Енергія відчаю. Пане Президенте, як ми до такого докотилися?!

Луганське енергетичне об'єднання знову звернулося до Президента України Петра Порошенка з проханням допомогти відновити справедливість та дати Кабміну доручення вирішити питання, що призвели до санкцій НКРЕКП та до арешту рахунків стратегічно важливого підприємства в зоні АТО.

Ми не знаємо, чи читає ці листи сам Петро Олексійович, чи лишень його підлеглі... але хотілось би, щоб бодай один наш лист пан Президент прочитав.

Ми - у відчаї. Те, що відбувається протягом останнього року - абсурд. Хоча й має деяку логіку, якщо згадати про парадоксальні рішення уряду безоплатно постачати електроенергію до так званої "ЛНР". Щоправда, безоплатно - саме для бандитів, бо ця електроенергія на 5 млрд гривень все одно буде оплачена - але вже з кишень простих українців.

22 грудня вся країна буде святкувати День енергетика. Це не просто наше професійне свято - це свято людей, які дають "життя" цьому світу, цій цивілізації. Без електрики, без енергії - щоб ми мали з того всього, що маємо зараз? Але для Луганщини цього року свято не добереться. Не святковий настрій у луганських енергетиків, що не мають можливості годувати родини, лікуватись, жити. Що змушені звільнятися з підприємства, на якому працювали багато років, вчилися для цього...

То ж, ось і сам текст звернення до Петра Олексійовича. Будь ласка, поширте його як найбільше. Може, хоча б в цьому випадку Президент України прочитає наше звернення та відновить справедливість.

"Вельмишановний пане Президенте!

Наші страждання Вас не наситять, наші сльози Вас не напоять…

Рік тому міністри та посадовці занурили Луганське енергетичне об’єднання в безодню злиднів, страху та розпачу. Через санкції НКРЕКП та арешт рахунків ЛЕО залишилося без коштів, а наші співробітники опинилися на межі виживання, змушені працювати три дні на тиждень, отримуючи за це менше половини своєї й так не великої зарплатні. Рік тому вони мали надію, що абсурдні санкції проти стратегічно важливого підприємства в зоні АТО скоро будуть зняті. Вони сподівалися, що влада знає й розуміє благородну мету роботи енергетиків у воюючій області – коли ЛИШЕ ТИ, ЛИШЕ ТВІЙ ВИХІД НА РОБОТУ, ТВОЯ ЗГОДА поїхати в небезпечне місце – дають людям світло, електроенергію, відчуття стабільності…

Хіба ж даремно гинули наші колеги з підприємства в серпні 2014 року, відновлюючи електричні мережі, пошкоджені обстрілами?!

Але луганські енергетики так і не дочекалися розуміння від Кабміну та НКРЕКП. Влада не відновила справедливість. Пройшов рік, і надія змінилася зневірою. Нерозуміння мотивів посадовців, багато порожніх обіцянок та відсутність зрушень – призвели до відчаю та злості. Бо, якщо не ми, то хто відремонтує електричні мережі? Якщо не ми, то хто піде лагодити обірвані дроти на замінованому полі під прицілами автоматів?

Але невже посадовці в київських кабінетах так знахабніли, що вже не розуміють цього?!

Відчай, злість та зневіра почали проникати до кожного серця, до всіх трьох тисяч луганських енергетиків та до їх родин. Вони працюють, вони роблять важливу, та підчас небезпечну роботу, але не мають грошей не тільки, щоб поїхати відпочити на азовські пляжі – вони не можуть купити новий одяг, не можуть придбати якихось речей, вони не можуть захворіти, бо немає коштів для лікування. Тієї мізерної зарплатні часто не досить навіть для того, щоб прогодувати себе, не кажучи вже про сім’ю…

Наші сім’ї більше не почувають себе в безпеці. Останні крихти підібрані. Наші діти, дружини, старі немічні батьки – вони тепер не тільки наша опора, наша рідна кров. Вони стали тягарем, бо ми, працездатні та працелюбні – більш не можемо їх утримувати. Ми більше не можемо мати сім’ї.

І тепер люди йдуть з роботи, звільняються з ЛЕО. Спочатку їх було не так багато, але зараз звільнень все більше й більше. Зневірені та знедолені луганські енергетики розраховуються, щоб знайти собі заробіток де-інде, поїхати до окупованих територій чи на заробітки. Із трьохтисячного колективу звільнились вже майже 500 працівників і цей процес втратив якусь контрольованість. Найближчим часом просто нікому буде їхати й ремонтувати мережі.

Криза в Луганському енергетичному об’єднанні вже призвела й до інших, не менш трагічних наслідків. В цьому році через фінансовий параліч підприємства було зірвано підготовку електромереж Луганщини до проходження осінньо-зимового періоду. І останні місяці це вже мало результат – перші осінні та зимові негоди вже призвели до численних аварій на електромережах та до масових знеструмлень по всій воюючій області. Справжньої зими, при морозах та завірюхах, такі знеструмлення можуть призвести до страшної техногенної катастрофи.

Ми зверталися до всіх, до кого можна. Ми просили допомоги у Вас.

Але ніхто не відгукнувся.

Можливо, ми комусь якимось чином перейшли дорогу. Може, ми якось образили Вас – навіть не здогадуючись про це.

Якщо ж так - пробачте нас, будь ласка. За все, чим ми могли Вас образити чи якимось іншим шляхом викликати Ваш гнів. Нам важко зрозуміти, що саме сталося, чим саме ми завинили. Доводиться лишень гадати… але, все ж, пробачте нас, на всякий випадок. Ми не горді, якщо винні – то визнаємо це. Тільки би ця несправедливість відійшла в минуле. Тільки би наші люди мали можливість для мінімально нормального життя. Для того, щоб наша рідна Луганщина не постраждала від руйнування інфраструктури.

То ж, Пане Президенте, пробачте нас… за те, що любили й любимо нашу Україну… Луганськ – це також Україна, і ми всі – родом з України. І нашу любов до Батьківщини не відібрати ані тітушками, ані репресіями «МГБ», ані війной та переслідуваннями.

Пробачте нас за те, що ми повірили в ідеали Майдану 4 роки тому. Ми віримо й до сих пір, що волелюбні, талановиті українці гідні жити в справедливості та добробуті.

І на кінець… пробачте нас за те, що всі ці роки ми добросовісно працювали на благо України та її народу. Наші працівники гинули та калічились під обстрілами, щоб дати світло для воюючої області, але можливо, саме цього й не треба було робити?

Вельмишановний пане Президенте! Ми маємо надію, що Ви нарешті зглянетеся над нами та нашими родинами, пожалієте мешканців Луганщини, що стали заручниками кривавої війни. Будь ласка, допоможіть нам відновити справедливість, дайте Кабміну доручення вирішити питання, що призвели до санкцій НКРЕКП та до арешту рахунків нашого підприємства… дайте нам можливість знову нормально працювати та годувати сім’ї. Дайте Луганщині шанс вистояти.

Будь ласка…

Слава Україні! Й поможи нам всім Боже".