На@рена ви їздите в зону АТО, начальнички?

Ну навіщо ви катаєтеся в зону АТО - ясновельможі, головнокомандувачі, депутати і іже з ними великі начальники? Лише щоб зробити красиве фото? Не інакше. Ви ж ведете себе там наче дурні, сліпі й глухонімі. Ви з широкими від переляку очима дивитеся і бачите там лише «найсильнішу армію Європи». А куди дивитися, щоб побачити її складнощі, проблеми і болячки - не знаєте, не вмієте, і не хочете цього робити. Ваша сліпота означає гарантію їх збереження й накопичення.

Скільки не повторюйте мантру про «найсильнішу армію Європи», а диявол завжди містився в деталях. Наприклад, розберемо лише декілька фотографій, зроблених з останнього візиту секретаря РНБО О. Турчинова на передову Східного фронту. Я прокоментую, що побачив на них я, і гарантую, що цього не побачив, або не захотів побачити, О. Турчинов. А без такого бачення деталей всі їх поїздки на фронт - лише безглуздий піар, який лише дратує солдатів і офіцерів, та ні на йоту не полегшує їх фронтове буття.

На фото, де солдат в окопі біля бліндажу на 3-х літровому газовому балончику готує їжу. Шановний секретар РНБО напевне не спитав бійця, а де він заправляє газовий балон? Я відповім за солдата - на найближчій газовій заправці, яка може бути за декілька десятків кілометрів від позиції, і за свої гроші. За солдата розповім можновладцю, що ця практика готування їжі безпосередньо на позиціях прижилася в військах ще з 2014 року, бо так військам набагато зручніше, ніж тягати вздовж фронту важкі термоси з охололою їжею. І що за три роки позиційного сидіння ні високе військове командування, ні державні мужі палець об палець не вдарили, щоб побачити цю проблему й спробувати її вирішити. А достатньо всього лише прийняти до відома той характер харчування, що склався на фронті, й впорядкувати за державний кошт забезпечення бойових підрозділів на позиціях газовими горілками, балонами, зрідженим газом. Це ж зовсім недорого для держави, але ось саме з таких дрібниць складається справжнє піклування високого командування і державних мужів про свого солдата.

Ось і про окопи на цьому фото. Гарантую, що секретар РНБО не захотів помітити те, що стінки окопів нічим не захищені від осипання. На рівні секретаря РНБО в цьому винний не ванька взводний, що командує цим опорним пунктом, а мінімум керівництво ГШ ЗСУ, що на четвертому році позиційної війни не знайшло часу провести відповідну роботу по перевірці стану інженерного обладнання позицій, заготувати матеріали (дерево, полімерну, металеву сітку), організувати роботи, перевірити результат. А це не дрібниця. Вже пішли дощі, стінки окопів попливли, в траншеях під ногами у бійців суцільне багно. А це постійно мокрі ноги, хвороби… Ні, краще вдати з себе сліпого, дурного й глухого, сфоткатися, й назад. Якось же три зими перезимували в таких умовах? Перезимують і четверту.

А на задньому плані цієї фотографії - земляний бліндаж, вхід до якого закривається якоюсь ганчіркою. Напам'ятаю, війська йдуть в чергову зиму. Можемо скільки завгодно лаяти за це ваньку взводного. Але на позиції присутній цілий секретар РНБО. Він має мислити по державному, масштабно. По перше, тут видно відверту бездіяльність високого головнокомандування. Значить, не бувають на позиціях, не бачать проблеми, не б'ють в дзвони, не приймають заходів. По друге, це мабуть, типова проблема на фронтових позиціях. Чому б не організувати централізоване забезпечення бліндажів і землянок дверними блоками, а ще краще, подвійними вхідними тамбурами промислового виготовлення? Плюс негорючими гігроскопічними панелями для утеплення земляних стін, стелі… Будь який окопний довгожитель краще мене скаже, де держава може прикласти своє централізоване зусилля для покращення комфорту фронтовиків.

А ще я б на місці секретаря РНБО спитав би бійців на позиції, а чим вони топлять свою буржуйку в бліндажі? Впевнений, що вони б відповіли - дровами, напиляними в найближчій посадці. І так вже четверту фронтову зиму. А чому б у вугільному краю не вирішити на державному рівні питання, й не ввести в норму військового постачання вугілля для опалення й обігріву? Так, це потрібні якісь гроші. Але це все таки наші воїни, на фоні яких піаряться всі, кому не ліньки. Так зробіть для них щось більш суттєве, ніж групове фото на пам'ять. Чи ситий голодному не товариш, з теплої квартири або кабінету не зовсім зрозуміло, як можливо в земляній норі перезимувати зиму?

А ось ще одне фото - О. Турчинов на спостережному пункті в стереотрубу дивиться, імовірно, в бік противника. Цікаво, він окинув очима обладнання того СП, яке видно навіть на фото? Чи знову прикинувся сліпим? Пізно вже лаяти за це ваньку взводного чи ротного. Секретар РНБО повинен був би за такий передовий НП, через стіни якого просвічує білий день, а над головою не три накати, а дохлий навіс, зняти голови з штанів з лампасами. За те, що не забезпечили деревом, бетонними плитами, технікою, не організували, не проконтролювали… І це все на протязі більше трьох років.

Це все дрібні деталі, з яких складається фронтове життя, і які наштовхують на глибокі висновки. Я це побачив всього лише на двох фотографіях з візиту секретаря РНБО на передові позиції, що розміщені на «Цензор Нет». Звичайно, я це все бачив і раніше, очима такого ж фронтовика, з такими ж обмеженими можливостями. А на цей раз спробував глянути через об'єктив придворного фотографа секретаря РНБО, і фактично його очима, з його повноваженнями й можливостями.

Впевнений, там було ще дуже багато дрібних деталей, з яких можливо зробити масштабні висновки на рівні найвищого військового й державного керівництва. А ще добре присвятити трохи свого часу й вдумливо, уважно побесідувати з фронтовими солдатами й офіцерами. Вони залюбки видадуть масу корисної інформації й раціоналізаторських пропозицій. Тільки ж їх ніхто не слухає, не заведено так у нас.

Можливо, вони вважають це дрібницями, не вартої їх сановної уваги. Але насправді це було дрібницями в перші місяці, ну хай, перші півроку війни. На четверту фронтову зиму все це виглядає повною бездушністю, відвертим сановним скотством по відношенню до наших фронтовиків. Вони вже стали просто фоном для піару. Ніхто з можновладців не хоче, та по великому рахунку, крім волонтерів першої хвилі, ніхто ніколи й не хотів глибоко занурюватися в деталі фронтового буття. Якось же вони там в окопах животіли три роки. Ну, і четверту зиму якось протягнуть…