Чи програє Україна битву R&D? Де виробникам шукати гроші на нові розробки
Індустрія дронів
Технологічні цикли на війні короткі. Цикли технологічної адаптації на полі бою ще коротші. Нік Рейнольдс з Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень каже про шеститижневий цикл (42 дні). Насамперед ця динаміка гостро проявляється в радіоелектронній боротьбі. Тобто рішення, яке сьогодні здається проривним, у доволі короткій перспективі може виявитись нікчемними. Отже, відділи досліджень і розробки (Research and Development, R&D) мають працювати безперервно.
"Сьогодні R&D у defense tech не може дозволити собі чекати роками на наступний цикл модернізації. Він має швидко перевіряти рішення на практиці, слухати тих, хто щодня тримає систему в руках на фронті, і так само швидко доопрацьовувати її", – писав у своїй колонці на Бізнес Цензорі співзасновник французько-української defense tech компанії Alta Ares Адріан Кантер.
В умовах війни, коли держава потребує нових видів озброєнь, які б відповідали реаліям поля бою і давали технологічну перевагу Силам оборони, такий підхід життєво необхідний. Проте R&D – задоволення не з дешевих, а витрати на розробку не можна закладати у вартість продукції за держзамовленням.
Тобто виробники мають фінансувати розробку власним коштом з дозволеного прибутку. Але з цих же грошей необхідно фінансувати розширення виробництва, включно з придбанням/будівництвом об’єктів, адже здавати приміщення в оренду ніхто не хоче через відсутність страхування воєнних ризиків; закупівлю нового обладнання, компонентів для майбутніх партій виробів, а також – відновлення зруйнованих потужностей, що є найактуальнішою проблемою.
Бізнес Цензор розбирався, де виробникам шукати гроші на нові розробки та як не допустити технологічного відставання України в умовах, коли ворог увесь час модернізує свої засоби ураження.
Ризик технологічного консерватизму
Війна змінила сам підхід до розробки озброєнь, звертають увагу в Українській Раді Зброярів. Сьогодні технологічна перевага часто залежить не від створення надскладних і наддорогих систем, а від здатності швидко розробляти, випробовувати та масштабувати нові рішення з високою бойовою ефективністю та прийнятною вартістю.
"Водночас значна частина українських виробників, особливо малих і середніх компаній, просто не має достатнього обсягу власних обігових коштів, щоб самостійно фінансувати повноцінний цикл R&D. Якщо витрати на розробку нових систем не мають визначеного механізму компенсації, компанія фактично змушена фінансувати їх із прибутку. Але прибуток виробника одночасно потрібен для масштабування виробництва, закупівлі обладнання та комплектуючих, відновлення зруйнованих потужностей та покриття інших непередбачуваних витрат воєнного часу. Тому розраховувати, що саме прибуток стане системним джерелом фінансування R&D, недостатньо", – пояснили Бізнес Цензору в Українській Раді Зброярів.
Утім, є і друга проблема. Відсутність механізму компенсації витрат на R&D створює ризик технологічного консерватизму.
"Виробнику, який має стабільне державне замовлення, економічно простіше продовжувати виробництво вже перевіреного рішення, ніж інвестувати власні кошти у дорогу розробку з невизначеним результатом. Як наслідок, держава може отримувати стабільне постачання наявних систем, але втрачати темп технологічного розвитку", – кажуть в Українській Раді Зброярів.
Там пропонують створити прозорий і єдиний для всіх виробників механізм відшкодування витрат на R&D – передбачити в структурі вартості оборонної продукції окремої частки, повʼязаної з фінансуванням досліджень, розробки та випробувань.
"Це не означає, що будь-який виробник має отримати можливість довільно збільшувати ціну контракту під приводом R&D. Навпаки, правила мають бути єдиними, прозорими та передбачати контроль обґрунтованості таких витрат. Конкретний розмір відповідної частки потребує окремого розрахунку та тестування на практиці", – пояснюють в асоціації.
Акселератори, гранти й інвестиційні програми вже частково закривають цю потребу, але їхньої пропускної спроможності недостатньо для всього українського оборонного ринку. Тому системне рішення має працювати за єдиними правилами для широкого кола виробників, а не лише для компаній, які пройшли відбір у конкретну програму.
"Для України це питання не лише підтримки виробників. Це питання спроможності держави постійно оновлювати парк озброєнь, зберігати технологічну перевагу й одночасно забезпечувати достатні обсяги виробництва. Відсутність механізму фінансування R&D у довгостроковій перспективі може стати фактором стримання для всього оборонно-промислового комплексу", – наголосили в розмові з Бізнес Цензором в Українській Раді Зброярів.
Водночас генеральний директор "Української бронетехніки" Владислав Бельбас каже, що в нинішніх умовах виробники зброї та військової техніки мають достатньо коштів, щоб вкладати їх в R&D.
"Раніше ми працювали по старій, умовно "радянській системі", яка обмежувала прибуток та жорстко його контролювала. Вона себе вичерпала. Має бути вільний ринок. Головний рушій розробки – конкуренція, яка знижує ціну та покращує якість. І кожен виробник може на свій розсуд вирішувати в які розробки та скільки вкладати", – зазначив він у коментарі Бізнес Цензору, уточнивши, що цьогоріч в їхній компанії 35 нових розробок в абсолютно різних сегментах.
За словами Бельбаса, роль держави в питаннях R&D має полягати в координації і системному розвитку, з чим є проблеми.
"Бо ніякої координації немає. А у виробника нема і не може бути інформації щодо того, якою є потреба Сил оборони, які засоби потрібні зараз чи будуть потрібні в майбутньому. Тому виробників треба координувати, збирати разом. Агенція оборонних закупівель чим відрізняється від Департаменту розвитку озброєнь Міністерства оборони? Департамент збирав виробників, спілкувався і координував куди можна та треба рухатися. АОЗ же мінімізував спілкування і зʼявився вакуум. По суті, АОЗ – суто тендерна організація, а за розробки ніхто не відповідає", – пояснює він.
Другий важливий момент, на який звернув увагу Владислав Бельбас, – доведення потреби та довготермінове планування.
"Щоб виробнича спроможність з’явилася, треба все спланувати і побудувати. Якщо ти направляєш виробника в одну сторону – а потім кажеш розвернися на 180 градусів – це не працює", – наголошує гендиректор "Української бронетехніки".
Також, на думку Бельбаса, в питанні розробок важливою є взаємодія з партнерами. Як приклад він навів винищувачі Gripen, постачання яких, за словами президента Володимира Зеленського, очікується "найближчим часом".
"Треба розуміти, які засоби ураження будуть використовуватися. І тут, відповідно є місце для розробки, модернізації засобів ураження того чи іншого типу і вона має бути доведена до виробників", – переконаний Владислав Бельбас.
Кредити та приватні інвестиції
Основна проблема в тому, що швидкість, з якою сьогодні потрібно інвестувати в R&D, значно вища за класичні цикли фінансування та державних закупівель, зазначила в коментарі Бізнес Цензору комерційна директорка українсько-британської defence tech компанії Trypillian Вікторія Кульчицька.
"У нашому випадку модель дещо відрізняється, тому що Trypillian має українсько-британську структуру, і ми залучили приватні інвестиції. Частина цих коштів спрямовується саме на R&D, розвиток інженерної команди, тестування та підготовку продуктів до серійного виробництва. Це дозволяє нам інвестувати в розробку ще до того, як новий продукт починає генерувати серійні продажі. Наша модель – це поєднання приватних інвестицій, власних доходів компанії, реінвестування в наступні розробки та, де це доцільно, грантових програм", – пояснює вона.
Стратегія технологічної компанії BlueBird Tech – реінвестиція всіх коштів з прибутку.
"Через це ми працюємо в постійному дефіциті. Нас це, як українського виробника, спонукає до постійного розвитку, бо в таких умовах ми робимо менше необережних рухів і уникаємо неефективних бізнес-процесів. Водночас у певний період через це ми не можемо собі дозволити подекуди критичну R&D-розробку", – розповів Бізнес Цензору CEO BlueBird Tech Валерій Зарубін.
За його словами, компанія продовжує кредитуватись, хоча розробка може не гарантувати прибуток.
"Для кожної нової розробки, продукту, закупівлі, виробництва тощо потрібен ресурс тут і зараз. Я вже не кажу про відновлення чи будівництво об’єктів. Це капіталовкладення іншого рівня, які вимагають значних інвестицій", – каже Зарубін.
На його думку, 25% націнки, які регулюються державою, – питання виживання для багатьох малих і середніх компаній, які не мають великих державних замовлень.
"Європейські й американські виробники мають 100-відсоткові націнки, бо це все довгі гроші та масштабні процеси: технічна освіта, R&D, державні контракти на десятки років, кредитування. І якби формула з індивідуальним аудитом працювала, де б відсоток націнки переглядався – це допомогло би тим компаніям, які реінвестують у себе повністю, не виводячи дохід із компанії назовні", – переконаний Валерій Зарубін.
На думку Вікторії Кульчицької, держава точно бачить цю проблему. Адже з’явилися Brave1, грантові програми, механізми тестування, стала значно активнішою взаємодія між виробниками та військовими. Схожу думку висловив і Зарубін.
"Але я б не ставила питання тільки так: скільки держава повинна дати грошей на R&D. Приватний капітал також може брати на себе частину ризику ранньої розробки, і наша компанія є одним із прикладів такої моделі. Від держави критично важливо створити короткий та прогнозований шлях: потреба військового – розробка – випробування – кодифікація – закупівля – масштабування. Якщо виробник та інвестор готові вкладати власний капітал і брати на себе технологічний ризик, то після підтвердження ефективності продукту має існувати зрозумілий механізм переходу до закупівель", – пояснює вона.
CEO BlueBird Tech наголошує, що за одним успішним продуктом від R&D стоятиме 10 невдалих прототипів, які ніколи не побачать світ. Але гроші на ці розробки вже були витрачені, і без них не було б того успішного готового продукту.
"На мою думку, всім виробникам – як малим, так і великим – потрібно по-максимуму реінвестувати в себе. Ми обмежені бюджетами, але й часу в нас немає теж. А тому повторна інвестиція даватиме той розвиток, який приноситиме користь на полі бою швидше, а також рятуватиме більшу кількість життів наших захисників", – зазначив у коментарі Бізнес Цензору Валерій Зарубін.
Для України зараз важливо навчитися одночасно робити дві речі: залучати приватний та міжнародний капітал у defence tech і захищати українські технології, переконана комерційна директорка українсько-британської defence tech компанії Trypillian Вікторія Кульчицька.
"Ці речі не суперечать одна одній. Можна залучати інвестиції, будувати міжнародні компанії та виходити на глобальні ринки, не створюючи автоматично вільного доступу до технологій", – каже вона.
Але тут потрібен баланс: з одного боку, достатньо зрозумілі правила для інвестора, щоб капітал заходив в український defence tech, з іншого – чіткий контроль за передачею критичних технологій та дотримання експортного законодавства.
"Для мене сильна модель – це приватний капітал плюс українська інженерна експертиза, плюс досвід військових, плюс держава як прогнозований замовник. При цьому збереження контролю над критичними технологіями залишається принциповим", – наголосила Кульчицька.
