«Маю Честь!» (споминок про генерала Воробйова)

«Маю честь!». Ці слова офіцерського привітання-прощання може сказати далеко не кожний, хто носить погони. Їх може говорити лише справжній офіцер, який ручається за свою чесність у службі, за вірність обов'язку перед Батьківщиною.

Сьогодні перестало битися серце ОФІЦЕРА, який без жодного сумніву мав підстави завжди говорити - «Маю честь!». Можливо саме тому так рано і пішов із життя генерал-полковник Воробйов Геннадій Петрович.

Генерал Воробйов мав честь служити Україні. І він з честю їй служив. Можу це підтвердити особисто, бо мав честь бути поруч з ним в АТО у самий «гарячий» період цієї війни - влітку-восени 2014 р.

Генерал Воробйов не був штабним керівником АТО - він часто їздив на передову, миттєво приймав рішення у найскладніших ситуаціях і брав відповідальність за свої рішення. Дбав про особовий склад, а простіше кажучи - беріг солдат, бо вважав їх передусім людьми, а не бойовими одиницями.

Сильний, розумний, виважений, сміливий, з глибокими знаннями військової справи і стратегічним баченням ведення воєнних дій - це генерал Воробйов. Його любили і поважали бійці і командири, які щоденно дивилися в обличчя смерті. Водночас його явно недолюблювали найвищі військові керівники. Думаю з тієї причини, що вони були зовсім іншими, їм не вистачало того, що мав бойовий генерал Воробйов і за що користувався величезним авторитетом в армії.

Через принципову фахову позицію генерал-полковника Воробйова не сприймали ні Муженко, ні Назаров, якого сьогодні «виводять» із справи про збитий над Луганськом наш літак з десантниками. Більше того, вони не хотіли бачити його в команді, яка тоді керувала і наразі продовжує керувати Збройними Силами. Я неодноразово був свідком того, коли після чергової телефонної «накачки» з боку найвищих військових керівників Геннадій Петрович казав: «З'їдають!».

Про травлю, яку зазнавав генерал-полковник Воробйов з боку керівництва Генштабу, з місяць тому писав Юрій Бутусов. Тоді, реагуючи на його публікацію, я підтримав автора щодо високої оцінки людських та професійних якостей генерал-полковника Воробйова і підтвердив організоване його «виживання» з керівництва військами у період війни.

Тоді ж я написав, що «є одна показова історія, пов'язана з генерал-полковником Воробйовим, але я мушу погодити з ним питання щодо розповіді про неї». На жаль, за щоденними «бігами» не встиг погодити з Геннадієм Петровичем цю розповідь. Але тепер я зобов'язаний буду про неї з часом розповісти. Бо вона є насправді одним із багатьох характерних штрихів, які показують кого насправді втратили Збройні Сили, кого насправді втратила Україна.