Що означає бути українцем?

Війна трохи притлумила дискусію про українську ідентичність. Але занурення у фронтове життя повертає її до порядку денного.

Питання, що означає бути українцем, наразі залишається без відповіді. Це культурна ідентичність? Мовна тожсамість? Чи спільнота, звʼязана кровʼю і потом, яким просякнута українська земля на передку?

Кілька днів я провів на Слобожанщині в ангарі, де #ПДМШ з нашими побратимами-спецпризначенцями розгорнув передовий стабпункт, до якого привозили поранених визволителів Балаклеї. Весь час в ангарі працювала рація, і я наживо чув, як розгортається наступ.

Напевно рафінованим українським інтелектуалам буде прикро це чути, але в ефірі часто лунала "мова агресора", рясно пересипана україно-російським суржиком та щедро приправлена матом, хоча працювали наші. Врешті-решт, у комбата, що брав Нову Гусарівку, чисто російське прізвище. У його начмеда також. Рідна (англійською mother tongue, тобто мова батьків) для них російська. Частина хлопців, яких ми всіма силами затримували на цьому світі (і таки всіх втримали!!!), також говорила чи радше стогнала й матюкалась російсько-українським суржиком. Команду зірвати червону ганчірку на флагштоку біля Новогусарівської сільради також віддавали "мовою ворога". Такі реалії російсько-української війни.

Водночас, коли по обіді поранених стало менше, всі ми були в крові. В українській крові, пролитій за українську землю. Хоч її носії і говорили україно-російським суржиком, пересипаним обсцентною лексикою. Частина з них – віддали життя за Україну. Як і тисячі інших російськомовних партіотів України.

Я знаю, що це викличе обурення і гнів у частини моїх співвітчизників. Але, з одного боку, я перейшов на українську ще тоді, коли це було немодно, неперспективно і радше маргінально. І відтоді не зраджував "соловʼїнній". З іншого, я точно воюю не тільки і не стільки за Україну в межах кордонів 1991 року, а насамперед за право говорити правду в цих кордонах. І свободу бути інтелектуальним траблмейкером, який ставить під сумнів "одновимірність" світу, навіть якщо це український світ.

Сидячи в амбарі, де розгорнувся імпровізований стабпункт і поранених стабілізували на "столах" з деревʼяних піддонів, а кров на бетонній підлозі засипали піском з червоного ящика у протипожежному кутку, я в перервах між напливом поранених слухав рацію і думав про нашу ідентичність.

Її головна відмінність від російської не в її одновимірній альтернативності. Російська-українська – точно не той вододіл, по якому проходить цивілізаційний та світоглядний фронт між нами. Він (цей вододіл) радше у складності та інклюзивності українського проекту, який може звільняти українську землю, говорячи російською. Це дуже американська історія, коли англомовні адепти свободи та самоврядування роками воювали з англомовними підданими тирана. Направду, абсолютна більшість українських вояків: від рядового до генерала, яких я зустрічав, говорять одною інклюзивною українсько-російською мовою, яка не унормована в жодному правовписі чи словнику.

На війні, особливо на передку, абсолютна більшість говорить цією мовою, навіть не усвідомлюючи, що вона, мʼяко кажучи, далека від літературної української. Втім як і російської. Мовою Оксани Забужко на передку не говорять так само, як не говорять і мовою Пушкіна. Під гуркіт гармат тут послуговуються зовсім іншим лексиконом...

Ця мова наче в краплі води відбивається у "звуковому супроводі", під який знімали сепарський прапор у Новій Гусарівці: "Під@рский флаг нужно срезать. В Новой Гусаровке. На тризубі флаг під@рский. О, пішов в ср@ку. Слава Україні! Героям слава!"...

Як би не було прикро рафінованим інтелігентам, саме такі "суржикомовні" герої дають нам можливість творити високу українську культуру, формувати український історичний наратив, сперечатися про правдиву українську ідентичність та виселяти Булгакова з українського культурного простору...

І коли вчергове хтось вирішить здійняти мовний срач, просто згадайте, скільки російськомовних (так вже сталося, що батьки в дитинстві навчили їх говорити саме російською) поклали своє життя за вільну Україну. І скільки україномовних у цей час "пиляли" гуманітарку та бюджет.

Бо путін напав на нас точно не через утиски російської мови. Він не міг пережити, що в Україні кожному вільно обирати, якою мовою спілкуватися і що нею говорити. Зробивши ведмежу послугу "великому и могучему". Бо від початку великої війни українська остаточно стала мовою свободи, опору та гідності. І саме тому її принижує будь-який примус розмовляти нею.