Досудове податкове врегулювання: Що означає ініціатива БЕБ для бізнесу і держави?

Українська держава традиційно розглядає податкові злочини в категоріях кари. Бізнес – у категоріях ризику. І десь між цими двома логіками губиться головне питання: що насправді вигідніше країні – гучна підозра чи реальні кошти в бюджеті?

Сьогодні, коли кожна гривня має значення для оборони й відновлення, дозволити собі розкіш "покарання заради покарання" – стратегічна помилка. Надмірна криміналізація податкових спорів паралізує підприємців, відлякує інвесторів і часто не дає державі того, заради чого все починалося, – компенсації збитків.

Податковий компроміс пропонує інший підхід. Не відмову від відповідальності, а зміну пріоритетів: спочатку відшкодування, потім – висновки.

В умовах перезавантаження Бюро економічної безпеки (БЕБ) це вже не технічна правка до Кримінального кодексу, а елемент нової економічної безпеки держави.

Генезис та правова природа компромісу в Україні

Сам по собі податковий компроміс для України не новина. Новим є поступове переосмислення його ролі – від разових "акцій" до потенційно сталого інструменту державної політики.

Базою залишається ст. 212 Кримінального кодексу України. Її четверта частина чітко фіксує: повне відшкодування завданих державі збитків до моменту притягнення до відповідальності є безумовною підставою для закриття кримінального провадження. Фактично це й є первинна форма компромісу – держава обирає гроші, а не репресію.

Історичний досвід лише підсилює цю логіку.

Закон №63-VIII 2014 року, хоч і мав тимчасовий характер, показав важливу річ: бізнес готовий виходити з тіні, якщо правила зрозумілі й не змінюються в процесі гри. Сплата 5% замість багаторічних судів стала для багатьох раціональним вибором.

Судова влада рухається в тому самому напрямі. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала: мета держави – відшкодувати шкоду, а не карати заради самого покарання. У цій логіці компроміс – не індульгенція, а спосіб економити кримінальну репресію там, де вона не дає віддачі.

Криза "каральної тріади" та візія БЕБ

Класична формула "досудове розслідування – підозра – суд" дедалі частіше виглядає економічно невиправданою. За словами директора БЕБ Олександра Цивінського, витрати на роботу слідчих, експертизи та роки судових процесів нерідко перевищують ті суми, які держава зрештою стягує.

Але фінансові втрати – не єдина проблема. Жорстка модель породжує значно небезпечніший ефект – "тіньовий ринок правосуддя". Коли закон не пропонує легального і зрозумілого виходу, з'являється спокуса вирішувати питання неформально.

У такій системі нечесність стає вигіднішою за дотримання правил, а держава втрачає моральну перевагу. Саме тому БЕБ просуває підхід, у якому легальний компроміс має бути простішим, швидшим і дешевшим за будь-яку корупційну схему.

Міжнародний досвід: фінансова доцільність замість показової кари

У багатьох західних юрисдикціях економічні злочини давно оцінюють не через призму "покарати будь-що", а з позиції практичної користі для держави.

Французька модель CJIP (Convention judiciaire d’intérêt public) дозволяє юридичним особам уникати кримінального суду, визнавши порушення, сплативши штраф (до 30% обороту) та погодившись на трирічний комплаєнс-моніторинг. 

Як результат – держава швидко отримує кошти, а компанія зберігає можливість працювати, брати участь у тендерах і виходити на міжнародні ринки. Показовий приклад, який наводить Олександр Цивінський, – компенсація Україні понад 3 млн євро без багаторічної судової тяганини.

В англосаксонських юрисдикціях – США та Великій Британії – угоди про відстрочення провадження (DPA) стали звичним інструментом для корпоративного сектору. Держава отримує гарантовані виплати й реальні зміни у внутрішній культурі компаній, бізнес – передбачуваність і контроль ризиків.

Європейський суд із прав людини у справі "A і B проти Норвегії" пішов ще далі, прямо вказавши: якщо податкові санкції вже виконали відновлювальну функцію, повторне кримінальне переслідування може порушувати принцип ne bis in idem (принцип, який полягає в тому, що особа не може бути притягнута до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення, – ред.).

Ризики, про які не можна мовчати

Очевидно, що податковий компроміс – не панацея. Без запобіжників він може перетворитися на зручну "вартість тіньового бізнесу", а не інструмент виходу з нього. Не менш небезпечною є процесуальна невизначеність, коли тиск на платника продовжується навіть після повної сплати боргу.

Окрема проблема – репутаційні втрати. Оголошення підозри часто руйнує кредитну історію та партнерські відносини компанії ще до будь-якого судового рішення.

Саме тому БЕБ пропонує модель, за якої сплата відбувається до стадії офіційної підозри, зберігаючи ділову репутацію платника.

Куди рухатися далі

Щоб податковий компроміс перестав бути винятком і став робочим інструментом, потрібні кілька системних кроків:

• законодавче закріплення чіткого процесуального статусу угоди між БЕБ і платником податків;
• прозоре та цільове використання штрафних санкцій – зокрема спрямування їх на фінансування Збройних Сил України, що надає компромісу не лише економічного, а й морального виміру;
• максимальна цифровізація процесу через "Дію" або Електронний кабінет платника, щоб мінімізувати людський фактор;
• автоматизм закриття провадження після підтвердження сплати – без додаткових "умов" і процесуального тиску.

Податковий компроміс – це не слабкість держави і не поступка бізнесу. Це ознака зрілості та прагматизму. У післявоєнній перспективі Україні критично важливо перейти від моделі "держави-карателя" до ролі арбітра, який рахує не кількість підозр, а реальні надходження до бюджету і рівень довіри до інституцій.

Легальна альтернатива кримінальному переслідуванню формує нову податкову культуру – ту, в якій чесність перестає бути ризиком і стає найвигіднішою стратегією для бізнесу.