Харків. Україна

Цикл блогів моїх блогів на цю тему не мав бути таким розтягнутим в часі, але фронт диктує свої правила.

Отже, нагадаю, що це другий блог про війну в Україні, яка почалася далеко раніше, ніж 24 лютого 2022 року. Про Волноваху та Маріуполь ви можете почитати тут. 

Харків.

Особисто я будучи харків’янином доклав багато зусиль та зробив все від себе залежне, щоб у 2014 Харків залишився українським. Гідно, разом з іншими патріотами зустрів в ньому «руську весну». Декілька місяців ми забивали вату в ґрунт за допомогою усіх можливих підручних засобів. Але насправді, це були місяці важких кровопролитних боїв, наприклад як сутички у парку Шевченка при захисті Євромайдану від озброєних тітуханів імені Кернеса - Добкіна. Сутички з пітерськими байкерами «начниє волкі» — друзями путіна та перестрілка на Римарській, де доречі задвухсотилися два сепари. А ще нескінченні бойні під обласною та міською адміністраціями. 

Збір інтелігенції, студентів, працівників мистецтва, спортсменів, футбольних фантів та інших, нічим не пов’язаних між собою людей, об’єднала боротьба за своє місто та свою країну. І коли постало питання «быть ли русской весне в Харькове?» ми дали чітку та зрозумілу відповідь не лякаючись нічого та нікого. Хоча за українські стрічки на рюкзаках  - проламували голови, але це ще більше стимулювало містян виражати свою позицію. А нас, людей здібних на більше, ніж експресію - активніше цих людей захищати.

Фото: молитва за Харків 2014 рік

Що і було зроблено. 

Важливо зазначити, що післямайданний період сильно ослабив владу. І поки Тимошенко та Яценюк раділи перемогам і звільненням з тюрем, зрозуміло що всім було не до Харкова, Донецька чи Луганська. А я нагадаю, що в Донецьку та Луганську ситуація була набагато легшою, ніж в Харкові. Важливою складовою залишалася політична воля. Але про політичну культуру і взагалі про поняття волі у політиків нашої країни говорити складно, мало там від людей та професійних політиків. Тому і результати належні. Але не про це мова. 

Тоді місто лишилося сам на сам зі своїм ворогом. І вистояло завдяки його жителям. Особисто я пишаюся, що одна з наших перемог була здобута саме в боротьбі за Харків. Надлюдськими зусиллями.

Фото: Штурм ХОГА, 1.03.14

Після цього моя історія уводить мене на Схід. В Маріуполь - сектор "М", де фактично я і буду майже до середини 2019 року, спочатку в складі батальйону "Азов", а потім - як командир роти спецпризначення "Схід".

Фото: з власного архіву 

Те що проживає Харків зараз не вкладається в жодні закони, норми та конвенції. Та навіть в мене не вкладається в мою фантазію, хоч і бачив я достатньо за час війни. Все те, чим нас лякали підручники з історії щодо злочинів фашизму, все що розповідали мені в школі історики сталіністи, комуністи та інші про те як радянський народ постав на захист батьківщини, щоб побити фашистську наволоч — все я побачив в діях росіян. 

Фото: Харків травень 2022 

Станом на зараз безпечних районів у місті не лишилося. В області ситуація ще гірше. Частина перебуває під окупацією. Місто Ізюмського, наприклад, порівнюють із Маріуполем: у ньому залишаються тисячі людей без тепла, світла, газу, води, їжі та ліків під постійними обстрілами. А окупанти не дають організувати гуманітарний коридор.

Перемога в цьому напрямі відкрила б кацапам можливість активно просуватися далі по лівобережній Україні. Але вони не змогли навіть наблизитися до міста, більше того, Збройні Сили України ведуть періодичні успішні контратаки. З найяскравіших - вбиті генерали та знищений майже весь штаб.

А значить Харків буде українським. Ціну, яку ми зараз платимо за те, щоб він залишився українським — вище будь-який людських можливостей. І це ще раз підтверджує силу української Нації. 

Харків залишиться прикордонним, стратегічно важливим містом, як для України , так і для росії, через що до нього завжди буде підвищена увага. Але те, що ми проживаємо зараз, не проживала жодна країна в світі за останні 75 років. 

І висновки мають бути зроблені колосальні. Про це я розповідав окремо в своєму подкасті. Про різницю між технологічними перемогами, стратегічними і шапкозакидуванням в стилі російських генералів. 

Ми мали готуватися до плану "тривожний сусід" весь цей час з початку 2014 року. Але ми будували дороги, шукали "мир" та підписували різного роду угоди. 

Сподіваюсь зараз висновок ще більш очевидний. 
Залишилося лише відстояти свою рідну землю, над чим я і тисячі таких як я працюють щодня.