Детінізація vs девальвація: Як Мінфін та МВФ, дбаючи про бюджет, тягнуть у різні боки

Проблема дефіциту коштів, особливо під час війни, є однією з основних для будь-якої країни. Тому, формально дбаючи про одне й те саме – державний бюджет, – Мінфін та МВФ тягнуть економіку України у протилежних напрямах.

У проєкті державного бюджету України на 2026 рік Міністерство фінансів передбачає залучення додаткових податкових надходжень у розмірі до 60 млрд грн за рахунок детінізації української економіки. Водночас, Міжнародний валютний фонд тисне на Національний банк, аби той девальвував гривню, адже слабша гривня сприяє зростанню податкових надходжень при оподаткуванні імпорту.

Потрібно нагадати, що за минулий рік податкові надходження від імпорту склали 37% доходів державного бюджету України. До того ж, у разі проведення девальвації гривневий еквівалент зовнішньої фінансової допомоги (кредити і гранти) може відчутно збільшитися.

Проблема дефіциту коштів, особливо під час війни, є однією з основних для будь-якої країни. Тому, формально дбаючи про одне й те саме – державний бюджет, – Мінфін та МВФ тягнуть економіку України у протилежних напрямах.

Спробуємо з цим розібратись.

У пояснювальній записці до проєкту бюджету 2026 записано, що "прогнозний показник доходів державного бюджету враховує додаткові обсяги надходжень за рахунок покращення роботи реформованої Державної митної служби зі зменшення обсягів ухилень від сплати митних платежів – 60 млрд грн, які в разі перевиконання загального обсягу планових надходжень таких платежів до загального фонду держбюджету зараховуватимуться до його спеціального фонду для потреб сектору безпеки й оборони".

Тут потрібно згадати про те, що в програмі дій уже "перезавантаженого" уряду дійсно записано про чергове "перезавантаження" митної служби, розробку та ухвалення нового митного кодексу. Це зрозуміло.

Не зрозуміло, чому йдеться лише про детінізацію зовнішньоекономічних операцій і жодного слова про внутрішні офшори – пільгові системи оподаткування.

Нагадаю, їх в Україні дві – це спрощена система оподаткування та спеціальний режим оподаткування "Дія.City", що зазначається, зокрема, в науковому дослідженні.

Втім, як би там не було, стратегічний напрям політики Мінфіну щодо детінізації є цілком логічним та раціональним. Адже від спроможності держави сформувати податкову політику, що відповідатиме викликам часу й забезпечить належне фінансування безпекових потреб країни, залежать перспективи її існування. Поки цієї спроможності явно недостатньо.

Для ефективної детінізації економіки потрібна політична воля та ефективні інституції. Минулого разу писав про це тут. Бракує головним чином першого, бо навіть коли є друге, згори завжди можуть нейтралізувати небажані для окремих бенефіціарів наслідки їхнього функціонування.

Найбільш "тіньовим" в Україні залишається ринок підакцизної продукції (пальне, алкоголь, тютюн). Податкові втрати на ньому за оцінками різних експертів та інституцій вимірюються десятками мільярдів гривень на рік.

Отже, детінізація, в разі ефективної реалізації даного процесу, здатна забезпечити такі потрібні додаткові кошти державному бюджету.

Найважливіше, що це не разова історія на відміну від девальвації національної грошової одиниці, яку радить МВФ. Девальвація дійсно сприяє зростанню податкових надходжень, тому що просто значна частина бази оподаткування завозиться в Україну в формі товарів проміжного та кінцевого вжитку з інших держав.

Але девальвація має, як кажуть у розумних книжках, негативні екстерналії. Головні з них – це зубожіння населення та зростання тіньового сектору вітчизняної економіки. Про це ніхто не говорить, але в країні, де значна частина споживчих витрат населення прив'язана так чи інакше до імпорту, знецінення національної грошової одиниці одночасно призводить до втрати купівельної спроможності й без того невисоких доходів людей.

По суті, девальвація відіграє роль додаткового податку на споживання, адже за ланцюговим ефектом тягар непрямих податків несуть кінцеві споживачі, тобто ми з вами.

На чому за таких умов починають завжди економити підприємці та споживачі? Відповідь очевидна – на податках. Благо, перелік можливостей для такої економії наша система оподаткування несумлінним платникам пропонує безліч: від заробітних плат у конвертах, фіктивних ФОП та "дропів" до скруту й контрабанди. Про це вже багато написано, тому товкти воду в ступі сотий раз немає сенсу.

Як засвідчує новітня економічна історія України, було щонайменше чотири періоди стрімкої девальвації національної грошової одиниці: 1998-1999 роки (криза фондових ринків у Південно-Східній Азії та дефолт РФ), 2008-2009 роки (Глобальна рецесія), березень 2014-лютий 2015 року (анексія Криму, початок війни з Росією та зміна підходів НБУ до проведення монетарної політики), лютий 2022 і до кінця року (початок повномасштабного вторгнення).

За останній період, після 2022 року, ми не маємо достовірних оцінок обсягу тіньового сектору економіки України. А от за три попередні кейси його динаміка відома.

Оцінки рівня тіньової економіки України згідно з дослідженнями професора Фрідріха Шнайдера, одного з найавторитетніших вчених світу у цій сфері, наведені на наступному графіку. Для наочності там же представлена динаміка середньорічного курсу гривні до долара США.

Як бачимо, у 2000, 2009-2010, 2014-2015 роках відбувалось суттєве зростання рівня тіньової економіки. Оцінки Міністерства економіки, наведені на графіку нижче, традиційно є більш стриманими, але загальна тенденція змін та сама. Зокрема, і за оцінками іноземних експертів і за оцінками експертів Міністерства економіки події 2014 року призвели до зростання тіні.

Варто окремо зазначити, що в усіх випадках зростання тіні самі по собі податки не були фактором впливу на цю динаміку. Протягом цих періодів елементи ключових податків (ставки, база, платники, пільги тощо), зрештою структура вітчизняної системи оподаткування залишалися незмінними. Тому поширені уявлення про те, що саме податки є ключовим чинником тінізації української економіки, є хибними.

Із першого графіка видно, що ніщо так не сприяє детінізації економіки як довготривале економічне зростання, що тривало в Україні зокрема з 2000 по 2008 рік.

Таким чином, замість того, щоб закрити внутрішні пільгові системи оподаткування та продовжувати подальше підвищення ефективності адміністрування податків, ми бачимо, що наші міжнародні партнери дають уряду поради, котрі можуть бути контрпродуктивними, особливо в довгостроковій перспективі.

Девальвація, особливо стрімка, вбиває довіру до національної грошової одиниці та економічної політики уряду з боку людей та підприємців. Ціна за короткочасне вирішення проблем державного бюджету є занадто високою. За відсутності довіри детінізація неможлива, а перспективи економічного зростання є примарними.

Відтак, замикається порочне коло наших економічних проблем, в якому ми блукаємо не одне десятиріччя.

Насамкінець потрібно зазначити, що ці нотатки жодним чином не претендують на істину. Це лише спостереження, що потребують більш ретельної уваги фахівців.

Зокрема, потрібно зауважити, що, вочевидь, варто розрізняти стрімку непередбачувану та помірну контрольовану девальвацію. Вони можуть відрізнятись за наслідками, а, можливо, й ні. Так, здається, що навіть помірна й контрольована девальвація призводить до зміни очікувань економічних агентів, які створюють додатковий тиск на національну грошову одиницю, зростання рівня доларизації економіки, що майже завжди провокує зростання тіньового сектору. Тут широке поле для подальших досліджень, наукової та політичної дискусії.