Скасування депутатської недоторканності – чергова інформаційна пастка від влади

Зняття депутатської недоторканності - одне із традиційних передвиборчих гасел усіх останніх виборів.

Чергові представники кожної наступної влади забувають про свої обіцянки одразу після виборів, що яскраво підтверджує історія українського парламенту. Після прийняття Конституції у 1996 - му році депутати зробили 13 спроб внести зміни до статті 80, що гарантує депутатську недоторканність. Саме стільки відповідних законопроектів було зареєстровано у Верховній Раді, починаючи із 2000 - го року. Жодне з цих рішень не було результативним: деякі проекти були відхилені Конституційним Судом, інші - відкликані, а частина не була прийнята через брак голосів.

Цього разу повернутися до зняття недоторканності владу змусили люди на вулиці. Намети під Верховної Радою зробили свою справу. Влада вирішила не йти на відкритий конфлікт, і нібито пішла назустріч народу. Однак якщо подивитися на голосування за проекти, що стосуються скасування недоторканності більш прискіпливо, стає зрозуміло, що українцям кинули чергову кістку.

І ось чому. По - перше, був зроблений лише один крок на шляху скасування недоторканності: ВР включила у порядок денний і направила на аналіз до Конституційного Суду два проекти, що стосуються проблеми. Перший проект авторства Президента, другий - депутата Юрія Левченка та інших. Вони кардинально відрізняються тим, що у перехідних положеннях проекту Порошенка зазначено, що недоторканність буде скасована з 1 січня 2020 - го року. Тобто стосуватиметься ця норма вже депутатів іншого скликання. Виникає логічне питання: чому не зараз? Якщо можливо прийняти закон зараз, а норму ввести в дію через три роки, тоді нехай і українці почнуть платити податки у 2020- му. Чи це не буде справедливо? При цьому інший проект авторства Юрія Левченка передбачає негайне зняття недоторканності.

Утім, за першим кроком не обов'язково слідуватиме другий. Тому що існує велика ймовірність того, що Конституційний Суд поверне подання з приписом переставити абзаци законопроекту місцями, адже так вони суперечать Конституції. І весь процес потрібно буде розпочинати заново.

Навіть якщо припустити, що КСУ схвалить проекти і поверне їх у парламент на голосування, нас чекає ще кілька кроків. Парламент повинен буде більшістю голосів схвалити один з проектів. Не плекатимемо ілюзій стосовно нинішньої парламентської більшості. Вона навряд чи схвалить проект, що передбачає зняття недоторканності вже зараз. Більше того, навіть якщо припустити, що буде схвалений проект авторства Петра Порошенка, нас чекатиме голосування за зміни до Конституції, на які потрібно буде знайти 300 голосів. Немає сумніву, що в Раді цієї каденції не знайдеться цих голосів.

Отже, маємо в результаті не реальний крок назустріч вимогам українців і виконання обіцянок, а чергову маніпуляцію.

При цьому насправді парламент має цілком реальну можливість вже зараз суттєво спростити процедуру зняття недоторканності із депутатів, якщо це стосується кримінальних правопорушень. Адже насправді інститут недоторканності «роздутий» не статтею 80 Конституції України, а низкою законів - «Про Регламент Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України» та іншими. Саме вони необґрунтовано розширюють гарантії депутатської недоторканності. І саме в них цілком реально внести зміни, які спростять процедуру позбавлення імунітету і знімуть соціальну напругу. І для цього не потрібно змінювати Конституцію. Достатньо 226 голосів. Однак законопроект, який пропонує ці зміни, представники більшості вже тривалий час вперто не дають внести на розгляд до сесійної зали. Бо насправді знімати недоторканність ніхто й не збирається. А розрекламований проект Президента - це лише привід для обговорень, а не реальний крок до політичної реформи.

Особливий цинізм Адміністрації Президента полягає у тому, що там вирішили обмежитися темою зняття недоторканності з депутатів, не піднімаючи інші надважливі питання - щодо деталізації повноважень Президента та урегулювання процедури імпічменту.

Тільки у комплексі такі дії показали б готовність влади до великої політичної реформи. На жаль, замість цього ми бачимо чергову велику інформаційну маніпуляцію.