Про неефективність української корупції

Коли заходить мова про швидке економічне зростання і розвиток України, я завжди чую однакову реакцію: це не при нинішній владі. І це говориться вже багато років, при всіх президентах і всіх урядах. Так яка ж має бути влада, що забезпечить економічний розвиток?

Найчастіша відповідь така: просто не треба красти, влада має бути не корумпованою. Уявлення про те, що корупція є чи не найбільшою перепоною для економічного зростання та розвитку зустрічаємо не тільки у пересічній свідомості, а й у посиланнях на авторитетні джерела (наприклад, в статті про корупцію в українській Вікіпедії.)

Але факти не підтверджують цю популістську тезу, бо ми можемо побачити швидкий розвиток навіть в дуже корумпованих країнах: Індонезія, Китай, Таїланд, В’єтнам тощо. Можливо, корупція заважає розвитку, але ці приклади говорять, що корупція не виключає економічне зростання, навіть при наявності значної корупції економічне зростання може бути дуже швидким – 7% на рік і більше. Проста відповідь виявляється занадто примітивною, очевидний і простий рецепт є хибним.

Ручір Шарма, один з найавторитетніших інвестиційних аналітиків світу, у книжці, присвяченій інвестиційній привабливості країнⁱ, пише таке: "Індійські бізнесмени в Індонезії кажуть, що тут набагато легше відкрити цементний завод, ніж удома, завдяки "ефективній корупції" китайського зразка. Можливо, платити комусь і доведеться, але відносно швидко і легко можна зрозуміти, кому саме і скільки треба платити. А щойно правильна людина знайшлась – або знайшовся партнер-посадовець – то вона не просто візьме гроші, а зробить усе, що потрібно".

Факт існування "ефективної корупції" і швидкого зростання економіки дуже корумпованих держав протирічить уявленню про неможливість економічного зростання та розвитку при наявності корупції, яким найчастіше виправдовується застій в економіці України.

Коли факти суперечать уявленням, то щось не так з уявленнями, а не з фактами. Ми маємо переглянути наші усталені погляди на корупцію. Мова йде не про моральні або правові оцінки корупції, тут вона є безумовним злом, а про економічні. З точки зору економіки в численних публікаціях замість аналізу ми маємо голослівне твердження про шкідливість корупції для інвестиційного процесу, а значить – для зростання і розвитку. Спробуємо хоча б побіжно проаналізувати це протиріччя між фактами та усталеними уявленнями.

Треба уточнити предмет нашого аналізу. Ми не будемо розглядати побутову корупцію, наприклад, коли поліцейський бере з водія хабар, щоб закрити очі на порушення правил дорожнього руху. В такій корупції людина по відношенню до представника держави діє як фізична особа, натомість ми будемо розглядати економічну (або як ще кажуть – ділову) корупцію, коли людина діє як підприємець (тобто власник компанії або фізична особа – підприємець) або посадова особа комерційної організації.

У випадку економічної корупції людина корумпує державного службовця, керівника державного підприємства або політика для того, щоб отримати від нього сприяння веденню комерційної діяльності. Зовсім не означає, що таке сприяння є незаконним, цілком можливо, що корупційні діяння потрібні для того, щоб службовець або політик діяв по закону, а не займався саботажем.

Доводиться чути від українських підприємців, що наші корупціонери не ефективні, бо беруть хабарі, а обіцяне не виконують. Я вважаю, що такі дії треба вважати не корупцією, а шахрайством.

Корупція полягає у виконанні чиновником або політиком якихось дій (законних або не законних) за неправомірну винагороду, якщо посадовець чи політик отримав гроші чи іншу винагороду, а обіцяних дій не виконав, то він просто обдурив того, хто заплатив йому гроші, в точному розумінні слова він не корупціонером, він - шахрай. Я не вважаю шахраїв справжніми корупціонерами і тут не розглядаю їх поведінку, бо це інший вид злочинності.

З точки зору економіки ми маємо розрізняти корупційні витрати у операційній та інвестиційній діяльності. В першому випадку корупція використовується для функціонування діючого бізнесу, наприклад, для імпорту товарів з метою продажу або використанні в виробничому процесі. У другому випадку корупція використовується для розширення бізнесу або створення нового бізнесу, наприклад, для отримання від держави земельної ділянки для будівництва фабрики.

Корупційні витрати в операційній діяльності

Корупційні витрати в операційній діяльності призводять до зростання витрат і зменшення прибутків. Це може мати два наслідки: (1) зростання ціни і перенесення корупційних витрат на споживача, якщо підприємець в змозі впливати на ринкову ціну або якщо корупція тотальна і збільшує витрати всіх підприємців на ринку, (2) зменшення прибутковості бізнесу, якщо підприємець не має ринкової сили вплинути на рівень ціни.

Якщо внаслідок корупційних витрат зростають ціни, то це призводить до зменшення купівельної спроможності споживачів, які не мають корупційного доходу, і відповідного зростання купівельної спроможності корупціонерів.

Буде правдоподібним припущенням, що звичайні споживачі і корупціонери мають різну структуру споживання, тому в корумпованому суспільстві зростає майнова нерівність і формується попит на предмети розкоші і елітну нерухомість, тобто на ті товари, які звичайний споживач не купує або купує в незначних обсягах. Такий перерозподіл доходів і зміна структури споживання не впливає безпосередньо на економічне зростання, бо не створює заощаджень для інвестиційного процесу.

Але доходи корупціонерів дають їм можливість направляти на заощадження значно більшу частину доходів, ніж це робить решта населення. Можемо припустити, що таким чином частина ВВП, яка йде на заощадження, а не на споживання, зростає, що створює додатковий інвестиційний ресурс. Якщо цей інвестиційний ресурс буде використовуватися для збільшення основного капіталу вітчизняного бізнесу, то це безумовно сприяє економічному зростанню. Але якщо цей інвестиційний ресурс корупціонери виводять за кордон, то це сприяє економічному зростанню Британії, Франції або Швейцарії, але ніяк не України.

Вивід корупційного доходу за межі України зовсім не означає вивіз готівки в валізах. Корупційний платіж може цілком бути проведений за межами України між довіреними особами підприємця і посадовця.

Такий платіж теж означає втрату інвестиційного ресурсу Україною, бо щоб виконати такий платіж підприємець має попередньо вивести частину свого капіталу з України, наприклад, шляхом використання трансферних цін в операціях експорту або імпорту.

Оцінка обсягу незаконного витоку капіталу через такі товарні операції регулярно досліджується аналітиками організації Global Financial Integrity, для України середні обсяги оцінувалися величиною порядку 10 мільярдів доларів на рік, більш детальну інформацію щодо обсягів і методів оцінки можна знайти в публікаціях на веб-сайті вказаної організації.

Ми не маємо зараз ніяких кількісних оцінок частини корупційного доходу, яка йде не на споживання, а на заощадження, і як інвестуються ці заощадження за межами або в середині України. Але загальний рівень валових заощаджень свідчить, що мільярди доларів інвестуються за кордоном.

Ми зараз не знаємо, яка частина виведеного капіталу використовується для корупційних дій, але інвестиційний ресурс країни знищується саме незаконним виведенням капіталу за кордон, незалежно від подальшого використання.

Треба визнати, що незначна частка виведеного капіталу потім повертається у вигляді прямих іноземних інвестицій, але обсяг поверненого капіталу навряд чи перевищує чверть незаконно виведеного.

Таким чином, можемо стверджувати, якщо корупційний дохід йде не на споживання, а на заощадження, і не інвестується за кордоном, то він сприяє економічному зростанню.

При яких умовах це може відбуватися? По-перше, при складності незаконного виводу капіталу за кордон, по-друге, при переслідуванні посадовців у разі невідповідності рівня їхнього споживання рівню доходів, по-третє, при схильності корупціонерів до заощаджень (мотиви такої схильності різні, але не мають значення для інвестиційного процесу).

Простий приклад. Митник назбирав велику суму хабарів, яку він може вкласти в будівництво сімейної "хатинки" в Іспанії або ж птахофабрики на Волині. В першому випадку корупція уповільнює економічне зростання України, у другому – прискорює (хоча з правової точки зору в діях хабарника різниці нема ніякої).

Зменшення прибутковості внаслідок витрат, які спричиняє корупція, призводить до уповільнення зростання економіки. В Україні в структурі валових заощаджень три чверті забезпечують підприємства, що кардинально відрізняє нас, наприклад, від Індії, де більша частина заощаджень забезпечується домогосподарствами. Заощадження підприємств – це реінвестиція прибутків в капітал, а якщо прибутки падають, то зменшується можливість їх реінвестувати.

Компенсувати це зменшення можливо тільки, якщо корупціонери спрямовують корупційний дохід на внутрішні інвестиції, а не на особисте споживання або інвестиції за кордоном. При всій фантазії не можливо уявити таку поведінку українських корупціонерів, тому корупційні витрати підприємств в цьому випадку не компенсуються інвестиційною активністю корупціонерів, тобто в цьому випадку можна говорити про гальмування економічного зростання внаслідок корупції.

Корупційні витрати в інвестиційній діяльності

Повернемось до прикладу з цементним заводом, який наводить Ручір Шарма. В даному випадку корупційні витрати підприємця стосуються не операційної, а інвестиційної діяльності. На перший погляд, корупційні витрати зменшують обсяг інвестицій, а значить – гальмують економічне зростання. Але це тільки на перший погляд, наприклад, якщо корупціонер отримав хабар готівкою і вивіз готівку за кордон.

В інвестиційній діяльності корупціонер може отримати неправомірну вигоду не готівкою, а часткою в бізнесі. Така форма корупції є досить типовою, і вона ніяк не зменшує обсяги інвестицій. Якщо, наприклад, на цементний завод треба витратити 100 мільйонів доларів прямих інвестицій, то два мільйони хабаря не зменшують цю величину, якщо вони мають форму двох відсотків у капіталі цементного заводу (ми припускаємо для простоти, що кредит для будівництва заводу не залучається).

Корупціонер отримав два мільйони корупційного доходу, але це не нанесло жодної шкоди економічному зростанню країни, це теоретично зменшило дохід на капітал для інвестора, бо частину доходу, а саме 2%, він має віддавати корупціонеру.

В дійсності, інвестор може отримати не зменшення, а збільшення доходу на вкладений капітал, бо участь корупціонера в проекті може зробити проект більш ефективним, бо всі процедури будуть виконуватися вчасно і правильно (наприклад, вдале розташування цементного заводу може значно зменшити транспортні витрати на доставку сировини, а розташування заводу залежить від дій державних чиновників). Це прискорить строки окупності інвестицій, а значить – збільшить доходність капіталу, наприклад, інвестиції будуть давати дохід не 17%, а 20% на рік. Саме це можна називати ефективною корупцією.

Якщо обсяги виробничих інвестицій значні (а для зростання економіки на 7% щороку інвестиції в основний капітал мають бути не менше 25% ВВП), то описана форма корупції може прискорити зростання, що ми й бачимо в Китаї та Індонезії. При незначних обсягах нагромадження основного капіталу ефект такої корупції буде мало помітним, хоча й позитивним. Професійні борці з корупцією можуть кидати в мене каміння, але елементарна логіка доводить, що економічна корупція може бути ефективною, факти це підтверджують.

Є всі підстави вважати, що вплив корупції на економічне зростання в Україні може бути суттєвим з-за незначних обсягів заощаджень і інвестицій в основний капітал. В 2020 році валове нагромадження основного капіталу у нас було менше 13% ВВП (приблизно 20 мільярдів в перерахунку на долари), що виключає будь-які шанси на зростання, а головна причина цього – низька частка заощаджень у ВВП, Україна тупо проїдає ВВП.

Український показник в 2-3 рази менше, ніж рівень нагромадження капіталу в корумпованих державах, які швидко зростають. Чим більші інвестиційні ресурси країни, тим менш помітний вплив на їх використання корупційних втрат.

Економічна корупція може впливати на зростання ще й у непрямий спосіб, тобто через розподіл обмеженого ресурсу. Корупціонер має дискреційні повноваження, тобто може на свій розсуд надати перевагу у розподілі ресурсу (наприклад, землі) тому підприємцю, який запропонує більший хабар, а цей варіант розподілу ресурсів може бути не самим ефективним. Таким чином, капітал може бути інвестований не в самий ефективний спосіб.

Якщо не розглядати екологічні та соціальні міркування, то з чисто раціональної економічної точки зору в умовах конкуренції за ресурс ініціатор найбільш ефективного варіанту має пропонувати найбільший хабар. Зрозуміло, що це просто логічне припущення, яке не можливо перевірити фактами, бо інформації про такі факти ніхто не надає.

Корупція і клептократія

Неефективний розподіл ресурсів може бути викликаний не корупцією в її класичному розумінні, а зловживанням владою для особистого збагачення (отримання політичної ренти). Наочним прикладом з української практики може бути видача дозволів на використання надр під політичним тиском: ліцензії на видобуток нафти та газу отримували люди (не підприємці, а політики, чиновники та їхні довірені особи), які не мали коштів на видобувну діяльність, а просто хотіли перепродати ліцензію реальним видобувним компаніям. Багато таких фактів наведено в українських ЗМІ, в результаті таких дій Україна не може забезпечити видобуток нафти і газу, маючи для цього природні умови.

Крайнім проявом такого отримання політичної ренти є клептократіяⁱⁱ, зразком якої у нас була влада Янукович. Корупція посадових осіб в звичайному розумінні тут не можлива, бо в клептократії вона стає організованою і ієрархічною. Це подібно до хаотичної вуличної злочинності і організованої мафії: мафія не допускає на своїй території злочинної вольниці, так і клептократія не терпить хаотичної корупції – хабарі можна брати в межах дозволеного владою і ділитися ними по ієрархії.

Наведу приклад часів Януковича. Один з наближених до нього посадовців примусив державний банк кредитувати на сотні мільйонів гривень його особистий бізнес, а Кабмін прийняв рішення про погашення відсотків за цей кредит з держбюджету. Тут ніхто нікому хабарів не давав. Державний банк і Кабмін просто не могли відмовити людині, близькій до Януковича, бо керівництво банку і уряд були призначені для обслуговування інтересів Януковича і наближених до нього людей. Тут ми бачимо не корупцію в звичайному розумінні (наприклад, коли директор Гідропарку взяв хабар з підприємця за дозвіл поставити каруселі в парку), а перетворення держави на приватну власність групи владних осіб. Для України саме захоплення держави приватними особами є характерним і страшенно руйнівним явищем.

Клептократія виключає економічне зростання і розвиток. Винятки дуже рідкісні і це тільки клептократії, що зростали на нафтових доходах, наприклад, в Екваторіальній Гвінеї. Але навіть неміряні природні багатства Росії не здатні забезпечити їй швидкого зростання при путінській клептократії.

Треба зауважити, що невизначеність терміну "клептократія" і змінюваність з часом політичних і економічних процесів заважає чітко класифікувати економічні наслідки зловживання владою. Наприклад, режим Сухарто в Індонезії вважають клептократією через шалене збагачення його дітей у другий половині його 30-річного правління, способом, який нам знайомий з часів Януковича. Але періодом найбільш стабільного зростання Індонезії були перші 14 років правління Сухарто, коли такого явища не було.

Часто клептократію вважають вищою формою корупції, при такій трактовці корупції вона дійсно є перепоною економічному зростанню, але я не схильний до такого трактування, бо це заважає аналізу реальних ситуацій. Більш правильно було б такий режим розглядати як особливий різновид автократії.

Висновки

1. Економічний аналіз корупції вимагає більш точного вживання термінології, щоб відокремити власне корупційні дії від шахрайства, клептократії та інших схожих явищ, які в пересічному вживанні всі називають корупцією. Це потрібно для того, щоб розібратися, чому загально прийнята аксіома нібито корупція унеможливлює економічне зростання, не відповідає фактам економічної історії.

2. Вплив корупції на економічне зростання залежить не від рівня корумпованості держави, а від використання корупційного доходу. Якщо корупційних дохід використовується для внутрішніх інвестицій в основний капітал підприємств, то корупція не гальмує, а може навіть прискорює економічне зростання. На жаль, таке використання корупційного доходу для українських корупціонерів не характерне.

3. Якщо високо корумповані країни, приклади яких я навів, мають темпи зростання економіки в 4-5 разів вище, ніж Україна, то може справа не в корупції, а в інших причинах нестачі інвестиційних ресурсів? Якщо хоча б дещицю зусиль, які витрачаються на боротьбу з корупцією (до речі – безрезультатну) витратити на збільшення внутрішніх інвестиційних ресурсів, то ми б перестали бути найбіднішою країною Європи.

4. Основними факторами впливу корупції на економічне гальмування є вивід корупційного доходу за кордон і використання його на особисте споживання корупціонерів. Таким чином, щоб запобігти негативному впливу корупції на економічне зростання, треба боротися не з корупцією взагалі, а з цими двома її наслідками. Навіщо брати хабарі, якщо їх не можна сховати в Монако або шикарно жити на них в Україні?

5. Незаконний вивід капіталу з України – це тема гучних журналістських робіт (Батальйон Монако як приклад), а не юридичного переслідування. Для реальних заходів боротьби – це табу, бо зараз можливість виводу капіталу за кордон є одним з непорушних принципів існування політичної та чиновної верхівки українського суспільства. Зазіхати на таку можливість – це потрясіння основи основ життя "еліти". А тим часом, за дослідженнями Global Financial Integrity, на які я вже посилався, в середньому за рік тільки через товарні операції незаконно виводиться капітал на загальну суму, яку можна порівняти з річним валовим нагромадженням капіталу.

6. Незаконне збагачення як кримінальний злочин в українському законодавстві передбачене з 2009 року. Ну і що з того? Воно зникло чи хоча б пригальмувало? Південним корейцям в 1961 році вистачило двох місяців, щоб на підставі звинувачень в незаконному збагаченні вгамувати апетити своєї олігархії на всі прийдешні десятиріччя. Нам 13 років не вистачає, щоб задіяти цю правову норму для реального переслідування економічних злочинів. Бо незаконне збагачення – це така ж основа основ життя "еліт", як незаконний вивід капіталу з України.

7. З економічної точки зору нинішня боротьба з корупцією є засобом введення суспільства в оману, вдалою спробою відволікти суспільну увагу від дійсно реальних проблем, подолання яких економічно унеможливить корупцію і утворить інвестиційний ресурс для зростання. Такими проблемами є покарання за незаконне збагачення і за незаконний вивід капіталу за кордон.

i Ручір Шарма. Передові країни. В очікуванні нового "економічного дива". – К.: Наш формат, 2018.

ii Термін "клептократія" зараз вважається не стільки політологічним, скільки публіцистичним, але я схильний вважати клептократію специфічною формою авторитаризму, коли в автократії особисте збагачення стає головним чинником поведінки. Якщо ми порівняємо сучасні авторитарні держави в Росії та Китаї, то перша є клептократичною, а друга – ні.