"Татарська пустеля" і Велика війна

Одним з найвідоміших текстів знаменитого італійського письменника, Діно Буццаті, стала "Татарська пустеля".

В ній молодий офіцер, який тільки-но отримав звання і офіцерську посаду, був направлений у прикордонну, віддалену від будь-яких поселень фортецю - Бастіані, навкруги якої лежить лише пустеля, безжалісна у своїй депресивній порожнечі. 

Складнощі гарнізонної служби в повній ізоляції змушують всіх мешканців фортеці роками обманювати себе ілюзіями, нібито їхня фортеця має стратегічне значення, і на неї "обов'язково колись нападуть". Той, хто в це не вірить - втрачає здоровий глузд, бо не знаходить сенсу свого буття. 

Головний герой, молодий офіцер, служить у фортеці майже все життя. Все своє життя він очікує на "той самий бій", який дозволить йому прославитись, по ночах, у сирих кімнатах Бастіані йому сняться грандіозні баталії і героїчна роль, яку він обов'язково візьме на себе, коли на його фортецю нарешті нападуть.

На фортецю нападають. Втім, головний герой, вже старий і хворий, був евакуйований з фортеці за хвилини до початку довгоочікуваного бою. 

У кімнаті придорожнього готелю він помирає, не маючи нікого, хто розділив би з ним трагічну історію марно прожитого життя. 

Іронічно, але ця історія дуже резонує з духом Великої війни. Резонує, як зазвичай резонують протилежності, бо це символ - ось, що з нами було би, якщо би Господь не подарував нам бій. 

Велика війна - неначе динамічний фільтр, через який регулярно проходять мільйони. Вчорашні тітушки, які би вже по криміналу сіли на гражданці, хитрістю і козацькою вдачею беруть в полон відділення противника. Довоєнна молода "еліта", якій обіцяли велике політичне майбутнє, сором'язливо записує тіктоки з мюнхенських кафешек. 

Ми бачили перемоги і поразки, надламані долі і піднесення духу - бо війна каталізує всі процеси, що відбуваються з людиною. І внутрішні, і зовнішні. 

Ми бачили все - і тому кожен загиблий, який ніс у серці вогонь України, загинув не марно, а віддав життя у акті мучеництва, приуроченого до священної мети.

Національний досвід, який нині мають українці, є одним з найцінніших аспектів нашої нації. З цим будуть рахуватися. І це дозволяє нам рухатися у напрямках, які для більшості країн світу є недоступними. 

Один з фрагментів цього безцінного досвіду - Збройні Сили, які на своїх втомлених плечах винесли небезпеку повної втрати державності і занепаду України. 

Цей день - про нас. І світ нам аплодує, бо ми стали авангардом процесів, які дозволять змінити світ назавжди.

Подвиг кожного. І кожну самопожертву.

Господь не забуває.