Співвласник GNT Group Сергій Гроза: "Мого партнера кинули до камери з бандитами, змушуючи віддати бізнес"

Автор: Василь Мельник

GNT Group називали однією з найбільш технологічно досконалих стивідорних компаній у Східній Європі, вона мала в Одеському порту один із найбільш технологічних універсальних перевантажувальних комплексів. Його будівництво та модернізація відбувались із залученням Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), швейцарських та європейських банків. Комплекс обробляє до 5 млн тонн вантажів на рік та забезпечує роботою 1,5 тис. працівників.

Комплекс "з нуля" збудували підприємці Сергій Гроза і Володимир Науменко – люди добре відомі на аграрному ринку. GNT Group довгі роки працювала з найбільшими світовими зернотрейдерами.

Місяць тому Науменка заарештували, це стало шоком для ринку. Причина – конфлікт із кредиторами Argentem Creek Partners (ACP – компанія, зареєстрована на Кайманових островах) і Innovatus Capital Partners (ICP).

Цих кредиторів Гроза і Науменко залучили у 2020-х роках, після виходу з бізнесу стратегічного партнера – великої американської корпорації CHS і паузи у фінансуванні з боку ЄБРР.

У 2022 році між новими кредиторами та власниками почалось протистояння, яке тривало майже три роки.

Співвласник GNT Group Сергій Гроза розповідає, що досі не до кінця зрозуміло, кого з "сильних світу цього" іноземні фонди підключили до конфлікту. Але, за його словами, ситуація зараз більше нагадує "лихі 90-ті", коли корпоративні суперечки вирішувалися шляхом фізичної розправи.

БізнесЦензор попросив його детальніше прокоментувати те, що відбувається. Це перше живе інтерв’ю Сергія Грози за останні два з половиною роки конфлікту.

"Термінал – наше улюблене дітище. З ранку до вечора двадцять років ми цим жили"

– Сергію Миколайовичу, багато відомих видань намагалися поговорити з вами в останні роки, але ви відповідали переважно через адвокатів. Чому не спілкувалися з медіа?

– Це була помилка – не надавати значення прямому спілкуванню з медіа. Ми завжди пишалися своєю репутацією, нас усі знали як людей, які відповідають за свої слова, тому ми не вважали за необхідне бути публічними. Вважали, що доречніше все вирішувати в правовому полі. Тепер розуміємо, що мовчати більше не можна – опоненти ведуть сплановану кампанію, з нас роблять бандитів, забирають бізнес.

– Ви прийшли у стивідорний бізнес на початку 2000-х. Як це сталося?

– Я за фахом авіадиспетчер. Коли Україна здобула незалежність, поїхав на Кіпр і в компанії друзів почав розвивати бізнес, пов’язаний із поставками металопродукції в різні країни світу. Ми познайомилися з Володимиром Науменком.

На тлі буму на ринку металобрухту ми створили з ним дуже успішну компанію, яка входила в трійку найбільших експортерів. Вантажили спочатку невеликі судна на Туреччину. Обороти зростали, ми могли щомісяця відправляти "панамакс" (стандарт типорозміру вантажних суден, які мають максимальні габарити, що дозволяють пройти через старі історичні шлюзи Панамського каналу, – ред.) у Китай.

Для панамаксів потрібні глибоководні причали, тому ми почали співпрацю з компанією "Олімпекс Купе", у якої вони були. Скоро зрозуміли – існуючого обладнання недостатньо. Щоб нарощувати обсяги необхідна модернізація підприємства: нові сучасні крани, навантажувачі.

Власник "Олімпексу" Валерій Розенгольц був мало зацікавлений у розвитку стивідорного бізнесу. Ми запропонували йому продати компанію нам. Хоча "продати компанію" – це гучно сказано. Розенгольц орендував у порту старі крани, техніку. Ми почали модернізацію. В Одеському порту за свої кошти взяли в оренду склад підлогового зберігання: "Інзерноекспорт" – наш перший невеликий елеватор.

– Багато хто з тих, хто починав у 1990-х з металобрухту, залишився в торговельному бізнесі й почувається непогано. Не шкодуєте, що вирішили зайнятись перевалкою?

– Так і є, наші колеги розвивали іноземні торговельні компанії, ставали великими гравцями, інвестували зароблене в нерухомість тощо. Ми вирішили йти іншим шляхом – замість інвестицій у інші напрями бізнесу створювати вертикально інтегровану компанію з власною логістикою, універсальним стивідорним комплексом для перевалки металу, руди, зерна.

На нашій ділянці розміщувався об’єкт компанії "Омега" – дві півсфери для зберігання добрив. На той час – дуже сучасна технологія. Ми вирішили викупити "Омегу" і на її базі побудувати суперсучасний елеватор. Підключили банки. Тоді ми працювали переважно зі швейцарськими банками. Коли купуєш і перевалюєш дуже великі партії товару, потрібні колосальні обігові кошти. Швейцарські банки найоперативніші, вони краще за всіх розуміють трейдинг. Нас знали практично всі швейцарські банки.

– Але зрештою домовились із "Райффайзенбанком"?

– У "Райффайзена" була ейфорія – банк тоді викупив український "Аваль". Вони заявили, що хочуть самостійно фінансувати наш проєкт. Наші партнери зі Швейцарії порадили погодитися. "Райффайзен" почав видавати акредитиви на обладнання. Ми закуповували найдорожче та, на наш погляд, найсучасніше обладнання у світі – переважно американське.

– Ви були настільки впевнені в успіху?

– Протягом року ми готували дуже серйозний аналіз ринку: яким ринок бачить ідеальний елеватор. У підсумку ми запропонували ринку елеватор, якого в Україні ніколи не було і близько! Унікальний, дуже технологічно складний об’єкт.

– Але в Одеському порту, наскільки відомо, тоді вже був елеватор, що належав Державній продовольчо-зерновій корпорації України (ДПЗКУ), хоч і застарілий.

– Це як порівнювати сучасний авіалайнер і старий трактор. Програмне забезпечення, варіативність розподілу вантажів. Це не просто – висипав зерно згори й поки не вивантажив його знизу на судно, нічого не зрозумієш про залишки, якість тощо. З’явилася можливість програмувати процеси, керувати ними, контролювати. Можна було забезпечити необхідну якість для експорту.

Для цього створили величезну кількість галерей, систем транспортування всередині елеватора, які перенаправляли різні партії зерна з одного силосу в інший. Величезна продуктивність, автоматизація управління, можливість контролю якості. Це було наше ноу-хау, ми дуже пишались тим, що створили.

Ми встановили спеціальні гасники, які зберігали якість кукурудзи під час завантаження в силос. Експериментували, займались цим півтора року!

– А вже готових таких рішень не було?

– Ні! Зараз поясню: на початку завантаження в силос кукурудза падає з висоти 40-50 метрів, зерно пошкоджується, погіршується якість. Наші інженери довго тестували різні системи гасіння швидкості. Але потік зерна був настільки потужним, що зносив усе на своєму шляху. Та нам вдалося створити справжнє ноу-хау. Ми отримали кукурудзу супер якості. Хтось скаже: "кожен кулик своє болото хвалить". Але це – наше дітище. Наша дитина. Наше життя. З ранку до вечора двадцять років ми цим жили.

"ЄБРР був принципово проти приходу Argentem, але ми не послухали"

– Як ваш бізнес пережив період кризи 2008 року? Багато проєктів тоді мали проблеми з фінансуванням.

– "Райффайзен" також зупинив фінансування, запросив нас, вибачився. І каже: у нас велика проблема. Але акредитиви на постачання обладнання вже видані! Я питаю: що ж ви робите? Банк запропонував допомогти знайти іншого інвестора. Зрештою, завдяки нашій репутації, нашим зв’язкам із швейцарськими банками, ми знайшли нового партнера. Зателефонував один із керівників Société Générale (французький фінансовий конгломерат, – ред.), який знав мене багато років, каже: "Є для тебе пропозиція".

Це була американська компанія CHS – велике об'єднання фермерів (американський сільськогосподарський кооператив, займається скуповуванням врожаю та постачанням пально-мастильних матеріалів, добрив та пестицидів для членів кооперативу, – ред.). Вони будують заводи в різних країнах, зводять елеватори. Вони кажуть: ми хочемо зайти у Східну Європу. Я запропонував – заходьте до нас партнером замість банку. Приїжджав віцепрезидент CHS Inc і президент CHS EMEA (European, Middle East and African region, – ред.).

Ми підписали договір про співпрацю й уже разом фінансували розвиток нашого проєкту в порту. Побудували першу, потім другу чергу. CHS представив нас Європейському банку реконструкції та розвитку. Близько двох років нас перевіряли: всю історію, всі зв’язки, всі документи, усі витрати. Ніби просвітили нас рентгеном, але зрештою ми пройшли перевірку і ЄБРР почав нас фінансувати. Надали три кредити по $20 млн кожен. Співпраця була дуже тісною й якісною.

– Але потім CHS із проєкту вийшов. Чому?

– Американці чудово заробили, отримали величезну суму відсотків. Але політика компанії змінилась. За кілька років змінилося п’ять директорів. Вони почали згортати діяльність у країнах Східній Європи. Запропонували викупити їхню частку. Ми поїхали до США, домовилися, уклали settlement (розрахунок, завершення транзакції, – ред.), були готові розійтись.

Спочатку ЄБРР був не був проти – домовляйтесь із CHS, ми створимо пул банків і його очолимо. Та потім почалися кадрові перестановки, зайшла нова команда, яка нас не знала, якій потрібно було час, щоб розібратися.

А ми вже досягли угоди з CHS – у нас встановлені чіткі терміни для розрахунку. І тут деякі наші американські друзі рекомендують Argentem Creek Partners (кредитний фонд зареєстрований на Кайманових островах, який спеціалізується на кредитуванні високоризикованих ринків для отримання максимального прибутку – ред.). Мовляв, це вихідці з BlackRock. Ми ще не знали, хто вони насправді. Треба було їх перевірити, але час підтискав.

Ми надали ACP всі аудити (Grant Thornton), передали всі матеріали, адже пройшли школу партнерства з ЄБРР. ACP були настільки вражені результатами, що ми одразу домовилися про фінансування. Нам пообіцяли все – капітальні інвестиції, обіговий капітал. Але неочікувано ЄБРР виступив проти.

– Чому?

– Нам кажуть: ACP за жодних умов не повинні заходити. Як? Чому? Нам би варто було замислитися. Не просто так ЄБРР виступає проти, значить – є причина. На жаль, банк тоді не пояснив свою позицію.

Лише згодом ми дізналися, що фонд брав участь у гучних конфліктах по всьому світу: від судових спорів із урядом Казахстану та цукровою корпорацією GVO у Бразилії до багаторічної тяганини з вугільною компанією Berau Coal в Індонезії. А тоді ми слухали солодкі розмови про те, які вони круті, як фінансують Ахметова і Пінчука. У підсумку ACP зробили пропозицію зайти замість ЄБРР і CHS.

ACP мали допомогти викупити частку CHS, яка тоді оцінювалася в $17,5 млн. Коли про це повідомили ЄБРР як першого інвестора, ті були категорично проти заходу Argentem у цей проєкт як інвестора.

Після цього ACP заявили, що готові викупити частку CHS і погасити кредит перед ЄБРР ($75 млн). Далі фонд напряму уклав угоду з CHS і ЄБРР, заплатив юристам. Особисто ми чи наші компанії ніколи не отримували від них жодних коштів. Після цього банк дуже на нас образився…

У результаті від ACP компанія не отримала ані копійки обігового капіталу. Вони викупили інвестиції наших партнерів приблизно на $75 млн, але ставка фінансування була надзвичайно високою. Я розглядав це партнерство виключно як тимчасове – bridge finance. Платити 20% – це немислимо. Ми одразу ж почали шукати адекватного інвестора, який би разом із нами розвивав бізнес.

– Чому питання обігового капіталу було таким важливим?

– Один "панамакс" – це приблизно $20 млн! Ти купив товар, відвантажив. Треба купувати й вантажити наступне судно, а гроші за перше ще не надійшли. Щоб працювати в цьому бізнесі, потрібен великий обіговий капітал. Без нього ми працювали на 25-30% від максимальної потужності.

ACP призначили до нас своїх директорів – ми не заперечували. Ми прийняли їх по-дружньому, як у родину. Але що далі? Ми будували найкращий термінал у країні, щоб працювати на 30%? ACP не реагують, тож ми почали залучати українські банки, які давно нас знали. Отримали кредити, але цього було недостатньо.

– І через це вперше виник конфлікт?

– Конфлікту не було! Ми з перших днів пояснювали ACP: працюючи на 30%, ми вас не витягнемо. Ви занадто дорогі. У січні 2020 року в мене вже був договір із Lazard (міжнародна фінансова компанія. Основними напрямками діяльності є інвестиційний банкінг, фінансові консультації та управління активами – ред.). Ми опрацювали масу пропозицій, ACP завжди казали "ні". Врешті вони не надали нам нічого, але привели до нас якусь компанію Innovatus. Усе фінансування вони об’єднали під парасолькою Madison Pacific Trust Limited з реєстрацією у Гонконгу, яка зараз виступає проти нас як позивач.

Але це був лише зашморг, який цілеспрямовано затягували у нам на шиї. Щоб покінчити з усім цим, ми вирішили випустити єврооблігації на $200 млн під удвічі менші відсотки, ніж ми платили за кредитами.

Ми найняли юридичну компанію Hogan Lovells. Чудово пройшли всі процедури, road show – без жодного зауваження, а зі сторони біржі працювала відома компанія Dentons. Отримали рейтинг на рівні країни й дуже цим пишалися! Був грудень 2021 року – ми могли випустити облігації під 7%, але нас переконували, що за місяць зможемо отримати 6,5%. Але почалася війна…

"Вони навіть не намагались забрати зерно – їм була потрібна кримінальна справа"

– Підґрунтям кримінальної справи силовики називають нібито зникле навесні 2022 року з елеватора зерно?

– На початку війни елеватор був повністю заповнений зерном, але перші місяці в порт нікого не пускали. Військові перекрили все. Ми хвилювалися не тільки за зерно, а й за стан самого елеватора. В Україні було знищено багато елеваторів. Ми знали, що й по нашому об’єкту були удари, що силоси могли бути пошкоджені уламками.

ACP про це були добре поінформовані. Коли з’явився доступ до терміналу, директор найняв міжнародну компанію, провів інвентаризацію. Якість зерна була вкрай поганою – воно почало гнити. Ми обговорювали це з ACP та Innovatus. Дійшли до думки: хай уже з тим зерном. Головне – врятувати основний актив – елеватор.

Директор Максим Паньшев діяв обґрунтовано й логічно, намагаючись будь-яким способом вивезти частину зіпсованого зерна, яке могло заразити весь інший товар. Елеватор він урятував – відремонтували все, що було пошкоджене. Усі питання ми продовжували обговорювати з усією радою директорів, у якій, нагадаю, були представники ACP. Практично в усіх робочих бордах і нарадах брав участь регіональний партнер Джон Паттон.

– Від вас вимагали звіту щодо зіпсованого зерна?

– Жодного разу Innovatus не звертались і не казали: ми хочемо забрати наше зерно. Ми знаємо, що вони проводили реструктуризацію іншим українським компаніям, із якими працювали. І з нами вони вели переговори у дуже дружньому тоні. Ми запропонували реструктуризацію – ми ж добросовісний партнер, завжди платили відсотки.

І раптом 20 грудня 2022 року починається атака по всіх юрисдикціях. Не пред’являючи жодної офіційної вимоги щодо повернення зерна, не фіксуючи жодної офіційної шкоди, вони переходять до атаки через Лондонський суд, запускають агресивну медійну та юридичну кампанію. Наші опоненти, безумовно, до цього готувалися заздалегідь.

– Як саме розгорталися події в грудні 2022 року?

– Ми отримали ультиматум: у нас є 4 години, щоб виплатити всю суму. Без пояснень. Без аналізу. Без плану. Просто – або гроші, або повне захоплення активів. Ми відмовилися йти на такий шантаж і запропонували виплату впродовж 30-ти днів. І з цього моменту почалась скоординована кампанія з нашого знищення як бізнесу.

Почалися силові дії. Вони вривалися в офіси, лякали всіх. Лякали юристів. Лякали співробітників. Погрожували всім кримінальною відповідальністю. Найняли "колекторів" у різних країнах. Вочевидь, у них ця практика добре відпрацьована.

Ми зрозуміли, що сценарій відбору компанії готувався давно. Разом із юристами Hogan Lovells, які до цього працювали на нас, подали позов на арешт наших активів у Лондонському суді. Усе відбувалося тихо. Заздалегідь. Люди готувались. Ми, мʼяко кажучи, все "прохлопали" й не зрозуміли, що вони задумали.

– Що сталося з активами?

– Фактично відбувається спроба безмежного силового захоплення активу, його "розривають" на частини та продають за безцінь. Через ліквідації, банкрутства, зміну юрисдикцій. Швейцарську компанію продали самі собі за 1 франк. Обладнання, збудоване нами, пішло за фіктивними цінами. Права оренди в українських портах втратили юридичну силу. Спеціалісти звільнені. Ми вклали у цей комплекс багато сил, енергії, душі. Його вартість близько $400 мільйонів. Наш борг становив лише $95 млн: $75 млн – Argentem, $20 млн – Innovatus.

При цьому наші колишні партнери лише збільшують вимоги – подали новий позов до Лондонського суду. Це будуть нові мільйони й мільярди. Одночасно вони продовжують поливати нас брудом, нагнітати ситуацію й розповідати, що вони – головні американські інвестори в українську економіку.

Як я вже казав, позивачем проти нас скрізь виступає кредитний агент Madison Pacific Trust Limited. Це спеціально підібрана фондом Argentem компанія для силового заволодіння активами, щоб не псувати собі репутацію. За аналогічною схемою раніше був "розірваний" один великий український агрохолдинг.

– Але два роки все вирішувалося в судах, аж раптом почались арешти. Затримали вашого партнера Володимира Науменка. Що сталося?

– Затримали не тільки Володю, нещодавно заарештували головбуха "Олімпекс Купе" пенсійного віку. Її кинули в СІЗО, вона там переночувала, після чого була відпущена під заставу. Це приклад колосального тиску на всіх співробітників компанії.

Влаштували обшуки зі штурмом, ніби йдеться про бандитів. Я розцінюю це як фізичне усунення нашої команди. Підключений просто колосальний адміністративний ресурс. Кілька тижнів тому намагалися заарештувати й мене, але обґрунтування були настільки абсурдні, що суд відмовився. Вся справа тримається виключно на командах згори.

– Чому ви так вважаєте?

– Наші опоненти два роки їздили на всі міжнародні форуми, де були присутні перші особи України, керівники правоохоронних органів. І на всіх форумах казали: "ображають американців", мовляв, від цього кейсу залежить, чи продовжать США допомагати Україні. Такий от абсурд.

Мюнхенська конференція – вони там. Давос – вони там. Американська торгова палата – вони там. У якийсь момент проти нас увімкнувся надпотужний адмінресурс. Сфабрикували кримінальну справу. Почали арешти. Звинувачення – просто абсурдне.

Ми взяли у Innovatus фінансування під зерно в обігу. Одне зерно вантажиться на судно, інше заїжджає на елеватор. Одне зерно заміщується іншим. Іде потік. Зерно, яке було знищене – це наші власні втрати. Це наші ризики й наші проблеми. На елеваторі завжди є об’єм зерна. Якщо Innovatus потрібно зерно – хай би забрали. Але я ще раз повторюю: вони жодного разу не висували вимоги повернути зерно! Сьогодні Innovatus отримав у десять разів більше, ніж інвестував. І ще при цьому зображає з себе постраждалого.

Їм не потрібне зерно, бо якби забрали його, то зникла б підстава для порушення кримінальної справи. А кримінальною справою нас зручніше знищити. Навіщо щось доводити, якщо можна просто взяти й усіх кинути за ґрати? Знущатися, поки ми не відмовимось від усіх прав. Думаю, це був первинний план – підставити нам Innovatus, а потім, зачепившись за кримінальну справу в Україні, добитися арешту всіх наших активів в Англії.

– Ваш партнер Володимир Науменко й досі перебуває під вартою?

– Його затримало незаконно. Володя тяжко хворий. Є висновки українських та ізраїльських лікарів. Усе це було надано в суд. Але над ним продовжили знущатися – кинули до загальної камери з бандитами. На медобстеження до лікарні привезли в кайданках. Ми дружимо понад 30 років. Я пишаюсь Володею – він трудоголік і зробив дуже багато, щоб зібрати нашу команду, сформувати колектив. З 1992 року я працював за кордоном, а він усі ці роки перебував в Україні. Не збирався виїжджати.

– Як реагують на ці події ваші партнери?

– Ніхто не сумнівався, що наші опоненти поширюють брехню. Усі наші партнери знали, що в нашому комплексі ніколи не було "лівих" схем із якістю продукції. У нас дуже сувора лабораторія, ми завжди відповідали за якість. Усі знали: гроші, які ми заробляли, ми реінвестували. Такі речі неможливо приховати… Знайдіть на ринку хоча б когось, перед ким ми не виконали свої зобов’язання. Наша з Володею ціль завжди була й залишається – побудувати інноваційний комплекс, яким можна пишатися не тільки нам як підприємцям, а й усій Україні.

– Ви плануєте й надалі продовжувати боротьбу?

– Ми йтимемо до кінця. Нас сьогодні дуже багато хто підтримує, бо це – беззаконня. Український бізнес, який будувався роками, розривають на очах у всіх. Завтра так можуть вчинити з будь-якою компанією.

Але ми не хочемо війни заради війни. У нас є конструктивна пропозиція. Ми знайшли інвестора, який готовий закрити справедливі борги перед кредиторами, вкластися у відновлення терміналу. Його цікавить перевалка. Він був нашим клієнтом, йому завжди подобалося, як працювала компанія.

Але має бути припинено незаконне переслідування, сформований справедливий баланс розрахунків із фондами.

– Чому ви вважаєте, що опоненти мають вас почути?

– Вони забрали активи, які перебували у заставі, поставили керуючих, які мало що розуміють. Але такими складними активами треба вміти управляти!

Об’єкт створювався як єдиний технологічний комплекс. Вони просто його зруйнують, не розуміючи, як із ним працювати. Фонд держмайна України розірвав із ними договори оренди. Спеціалісти звільнились. Що вони робитимуть далі? На відміну від них, ми знаємо специфіку роботи в Одеському порту, працювали там чверть століття. Наша пропозиція це єдиний адекватний шлях, інакше програють всі – ми, вони, держава, порт.