Пільгове кредитування та одноразові виплати: чому переселенцям потрібні обидва інструменти одразу

У зв'язку з російською агресією попит на житло серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні критично зріс, і дедалі частіше можна стикнутися з дискусіями щодо підходів житлової політики для ВПО загалом.

Окрім того, піднімається обговорення одного конкретного запитання: що ефективніше – підтримувати внутрішньо переміщених осіб через одноразові виплати чи через пільгове іпотечне кредитування.

На практиці масштаб потреби, зокрема значна кількість українців, які потребують вирішення житлового питання, сформували підхід, за яким обидва інструменти підтримки використовуються.

Однак чи варто було б сконцентруватися виключно на одному механізмі?

На мою думку, Україні потрібні обидва підходи підтримки ВПО, для того, щоб кожен механізм закривав ту частину попиту, з якою інший впоратися не може.

Поясню на прикладі: у 2026 році Держмолодьжитло продовжить реалізацію програм пільгового іпотечного кредитування для ВПО та планує розширити їх на ветеранів, що дасть змогу збільшити кількість сімей, які отримають житло.

Але навіть це зростання – лише частина реальної потреби, адже щороку на відбір подаються заявки, кількість яких стабільно перевищує наявні квоти. Наразі в реєстрі кандидатів на отримання пільгових іпотечних кредитів для внутрішньо переміщених осіб, що фінансуються за рахунок грантів і позик міжнародних фінансових установ, міжнародних організацій та іноземних держав, зареєстровано понад 8 тис. кандидатів. У 2026 році було проведено один із найбільших цьогорічних відборів, за результатами якого визначено 1,5 тис. переможців.

Водночас ці цифри свідчать про головне: попит на доступне житло зростає значно швидше, ніж окремі програми здатні його забезпечити.

Таким чином, використовуючи лише один інструмент підтримки ВПО – пільгове іпотечне кредитування, – наразі Україна не може повністю закрити запити громадян.

Більше того, пільговий кредит під 3% річних на строк до 30 років є вигідним інструментом, але він передбачає підтверджену платоспроможність позичальника. Це автоматично виключає частину ВПО: людей похилого віку, осіб із інвалідністю, родини без стабільного доходу.

Іншими словами такий механізм не може закрити потреби тих, для кого житлова проблема часто найгостріша. Для таких осіб одноразові інструменти у вигляді виплат можуть бути єдиним реальним шляхом для отримання житла.

Водночас звужувати підтримку лише до одноразових виплат держава не може. Причиною цього є високий запит суспільства та обмеження в українському бюджеті.

За офіційними даними Міністерства соціальної політики України, станом на 2026 рік в країні зареєстровано близько 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб.

Одноразова допомога не має револьверної функції, простими словами – кожна виплачена гривня допомагає рівно одній людині й один раз. 

Водночас пільговий кредитний механізм працює за іншою системою. Завдяки револьверній моделі погашені кредити повертаються у фонд та можуть бути використані на видачу нових іпотек. Відтак один і той самий транш може допомогти декілька разів, на відміну від одноразових виплат.

Підсумовуючи сказане, ми можемо дійти до висновку, що наразі держава фокусується на створенні двох паралельних мереж підтримки, які розраховані на різні життєві ситуації. Кредитна програма закриває потребу тих, хто має дохід, але не має первісного капіталу на купівлю житла. Тоді як виплатна складова може закривати потребу для тих, кому послуга пільгового кредитування не підходить за умовами.

Відмова від будь-якого з цих інструментів автоматично залишає без підтримки цілу категорію ВПО. Тому питання "що ефективніше" можна вважати методологічно некоректним.

Правильне запитання: як розподілити обмежений бюджет так, щоб обидва інструменти покривали максимальну частку реального попиту, який сьогодні перевищує можливості кожного з них окремо.