Армія. Проблеми мобілізації
Згідно дослідження Цетру Разумкова в 2014 році довіра українців до армії сягнула рекордних 60%. Попереду сьогодні лише церква. Водночас, виконання планів мобілізації відверто пробуксовує - військкомати вимушені виловлювати людей для вручення повісток.
Рік на фронті дав мені можливість краще зрозуміти що і як впливає на мотивацію людей служити в ці непрості для країни дні й воювати за Батьківщину. Розмови з солдатами, офіцерами, волонтерами, друзями та знайомими з тилу, сформували мої погляди на проблеми мобілізації.
Перше з того, що я чув - брак довіри до держави й її найвищих посадовців. Кожна новина про корупцію, промахи командування, заяви про стан на передовій, що суперечать реальності, сіють сумніви. Це там, де немає пострілів. А тут, коли смерть дихає в потилицю, відчуваєш їх особливо гостро. В часи війни хочеш бути впевненим, що тебе не зрадять.
Друге. Воювати мають всі. Незалежно від того з автоматом ти, за станком чи в офісі. Над країною небезпека. Війна має стати справою кожного. Ті, хто краще знають військову справу, мають взяти більше відповідальності. Інші - готуватися прийти їм на заміну. Це правило має працювати на практиці.
Третє. Вдома все має бути добре. Тимчасова відсутність чоловіка не повинна погіршувати матеріальний стан родини. Першочерговий ресурс для підстраховки мають дати зламані корупційні схеми, через які роки виснажували країну олігархи.
Четверте. Правовий статус. Солдат має воювати проти окупанта за Україну, а не проти військових чинів за статус учасника бойових дій. Можливість лишитися віч-на-віч з наслідками війни, без підтримки інших, у разі поранення чи каліцтва - породжує запитання.
П'яте. Страх і байдужість також мають місце.
Свій блог я розпочинав зі згадки про високий рівень довіри українців до армії. Так ось зараз я вже знаю напевно, що коли в солдатів буде такий же високий рівень довіри до держави, то з мотивацією проблем більше не буде. Ні в них, ні в тих, хто забезпечуватиме їх ротацію.
Стрімкі зміни в країні, робота над помилками, справедливі рішення - найкращі відповіді на виклики мобілізації.
Раніше писав:
Андрійченко Ігор,
Офіцер управління 13-го окремого мотопіхотного батальйону
Заступник Голови партії ДемАльянс
как не хотелось так и не хочется в армию.
Воюють завжди заради чогось кращого - щоб отримати краще життя для своїх людей післдя віни.
А зараз ми не маємо чіткого бачення кращого майбутнього та чітких дій влади задля реалізайії цього.
Навести лад у владі - тоді почнуть боротися з корупцією, а не симулювати боротьбу.
Нашу волю до змін постійно пригнічують цілою купою поганих новин, нам нав'язують комплекс меншовартості україня, щоб ми не критикували владу.
Народ повинен відчути свою силу, зрозуміти - що тільки від нас залежить наше майбутнє, а не від найманних робітників у владі.
Нам не потрібні нові царі-феодали після янукодлоща - нехай Педро припиняє свою політику узурпації влади - він слуга народу, а не наш господар!
В наших силах - мінімум це тиснути на владу, та примушувати її працювати на Україну, а не на свій карман!
Коли в народа буде всеохоплююча ідея, коли іскра перетвориться у полум'я - тоді не буде проблем ні з чим. Але до цих перетворень треба підійти через багато боротьби та роботи.