Дрони для саперів: дистанційне мінування

Це четверта, основна частина, бо вона розповідає про роботу, яку виконує більшість військових українських саперів, і в якій є найбільш нагальна потреба. Вступ ви можете прочитати тут, загальний історичний екскурс - тут, розділ про дрони і мінування на воді й немінні загородження - тут.

Почнемо з того, що , будь-яка система дистанційного мінування, має певну похибку. А значить треба витратити дуже багато боєприпасів, аби перекрити саме ту ділянку, яку необхідно.

І в цьому контексті дрон є ідеальною зброєю для дистанційного мінування. Адже він дає можливість непомітно і без залучення особового складу встановлювати міни на великій глибині по лінії зіткнення саме в тих точках, де рухатиметься ворог, з точністю до десятків сантиметрів.

Російські військові вже активно використовують існуючі засоби аеророзвідки для скиду інженерних боєприпасів вглиб позицій ЗСУ. Про це вони відкрито говорять російським військовим пропагандистам. Враховуючи потужності поширених безпілотних комплексів, мова йде про роботу на відстанях до 10 кілометрів.

Росіяни зізнаються, що використовують для цього переважно ПФМ-1 і ПОМ. Обидві міни є мінами дистанційної постановки. Окрім цього росіяни використовують ПМН – стандартну міну натискної дії. Більшу частину її модифікацій можна спочатку взвести у бойове положення, а потім обережно переносити з місця на місце.

Мова йде саме про штатні міни армії РФ. Це і не дивно. Треба одразу відмітити, що інженерні боєприпаси (тобто міни) цілком реально можна виготовляти самостійно. Фактично, кожен замінований магазин від автомата чи ящик – це міна.

Але будь-який саморобний пристрій має суттєві недоліки перед серійною добре спроектованою розробкою, зокрема те, що важко прорахувати дальність і «сліпі зони» уражаючих елементів, а також виготовити якісні елементи самоліквідації. Більше того, якщо мова йде про виготовлення інженерних боєприпасів в кустарних умовах волонтерами, то знову ж, проблема виникатиме на рівні доступу до вибухівки.

Тому все ж для мінування за допомогою БПЛА доводиться розглядати передусім серійні військові інженерні боєприпаси – іноземні чи радянські.

Проте просто наслідувати російських колег українські сапери не можуть. Всі три вищезгадані типи мін рідкість для наших інженерів. Вони не виробляються в Україні, їх запаси продовжують ліквідовувати і після 2014 року, адже використання цих боєприпасів заборонене Оттавською конвенцією. Конвенція направлена проти всіх протипіхотних мін ненаправленої дії. Тобто тих, чий смертоносний вибух може спричинити будь-яка жива істота: тварина, військовий чи цивільний.

Більш поширені серед українських інженерних підрозділів протипіхотні міни – це ОЗМ і МОН. Обидві можуть встановлюватися в забороненому «Оттавою» ненаправленому варіанті. Але їх можна ставити і в дозволеному конвенцією керованому варіанті – коли міною через спеціальний дріт керує боєць.

Саме тому вони досить поширені. Але, треба відмітити, сама ОЗМ-72 важить 5 кг, а МОН (а також її аналог, закордонна широко представлена у нас міна «Клеймор») – в залежності від виду боєприпасу, від 1 до 12 кг.  Також їх установка вимагає щонайменше одного кілочка, а також хоча б 5-10 метрів проволоки для постановки на «заборонену» розтяжку, а також щонайменше кількох десятків метрів  дроту для постановки у «керований» варіант. Все це – зайва вага, яку доведеться нести дрону. У разі постановки на обривний датчик цілі МВЕ, додається ще додаткова вага – дроту і акумулятора.

Окрім цього, постановка цих мін вимагає від дрону додаткових можливостей. Зокрема, мова йде про маніпулятор, який дозволить переміщувати необхідним чином підготовану і оснащену міну в просторі. Окрім цього, для встановлення ОЗМ-72 чи будь-якої міни з датчиком МВЕ необхідний пристрій здатний відкопувати заглиблення для них. Також важливим конструктивним елементом є наявність будь-якого пристрою здатного розмотувати дріт чи датчик цілі.

До речі, протитанкова міна будь-якого виробництва важитиме більше 6 кілограм. Значно менше важитимуть протитанкові міни дистанційної постановки, зокрема радянська ПТМ, яка в певних кількостях досі може зберігатися на складах і теж не заборонена Оттавською конвенцією.  

Західні міни дистанційної постановки на озброєнні ЗСУ я досі ні разу не бачив. Їх поставки і не анонсовувалися, імовірно через відсутність власне засобів постановки в достатній кількості. Радянські ж відповідники мають ряд недоліків. ПФМ має неймовірно проблемний самоліквідатор, більшість ПОМ мають механічний механізм спрацювання, менш ефективний ніж альтернативні західні системи. ПТМ надто малопотужна для повноцінного виведення з ладу бронетехніки.

Все це вкупі означає, що повітряні БПЛА недоцільно використовувати з цими боєприпасами. Щонайменше тому, що це вимагатиме можливості нести величезну вагу додаткових маніпуляторів і власне самих мін. А значить доведеться використовувати менш поширені великогабаритні БПЛА, а враховуючи особливості задачі, це мають бути саме коптери здатні стабільно тримати висоту в просторі довгий час. Малоймовірно, що хтось буде використовувати умовний «Кажан» для цього, враховуючи істотні ризики бути збитим на висоті кількох метрів.

З усіх цих причин ми приходимо до того, що дуже важливим є використання наземних дронів.

Наземні дрони у сфері використовуються досить давно. Вперше публічно на широкий загал наземний БПЛА призначений для мінування протитанковими мінами було представлено командою Мадяра ще на початку 2023 року, пізніше серійну пропозицію наземного БПЛА для мінування «Каракут» подав «Інженерний корпус». З особистих даних відомо, що подібні БПЛА використовувалися ще раніше групами інженерного забезпечення інших підрозділів. Зазвичай замість маніпуляторів використовуваються простіші механізми, наприклад конвеєрна рухома стрічка.

Важливо відмітити, що наземні системи зазвичай значно більше коштують. Вони вимагають більш потужнього двигуна, саме тому зазвичай продаються за собівартістю десь щонайменше за ціною біля 10 тисяч доларів. Можливо саме тому, в рамках кожного такого проекту намагаються вмістити ще кілька функціональних особливостей – створення проходів у мінних загородженнях та можливість використання у ролі камікадзе.

Проте обидві функції дещо «притягнуті за вуха».  По-перше, такий дрон навряд зможе перетнути, наприклад, кілька метрів полотна дротяного загородження типу МЗП, а також зірвати високо встановлену розтяжку. По-друге, використовувати їх як камікадзе невигідно, передусім через ціну. Дрон-мінувальник, на відміну від дронів-розвідників чи ударних БПЛА, сьогодні, це дуже «тактична» зброя, тобто зброя низового рівня. Справа в тому, що вони мають можуть виконувати дуже обмежені задачі і мають замалий радіус дії для враження насправді значних цілей типу РЕБ/РЕР чи Командних пунктів ворога.

І це підводить нас ще до однієї цікавої задачі.