Контрагент із "сюрпризом": Чому експорт у треті країни став кримінальним ризиком

Бізнес звик боятися податкових перевірок, обшуків і блокування рахунків. Але в умовах війни з’явився ризик іншого масштабу: одного дня ваша продукція опиняється в РФ через чужий ланцюг постачання, і ви вже не просто експортер, а фігурант кримінального провадження про пособництво державі-агресору.

Сьогодні "токсичний" контрагент – це не пляма на репутації й не формальність для compliance-звіту. Це потенційні обшуки, арешт активів, негласні слідчі дії та роки спроб довести очевидне: ви не працювали на ворога.

Еволюція підходів правоохоронних органів

І саме тут починається найважливіше. Бо проблема не лише в тому, що ризики для бізнесу зросли. Проблема в тому, що змінився сам погляд правоохоронних органів на ці ризики. Якщо на початку повномасштабного вторгнення статті 111-1 ("колабораційна діяльність") та 111-2 ("пособництво державі-агресору") КК України були відповіддю на прямі й очевидні форми співпраці бізнесу з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, то тепер вони дедалі частіше заходять на територію, де все значно складніше: міжнародні поставки, посередники, треті юрисдикції, реекспорт і питання, на яке не завжди є проста відповідь – що саме компанія знала чи могла знати?

Читайте також: Як українському бізнесу убезпечитися від токсичних інвестицій, – дослідження ESCU

З 2024 року почала формуватися інша, значно небезпечніша тенденція. Статті 111-1, 111-2 КК України дедалі частіше використовуються не лише проти очевидних порушників, а й як інструмент тиску на доброчесний бізнес.

Особливо гострою є проблема, коли українські компанії потрапляють в орбіту уваги правоохоронців не через власні дії та рішення, а через комерційну діяльність своїх контрагентів.

Типовий приклад: поставка української продукції до третіх країн із подальшим реекспортом до РФ. На першому етапі все може мати законний вигляд: українська компанія укладає зовнішньоекономічний контракт із резидентом третьої країни, проводить експортну операцію, має документи, оплату, логістику. Але далі цей контрагент виявляється лише проміжною ланкою. Через нього продукція зрештою потрапляє до РФ.

І саме тут починається найнебезпечніше для бізнесу. Навіть якщо українська компанія не знала про подальший рух товару та була впевнена, що доставляє товар до іншої країни, сам факт потрапляння продукції на територію рф стає підґрунтям для звинувачень у пособництві державі-агресору. А використання посередників у таких схемах правоохоронці автоматично сприймають як спробу замаскувати кримінально-протиправну діяльність.

Така еволюція підходів правоохоронних органів сьогодні створює для доброчесного бізнесу одну з найнебезпечніших зон кримінально-правового ризику.

Що передбачає законодавство?

• Колабораційна діяльність (ч. 4 ст. 111-1 КК України)

Об’єктивна сторона: передача матеріальних ресурсів та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та її незаконними органами влади, зокрема окупаційною адміністрацією.

Санкція: штраф до 10 000 н. м. д. г. або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років, з конфіскацією майна.

• Пособництво державі-агресору (ст. 111-2 КК України)

Об’єктивна сторона: добровільний збір, підготовка та/або передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора.

Санкція: позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з конфіскацією майна або без такої.

Для бізнесу важливо розуміти: одна й та сама ситуація на практиці може отримати різну кримінально-правову оцінку. Аналіз ЄДРСР показує, що єдиного підходу правоохоронних органів немає. В одних випадках подальший реекспорт української продукції до РФ кваліфікується за ч. 4 ст. 111-1 КК України, в інших – за ст. 111-2 КК України. Це не просто технічна різниця між статтями. Це різний масштаб ризику.

Верховний Суд у постанові від 31.07.2025 у справі №646/3927/23 сформулював важливу правову позицію: частина 4 ст. 111-1 КК України передбачає відповідальність за передачу матеріальних ресурсів, якими особа безпосередньо володіє або користується. Це означає, що така особа має реальну можливість контролювати або використовувати ці ресурси. Натомість ст. 111-2 КК України охоплює передачу матеріальних ресурсів, які не перебувають у безпосередньому володінні або користуванні особи, тобто передачу ресурсів, що належать іншим особам чи організаціям або є у загальному обігу, але особа безпосередньо не має над ними контролю.

Однак, незважаючи на наявність відповідної правової позиції, потрапляння продукції українського бізнесу до РФ все ще кваліфікується за ст. 111-2 КК України.

Важливо звернути увагу, що ст. 111-2 КК України належить до особливо тяжких злочинів. А це дозволяє правоохоронцям використовувати увесь інструментарій кримінального процесу, зокрема, проводити негласні слідчі (розшукові) дії.

Для бізнесу це означає, що проблема може початися задовго до першого офіційного виклику чи обшуку. Компанія може ще не знати, що вже перебуває в орбіті кримінального провадження.

Отже, "токсичність" контрагента сьогодні створює серйозні кримінально-правові ризики для українських компаній. Бізнес може укласти зовнішньоекономічний контракт із резидентом третьої країни й навіть не підозрювати, що його продукція згодом опиниться в рф. Але саме цей подальший рух товару може стати приводом для кримінального переслідування. У зв’язку з цим бізнесу необхідно вживати превентивних заходів для їх мінімізації.

Як мінімізувати ризики

У сучасних реаліях вже недостатньо простої юридичної обачності. Бізнесу необхідна побудова чітких комплаєнс-процедур, які передусім включатимуть перевірку всієї інформації про контрагентів на наявність зв’язків із державою-агресором.

Важливо, щоб така перевірка не обмежувалася виключно актуальними даними про контрагента. Бо сьогодні компанія може виглядати "чистою", а її історія – розповідати зовсім інше. Аналізу підлягають і поточні, й історичні дані: історія змін уповноважених осіб, засновників та кінцевих бенефіціарних власників контрагента.

Водночас превентивний комплаєнс не завжди дозволяє убезпечити бізнес від кримінального переслідування, оскільки "токсичність" контрагента може з’явитися вже у процесі співпраці з ним.

З огляду на це, єдиним дієвим способом захисту доброчесного бізнесу є перехід від одноразового due diligence до системного, безперервного комплаєнсу контрагентів.

Лише регулярна перевірка контрагентів, їхніх уповноважених осіб, засновників та кінцевих бенефіціарних власників може допомогти бізнесу захиститися від кримінального переслідування.