"Проблема не в експорті зброї, а у відсутності грошей і замовлень", – президент ТСУ Вадим Юник

Автор: Наталія Харитонова

Індустрія дронів

Вадим Юник, співзасновник FRDM, президент Технологічних Сил України розповів для проєкту "Індустрія дронів" на Цензор.НЕТ про виклики для Європи, ефективність дронів, державні закупівлі та перспективи українського ОПК. Розмова базується на свіжій аналітиці про еволюцію війни в Україні та її вплив на глобальну безпеку. Наш співрозмовник ділиться думками про виклики для Європи, ефективність дронів, державні закупівлі та перспективи українського ОПК. Інтерв’ю відбулося на тлі напружених подій на фронті, де Україна продовжує демонструвати унікальний досвід гібридної війни.

– Ми змінили характер війн узагалі, світових війн. Але що нам робити, щоб і надалі залишатися лідерами?

– Ви правильно зазначили, що Україна показала всьому світу – війна тепер інша. Але війна, яка потенційно може початися в Європі, відрізнятиметься від нашої. Це через інші можливості й розміри цих країн. Балтика та Фінляндія вже стоять під ударом. Росіяни протягом останнього місяця навіть не стримувалися – публічно показували старі герби радянських часів балтійських держав і казали: "Це наші". Це – перші передвісники. Але й там війна базуватиметься на нашій українській моделі. Ми – базис, на якому будуватимуться подальші сценарії.

– А чим ця війна може відрізнятися?

– Балтійські країни малі. В Україні ми мали людський ресурс – десятки тисяч людей одразу після удару приєдналися до армії. І територію – можливість відступити, перегрупуватися, повернутися. У Балтії цього немає. Збройні сили Естонії – 7 тисяч людей. Є ще близько 40 тисяч у теробороні, але це цивільні, які мають вдома зброю, раз на певний час їздять на полігони. Сподіватися на це серйозно не можна.

У мене є знайомий у ТРО Естонії. Я питаю: "Який твій план? Як будеш воювати?" Він каже: "Куплю тепловізійний приціл, буду воювати, коли вони зайдуть в місто". Я відповів: "Друже, якщо ти побачиш москаля вже у своєму місті – це кінець твоєї країни. Завдання – не допустити його перейти кордон. У міському бою з росіянами, які десятиліттями вбивають, шансів немає. Вони найкраще в світі вміють робити дві речі: пити й вбивати. Тому їх треба зупиняти на кордоні – армада дронів і техніки має змусити їх сто разів подумати, чи варто переходити межу".

– А який вигляд ситуація має в Україні?

– Українська армія – найкраща у світі. Але навіть ми не можемо на 100% стримати ворога. Кожен місяць наша територія зменшується. Подивіться на карти DeepState – ми потроху відступаємо. Це означає, що ми потроху програємо.

– Як повідомив проєкту "Індустрія дронів" на Цензор.НЕТ представник компанії DEVIRO, занадто дорогі системи протиповітряної оборони НАТО вступають у нерівний бій з дешевими приманками й іншими безпілотними засобами. Тактика ворога вже давно відома: перевантажувати системи ППО дешевими дронами, щоб мати "вікно" для нанесення удару ракетами різних типів. І в цій війні потрібні нові ефективні але дешеві рішення. Що потрібно, на ваш погляд, для перемоги в такій ситуації? Що має робити держава, щоб залишитися лідером?

– Держава за своєю природою інертна. Вона любить придумати програму на п’ять років і реалізовувати її. Але у війні, яка змінюється щопівроку, так не працює. Треба постійно переосмислювати, що закуповується і як це застосовується. Якщо ми відступаємо – значить, щось не так. Тут проблема чи в людях, чи в засобах. Інших українців ми не знайдемо. Отже, проблема у засобах. Дрони, створені три роки тому, були розраховані на умови війни яка була три роки тому. І наразі вони вже малоефективні. Потрібен постійний аналіз і моніторинг. Якщо цього не робити, фронт і далі відходитиме. Це як у бізнесі: якщо ти в мінусі – значить, працюєш неправильно.

– Хто має робити цей моніторинг?

– Ті, хто ухвалює рішення про закупівлі. Військові дають чітку потребу, що їм потрібно, щоб воювати – далі логістика, фінанси. Але в проміжку між замовленням від військового і тим, що реально поставляється на фронт, відбувається магія, і військові не отримують те, що їм потрібно. Тут потрібна аналітика: чому так відбувається. Контроль має бути жорсткий. Але не публічний – інакше росіяни використають цю інформацію. Я вважаю, що треба залучати ветеранів – людей, які вже пройшли війну і не мають конфлікту інтересів. Вони знатимуть, що справді потрібно.

– Перспективи закупівель дронів до кінця року?

– Підприємства здатні виконати будь-яке замовлення. Але багато підприємств не завантаженні. Причини – відсутність замовлення через брак фінансування у держави чи через відсутність потреби на їхню продукцію. Підприємцю треба чітко казати: твоя продукція зараз не пріоритет, перепрофілюйся на іншу. Це нормально. Люди готові працювати. Держава повинна дивитись на всі підприємства ОПК як на свій ресурс, незалежно від форми власності. Я не кажу, що державі треба керувати приватними підприємствами, держава може давати їм рекомендації – якої продукції не вистачає наразі і в такий спосіб повністю задовольнити фронт. Без цього держава втрачає цінний ресурс. І людський, і виробничий.

– Яка роль західних партнерів у фінансуванні?

– За відкритими даними – більш ніж 50%. Тому їхня роль колосальна.

– "Зоопарк дронів" – це плюс чи мінус?

– Двояко. З одного боку, різноманіття потрібно: фронт змінюється, потрібні різні рішення. З іншого боку – це логістика, ремонт, навчання. Солдат сьогодні має один дрон, завтра інший – і втрачає час на перенавчання. Ідеально було б мати універсальний, але це нереально.

– Чи має держава боротися із "зоопарком"?

– Ні. Це питання ринку. Військові самі повинні визначати, що їм потрібно, але замовлення мають іти від тих, хто реально в окопах.

– Як це співвідноситься з міжнародними дроновими угодами?

– Неважливо, чи дрон український, чи поставлений з-за кордону. Головне, щоб він довів ефективність на фронті тут і зараз. Без цього купувати не можна.

– Що ви думаєте про експорт українських дронів?

– Основний аргумент який я чую проти експорту – що якщо дозволити продавати дрони за кордон, їх не вистачить військовим. Це маніпуляція. На фронті дронів немає не тому, що їх експортують, а тому що держава їх не купує в достатній кількості. Крапка. 60% підприємств узагалі не завантажені. Проблема не в експорті, а у відсутності грошей і замовлень.

Експорт, навпаки, може зіграти позитивну роль в цьому. Якщо підприємства зможуть експортувати надлишки своєї продукції, це дає їм можливість жити: платити зарплати, тримати інженерів, розвивати виробництво. Будь-який прибуток компанії йде в R&D – удосконалення й створення нових моделей, актуальних для фронту. Без цього процесу інновації зупиняються.

Крім того, відкритий експорт означає й можливості для співпраці з європейськими партнерами: доступ до технологій, спільні розробки. Це відкриває шлях і для інвестицій. Те, що сьогодні в Україну заходить, – краплі в океані від реальних можливостей. Великі інвестори не вкладатимуться в компанії, які можуть продавати продукцію тільки одному монопокупцю – державі, яка не може гарантувати, що завтра у вас будуть закуповувати продукцію. Тому експорт – це шанс. Але контрольований: щоб дрони не опинилися в недружніх до нас країнах. З країнами Рамштайну, ЄС і НАТО проблем немає – вони нам самі постачають техніку. Ми ж маємо давати їм такий самий доступ до наших розробок.

Читайте також: Чотири компанії вкладуть понад $100 мільйонів в українські оборонні технології

***

Україна не лише тримається у війні, а й задає стандарти. Щоб залишитися лідером, держава мусить відмовитися від інертності, перейти до швидкого аналізу, ефективних закупівель та підтримки оборонних компаній. Експорт дронів – це шанс, а не загроза. Війна не зупиняється – її треба виграти. Український досвід стає шаблоном для союзників, але він вимагає негайних реформ для перемоги.