Два сценарії закінчення воєнної п’ятирічки у Росії у 2026-2027 роках

Трансформація російської економічної та державної моделі, що розпочалася у 2022 році, за своїми базовими ознаками відповідає класичній радянській мобілізаційній моделі "мілітарних п'ятирічок".

Фактично Москва увійшла в штучно сконструйовану воєнну п'ятирічку 2022-2027 років.

Цей період демонструє прямі паралелі з радянською Третьою п'ятирічкою 1938-1942 років, коли ресурси країни були беззастережно підпорядковані форсованому нарощуванню випуску бронетехніки, авіації та боєприпасів в очікуванні неминучого зіткнення великих держав.

Як і в сталінські часи, сучасний російський режим пожертвував якістю життя, розвитком цивільних галузей та технологічною диверсифікацією заради максимальної концентрації національного доходу у військово-промисловому комплексі.

Однак будь-яка мобілізаційна п'ятирічка має жорсткий фізичний ліміт вичерпання резервів. У радянській історії цей ліміт маскувався примусовою працею та репресіями, але навіть тоді вимагав постійного підживлення ззовні або призводив до системного зриву планів.

У сучасній історії Росії точкою перелому стає часовий проміжок між кінцем 2026 та початком 2027 року.

Саме на цей горизонт припадає практично повне вичерпання спадщини радянського ВПК у вигляді законсервованої важкої бронетехніки й артилерійських стволів на відкритих базах зберігання, а також накопичення критичного зносу верстатного парку та інфраструктури.

Глобальна система реагує на ці процеси через індекси невизначеності, які виступають чутливими барометрами геополітичних та економічних зламів.

Світовий індекс невизначеності WUI, індекс невизначеності економічної політики GEPU та індекс геополітичного ризику GPR демонструють чітку хронологію наростання напруги.

У 2019 році, під час кризи навколо виходу Великої Британії з Європейського Союзу та розпалу тарифної війни Вашингтона з Пекіном, показник GEPU сягнув рекордних 330-350 пунктів при значенні WUI близько 0.35-0.40, проте індекс GPR залишався на спокійному рівні 80-95 пунктів, оскільки світ не бачив загрози великої конвенційної війни.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році зламало цю модель, спричинивши одночасний вибух усіх маркерів.

Індекс GPR злетів до безпрецедентних 300-320 пунктів, сягнувши шокових рівнів терактів 11 вересня 2001 року.

Одночасно GEPU утримувався в межах 280-300 пунктів через енергетичну кризу в Європі та руйнування континентальної логістики.

Період виборів у Сполучених Штатах наприкінці 2024 року спричинив вторинне підвищення економічної невизначеності до 240-270 пунктів на тлі очікування жорсткого протекціонізму, тоді як GPR стабілізувався у коридорі 130-150 пунктів, відображаючи звикання ринків до позиційного протистояння.

Черговий стрибок відбувся у лютому 2026 року безпосередньо перед ударами та початком воєнної операції проти Ірану 28 лютого.

Очікування ескалації та загроза перекриття Ормузької протоки знову штовхнули WUI до критичних 0.40-0.45, а GEPU перевищив 310 пунктів через загрозу нового нафтового шоку.

Водночас індекс GPR вдруге за десятиліття впритул наблизився до позначки 310.

На сьогодні ринки дещо адаптувалися до близькосхідної кампанії, проте показники залишаються на небезпечному плато: GPR утримується в діапазоні 190-220 пунктів, а GEPU перебуває на рівні 250-270 пунктів. Це формує середовище хронічної волатильності, в якому російська військова економіка підходить до завершення свого п'ятирічного циклу.

Перший сценарій завершення воєнної п'ятирічки полягає у вимушеному гальмуванні та переході до тактичної заморозки бойових дій під тиском внутрішнього економічного виснаження.

До 2027 року перегрів російської економіки, спричинений астрономічними вливаннями в сектор оборони, неминуче стикається з межею ефективності. Гіпертрофований дефіцит робочої сили, хронічна споживча інфляція, критичне подорожчання обслуговування внутрішнього боргу та вичерпання коштів ліквідної частини Фонду національного добробуту змушують Кремль шукати оперативної паузи.

У межах цього сценарію Росія копіює радянську логіку тимчасового відступу задля відновлення сил, подібну до згортання програм перших п'ятирічок на користь індустріального перегрупування.

Москва погоджується на фіксацію лінії фронту через переговори, прагнучи домогтися послаблення санкційного тиску, розблокування частини валютних активів і стабілізації морського експорту енергоносіїв. Головна мета такого кроку полягає не в досягненні тривалого миру, а в накопиченні ресурсів для підготовки до наступного циклу мілітаризації за зразком повоєнної Четвертої п'ятирічки 1946-1953 років.

Для глобальної системи цей сценарій означає помітне охолодження індексу геополітичного ризику GPR, який може знизитися до коридору 120-140 пунктів. Проте індекс економічної невизначеності GEPU залишатиметься на високому рівні не менше 200-220 пунктів.

Західний бізнес не повернеться на російський ринок, інфраструктурні зв'язки залишаться фрагментованими, а енергетичні ринки продовжуватимуть закладати у вартість бареля премію за збереження тіньового флоту та політичну непередбачуваність диктатури, що залягла на дно для відновлення запасів.

Другий сценарій передбачає катастрофічну ескалацію та втечу режиму вперед через гібридний воєнний конфлікт проти балтійських держав.

Якщо до кінця 2026 року російське керівництво дійде висновку, що будь-яка демілітаризація та охолодження економіки спричинять моментальний соціально-політичний вибух і втрату влади, логіка виживання диктуватиме необхідність підвищення ставок до абсолютного максимуму.

Коли ресурси важкої бронетехніки вичерпані, ставка робиться на мобілізаційні виробництва дешевих асиметричних систем озброєння, масові рої безпілотників, диверсії на підводній критичній інфраструктурі та кібернетичний параліч логістичних вузлів суперника.

Цей сценарій не передбачає широкомасштабної танкової наступальної операції радянського зразка, оскільки для неї в агресора банально бракуватиме ресурсної бази. Удар по Литві, Латвії чи Естонії матиме форму блискавичної гібридної провокації або спроби відрізати Сувалкський коридор під прикриттям прямого ядерного шантажу.

Головною політичною метою Кремля стане не тривала окупація територій, а руйнування консенсусу Північноатлантичного альянсу та демонстрація недієздатності статті 5 Вашингтонського договору.

Момент для удару розраховується з огляду на часовий розрив, коли військово-промисловий комплекс країн НАТО ще не вийде на планові пікові показники випуску систем ППО, снарядів та далекобійних ракет, а увага ключових союзників буде відволікатися наслідками іранської кампанії.

Реалізація другого сценарію призведе до катастрофічного колапсу поточної архітектури світової стабільності. Індекс GPR миттєво проб'є історичну стелю, досягнувши значень у 350-400 пунктів, що перевищить показники будь-яких криз після закінчення Другої світової війни.

Глобальний індекс WUI поб'є рекорд часів пандемії коронавірусу. Нафтові та газові ринки знову зіткнуться з колосальною панікою через загрозу повного закриття Балтійського моря для судноплавства та поширення бойових дій на Східну Європу. Страхові премії на морські перевезення зростуть у рази, спричиняючи черговий виток глобальної інфляції та рецесію в провідних економіках світу.

Обидва сценарії вказують на те, що часовий горизонт 2026-2027 років є фінальною межею автономного існування російської воєнно-економічної моделі у її нинішньому вигляді.

Чи обере Москва тактичний відступ для підготовки нової п'ятирічки, чи піде на самогубний кидок у бік Балтії, світова система перебуватиме у зоні критичної вразливості, вимагаючи від союзників України максимальної синхронізації оборонних зусиль та відмови від ілюзій щодо швидкого повернення глобальних індексів невизначеності та ризику до мирних значень.