Економіка країни в стані перманентної війни. Приклад Ізраїлю (Частина 3)
Економічне зростання під час перманентної війни не дає нам статистичного матеріалу для якихось узагальнень, тож випадок Ізраїлю поки є унікальним. Ми можемо тільки розглянути фактори, які часто фігурують в дослідженнях ізраїльської економіки, не претендуючи на те, що ці фактори можуть мати місце і в інших випадках.
Культура
У 2012 році Лоуренс Харрісон видав книгу під назвою "Євреї, конфуціанці та протестанти", присвячену дослідженню впливу культури на економічний розвиток (Lawrence Harrison. Jews, Confucians, and Protestants: Cultural Capital and the End of Multiculturalism. Rowman & Littlefield Publishers, 2012). У цій книжці розвинута й наповнена сучасним змістом ідея, вперше сформульована Максом Вебером, що економічний розвиток залежить від культури.
Вебер зробив свій висновок на дослідженні спільнот протестантів порівняно з католицькими спільнотами. Харрісон доводить, що найдавнішою спільнотою, культура якої була вкрай сприятливою для економічного розвитку, були євреї.
Порівняльний аналіз культур показує декілька рис, притаманних єврейській культурі, які мають вплив на економічну поведінку.
Через те, що культура змінюється повільніше за політичний устрій або правові норми, вплив культурних чинників є більш тривалим і глибоким, ніж інших факторів.
Утім, Харрісон не стверджує, що культурні чинники є єдиним фактором економічного розвитку (таке твердження протирічить очевидним фактам), він стверджує, що культура має вплив, хоча й сама вона змінюється, найбільше – під впливом політичних факторів.
Ось деякі спостереження Харрісона щодо єврейської культури:
- Релігія юдаїзму контрастує з іншими, наприклад, з католицизмом або ісламом, які сконцентровані на потойбічному світі. Доктрини юдаїзму менш утопічні і спрямовані на реальне, а не загробне життя.
- Віра юдеїв у можливість людини вплинути на свою долю різко відрізняється від фаталізму мусульман або католиків.
- Юдаїзм притримується віри в майбутнє, в прогрес. Золотий вік не в минулому, а в майбутньому.
- Багатство є продуктом людської творчості, воно може зростати і воно не є результатом гри з нульовою сумою.
- Прагнення до істини та наукового знання (фактом є непропорційно велика кількість євреїв серед Нобелевських лауреатів із природничих наук).
- Високий престиж, навіть одержимість освітою. Подібну жагу до освіти бачимо ще у японців та корейців, теж дуже економічно успішних спільнот.
- Прихильність євреїв до праці можна порівняти з їхнім устремлінням до освіти. Труд є джерелом багатства, він є благом для індивіда та для суспільства.
- Підприємництво, винахідливість і вдача євреїв є легендарними. Серед найбагатших американців майже половина є євреями.
- Верховенство права – концепція, вигадана євреями. Навіть зараз судова система в Ізраїлі є опорою демократії в країні.
Книга Харрісона – не єдине дослідження, яке показує видатну роль євреїв в становленні західної цивілізації. Харрісон зауважує: "За виключенням, можливо, короткого періоду в кінці XVIII сторіччя, євреї завжди знаходилися в авангарді інтелектуального, технологічного і економічного прогресу Заходу."
Але пояснення економічного розвитку культурними чинниками зазнає критики завдяки очевидним фактам різної економічної поведінки спільнот із однаковою культурою, що найбільш яскраво ілюструє економіка Південної та Північної Кореї, де народ із однією культурою створив дві абсолютно різні економічні системи під впливом політичних чинників.
Менш відома, але не менш разюча відмінність існує в самій єврейській культурі, про яку не згадує Харрісон.
В Ізраїлі нині проживає 1,4 млн прихильників дуже суворого ортодоксального напрямку юдаїзму – хареді (у множині – харедім). Більша частина харедім живуть у злиднях, половина чоловіків спільноти не працює, освіту вони мають майже виключно релігійну. За всіма цими ознаками вони ніяк не схожі на решту єврейського населення, їхній рівень життя відповідає рівню життя арабського населення Ізраїлю, яке має зовсім іншу культуру.
Зараз харедім становлять 14% населення Ізраїлю, їх частка зростає, бо в середньому сім'я харедім має семеро дітей, значно більше, ніж у решти єврейського населення. Ця тенденція згодом може вплинути на економіку, бо харедім можуть виконувати тільки роботу низької кваліфікації, вони вороже ставляться до інтернету і телекомунікацій, тобто тих секторів економіки, які є провідними у Ізраїлі.
Існування й поширення в єврейській культурі субкультури харедім свідчить, що вплив культури на економіку значно складніший, ніж описано в сучасній літературі.
У книжці "Українське економічне диво" я розглянув українську культуру за тими самими характеристиками, що наводить Харрісон.
Загальна картина виявилася дуже відмінною від ізраїльської: українська культура (як і всі православні культури) не сприятлива для економічного розвитку. Для прискореного економічного розвитку і зростання нам доведеться змінювати власну культуру.
Мілітаризація економіки
Очевидно, що життя в умовах перманентної війни потребує значно більших військових витрат, ніж середньосвітові 2% ВВП. Але це тільки один бік впливу мілітаризму на економіку, причому найбільш очевидний. Є ще й інші, не менш важливі, впливи:
- створення власного військово-промислового сектору економіки та його вплив на цивільні сектори;
- вплив військових (діючих і відставних) на політику й економіку;
- вплив військового експорту й військової допомоги на міжнародні відносини та зворотний вплив.
Перманентна війна вимагає створення власної військової промисловості, надія на імпортне озброєння може бути загрозою для національної безпеки, в чому Ізраїль упевнився в 1967 році з французьким, а в 1973 році – з американським озброєнням.
Тому зараз Ізраїль є єдиною в світі невеликою країною, яка здатна виробляти не тільки стрілецьку зброю, а й літаки, ракети, танки, гармати, радари і багато іншої військової техніки. Принципова зміна відбулася в 1970-х роках, коли ізраїльська промисловість стала поставляти збройним силам Ізраїлю літаки "Кфір", ракети "Габріел", танки "Меркава", ракетні катери "Решеф". Усе це проєктувалося та вироблялося бюджетним коштом, тому стало вагомою складовою економічної кризи 1970-80-х років.
Із точки зору економіки є тільки один варіант зростання військового виробництва без загрози бюджетного дефіциту і його негативних наслідків – це політика агресивного експорту продукції військової промисловості.
Після війни Судного дня військова промисловість Ізраїлю багато років зростала вдвічі швидше, ніж економіка в цілому. Наприкінці 1980-х років Ізраїль став одним із провідних експортерів озброєння в світі, деякі з виробників експортували більше половини своєї продукції. У цей період Ізраїль продавав військову техніку здебільшого в країни третього світу, серед пів сотні країн-покупців були в тому числі ісламські (наприклад, Туреччина та Малайзія) і навіть арабські (Марокко). Одним із найбільших покупців була Південно-Африканська Республіка, у яку західні країни не продавали зброю через політику апартеїду.
Згідно з даними SIPRI, нині Ізраїль входить до топ-10 світових експортерів озброєння. Його частка ринку в 2019-2023 роках становила 2,4% (за попередні 5 років частка була ще більша – 3,1%).
Головним покупцем зараз є Індія, яка є найбільшим світовим імпортером озброєння, на неї припадає більше третини ізраїльського експорту озброєння. Серед десятки найбільших експортерів військової продукції Ізраїль є єдиною малою країною з населенням 10 млн, решта країн щонайменше в п'ять разів більше Ізраїлю, тобто в розрахунку на душу населення Ізраїль є найбільшим експортером озброєння в світі.
Великий експорт озброєння є важливим інструментом фінансування великого військово-промислового сектору економіки, а зокрема, необхідною умовою такого експорту є існування великого військово-промислового сектору, бо тільки велика військова промисловість здатна забезпечити високий технічний рівень продукції з прийнятною ціною.
В Ізраїлі близько 150 компаній виробляють військову продукцію, тисячі компаній поставляють їм компоненти, матеріали та послуги. Три ізраїльські компанії входять до топ-100 найбільших компаній військової промисловості світу.
Великий і високотехнологічний військово-промисловий сектор економіки вирішує головну проблему держави – створює більш-менш безпечні умови для життя населення, в тому числі – для економічної діяльності.
Приклад, відомий усім, – це протиракетна система Iron Dom, яка створена ізраїльською корпорацією Rafael.
Для ізраїльської армії, яка не може за чисельністю конкурувати з арміями сусідніх країн, життєво необхідним є високий технічний рівень, щоб компенсувати малу чисельність армії. Такий технічний рівень забезпечується тільки конкуренцією на світовому ринку, тому агресивний експорт є не лише фінансовим джерелом, а й запорукою високого технічного рівня озброєння.
Коли в 1990-х роках почався бурхливий розвиток високотехнологічного бізнесу в Ізраїлі, військова промисловість стала джерелом технологій для нього і ресурсом людського капіталу.
Часто можна почути аргумент, що якби такі самі ресурси, які були інвестовані у військові дослідження й розробки, вкласти напряму в цивільні сектори економіки, то результат у вигляді економічного зростання був би більшим.
Із точки зору економіки з цим аргументом сперечатися неможливо, але для країни, яка живе в стані перманентної війни, така чисто економічна точка зору – неприйнятна. Якби не інвестиції в оборону, цивільних секторів не було б, бо держава зазнала б воєнної поразки.
Трансфер технологій із військової промисловості в цивільний сектор – це тільки один зі способів впливу мілітаризму на економіку, в умовах перманентної війни цей вплив стає дуже глибоким.
У згаданій раніше книжці Сенора ти Сингера зроблена спроба описати цей вплив. Автори зауважують, що через малу чисельність населення Ізраїлю порівняно з чисельністю сусідніх ворожих країн Ізраїль вимушений був створити унікальну структуру армії, де чисельність резервістів набагато перевищує чисельність регулярної армії (станом на 2023 рік регулярна армія налічувала 170 тис., а резервна – близько 470 тис., загалом 640 тис., тобто сьома частина дорослого єврейського населення перебуває в армії).
Резервісти постійно на короткий термін викликаються на підготовку, що створює в армії підрозділи, які цілком сформовані з резервістів. Виникають тривалі соціальні контакти, не можливі в інших умовах, і ці соціальні контакти підтримуються в цивільному житті.
Велика чисельність резервістів порушує притаманну армії ієрархічність, в ізраїльській армії порушення ієрархії є звичайним явищем, реальні знання важать більше, ніж звання. Така неповага до ієрархії переходить у цивільне життя, що в корпоративній культурі призводить до вільних відносин між людьми різного службового рівня, до сильної ініціативи знизу, що створює сприятливі умови для інновацій.
Ще однією особливістю мілітарного впливу на економіку в Ізраїлі автори вважають загальний призов із 18 років. Фактично виключені від призову мусульмани, християни та євреї-харедім (як учні єшиви – вищої релігійної школи). Служба в армії до вступу до університету формує в людини навички ухвалення рішень високого рівня відповідальності в умовах нестачі часу й інформації. Жоден університет не дає таких навичок, а вони в бізнесі необхідні для створення стартапів. Як зауважують автори, найкращі інженери-управлінці – це колишні командири танків.
Крім того, загальний призов дає можливість армії відібрати найбільш талановитих людей для формування елітних підрозділів, від яких залежить технічний рівень збройних сил.
Автори детально розглядають приклад підрозділу "Тальпіот", відбір до якого суворіший, ніж до будь-якого університету. Це не дивно, бо підготовка до служби в ньому триває три з половиною роки і включає повний університетський курс із математики та природничих наук, а також фізичну підготовку на рівні десантних військ. Після завершення підготовки, контрактна служба в "Тальпіот" триває мінімум шість років, вона полягає у вирішенні технологічних проблем, які виникають в армії, тобто в створенні міждисциплінарних інновацій. Дві третини з контрактників "Тальпіоту" роблять успішну наукову кар'єру або займають керівні посади в високотехнологічному бізнесі. І це не єдиний підрозділ такого технологічного рівня. Автори зауважують, що в Ізраїлі перше питання для кандидатів при прийомі на роботу не "В якому університеті ви вчилися", а "В якому підрозділі в армії ви служили".
Такий соціально-психологічний вплив служби в армії на економічну поведінку є похідним від ролі армії в суспільстві.
Якщо служба в армії є обов'язком всіх, хто досяг 18-річного віку, то армія є частиною життя кожного. У такому суспільстві неможливе відокремлене існування армійського та цивільного життя, як, наприклад, у США, або масова втеча людей з армії, як в Україні (з 2022 по 2025 роки прокуратура України відкрила 250 тис. справ щодо самовільного залишення служби або дезертирства). Мілітаризоване суспільство утворилось історично, бо євреї, які переїздили до Ізраїлю, свідомо обирали життя в умовах перманентної війни. Кібуцники 100 років тому були не лише комунарами, а й воїнами, вони самі захищали свої поселення від ворожого арабського оточення.
Стан перманентної війни та великі обсяги експорту й імпорту озброєння не можуть не відбиватися на міжнародних відносинах.
Характерною рисою міжнародних стосунків Ізраїлю є особливі відносини зі США, що склалися на початку 1960-х років і тривають донині. Ізраїль є найбільшим отримувачем американської допомоги, станом на 2022 рік допомога склала приблизно $320 млрд (з урахуванням інфляції, тобто в цінах 2022 року), що майже втричі перевищує допомогу іншому ключовому союзнику США – Південній Кореї.
До 1970 року це була переважно економічна допомога, але потім на перше місце вийшла допомога військова, а з 2008 року допомога стала виключно військовою і становила приблизно $3-4 млрд щорічно. Після нападу ХАМАС у жовтні 2023 року США надали Ізраїлю додаткову військову допомогу: в квітні 2024 року президент США Джо Байден підписав закон про надання військової допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню, в якому на Ізраїль припадало $17 млрд.
Допомога в $3 млрд на рік при ВВП $400 млрд здається не дуже значної величиною, не більше 1%, але це допомога зброєю дуже високого технічного рівня. Не менш важливо те, що Ізраїль має можливість спільно зі США розробляти й виготовляти найскладніші системи озброєння, наприклад, систему перехоплення балістичних ракет Arrow/Arrow-3 або ж тактичні високо-енергетичні лазери Nautilus.
Ще раз підкреслю, що доступ по новітніх військових технологій є єдиним засобом компенсації переваги ворога в живий силі.
Далі буде...
