Інститут репутації

На фоні новин знову чути питання про інститут репутації.

Мені здається, що він працює лише за однієї умови - коли людина справді дбає про хорошу репутацію. І він не буде працювати, коли головним принципом для неї залишається "всяка реклама добра, окрім некрологу".

Був в Америці такий маніяк-вбивця, Тед Банді. Його історію можна прочитати - він так само відомий в США, як Чекатіло - був відомий в пізньому СРСР. Головна відмінність була в тому, що він викликав симпатію у тих, хто не знав його внутрішнього світу. А поза тим - маніяк-садист з абсолютно цинічним ставленням до людського життя.

Коли його нарешті зловили і він потрапив на суд, то перетворився на телезірку. Практично вперше судовий процес потрапив у ефір телебачення і перетворився на реаліті-шоу. Задовго до справ О Джей Сімпсона і Ембер проти Джоні.

Кому цікаво побачити художнє осмислення того процесу і феномену Банді - рекомендую фільм "Красивий, поганий, злий" (Extremely Wicked, Shockingly Evil and Vile). Я ж згадав про цей приклад тому, що навіть люди, які розуміли, що Банді маніяк - продовжували слухати його.

Він вмів красномовно говорити. Він жартував під час процесу. Він викривав недоліки правосуддя. І його слухали.

І завдяки його вмінню в будь-якій ситуації знайти для себе виправдання, досі залишаються ті, хто вважають, що Банді - жертва поліцейської змови та борець із системою, а не обдарований симпатичний маніяк.

А ви кажете - "інститут репутації"…

Він працює лише тоді, коли у людини є совість, а суспільство не втрачає здорового глузду.