Black Lives Matter перейшов до пам'ятникопаду

Тим часом рух Black Lives Matter перейшов до пам'ятникопаду. Зокрема у Бельгії повалили монументи королю Леопольду ІІ, і збирають підписи на демонтаж усіх його пам'ятників. Монарха вважають безпосередньо винним у знищенні 10 мільйонів населення Конго у другій половині 19 століття. І дивина, ніхто не кричить "Це ж наша історія, не чіпайте історію!". Ні, лунають розумні аргументи з двох сторін. Бельгійці дійшли до етапу, коли їм доведеться шукати консенсус щодо персони, яка знищувала африканців і обернула місцеве населення на рабів, але цим самим посприяла торговому й економічному розквіту Бельгії.

У США полетіли пам'ятники конфедератам. Внесено законопроєкт про перейменування військових баз, які носять їхні імена. Але разом з ними, під питання потрапляють і меморіали конфедератам (порівняйте, наскільки різниться з нашим випадком, коли меморіали навіть не думають чіпати; виняток - ініціативи з перенесення кіькох могил, розміщенням яких у певних місцях радянський режим накинув красномовний ідеологічний маркер).

Також під роздачу потрапили діячі з такої сивої давнини, коли про гуманність і права людини в принципі годі було говорити. "Обезголовили" таку дитину свого часу як Христофора Колумба.

В Британії ж скинуто статуї работоргівців 17 століття, які на отримані гроші розбудовували метрополію.

Там же обмалювали і звинуватили у расизмі пам'ятник серу Вінстону Черчиллю - персону, без якої, можливо ані Британії, ані сучасної Європи не було б. Під роздачу потрапив і Френсіс Дрейк, пірат-мореплавець-полководець, який для Англії розбив іспанську непереможну армаду аж у 16 столітті. (Боюся чекати, чи додумаються атакувати Конан Дойла).

Окрім того, лунає пропозиція знести пам'ятники британському прем'єру середини 19 сторіччя Роберту Пілу за те, що він буцімто ініціював петицію про відкликання законопроєкту щодо відміни рабства 1806 року. Іронія у тому, що його переплутали з його ж батьком, який і був автором того документу (на нашому прикладі є схожа історія з Ігорем Сікорським, якому, чомусь, нерідко нав'язують погляди його батька - члена київського клубу російських націоналістів, українофоба і антисеміта).

Все це є ще одним доказом, що все треба робити вчасно - тоді, коли є запит суспільства і здорового глузду розвитку соціуму. Інакше пам'ятники полетять - без обговорення і консенсусу.