Miltech переходить у фазу структурного зростання: Чому Україні потрібні нові правила для M&A в оборонному секторі
За понад чотири роки війни український miltech пройшов трансформацію, на яку в мирних умовах потрібні десятиліття. Хаотичний набір стартапів, волонтерських команд і швидких інженерних рішень поступово переріс у цілісну індустрію зі структурованим масштабуванням, стратегічними партнерствами та першими M&A-угодами (Mergers and Acquisitions, злиття та поглинання, – ред.).
Галузь фактично виросла з нуля.
У 2022 році масового виробництва БпЛА і ракет майже не існувало. Сьогодні дрони – один із ключових сегментів оборонної індустрії: від FPV-рішень до систем перехоплення ворожих Shahed, які вже довели ефективність у бойових умовах. Ракетний напрям розвивається повільніше, проте перші зразки пройшли випробування й застосовуються на практиці.
Паралельно змінюється логіка ринку.
Українські виробники дедалі частіше отримують пропозиції від іноземних партнерів – про спільні підприємства, інвестиції в капітал, ліцензійне виробництво. Усі ці формати є ознаками зрілого ринку.
Утім, в умовах війни питання M&A та кооперацій набувають іншого масштабу. Військові технології напряму пов'язані з оборонною сферою та державними інтересами. Тому рішення щодо потенційних угод стають більш складними і чутливими.
Новий регуляторний виклик для АМКУ
Разом зі зростанням ринку змінюється й структура угод: точкові інвестиції дедалі частіше поступаються місцем складним корпоративним транзакціям, які підпадають під обов'язковий контроль Антимонопольного комітету.
Виклик, однак, не в самому контролі, а у відсутності усталеної практики його застосування до оборонного сектору.
У традиційних галузях АМКУ спирається на відкриті дані та відносно стабільну ринкову структуру. У miltech – інакше: галузь формується в умовах війни, технології змінюються стрімко, а інформація про виробництво, закупівлі та застосування озброєнь здебільшого закрита і перебуває під контролем Міністерства оборони.
За таких умов регулятор і бізнес змушені діяти фактично "наосліп". АМКУ оцінює концентрації в умовах обмеженої інформації, що ускладнює як ухвалення рішень, так і підготовку обґрунтованих заяв.
Як насправді виглядає ринок miltech
Ще один виклик – визначення самого ринку miltech. У класичній антимонопольній логіці можна говорити про "ринок дронів" або "ринок ракет", але в оборонній індустрії це спрощення не працює.
Ринок дронів не є єдиним сегментом: FPV-системи, ударні БпЛА, перехоплювачі та розвідувальні платформи виконують різні завдання й формують окремі ринкові ніші.
Аналогічна ситуація з ракетами – крилаті, балістичні системи та засоби різної дальності є різними технологічними й функціональними категоріями, які не варто об'єднувати під одним визначенням.
Стандартні підходи до визначення ринку не відображають реальну структуру українського miltech і потребують адаптації під специфіку оборонного сектору.
Шанс для України сформувати нову регуляторну модель
Ефективне регулювання галузі неможливе без постійної взаємодії трьох сторін. Бізнес має пояснювати технології та логіку угод. АМКУ – формувати зрозумілі підходи до оцінки концентрацій у секторі. Міністерство оборони – забезпечувати доступ до аналітичних і статистичних даних у безпечному форматі.
Без цього трикутника неможливо ні якісно оцінювати угоди, ні забезпечити передбачувані правила гри для інвесторів.
Попри всю складність ситуації, вона має й стратегічну перевагу. Україна фактично формує антимонопольну практику для оборонного технологічного ринку з нуля і в режимі реального часу.
На відміну від ЄС, де подібні підходи вибудовувалися в умовах стабільності та миру, Україна створює власну систему під час війни й у контексті реактивного розвитку оборонної галузі.
Це складний процес, але він відкриває можливість сформувати унікальну модель, яка потенційно може стати орієнтиром для інших країн.
Для реалізації такої моделі необхідно:
- запустити постійний тристоронній діалог між бізнесом, АМКУ та Міністерством оборони як робочий механізм, а не разові консультації;
- сформувати зрозуміле розділення miltech на сегменти, де різні види озброєнь і технологій розглядаються як окремі ринки;
- створити безпечний механізм, який дозволить АМКУ отримувати від Міністерства оборони узагальнені дані про сектор без доступу до чутливої інформації компаній;
- визначити чіткі стандарти підготовки заяв про концентрацію, включно з вимогами до опису ринку й роботи з конфіденційною та чутливою інформацією;
- почати ухвалювати перші практичні рішення щодо угод у miltech, щоб через кейси сформувати більш зрозумілу та передбачувану регуляторну практику.
Головне завдання – не послаблювати антимонопольний контроль, а адаптувати його до реальних умов оборонного технологічного сектору і зробити зрозумілим для всіх учасників.
Український miltech уже став індустрією – тепер йому потрібна відповідна інституційна рамка.
