Корвет для ВМС України. Частина 2. Вітчизняний проєкт

Продовжую ділитись думками щодо замовлення будівництва або придбання корабля класу корвет для ВМС України. 

У першій частині я розмірковував про питання, чи на часі нам взагалі зараз думати про корвет. Сьогодні поговоримо про те, що треба брати до уваги при розгляді різних варіантів корветів.

Звичайно, перш за все на думку приходить недобудований корвет проєкту 58250, який у вигляді кількох секцій корпусу та закупленого за кошти Міноборони майна зберігається у цехах колишнього Чорноморського суднобудівного заводу у Миколаєві. На його будівництво витрачено вже чимало грошей платників податків, а щоб його добудувати – треба набагато більше. Мова йде про кілька мільярдів гривень, які треба буде витратити протягом 4-5 років на зміну проєкту та будівництво корабля, виготовлення та закупівлю озброєння та технічних засобів. Необхідність витрат на зміну проєкту обумовлюється, по-перше, необхідністю його адаптації до сучасних технологічних рішень, а по-друге – необхідністю пошуку варіантів кооперації з підприємствами-постачальниками замість вже втраченої. 

Відновлення будівництва корвета проєкту 58250 є дуже непростим питанням не тільки з точки зору визначення доцільності добудови та пошуку фінансового ресурсу. Якщо з доопрацюванням проєкту все зрозуміло, оскільки проєкт виконувався Дослідно-проєктним центром кораблебудування, який готовий і здатний продовжувати цю роботу, то з вибором підприємства, що візьметься за виконання цього проєкту у якості основного підрядника-інтегратора не все так просто. Так, підприємствами Миколаєва було побудовано чимало кораблів радянського ВМФ. Великих і гарних кораблів, якими корабели мають пишатися, але… Це було за інших часів, за інших можливостей держави, за інших принципів функціонування економіки та побудови кооперації підприємств. З тих часів пройшло багато років; на жаль, втрачено багато фахівців, багато підприємств, багато можливостей. Про сучасний стан суднобудівних підприємств України вже багато написано різними експертами. Зауважу тільки, що, на думку фахівців, з технічної точки зору продовжувати будівництво корвета 58250 можливо або на поточно-позиційній лінії колишнього ЧСЗ (де зараз і знаходяться збудовані секції корпусу корабля), або на суднобудівному заводі «Океан» (за умов виконання складної операції з перевезення збудованих секцій). 

Ситуація ускладнюється тим, що і замовник і потенційні вітчизняні виконавці будівництва корабля знайомі доволі довго і мають історично обумовлені претензії один до одного. З одного боку, Міноборони, знаючи фактичний стан підприємств галузі, сумнівається у їх здатності якісно виконати весь комплекс робіт. Від підприємств, що колись будували крейсера та авіаносці майже нічого не лишилося. Навіть ті приватні підприємства, що знаходяться у кращому стані (наприклад, «Океан» та «Нібулон») не мають досвіду будування військових кораблів, інтеграції складних зразків озброєння і технічних засобів та виконання багатьох вимог замовника (і режимно-секретний орган, і славнозвісні РКМ, і фінансові відносини). Через те, довіри до власного виробника в оборонному відомстві небагато.

Однак, вітчизняна промисловість все ще має величезний потенціал і можливості щодо виробництва багатьох елементів та виробів для бойових кораблів. Звичайно, існує багато чого, що ми не зможемо зробити самотужки. В першу чергу, це стосується корабельного озброєння, засобів радіоелектронної боротьби тощо. Це ті сфери, де нам треба залучати до роботи іноземних партнерів. Але багато чого наша промисловість може зробити. За оригінальним проєктом до роботи над корветом було залучено більше ста вітчизняних підприємств, і багато з них все ще готові працювати.

Все, що потрібно – це прийняти відповідне рішення та забезпечити надійне стале фінансування. Адже головною проблемою для виробників є фінансування. Українські корабели зневірилися у спроможностях та готовності держави фінансувати довгострокові проєкти будівництва кораблів. На відміну від багатьох зразків озброєння і військової техніки, бойові кораблі (не катери!) неможливо побудувати в межах одного-двох бюджетних років. У самому ідеальному випадку, при забезпеченні повноцінного ритмічного фінансування, для закінчення корвету знадобиться 4-5 років – і це за відсутності проблем з постачальниками та підприємствами кооперації. А за цей термін може багато чого статися: і у владі, і у суспільстві, і з бюджетом… 

Не треба забувати, що надійну безпеку і оборону держави не можна побудувати без розвитку власної оборонної промисловості. Інші країни витрачають величезні кошти та час на те, щоб побудувати власну промисловість навіть у тих сферах, де у них раніше не було нічого. Як приклад – те ж кораблебудування у Туреччині, побудоване з нуля. У нас же є величезний потенціал, який не можна не використовувати. Це і про підвищення спроможностей ВМС, і про розвиток промисловості, і про робочі місця. Крім того, не треба забувати, що більше 40 копійок з кожної гривні, вкладеної у власну економіку, повертаються у бюджет у вигляді податків. Це, якщо підходити до вирішення проблеми з державницьким підходом і мати відповідні ресурси…

Яка ж цьому є альтернатива? Про це – трохи згодом…