За рік Україна на 70% збільшила експорт ріпакового шроту: Китай ‒ лідер серед імпортерів
У першій половині маркетингового року 2025/26 Україна значно збільшила експорт ріпакового шроту. За період з липня по грудень обсяги поставок на зовнішні ринки сягнули близько 340 тис. тонн, що на 70% більше порівняно з аналогічним періодом попереднього сезону.
Це другий найвищий показник в історії для першої половини сезону, повідомляє Електронна зернова біржа України.
Зростанню сприяла активізація внутрішньої переробки ріпаку. За оцінками, у першій половині сезону українські підприємства переробили майже 800 тис. тонн сировини. Позитивний ефект надала експортна ставка на ріпак у розмірі 10%, що стимулювала залишення сировини всередині країни, а також підвищення рентабельності переробки завдяки зростанню маржі.
Цього сезону європейський ринок характеризується високою самозабезпеченістю завдяки великому врожаю ріпаку та активній конкуренції з боку Канади. Як наслідок, експорт українського ріпакового шроту до ЄС у першій половині 2025/26 МР скоротився з 171 до приблизно 71 тис. тонн. Канадські поставки у цей регіон зросли до близько 436 тис. тонн, тоді як роком раніше вони практично були відсутні.
Через зменшення обсягів поставок до ЄС українські експортери активніше шукали альтернативні ринки збуту. Одним з таких напрямків став Китай, де через скорочення імпорту канадського шроту сформувався дефіцит. Це дало можливість Україні значно зміцнити позиції на китайському ринку.
За підсумками першої половини сезону експорт українського ріпакового шроту до Китаю досяг рекордних 155 тис. тонн, вперше вивівши країну на перше місце серед імпортерів українського продукту. Водночас структура китайського імпорту наразі формується переважно за рахунок поставок з Росії, Індії та ОАЕ.
Як повідомлялося, Україна має погодити з Європейським Союзом оптимальні темпи впровадження європейських регуляторних норм, щоб вихід на ринки ЄС не загрожував вітчизняному агробізнесу.
Інтеграція українського агросектору на європейські ринки залежить як від адміністративної готовності держави, так і від здатності бізнесу адаптуватися до нових правил. Це включає ефективну взаємодію урядових інституцій з європейськими структурами та дотримання агровиробниками європейських стандартів.
