Трикутник смерті демократії
Події останнього року визначили місце в якому й буде визначено долю демократичних цінностей. Ні, мова йде навіть не про Україну, а про Гонконг, де переплелися інтереси Пекіну, Лондона та Вашингтону. Масові протести проти прийняття закону про екстрадицію вилилися 2019 року в фронт боротьби за приватну власність, свободу ЗМІ та ліберальну політику. Вищезгадані речі, що вважалися тривалий час основою Заходу нині не те, що розмиті в сучасному світі, але важко визначити географічно де їх сповідують більше – в Азії чи Європі.
Такий стан речей став можливим завдяки існуванню постбіполярного світопорядку, коли останні 30 років співіснували різні системи, проте не вступали у відкритий конфлікт. Стара міжнародна система зникла разом з СРСР та його сателітами, проте нічого нового, оформленого відповідними документами чи навіть самітами не було зроблено. В цій ситуації можливим стало зростання впливу комуністичного Китаю в світі, де колись ловили горобців, яких вважали головними шкідниками врожаїв, в той час коли Москва та Вашингтон боролися за домінування не лише на землі, але й в космосі.
Ситуація з Гонконгом чітко показує політику Заходу щодо тих країн, які порушують демократичні цінності та права людини, а саме її недосконалість. Хоча тут американський президент Дональд Трамп скоріше керується бізнес-інтересами, ведучи торговельну війну з Китаєм, ніж політичним розрахунком. Лондону в цьому випадку важче, адже можливостей впливу набагато менше, ніж коли Тетчер з Ден Сяопіном домовлялися за умови передання Гонконгу під юрисдикцію Пекіну 1984 року. Так, зараз Британія полегшила надання громадянства для людей з паспортами заморських територій (колишніх колоній), скасувала можливості екстрадиції, проте проблема напружених відносин з Пекіном через Гонконг залишається.
Гонконг дійсно є прикладом того як іноземний капітал та глобалізація сприяли швидкій модернізації. Звісно ніхто не відміняє досвіду управління цією територією британцями впродовж півтора століття, адже це й політична, правова, бізнес-культура. Всього цього важко набути десь на онлайн-курсі. Це глибокі ціннісні речі, які тим не менше сприяють реалізації суто прагматичних цілей як отримання прибутку чи залучення інвестора.
І саме жорсткий курс Заходу, в першу чергу Британії та Штатів відносно Пекіну зможе показати, що права людини та демократія це не просто слова, а речі за які треба боротися різними методами. Щоправда нині ми не спостерігаємо таких речей, адже є інший режим, який розхитує ситуацію на Заході – тут ми маємо на увазі Росію. Не дарма XXI століття вже окреслили азійським, коли основні події, що й визначатимуть світову політику відбудуться вже не Європі, а в регіоні де ще треба довести право на існування демократії та коли всі навколо намагаються її придушити.
Так, нам потрібна республіка, але не ліберальна.
Досить з нас цирку парламентаризму, досить з нас недолугої демократії та політичного горлопанства, нам потрібна націократична, соціальна держава, фортеця для українців, а не простір "для всіх". Україна - перш за все, а світ нехай хоч у вогні палає.
Тому,ось істотний момент етногенезу: праукраїнські племена антів і склавинів V-VІІ століття, археологічними відповідниками яких є пеньківська та празька культури на території України, були також пращурами інших споріднених народів. Саме розселення антів і склавинів з України в ранньому середньовіччі породило слов'янські народи Балканського півострова, Подунав'я, Центральної Європи,а пізніше й Московії.А от та частина носіїв словянської,празької та пеньківської культур, що лишилася на батьківщині, започаткувала українство.Отже,внаслідок етногенезу багатьох культур-УКРи стали Унією Київської Русі ,яка при наявності єдиного Закону може стати етносом,або культурною нацією (нація оновлюється тільки у війнах за незалежність).