Читати - недостатньо. Треба діяти

Декілька днів переважно висловлювався у телевізорі, для ФБ нічого не писав — нема настрою. Бо все чіткіше промальовуються принципові вади нашої суспільно-політичної системи, які заважають нам перемогти. Чим далі, тим більше заважають. І що з цим можна зробити реально — невідомо. Ні мені, ні моїм мислячим і досвіченим колегам.

На фронті ситуація, як і передбачалося, стає все важче. Ворог лізе вперед, бо Кремлю потрібно до осені захопити якомога більше наших територій, щоб було чим торгуватися на потенційних мирний конференціях на зразок швейцарської.

Втрати недоімперію ніколи не турбували, до того ж війська агресора вчаться воювати. І зараз це зовсім не ті «дерев’яні солдатики» які марширували на Київ у 2022 році, тупо підставляючись під наші удари. Зараз достатньо було нашим бригадам допустити неузгодженість при ротації, і вже маємо прорив фронту в Очеретиному і навколо нього.

І це, здебільшого, наслідки не провалу з постачанням зброї нашими партнерами, а гранична виснаженість українських військ на передовій. Поповнення ЗСУ вкрай необхідне, але все, що стосується мобілізації, іде у влади дуже важко і недолуго. А от тендери на ремонт вулиць в 20 км від лінії фронту (!) чомусь проходять без проблем... Невиліковні...

Вже й нефахівцям зрозуміло, що в нас пішла війна дронів. Звісно, ЗСУ потрібні зенітно-ракетні комплекси, літаки (теж для посилення ППО), бронетехніка і артилерія в обмежених кількостях. Все інше вже вирішують дрони різних типів. І лише дрони у помітній кількості ми здатні виробляти самі.

І саме тому терміново необхідно спрямувати максимум фінансів, ресурсів та інших можливостей на закупівлю і виробництва дронів. Максимум! Якомога швидше і більше застосовувати у дронах елементи штучного інтелекту. Якщо будемо мати по два «розумних» дрона на кожного ворога, на кожну його одиницю бронетехніка та артилерії, недоімперія припинить наступ. Навіть російські зекі не полізуть на гарантовану смерть.

А з іншого боку, нам у дроноводи мобілізувати людей буде значно простіше, ніж у штурмовики під російські КАБи. Це ж абсолютно зрозуміло. Всім, окрім тих, хто в нас приймає рішення. Нема з ким розмовляти на подібні теми. Президент В. Зеленський пообіцяв до кінця роки мільйон дронів, і нікого не турбує, що ця армада десь загубилася поміж мільярда посаджених дерев...

А ще мене страшенно дратує, що наше суспільство не хоче думати про своє майбутнє. Про майбутнє своєї країни. Не намагається обговорювати не тільки, як перемогти, а й навіщо? Заради якої України нам потрібна перемога? Яким чином цю омріяну Україну можна побудувати?

Саме зараз ці питання стають перед нами руба, а суспільству, окрім невеличкої купки адептів — не цікаво.

Днями був на книжковому ярмарку на ВДНГ. Павільйонів з книгами — повно. Людей — не протовпишся. Читаюча країна, ніде правди діти! Книги людей цікавлять, а справедливий устрій країни, за яку гинуть наші найкращі громадяни — ні. Це наш менталітет такий? Чи це суспільна незрілість?

Колись бойові дії припиняться. І тоді продовжимо «обирати серцем» і саджати собі на горба невігласів та казнокрадів? Та невже українці так полюбляють співати журливих пісень, що просто не хочуть зробити свою країну успішною і щасливою?

НА ФОТО: з письменником Яном Валєтовим на книжковому ярмарку. До речі, більшість книг Яна зараз друкується українською.