Перетворення на кулак

Аби виграти війну, потрібно перетворити націю на кулак. Коли війна триває роками, гнучку було долоню, зводить судома ненависті, а забої, тріщині та переломи від ударів по ворогу перетворюють руку на молот, який майже не розтискається. Воювати таким молотом добре, от тільки до гоєння ран та будівництва майбутнього він геть непридатний.

Засадниче питання сьогодення, яке наразі стоїть перед Україною: як нам не програти війну і водночас не перетворитись на скамʼянілий кулак, не здатний ні на що інше, окрім вбивання та руйування? Біль та ненависть вже судомлять українську спільноту. Гіркота щоденних втрат перетворює наше розмаїте суспільство на згуртовану зграю, ладну загризти будь-кого, хто не належить до неї. Це природно, але це шлях в нікуди...

Фінляндія та Ізраїль змогли, попри чисельні війни, що випали на їхню долю у ХХ столітті, залишитись демократичними спільнотами саме тому, що не дозволили тривати війні на своїй землі роками.

Корея, де віна тривала три роки і кінець якій поклала лише смерть Сталіна, вийшла з неї авторитарна, корумпована та нестабільна. Достатньо згадати, що батько корейського економічного дива Пак Чон Хі брав участь у двох державних переворотах, а ціною економічного дива стало обмеження прав і свобод громадян, яке можна порівняти з правлінням нацистів часів Третього Райху у 1930-х роках.

З ірано-іракскої війни, яка тривала 8 років, вийшло два авторитарних режими, один з яких повалили збройною інтервенцією США, а другий – активно допомагає путіну нищити Україну.

Навіть Сполучені Штати часів Другої світової принесли на вівтар перемоги чимало прав і свобод своїх громадян, не кажучи вже про союз з одним із найбільш кривавих диктаторів в історії. Найяскравішим прикладом, як воєнна мобілізація придушує права і свободи навіть у демократичній країні є інтернування та депортація 110 тисяч американських японців, указ про які легендарний президент США Франклін Делано Рузвельт підписав 19 лютого 1942 року. На жаль, навіть справді незалежний Верховний суд США визнав у рішенні по справі Korematsu v. United States (1944), що депортація американців японського походження є конституційною, хоча жодних доказів нелояльності цієї спільноти до США наведено не було – достатньо, аби в твоїх венах текло 1/6 японської крові...

Чим довше триватиме війна, тим глибші трансформації відбуватимуться в Україні. Боюсь, більшість з них змінять нас назавжди. І далеко не завжди в кращий бік...

Війна вже перервала одну з найкращих традицій та одну з найглибших підвалин української демократії часів незалежності – змагальні вибори парламенту та президента у визначений Конституцією час. Санкції РНБОУ заступили відкритий та процесуально регламентований розгляд справ у судах з можливістю апеляції та касації. Власність і так в Україні ніколи не була недоторканою – законопроєкт 11195 (який дозволить державі конфіскувати на націоналізувати 100% корпоративних прав у будь-якій юридичній особі, якщо до бодай одного з її акціонерів застосовано санкції РНБОУ) перетворить право власності на порожню формальність.

Цей список можна продовжувати до безкінечності. Але загальне правило вельми однозначно: війна сприяє транзиту до автократії навіть політичних спільнот з усталеною демократичної традицією. Якої в нас, на жаль, немає.

Загалом під час війни лояльність стає важливішою за право. Згуртованість домінує на розмаїтістю. Долоня застискається в кулак.

Якщо ми не хочемо, аби наша гнучка українська рука, яка так добре вміє (чи вже вміла - ?) будувати, проєктувати, лікувати, готувати, писати шедеври живопису та грати геніяльні музичні твори, поступово перетворилась на закамʼянілий, ссудомлений від злості кулак, який ніколи не розтискається і тримає за горло всі особливе, нестандартне та волелюбне в цій країні, – слід зважувати на шальках терезів не тільки різні формули перемоги, але й їхню ціну.

Куба, приміром, вистояла під шаленим тиском США (включно з гібрідною збройною інтервенцією), не втративши жодного квадратного кілометра своєї території впродовж 65 років від того часу, як повстанці під проводом Фіделя Кастро захопили владу в Гавані. Чи стали від цього кубинці щасливішими? Чи не стала перемога Фіделя піровою?

Як сказав фельдмаршал Маннергейм у своєму зверненні до нації в день укладення важкого мирного договору з СРСР за результатами Зимової війни (яка надто вже нагадує наш героїчний і трагічний опір російській агресії): "Наша доля важка, і нам доводиться залишати чужій расі, з інакшим світоглядом та інакшими моральними цінностями, землю, коло якої ми працювали з потом і мозолями впродовж століть.

Проте ми мусимо твердою рукою братися до будівництва, щоб на теренах, які в нас лишилися, поставити домівку для тих, хто став безпритульним, і дати всім кращі можливості для заробітку. І ми маємо, як і раніше, бути готовими боронити нашу меншу Вітчизну з такими самими рішучістю й міццю, з якими боронили неподілену Вітчизну.

Ми з гордістю усвідомлюємо, що в нас є історична місія, яку й далі виконуємо: захист західної цивілізації, який століттями був часткою нашого спадку. Але ми знаємо й те, що до останнього гроша сплатили борг, який мали перед Заходом".

Ми маємо зберегти і вдосконалити свою здатність чинити опір. Добро має бути з кулаками. Але чим довше наші руки стиснуті в кулаки, тим менш гнучкими стають наші долоні, тим важче ними будувати та лікувати цю пошматовану війною країну...