1962-1966), підготовлений урядом Пак Чон Хі, передбачав саме форсовану індустріалізаціюз темпами зростання ВВП більше 7 відсотків на рік.

Американці заявили, що це чиста фантастика і відмовились фінансувати цей план. Корейці стримали амбіції, значно зменшивши показники зростання до 5,4% на рік.

Фактично за ці роки економіка Південної Кореї зростала в середньому на 7,8% на рік завдяки прискореній індустріалізації.

Дуже показовим прикладом є створення металургійної промисловості в Південній Кореї. Нині корейська компанія POSCO вважається чи не найбільш ефективною металургійною компанією світу. А починалась корейська металургія із запеклого конфлікту між корейцями та американцями щодо розуміння політики економічного розвитку.

В 1960-х роках, коли почалось економічне зростання в Південній Кореї, ніякої металургії там не існувало, але вже виникла велика потреба на внутрішньому ринку у сталевому прокаті.

Уряд підготував проект будівництва металургійного комбінату повного циклу і передав його для фінансування в Світовий банк. Реакція Світового банку була негативною, банк відмовив у фінансуванні, виходячи з того, що, по-перше, Південна Корея не мала ніяких природних ресурсів для чорної металургії та не мала ніяких спеціалістів в цій сфері, а по-друге, декілька подібних проектів в інших країнах зазнали провалу.

Після такої відмови корейський уряд звернувся до уряду Японії з пропозицією побудувати металургійний комбінат за рахунок репарацій, які Японія мала виплачувати Південній Кореї. Проект виконала компаніяNippon Steel з 1968 по 1972 рік.

Зараз POSCO з виробництвом у 40 мільйонів тон на рік входить до топ-10 світових виробників сталі.

Ці приклади відмінностей у розумінні економічної політики корейцями та американцями зовсім не свідчать, що Волт Ростоу, чиновники USAID та Світового банку не прагнули щиро допомогти корейцям у економічному розвитку.

Навпаки, для США в 1950-60-х роках Південна Корея була найважливішою країною третього світу, її економічний успіх був демонстрацією переваг не тільки американської, а взагалі західної політики над комуністичним устроєм, який тоді стрімко набував популярності у третьому світі.

Справа в тому, що американцям не вистачало розуміння корейського суспільства і політичного керівництва.

Південна Корея в 1960-70-х роках не вигадувала економічну політику, а адаптувала у себе японський досвід. Пак Чон Хі мав японську освіту і досвід служби в японській армії, тому для нього цілком природним було наслідування японській економічній політиці, в деяких випадках у посиленій формі.

• З 1962 року в Південній Кореї розпочалося довгострокове планування економічного розвитку, як це було започатковано в Японії в середині 1950-х років.

• Головним інструментом державного впливу на приватний бізнес було банківське кредитування, тільки в ще більш суворій формі, ніж в Японії, бо Пак Чон Хі взагалі заборонив приватні банки, кредит можна було отримати тільки у державних банків на цілі, що відповідали державним програмам.

• Контроль зовнішньої торгівлі в Південній Кореї був ще більш суворим, ніж в Японії, бо держава дозволяла імпортувати тільки сировину для підприємств.

• Головним двигуном економічного розвитку були великі монополістичні конгломерати - чеболі, які були організовані за зразком японських дзайбацу (сімейні холдинги), заборонених американською окупаційною владою в Японії. Але якщо японська держава з власниками і менеджерами кейрецу, які прийшли на заміну дзайбацу, вела діалог, то Пак Чон Хі застосовував до корейських олігархів диктаторські методи.

• Експортна спрямованість індустріалізації в Південній Корей була ще більша, ніж в Японії, бо по-перше, внутрішній ринок був значно меншим за японський, а по-друге, до початку індустріалізації експорт становив всього кілька процентів ВВП і не давав коштів для прискореного зростання. На відміну від Японії, Корея на початковій стадії експортувала тільки трудомістку продукцію, лише згодом за японським зразком перейшла до експорту продукції суднобудування, автопрому та електроніки.

Лібералізація корейської економічної політики почалася в 1980-і роки, коли позаду вже було більше двох десятків років прискореного зростання і розвитку.Всесвітньо відомий корейський економіст, професор Кембриджського університету Чанг Ха-Джун якось зауважив, що економічний розвиток, який він побачив в Кореї до свого 50-річчя (а він народився в 1963 році, на самому початку корейського "економічного дива") аналогічний тому, якби він народився в Британії за часів Георга ІІІ.

За словами професора Чанга, популярне уявлення про те, що Корея стала економічно розвинутою країною завдяки ліберальній політиці, цілком хибне, в дійсності все було навпаки - Корея стала ліберальною завдяки економічному розвитку, створеному політикою протекціонізму.

Схожість і відмінність

Вибір моделі економічної політики можна зробити одним з двох способів: виходячи з теоретичних міркувань або виходячи з успішних історичних зразків. Мені здається, що теорії відновлення економіки після руйнівної війни з одночасним подоланням бідності і відсталості, ми знайти не зможемо. Не виключаю, що можна побудувати якісь теоретичні моделі, що описують стан економіки України і можливі шляхи її еволюції. Питання - хто і коли це зробить?

У той же час зразки такої економічної політики існують, найбільш успішний з них - це відновлення Південної Кореї після Корейської війни і перетворення її з однієї з найбідніших в світі на одну з найбагатших. Південна Корея є єдиним випадком в історії, коли країна, що не могла прожити без іноземної допомоги, вже в наступному поколінні сама стала донором для бідних країн.

Хоча приклад Південної Кореї здається найбільш підходить в якості моделі для післявоєнної відбудови України, але умови в Кореї 70 років тому і у нас зараз мають значні відмінності. Тому першим питанням є питання адекватності моделі, тобто виявлення схожості і відмінностей.

Для початку коротко про схожість ситуації в Південній Кореї 70 років тому і у нас зараз.

Наслідки війни:

- Війна зруйнувала від третини до половини економіки. Найбільш постраждали промисловість і інфраструктура. В результаті поділу країни Південна Корея взагалі втратила енергетичний сектор: 98% видобутку антрациту і 92% потужності електростанцій залишилося на півночі країни. В Україні енергетика є найбільш постраждалим сектором економіки з-за цілеспрямованого руйнування Росією.

- Війна спричинила гомогенізацію суспільства. Дике насильство комуністичної армії в Південній Кореї звело майже до нуля кількість симпатиків цієї ідеології. Звірства росіян різко зменшили кількість прихильників "русского мира" в Україні.

- Існування країни без зовнішньої допомоги не можливе, видатки держави значно перевищують внутрішні джерела надходжень.

- Війна значно посилила суспільну вагу збройних сил.

Розмір країни і економічний розвиток:

- Країна має середній розмір, це не місто-держава на кшталт Сингапуру, і не велетень на кшталт Китаю.

- Провідним сектором економіки є сільське господарство. В Південній Кореї в 1950-х роках сільське господарство забезпечувало більше 40% ВВП. Зараз складно сказати, що залишиться від української промисловості та енергетики після війни, але аграрний сектор економіки точно збільшить свою частку.

- В країні низький рівень внутрішніх заощаджень та інвестицій. В Південній Кореї на початку 1960-х років заощадження становили біля 3% до валового національного доходу, що значно менше навіть українських показників.

- Рівень доходів в країні нижче середнього в світі.

Внутрішня політична ситуація:

- Політична еліта сильно корумпована, влада і великий бізнес зрослися в олігархічну державу. Джерелом збагачення є близькість до влади (політична рента).

Зовнішня політична ситуація:

- Геополітична ситуація примушує США вкладати значні кошти в допомогу країні, не дивлячись на корумпованість політичної еліти.

- Постійна зовнішня військова загроза.

Тепер про деякі суттєві відмінності:

- Безпека. Безпеку Південної Кореї гарантувала присутність армії США. Україна не може розраховувати на безпосередню участь армії США. Це означає необхідність витрат на власні збройні сили, які будуть мати можливість стримувати Росію від наступного нападу на Україну (наприклад, можливість масованого ракетного удару по території Росії або подібна дія у відповідь).

- Демографія. Демографічна ситуація протилежна. В Кореї було молоде населення і висока народжуваність. В Україні висока частка пенсіонерів в населенні, народжуваність нижче рівня відновлення кількості населення, стійка депопуляція. Більше 7 мільйонів українців покинули країну з-за війни, не відомо, скільки з них повернуться.

- Етнокультурні відмінності. Південна Корея є моноетнічною країною з конфуціанською культурою, Україна поліетнічна, з великою часткою російського етносу та зросійщеного українського населення. Православна культура, хоч і є колективістською, як і конфуціанство, але має відмінні цінності (треба зауважити, що крос-культурні дослідження проекту World Value Survey показують значно меншу різницю системи цінностей цих культур, ніж прийнято вважати)¹.

- Державність. Корея протягом багатьох сторіч мала власну державу, корейське королівство Чосан існувало більше 500 років до японської колонізації 1910 року. Український народ довго не мав власної держави, залишаючись віками етнічною меншиною в Польщі, Австрії, Росії та інших державах.

- Природні умови. В Південній Кореї три чверті території не придатні для сільського господарства, в Україні, навпаки, чи не найвищий в світі рівень використання території під сільське господарство. Це створює природні умови для великого обсягу аграрного експорту з України.

- Соціальні витрати. Українська держава витрачає більше 10% ВВП на утримання непрацездатного населення. Корея в 1960-х роках не мала державної пенсійної системи, соціальні видатки держави становили менше 1% ВВП. Це значно зменшує можливості України щодо заощадження і інвестування.

- Індустріалізація. Південна Корея ніколи не була індустріальною державою, починала з нульового рівня. В Україні відбулася деіндустріалізація, за 30 років частка промисловості в ВВП впала втричі, війна поглиблює деіндустріалізацію. Але індустріалізація з нуля складніша за відновлення після деіндустріалізації.

- Експорт. Південна Корея практично не мала експорту (в 1960 році він становив три відсотки до ВВП), на оплату імпорту, який вшестеро перевищував експорт, витрачалася американська допомога, квоти на імпорт були головним джерелом корупційного збагачення. В Україні експорт до 2022 року становив біля 40% до ВВП. Для нас нема проблеми стимулювання експорту, у нас проблема переходу від експорту сировини до експорту продукції з доданою вартістю.

- Відтік капіталу. Україна має велику проблему з незаконним виводом капіталу за кордон, якої не мала Південна Корея. Щорічні втрати інвестиційного ресурсу з-за незаконного витоку капіталу вимірюються мільярдами доларів.

- Відтік робочої сили. Південна Корея була в ворожих або напружених відносинах з всіма сусідніми країнами - Північною Кореєю, Китаєм та Японією, вільне переміщення населення в сусідні країни було не можливим, зайва робоча сила залишалася в країні, що не давало зростати заробітній платі. Україна має відкриті кордони з сусідніми країнами Європи, мільйоні людей вільно переміщуються через кордон, хоча формально не мають права на роботу, але мільйони українців працюють за кордоном, що створює нестачу робочої сили і штовхає вгору заробітну плату.

Як бачимо, деякі відмінності, наприклад, демографічні, погіршують порівняльні шанси України на прискорене відновлення, а деякі, наприклад, природні умови і розвинутий експорт, підвищують. В цілому, можна казати, що стан Південної Кореї після Корейської війни не суттєво відрізняється від очікуваного нині стану України після відбиття російської навали. Яким же чином ще бідніша і ще більш корумпована, ніж нинішня Україна, Південна Корея стала такою, як ми її бачимо зараз? У наступних статтях ми розглянемо складові частини політики, яка призвела до такого успіху.

_____

1Дослідження 2022 року показують, що за винятком дуже вестернізованої Японії і дуже традиціоналістичної Грузії і зацикленої на цінностях виживання Молдови, решта країн цих двох культур на діаграмі Інглехарта-Вельцеля дуже близькі. Як це не дивно, система православних цінностей ближче до конфуціанства, ніж до католицької та, особливо, протестантської культури.

Читайте по темі:

Як працював генштаб японського економічного дива

Відновлення Японії після Другої світової війни. Чи допоможе цей досвід Україні?

Чи потрібен Україні національний банк реконструкції та розвитку

План Маршалла. Як відбувалася післявоєнна відбудова Німеччини