"Україно, ми є!": полонені і зниклі безвісти бійці та невиконані обіцянки влади

"Я думала, що після Майдану наша влада буде шукати такі родини, як ми, для того, щоб допомогти їм. І не дати їм зламатися. Не дати їм відчути, що вони непотріб."

12 жовтня зранку в Києві розпочалася акція "Україно, ми є!". Родичі полонених та зниклих безвісти бійців з різних областей країни створили під стінами Офісу Президента живу "Стіну надії". Мета акції - нагадати владі про невиконані обіцянки.

"У нас є 4 вимоги до влади. І ми будемо стояти 72 години, міняючи одне одного", - зазначила координатор акції Вікторія Солодухіна.

"Ми вже рік просимо внести до складу комісії зниклих безвісти за особливими обставинами представників родин. Це нам потрібно для того, щоб знати об’єктивну, чесну інформацію про долі наших рідних. А їхня доля вирішується в тристоронній контактній групі - і ми вимагаємо, щоб нас включили до її складу. Це питання не політичне – ми маємо знати правду про долю наших рідних і про те, як саме наша влада чи інший бік діють для блага чи проти блага наших близьких.

Ще ми вимагаємо створення координаційної ради при Офісі Президента з включенням туди представників родин. Люди їдуть з різних областей України в Київ і оббивають пороги різних організацій, щоб вирішите будь-які питання – фінансові, юридичні. Їм немає куди звернутися. Для того, щоб щось вирішити людина повинна приїхати з такими ж як і сама товаришами по нещастю, стати тут під Офісом і щось вимагати. Чому тут не може бути органу, до якого ми можемо звертатися з нашими проблемами?

Восьмий рік війни, але закону про полонених досі немає, а закон про зниклих безвісти - не працює. Ми вважаємо, що всі ці питання мають вирішуватися в одному місці. Саме тому ми тут і зібралися"

Мама зниклого бійця батальйону "Азов" Романа Біленького Людмила Біленька:

"Я не сподівалася, що буде таким жахливим нехтування нашої держави долею мого сина, долею його сина і загалом долею усіх нас, таких мам і таких родин. Сім років ми в пеклі, вогняному. Я маю одного сина, але повірте мені, після усього того, що мені і моїй родині довелося пережити, якби я мала ще одного сина, я б відправила його "відпочивати" не в зону АТО, я б постаралася зробити так, щоб інший мій син відпочивав деінде, там, де відпочивають ті, хто сидять за цими мурами. Я думала, що в цій державі, особливо після Майдану наша влада буде шукати такі родини, як ми, для того, щоб допомогти їм. І не дати їм зламатися. Не дати їм відчути, що вони непотріб. Страшний непотріб."

На мітинг прийшли і матері військовослужбовців, які вважаються не бойовими втратами, але чиї рідні певні, що їхні діти загинули невипадково:

"Наших дітей хочуть зробити самогубцями… Ми нікому не потрібні, тому ми прийшли підтримати акцію - у нас спільне горе. Різниця тільки в тому, що у нас є могили дітей, а їм взагалі нікому не відомо, живі вони чи ні. Це дуже страшна трагедія – і ніхто ними не займається. Усе роблять тільки батьки за власний рахунок".

Як доповнення акції "Стіна надії", 13 жовтня в Центральному будинку офіцерів відбудеться виставка+вистава "Матері забутих синів". Відкриття виставки о 12:00, вистава почнеться о 13:30. Вхід вільний.