Гроші у Путіна не закінчилися: Чому Україна не займається фінансовими ресурсами війни?

Керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони Кирило Буданов 26 грудня зробив заяву про стан набору контрактників у російську армію:

"Мобілізаційний план на цей рік був 403 тис. людей набрати. Стільки вони набрали, якщо не помиляюсь, 2 грудня. Тобто вони виконають план приблизно на 103%. На 2026 рік план – 409 тис.".

Відтак, наша розвідка однозначно свідчить, що гроші на війну у Путіна не закінчилися і фінансовий ресурс на наступний рік є. Цей фінансовий ресурс достатній, щоб вести й надалі першу в історії Росії війну не "За царя-батюшку" або "За Сталіна", а за грубі гроші. Таких виплат військовим і таких "гробових" російський народ ніколи в історії не бачив, тому він буде й надалі за цю війну.

Прогнози, що звучать з 2023 року, що гроші у Путіна ось-ось закінчаться, рік за роком не виправдовуються.

Чому всі прогнози були хибними?

Відповідь до очевидності проста: тому що Індія та Китай купують російську нафту попри всі західні санкції. У Росії майже закінчилися кошти в "Фонде благосостояния", у них значна прихована інфляція, у них тануть валютні резерви – все це так, все це може вплинути на добробут населення, але все це не може вплинути на фінансування війни. Для продовження війни в нинішньому масштабі Росії потрібно біля $375 млн на день. Ця цифра відома з оцінки аналітиків і з інформації міністра оброни РФ. Щоб отримати такі кошти, вистачає поточних доходів від експорту викопного палива, перш за все – нафти.

"Доки Росія видобуває нафту та продає її за досить розумною ціною, у них достатньо грошей, щоб просто продовжувати далі", – резюмує старший аналітик британського дослідного інституту RUSI Річард Конноллі.

Його висновок підтверджує наступний графік дослідного центру CREA, що знаходиться в Фінляндії.

Цей дослідний центр із 2022 року виконує проєкт "Фінансування путінської війни", результати якого щомісяця візуалізують у формі графіка. Щоб не тішити себе марними ілюзіями, пропоную регулярно дивитися аналітику цього проєкту. На графіку станом на листопад 2025 року чітко видно, що західні санкції мали значний вплив на доходи РФ тільки в 2022 році, коли ЄС припинив купувати російський трубопровідний газ.

Наступні "пекельні санкції" були чистої води пропагандою, суттєвого впливу на доходи вони не мали і не будуть мати, бо нинішні покупці російських енергоресурсів їх ігнорують або обходять.

Всі роки війни після 2022 року РФ отримує кожного дня біля $600 млн від експорту викопного палива, половина – за продаж нафти. Цього не достатньо для створення "Фонда благосостояния", але достатньо для фінансування війни.

Падіння доходів у другій половині 2025 року викликане виключно падінням цін, для цього просто треба глянути на графік експорту у фізичному обсязі:

Ці графіки показують також повну неефективність українських атак на нафтову галузь РФ, які відбуваються вже майже три роки.

Ніякого скорочення фінансових ресурсів війни вони не дали і не дадуть, бо вони мають іншу мету.

Якщо послухати реляції щодо атак на НПЗ, то начебто вони спрямовані на позбавлення російської армії пального. Така ідея була правильна для повітряних атак на німецькі НПЗ у Другу світову війну, бо Німеччина не мала власної нафти й мала дуже обмежену потужність НПЗ. Німеччина навіть була вимушена виробляти бензин із вугілля, що з економічної точки зору не має сенсу.

Росія ж має чи не найбільші запаси й видобуток нафти в світі та декілька десятків НПЗ, сукупна потужність яких удвічі більша, ніж потреби Росії. До сировинного фактору додавався ще військовий – абсолютне домінування Великої Британії та США над Німеччиною в повітрі, тому Німеччина не мала шансів захистити свої заводи з виробництва пального. В результаті в 1945 році німецькі танки перетворилися на нерухомі купи металу.

Тому для того, щоб позбавити армію російського агресора пального, треба зупинити повністю, а не частково, до того ж постійно, а не на кілька тижнів, більше половини російських НПЗ. Для цього треба абсолютне домінування над Росієї в авіації, ракетах і ППО. Це завідомо не реалістична задача, задля виконання якої витрачаються тисячі БПЛА вартістю багато мільйонів доларів. Таке абсолютно безумне марнотратство ніяк не може вплинути на ресурси агресора, але воно виснажує ресурси України.

Єдиний економічний результат трьох років атак на НПЗ – зменшення експорту нафтопродуктів, яке природньо перекривається експортом сирої нафти, бо її не можуть прийняти уражені НПЗ. Якщо ні воєнного, ні економічного результати трирічні атаки на НПЗ не мають, то залишається тільки пропагандистський результат – фото палаючих НПЗ та черг на бензоколонках. Чи може такий результат принести перемогу?

Для позбавлення агресора фінансових ресурсів потрібно перекрити експортні доходи від викопного палива, в першу чергу – від продажу нафти. Це реальна задача, якщо витрачати наявні ресурси не для атак на ТЕЦ в Орлі або НПЗ в Новошахтинську, а на інфраструктуру експорту – нафтоперекачувальні станції (НПС) і нафтові морські термінали.

Маємо визнати, що такі атаки відбувалися і вони мали широкий розголос у пресі. Але які вони мали наслідки?

Візьмемо для прикладу НПС "Унеча", яка перекачує нафту в двох експортних напрямках – на термінал в порту "Усть-Луга" й у нафтопровід до Угорщини та Словаччини. Удар по цій НПС зупинив її роботу тільки на дві доби, але резервуарний парк на НПС, НПЗ і морських терміналах дозволяє працювати три доби при запинці нафтопроводу, тому пошкодження НПС, яке ліквідується за дві доби, не може в принципі мати ніякого впливу на експортні доходи.

Другий приклад – атака на нафтовий термінал КТК в Новоросійську. Вона вивела з ладу термінал не на дві доби, а надовго, але це теж не мало ніякого впливу на фінансові ресурси війни, бо цей термінал на 90% зайнятий експортом казахстанської, а не російської нафти. Зменшення поставок казахської нафти на світовий ринок природно збільшує експорт російської нафти. Удари по казахському експорту (не тільки по КТК, а й по НПС "Кропоткінська") – дії, протилежні розуму.

Третій приклад – атаки на танкери в Чорному й Середземному морі. Картинка теж красива, хоч менш видовищна, ніж картинка палаючого НПЗ. Але вплив на фінансування війни такий самий нульовий, бо на перевезенні російської нафти й нафтопродуктів задіяні більше 2 тис. танкерів, для помітного впливу треба уразити багато сотень танкерів, а не два-три. Посилання на підвищення ставок страхування танкерів в Чорному морі є сміхотворними на тлі зниження цін на нафту.

Я можу наводити й інші приклади абсолютно провальної стратегії атак на нафтовий сектор агресора. Більше того, маю враження, що ніякої такої стратегії не існує, є просто хаотичні, безсистемні атаки, очевидне розпорошення ресурсів і відсутність будь-якого плану, спрямованого на зупинення нафтового грошового потоку.

Нема нічого неможливого в розробці плану боротьби з фінансовими ресурсами агресора, є реальні матеріальні ресурси у України для виконання такого плану, якщо не витрачати їх на хибні цілі типу нікому не потрібних ТЕЦ у російській провінції, а сконцентрувати їх на одній меті. Зрозуміло, що такий план не може бути предметом дискусій в інтернеті, тут ми можемо тільки констатувати його відсутність.

Що потрібно?

Потрібна, як завжди, політична воля, тобто політичне рішення, яке було ухвалене для атак на НПЗ та танкери. Зараз потрібне політичне рішення припинити атаки на НПЗ та ТЕЦ, а концентруватися на ефективності, на результативності, а не видовищності. Тоді ми можемо сподіватися на падіння щоденних експортних доходів РФ на $300 млн, тоді фінансувати війну Путіну буде нічим.

Чи є альтернатива нашим ударам по нафтовому експорту?

Звичайно, нафтові доходи можуть впасти через падіння ціни. Така ситуація призвела до смерті СРСР. У 1986 році ціна нафти впала до $8 за барель, до кінця 1980-х не перевищила $20. Якби ми мали зараз таку ситуацію, рашистська федерація сконала б слідом за СРСР. Надій на повторення такої ситуації поки що не маємо. Пропоную просто кинути погляд на динаміку світових цін:

Падіння ціни очевидне, але воно й близько не схоже на колапс 1980-х років. За останні чотири роки найнижча ціна на російську нафту була біля $40, а в середньому – більше $60, тому треба працювати самим.