Важкі та болючі слова

У мене тільки я та душа моя.

Так казав про себе цей хлопець, єдиною мрією якого було стати щасливим. І він ним став, у нього дев'ять місяців тому народилась донечка, яка й була його маленьким щастям. Вона не пам'ятатиме батька, коли виросте, але знатиме, що за неї та її майбутнє він стояв до останнього там, звідки іноді привозять солдат крізь живий коридор людей на колінах.

Везуть по живих квітах, що кидають на дорогу.

Олександр Олександрович Прошкін (позивний Проха) народився 22.11.1991 року у місті Маріуполь. Мешкав у селі Кам'яне Сумської області.

2008 року закінчив сільську школу, вступивши по тому до професійно - технічного ліцею села Веприк Гадяцького району Полтавської області, де отримав спеціальності "коваль" та "електрогазозварювальник".

Олександр встиг попрацювати за фахом у ТОВ "Роял Хаус" та охоронцем, а 04.10.2017 року підписав із ЗСУ контракт.

Старший солдат, номер обслуги 3-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 54-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 8 грудня близько 10.20 на Світлодарській Дузі внаслідок поранень, отриманих під час обстрілу 120-мм мінами наших позицій.

Похований сьогодні, 11 грудня, у селі Кам'яне. У нього залишились батьки, сестра, дружина та маленька донька.

У мене тільки я та душа моя.

Сильні, важкі слова самотньої у чомусь людини. Людини, яка линула до світу, тягнулася до життя, мов ніжний паросток першої весняної травинки до сонячного тепла. Він обрав свій шлях. Це його чоловіче рішення - стати на захист спокою своїх близьких.

Рішення, які здатні прийняти тільки ті, у кого душа на своєму місці.